25-річний житомирський кікбоксер Володимир Демчук здобув золоту медаль на Чемпіонаті світу з кікбоксингу, який проходив впродовж п'яти днів у м. Анталія (Туреччина). Одразу після приїзду додому чемпіон світу, вихованець заслуженого тренера України В'ячеслава Гопанчука дав ексклюзивне інтерв'ю кореспондентові Укрінформу.

- Володю! Чи очікуваною була перемога?

- Міжнародні змагання не бувають легкими, бо туди звідусіль їдуть найкращі. Очікуваною ця перемога для мене не була, але ми з тренером наполегливо готувалися до цих змагань. Тренувався щодня по 4-5 годин, тому був упевнений у своїй підготовці і силах... Взагалі чемпіонат світу - це дуже велика відповідальність, а моя перемога - це честь України.

- Що ти відчував у той момент, коли став чемпіоном?

- У душі була якась невимовна радість... Ці відчуття важко описати, бо вони більше до емоцій... Цей стан треба відчувати. Такого ще ніколи не переживав, бо це нова для мене ситуація, адже чемпіоном світу став уперше. На трибунах - повний інтернаціонал, відчуваєш себе справжнім землянином у величезному спільному домі. Стою на тому п'єдесталі, а він був зроблений на помості, і в мене було таке відчуття, наче я над усіма піднявся вгору. Лише там я усвідомив значення того, що колись сказав мені мій тренер: "Чемпіон тільки один, а всі інші - це ті люди, які йому програли".

- На зірковість, часом, не захворієш?

- Не дай Бог!.. Але, я думаю, що такого не станеться. У мене є ті люди, які одразу мене поставлять на місце.

- А кому першу SMS надіслав?

- Тренеру. Я з ним працюю з 2005 року - відтоді, як почав займатися кікбоксингом.

- Про що написав, якщо не секрет?

- Повідомив про перемогу. До цього завжди на міжнародних змаганнях я ставав призером. Перед фінальним поєдинком тренер вислав мені SMS такого змісту: "У кожного є свій шанс, то використай свій. Чи ти хочеш бути постійним призером?" Я йому на це відповів, що буду боротися за перемогу і зроблю все, що в моїх силах. Але його слова мене трохи зачепили, тому як тільки отримав нагороду, я йому написав: "Призером вже не буду, тому що я - чемпіон!".

- За вісім років спортивної кар'єри скільки на твоєму рахунку міжнародних змагань?

- Це вже другий мій чемпіонат світу. У 2012-2013 роках став володарем Кубку світу з кікбоксингу WAKO на змаганнях в Італії. Двічі був бронзовим призером на чемпіонатах Європи. У Греції, на чемпіонаті Європи з кікбоксингу WAKO 2010 року, у розділі кік-лайт я вийшов у фінал. На ІІ Всесвітніх Іграх з єдиноборств у Санкт-Петербурзі став бронзовим призером.

- Виявляється, тренер добре знає твій характер...

- А без цього нікуди. Воно так і є, тому що ми проводимо в підготовці до змагань дуже багато часу. Я теж працюю тренером і знаю, що спортсмена треба в ідеалі знати як самого себе. Знати, що він може, де його плюси та мінуси. Це важливо, бо дає можливість побудувати поєдинок тільки на позитивних якостях, десь в якийсь час підказати чи, дивлячись на його фізичний стан, добавити фізичне навантаження або трохи зменшити його... Я стараюся дослухатися до порад тренера й у тих питаннях особистого характеру, в яких відчуваю певні сумніви. Тобто ця людина відіграє велику роль у моєму житті.

- А чому тебе називають"Дядя Вова"?

- Це прізвисько приклеїлось до мене ще тоді, коли почав тренуватися. Просто я моментально реагував на всі ті зауваження, які робив тренер мені та іншим хлопцям. Побачивши якусь нову технічну дію чи рух, мені дуже швидко вдавалося це відтворити. І товариш, який займався зі мною, якось під враженням від мого тренування вигукнув: "Ну, ти, дядя Вова, звичайно, даєш", мовляв, недовго займаєшся, а вже робиш успіхи. Ось так поступово і пішло. І навіть на змаганнях одноклубники підтримували: "Дядя Вова, давай!" і скандували: "Дя-дя Во-ва! Дя-дя Во-ва!"

- Зараз одразу почнеш готуватися до наступних змагань?

- Після такого великого навантаження, яке включає в себе підготовка до чемпіонату світу та участь у ньому, повинен бути період відновлення. Чим краще ти відпочинеш, тим краще збільшиться коефіцієнт корисної віддачі. Лише тоді варто починати займатися з новою силою до наступних змагань. Це буде чемпіонат області в січні-лютому наступного року.

- Там будеш тільки ти виступати, чи твої вихованці також?

- І я, і вони. Мені ці змагання потрібні як тренування до виступів на майбутніх міжнародних змаганнях. Тому що сидіти в залі і тренуватися на витривалість, на фізику та швидкість - це одне, але, окрім цього, повинно бути постійне відчуття атмосфери змагань, відчуття суперника.

- З вихованцями вже бачився?

- Ще ні. Але тренер дзвонив, то каже, що дітки бігають такі щасливі, наче це не я, а вони чемпіонат світу виграли.

Наталія Міжигурська, ЖИТОМИР. 12 грудня 2013 року.