Цей день в історії. 6 вересня

День об’єднання в Болгарії. Відзначається в пам’ять про возз’єднання у 1885 р. Князівства Болгарія (зі столицею в Софії) і Східної Румелії (зі столицею у Пловдиві), розділених згідно Берлінського трактату 1878 року в результаті російсько-турецької війни.

Національне свято Королівства Свазіленд – День Незалежності (1968).

Ювілеї дня:

205 років від дня народження Абд аль-Кадіра (1808-1883), національного героя Алжиру, вождя національно-визвольної боротьби алжирського народу проти французьких колонізаторів, ученого, поета, оратора.

150 років від дня народження Дмитра Олександровича Граве (1863–1939), видатного українського математика (творець першої великої математичної школи), академіка АН УРСР. У 1897–1999 – професор Харківського університету, з 1899 р. – Київського університету. Основні праці в галузі диференціальних рівнянь, математичної теорії побудови географічних карт, алгебри і теорії чисел. Створив у Києві потужну наукову школу з алгебри і теорії чисел.

110 років від дня народження Петра Іванович Тищенка (1903-1967), українського кобзаря. Змолоду осліп. Грати на кобзі навчався у видатного кобзаря Павла Носача. У репертуарі музиканта були народні пісні на слова Т. Шевченка, інших поетів. Автор музики і слів пісень «Про сліпого партизана Батюка», «Переяславська рада» та ін.

105 років від дня народження Володимира Олександровича Котельникова (1908-2005), російського вченого–радіотехніка, основоположника радянської радіоастрономії. У 1954–1989 рр. – директор Інституту радіотехніки і електроніки АН СРСР. Автор праць з удосконалення методів радіоприймання, розробки апаратури радіозв’язку, планетної радіолокації. Лауреат Державної премії СРСР (1943, 1946).

100 років від дня народження Миколи Костянтиновича Шила (1913–1982), українського архітектора, заслуженого архітектора УРСР. Брав участь у розробці і в забудові центру Києва (1970). Очолював «Київпроект».

85 років від дня народження Євгена Федоровича Свєтланова (1928-2002), російського диригента, композитора, одного з визначних диригентів ХХ століття. Впродовж 35 років (1965-2000) очолював Державний академічний симфонічний оркестр Росії (з  квітня 2006 носить його ім’я). «Може видатись дивним, але відтоді, як я пам’ятаю себе в дитинстві, мені було цілком зрозуміло, що я повинен стати диригентом, - згадував Єген Свєтланов. – Це відноситься приблизно до шестирічного віку. Розповім про такий епізод. Мої батьки працювали в Большом театрі й частенько брали мене на всілякі концерти, які проходили в художньо-виробничих майстернях театру. І ось під час виконання якоїсь музики, не пам’ятаю вже якої, я заліз на стілець і почав завзято розмахувати руками. Там знаходились Антоніна Василівна Нежданова і Микола Семенович Голованов, котрий, проходячи повз мене, погладив мене по голові й сказав: «Ну, з цього, видно, буде диригент»».

85 років від дня народження Миколи Дмитровича Ярмаченка (1928), українського вченого–педагога, академіка АПН СРСР. У 1968–1973 рр. – проректор Київського педагогічного інституту; в 1973–1994 рр. – директор Науково-дослідного інституту педагогіки (нині Інститут педагогіки АПН України); в 1992–1997 рр. – президент АПН України. Автор праць з проблем теорії та історії педагогіки, сурдопедагогіки.

70 років від дня народження Джорджа Роджера Вотерса (1943), британського рок-музиканта, композитора, поета, одного з засновників (1965) і лідерів (1967-1984) гурту Pink Floyd.

Роковини смерті:

45 років від дня смерті Миколи Павловича Акімова (1901–1968), вітчизняного театрального режисера і художника, народного артиста СРСР (з 1960). Народився в Харкові. В 1919-1922 рр. працював у рідному місті: експонував твори на Першій всеукраїнській художній виставці (1919), брав участь в оформленні театралізованих свят на площах міста (1919). Ставив спектаклі у театрах Києва і Харкова. Виступав як художник кіно, працював у галузі станкового живопису, графіки, плаката. Втім в історію радянського театрального мистецтва Микола Павлович Акімов увійшов як легендарний художній керівник Ленінградського театру комедії (нині Санкт-Петербурзький академічний театр комедії його імені), який він очолював понад 30 років (1935-1968). Саме Акімов підтримував у важкі часи опали Михайла Зощенка; знайшов талановитого Євгена Шварца. На сцені Ленінградського театру комедії народились вистави «Дракон», «Голий король», «Звичайне чудо», «Тінь», в яких поєднались таланти драматурга Є. Шварца і режисера і художника М. Акімова. Як зауважує Володимир Піменов (відомий російський театрознавець), «…ну можно ли себе представить советскую сцену без Николая Акимова – ирониста, умницы, очаровательного собеседника, замечательного живописца, книголюба, человека, для которого юмор был стихией его жизни, и в то же время поистине замечательного режиссера, открывшего множество актерских талантов, бережно вырастившего целую плеяду современных драматургов, сделавшего Театр Комедии одним из любимейших театров не только Ленинграда, но и самого широкого советского зрителя?!» І ще із спогадів Піменова: «Он любил шутки. Рижское взморье, Дубулты; веселый, отдыхающий Акимов знакомит меня с бородатым человеком крепкого сложения, это был драматург Алексей Арбузов. Пошли встречи, прогулки, бесконечные рассказы и воспоминания. Неожиданность предложений Акимова встречалась всеми с удовольствием. Однажды один из отдыхающих заболел. «Что с вами?» - спросил Акимов. «Да вот желудок, - результат плохого питания в прошлом».– «Это мы сейчас же вылечим». В пансионате, где мы жили, он нашел повара и сказал: «Сегодня к обеду приготовьте украинский борщ, отбивную котлету, настоящую гречневую кашу и бутылку водки. Нам нужно лечиться». Со страхом приступили мы к трапезе, все было съедено. И действительно, человек поправился. Но… вскоре заболел вновь. Акимов смеялся, метод свой отменил, хотя и уверял, что любую болезнь надо лечить эпатажем» (Володимир Піменов, «Народні артисти. Театральні портрети»)

15 років від дня смерті Акіри Куросави (1910-1998), видатного японського кінорежисера, сценариста, продюсера, класика світового кіно. Поставив фільми: «Расьомон», «Ідіот», «Сім самураїв», «Двійник», «Тінь воїна», «Дерсу Узала», «Червона борода», «Ран». «Слово «гігант» вживається надто часто по відношенню до багатьох і абсолютно різних художників. Але з Акірою Куросавою саме той рідкісний випадок, коли слово й дійсно співпадає з масштабом особистості», - сказав після смерті видатного японця Мартін Скорсезе. Спілберг назвав Куросаву «Шекспіром нашого часу». Його фільмами надихалися Френсіс Форд Коппола, Браян Де Палма, Джордж Лукас. Так сталося, що кінематографічна манера Куросави значною мірою вплинула не на японських, а на європейських і американських кінематографістів. Він був найкосмополітичнішим з усіх японських кінорежисерів. На заході знято понад 20 рімейків по Куросаві і найкращі з них – вестерни («Прекрасна сімка» Джона Стерджеса, «За декілька зайвих доларів» Серджо Леоне та ін.).

В матеріалі використані фото: www.belcanto.ru, www.peoples.ru, www.komedia.spb.ru