Засідання 3-го пленуму ЦК КПК 18-го скликання, яке завершилося в Пекіні, ще задовго до його початку називали історичним як у самому Китаї, так і за кордоном. Від цих зборів керівництва Комуністичної партії чекали не просто чергових директив, а рішень нових, можливо, кардинально нових, таких, що відповідали б на зміни міжнародної та внутрішньої економічної ситуації. Частина оглядачів проголосили пленум «віхою», інші висловили розчарування розмитістю формулювань. Хай там як, але цей пленум дійсно увійде в історію, як і 3-й Пленум 11-го скликання 1978 року, що дав старт політиці реформ і відкритості.

У цілому нинішні збори 204 членів ЦК КПК і 169 кандидатів у члени цього органу стали логічним продовженням тих, які було розпочато в 1978-му «архітектором» китайських реформ Ден Сяопіном. Тільки на якісно новому етапі, з урахуванням сучасних реалій. Незмінною залишилися орієнтація на реформи і відкритість, проте вже з набагато більшим ступенем ринковості.

Хтось радісно поспішив оголосити, що Китай більше не будує комунізм. Але правда в тому, що КНР вже кілька десятиліть будує те, що називає соціалізмом із китайською специфікою і товариство «середньої заможності», не намагаючись підігнати своє суспільство під прийняті в інших частинах світу лекала. Про світле комуністичне майбутнє особливо і не згадують, але правлячу партію при цьому перейменовувати ніхто не збирається. Ось і зараз, розуміючи, що від ринку нікуди не подітися, Пекін аж ніяк не збирається відмовлятися від державних важелів регулювання. Треба сказати , що КНР є однією з небагатьох країн, яким вдається досить вдало поєднувати ці два критерії, крокуючи своїм особливим шляхом.

У комюніке пленуму і справді немає цифр «плану по валу». Хіба що названий рубіж, до якого Китай має намір підійти з «вирішальними успіхами» у найважливіших областях, ключових ланках реформ і домогтися зрілості всіх систем - це 2020 рік. До цього терміну залишилося зовсім небагато часу. З розряду конкретики також рішення про заснування Центральної керівної групи із всебічного поглиблення реформ, а також Ради державної безпеки.

Останнє рішення привернуло до себе гостру увагу. Цей крок був оцінений за кордоном однозначно як рішучість Пекіна зміцнити свої оборонні позиції у відносинах, в першу чергу, з сусідами, а також з більш віддаленими державами. Цікаво, що зовсім недавно аналогічний орган має намір створити і Японія. Китайський варіант Радбезу крім зовнішньої ролі покликаний також «змусити боятися» внутрішні деструктивні сили, які останнім часом помітно активізувалися. «Безумовно, рішення про заснування Китаєм СДБ змусило хвилюватися і терористів, і сепаратистів, і екстремістів. Одне слово, всі ті сили, які намагаються погрожувати і підривати державну безпеку, почали хвилюватися», - заявив у цьому зв'язку представник МЗС КНР Цинь Ган.

Чесно кажучи, взагалі дивно, що подібного органу, який мають практично всі великі держави, в Китаї досі не було. Тож його поява є дуже логічною для країни, яка останнім часом стикається з серйозними зовнішніми і внутрішніми викликами. Ще не оголошено, хто персонально ввійде до складу Радбезу і яка буде його структура, однак зрозуміло, що сфера його діяльності охопить широке коло проблем, включаючи громадську і державну безпеку, армію, дипломатію і навіть економіку та фінанси.

У комюніке за результатами пленуму зазначена перспективна мета, заради якої і проводяться реформи - побудова могутньої, демократичної, цивілізованої і гармонійної сучасної соціалістичної держави, здійснення китайської мрії про велике відродження китайської нації (гасло, яке було внесено особисто генсеком Сі Цзіньпіном).

Ця риторика може здаватися пишномовною і малоконкретною. Але на Сході в цілому і в Піднебесній зокрема за часом розмитими формулюваннями можуть стояти цілком конкретні моменти, тут уміють читати між рядків.

Слід згадати, що давня історія Китаю налічує більше п'яти тисячоліть. З моменту зародження державних основ в 1 тисячолітті до нашої ери правителі прагнули до створення сильної держави. Методи були різними і не завжди успішними. Однак послідовність і більша або менша спадкоємність курсу спостерігалися завжди.

Те, що століттями залишалося для китайців мрією, сьогодні втілюється в життя. Настільки впливовим в економічному і політичному вимірах Китай не був ніколи раніше.

Це і є головний і цілком конкретний підсумок китайських реформ. У цьому контексті навіть деяка розмитість формулювань пленуму сприймається виключно як данина філософській традиції.

Ольга Танасійчук, Пекін. 15 листопада 2013 року.