Цей день в історії. 16 грудня

Національне свято Республіки Казахстан – День Незалежності (1991).

Національне свято Королівства Бахрейн – Національний день (1971).

День національної солідарності проти диктатури в Румунії. Відзначається з 1998 року в пам’ять про народні виступи в м. Тимішоарі в 1989 р. проти тоталітарного режиму Н. Чаушеску.

День примирення в ПАР. Після офіціальної ліквідації апартеїду в 1994 році відзначається як символ визнання необхідності примирення між різноманітними расовими, етнічними й релігійними групами населення країни.

Події дня:

90 років тому (1923) у Львові створено Українське богословське наукове товариство.

65 років тому (1948) побачив світ перший номер газети «Трибуна люду» – щоденної газети Центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії. З лютого 1990 року щоденна газета «Трибуна».

50 років тому (1963) в Черкасах ховали Василя Симоненка, українського поета, що згас від хвороби у двадцять вісім років. Згадує Іван Дзюба: «Вночі з 15-го на 16 грудня ми виїхали поїздом до Черкас: Алла Горська, Ліна Костенко, Леонід Коваленко, Володимир П’янов, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Микола Сом, Іван Світличний, Михайлина Коцюбинська – це ті, кого пам’ятаю. Сумна то була поїздка. Вранці 16-го приїхали до Черкас – якраз на похорон. Зима була рання, сніжна й морозна. На похороні було небагато людей, але всі глибоко перейняті невимовним почуттям до Василя. На засніженому кладовищі, на лютому морозі під тяжкими хмарами, крізь які зрідка прохоплювався сонячний промінь, наче з майбуття, говорили над Василевою труною – про те, що колись на цю могилу прийде більше людей; обіцяли зробити все для того, щоб його поезію донести до народу, щоб кожен українець знав, хто такий Василь Симоненко і що він для нас означає. Тоді ще не уявлялося, яким довгим виявиться шлях до цього і які злигодні долі чекають Василя ще й після смерті…»

Ювілеї дня:

320 років від дня народження Миколи Даниловича Ханенка (1693-1760), українського політичного та державного діяча, дипломата, мемуариста.

175 років від дня народження Варвари Василівни Стрельської (1838-1915), російської актриси. Понад 50 років грала на сцені Олександринського театру, куди прийшла у 18 років, одразу ж після закінчення Петербурзького театрального училища. Виступала в комедіях Мольєра, у водевілях, чудово виконувала роль Лізи у грибоєдівському «Горе от ума», але розквіт комедійного таланту Стрельської пов’язаний з її переходом на характерні ролі жінок похилого віку та старих. Була неперевершеною виконавицею ролей у п’єсах О.М. Островського. Уродженка Москви, Стрельська блискуче «списувала з натури» замоскворецьких купчих, чиновниць, міщанок, свах. Гра її вирізнялась безпосередністю, органічністю перевтілення, яскравим комізмом, живою і соковитою мовою. Високу оцінку її акторському таланту давав Костянтин Станіславський.

150 років від дня народження Джорджа Сантаяни (справж. – Хорхе Аугустін Ніколас Руїс де Сантаяна; 1863-1952), американського філософа, культуролога, письменника, одного з представників критичного реалізму. Створив вчення про «царство буття», в центрі якого – концепція «ідеальних сутностей». Автор роману «Останній пуританин». Сантаяна визначив домінантні тенденції філософії нового часу і став чудовим прикладом синтезу європейської і американської думки. Він писав англійською, вважається американським філософом, але все своє життя відчував себе іспанцем. «Я намагався цілком зрозуміло пояснити англійською мовою якомога більше не-англійських речей», - напише він згодом. Йому це вдалося. Хорхе Луїс Борхес скаже про нього: «Справжній іспанець, хоча й став співтворцем музики англійської мови». Перші дев’ять років свого життя Сантаяна провів на батьківщині, в Іспанії; наступні 40 років – в Америці, і останні 40 – в Європі. До Америки його відвезла мати - жінка рішуча і дещо авантюрна. Жили вони у Бостоні. Там Джордж закінчив з відзнакою Бостонську Латинську школу, а невдовзі й Гарвардський університет. Він захоплюється античністю – Платоном, Арістотелем, чималий вплив справляє на нього Спіноза. З 1889 року Сантаяна починає викладати у Гарварді і вже 1907 стає «повним» професором Гарвардського університету (одним з наймолодших). В Америці він написав чимало: це і «Осягнення краси» (класика естетичної думки, яскрава поетична книга), «Тлумачення поезії і релігії», «Вітри доктрин», а також вершину американського періоду – 5-томну працю «Життя сенсу» («біографія людського інтелекту»). Втім протестантська Америка не стала для Сантаяни другою батьківщиною – країна так і залишилась для нього чужою. Він, радше відчував себе католиком і намагався щонайменшу можливість використати для того, аби пожити в Європі. В 1912 році у Бостоні помирає його мати. Філософ на той час перебував у Європі. Він одразу ж телеграфує у Гарвард і відмовляється від кафедри та викладацької роботи. Більше його нога ніколи не ступала на американський континент. Він навіть не поїхав туди, аби забрати особисті речі. Сантаяна мешкав спочатку в Англії, потім перебрався до Риму і став «вільним художником», живучи на кошти від видавництва своїх книжок. «Я ніколи не любив викладати. Я природжений священик або поет», - зауважив якось Сантаяна. Доживав віку видатний філософ у лікарні-пансіонаті одного з католицьких монастирів Риму. Останні роки він важко хворів (втратив зір і слух), але не переставав займатися наукою – перекладав любовну поему Лоренцо Медічі «Амбра». Помер 26 вересня 1952 року у Римі, похований на цвинтарі Кампо Верано. Широкому загалу творчість Сантаяни невідома (його майже не перекладали на теренах колишнього Радянського Союзу, та й за часів незалежності ситуація кардинально не покращилась), але кожен чув афоризми цього філософа: «Хто не пам’ятає свого минулого, той приречений пережити його знову», «В інших нас дратує не відсутність чеснот, а відсутність схожості з нами», «Художник повинен ходити в музей, але жити в музеї може лише педант», «Життя не видовище і не свято; життя – важка справа». Сантаяна був блискучим стилістом – саме тому його праці розтягли на цитати, а афоризми видаються окремими книжками.

130 років від дня народження Макса Ліндера (Габріель Максиміліан Лев’єль; 1883-1925), французького кіноактора. Кар’єру розпочинав як театральний актор. Грав у паризьких театрах «Амбігю комік», «Вар’єте». З 1905 року знімався у фільмах відомої фірми «Пате». З 1912 сам почав займатися постановкою фільмів. Знявся у фільмах «Макс-тореадор», «Чемпіон з боксу» та ін. Його рання творчість вплинула на Ч. Чапліна. Після Першої світової війни знімався у Франції, США і Австрії. У 1964 р. на екрани вийшов фільм «У компанії з Максом Ліндером», який викликав нову хвилю інтересу до творчості цього актора.

75 років від дня народження Лів Ульман (1938), норвезької і шведської актриси театру і кіно, режисера. Знімалась у фільмах Інгмара Бергмана «Персона», «Час вовка», «Шепотіння і крики», «Зміїне яйце», «Осіння соната». Поставила фільми «Напевне», «Приватні бесіди». Актриса народилась у Токіо, виросла в Нью-Йорку; в 17 років утекла з дому, аби втілити в життя мрію про акторську кар’єру. Всесвітньої слави актриса зажила після того, як зіграла одну з головних ролей у фільмі І. Бергмана «Персона». Відтоді вона стала його улюбленою актрисою, а також подругою. Разом вони прожили п’ять років, але потім розлучилися. «Ми не змогли впоратися зі своїми власними «демонами», - сказав якось Інгмар Бергман. Після розриву стосунків вони все ж таки спробували позбавитися цих «демонів», поклавши свій власний досвід в основу фільму «Сцени з подружнього життя». Попри розлучення Лів Ульман продовжувала зніматися у фільмах Бергмана. Крім того, актриса зіграла чимало театральних ролей, переважно у п’єсах Генріка Ібсена.

Роковини смерті:

40 років з дня смерті Степана Івановича Данилишина (1909-1973), українського театрального художника, заслуженого діяча мистецтв УРСР. Понад 20 років працював головним художником Тернопільського українського музично-драматичного театру. Серед кращих вистав: «Камінний господар», «Богдан Хмельницький», «У неділю рано зілля копала…», «Тигр та гієна».

30 років з дня смерті Григорія Васильовича Александрова (справж. прізв. – Мормоненко; 1903-1983), російського кінорежисера, народного артиста СРСР. Один із творців жанру радянської музичної кінокомедії. Поставив фільми «Веселі хлоп’ята», «Цирк», «Волга-Волга», «Весна». Лауреат Державної премії СРСР (1941, 1950).

В матеріалі використані фото: wikipedia.org, kino-teatr.ru.