Цей день в історії. 3 вересня
Національне свято Республіки Сан-Марино – День Республіки (301), однієї з найдавніших держав Європи.
Національне свято Держави Катар – День Незалежності (1971).
Події дня:
230 років тому (1783) підписанням Версальського мирного договору між США та їхніми союзниками: Францією, Іспанією і Нідерландами, з одного боку, і Великобританією – з іншого, завершилась Війна за незалежність у Північній Америці (1775–1783). Велика Британія визнала незалежність і суверенітет США.
95 років тому (1918) Постановою Кримського Крайового Уряду засновано Таврійський університет (з 1921 р. – Сімферопольський університет ім. Фрунзе, нині – Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського) – перший на території Криму вищий навчальний заклад.
80 років тому (1933) 26-річний радянський альпініст Євген Абалаков (1907–1948) підкорив найвищу вершину СРСР і Таджикистану – пік Сталіна на Памірі (з 1962 р. – пік Комунізму; з 1998 р. – пік Імаїла Самані (названий на честь засновника першої держави таджиків)). Під час підйому загинули два учасника експедиції.
70 років тому (1943) фашистська Італія підписала Акт про капітуляцію.
60 років тому (1953) набрала чинності Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Україна ратифікувала документ у липні 1997 р.
40 років тому (1973) в Києві відкрито пам’ятник Лесі Українці (скульптор Г. Н. Кальченко).
Ювілеї дня:
90 років від дня народження Михайла Йосиповича Штефана (1923), українського юриста в галузі цивільного права, професора Київського університету імені Тараса Шевченка. Автор понад 200 публікацій, в тому числі низки монографій, зокрема «Підприємництво і правосуддя» (1992) та «Цивільний процес» (1997).
90 років від дня народження Сергія Аркадійовича Вронського (1923-2003), російського кінооператора. Зняв фільми: «Метель», «Братья Карамазовы», «Афоня», «Табор уходит в небо», «Трактир на Пятницкой», «Осенний марафон» (Державна премія РРСФР, 1981).
85 років від дня народження Іона Пантелійовича Друце (1928), молдавського письменника. Автор збірок оповідань «Листя суму», «Останній місяць осені», «Дзвіниця», роману-дилогії «Тягар доброти нашої», п’єс. За деякими творами Друце знято кінофільми («Останній місяць осені», за однойменною новелою; відзначено Гран-прі на МКФ в Каннах, 1967 р.).
60 років від дня народження Жана-П’єра Жене (1953), французького кінорежисера, сценариста. Широкому глядацькому загалу відомий передусім за фільмом «Амелі» (приз МКФ у Карлових Варах, 2001; премія Європейської кіноакадемії, 2001; «Сезар», 2002; BAFTA, 2002) з Одрі Тоту в головній ролі, але кіномани добре знають «раннього» Жене за двома кінострічками, знятими у співавторстві з Марком Каро – «Делікатеси» і «Місто загублених дітей» (художником по костюмам був Жан-Поль Готьє). Найнесподіваніша кіноробота французького режисера – зйомки фільму «Чужий 4».
Роковини смерті:
355 років від дня смерті Олівера Кромвеля (1599–1658), знаменитого діяча Англійської буржуазної революції ХVІІ ст., керівника індепендентів, полководця. Під час першої (1642–1946) і другої (1648) громадянських воєн індепенденти, на чолі з Кромвелем, розгромили роялістів, стратили короля, проголосили Англію республікою. Кромвель розправився з левелерами і дигерами (які спершу були його союзниками), жорстоко придушив повстання в Ірландії (1649–1652), ліквідував незалежність Шотландії (1651; таким чином Кромвель утілив у життя мрію багатьох англійських королів, остаточно підкоривши під владу англійської корони як Ірландію, так і Шотландію). У 1653 р. Кромвель встановив особисту диктатуру – протекторат. Він був родичем Томаса Кромвеля – знаменитого радника короля Генріха VІІІ. Цікавою є доля цього політика. До 40 років Олівер Кромвель прожив у цілковитій тіні. Він був звичайнісіньким міцним сільським поміщиком-джентльменом і нічим особливим із-поміж інших господарів не вирізнявся. Його батько був мировим суддею, помер коли Оліверу було 18 років. Юнак, провчившись лише рік у Кембриджі, мусив кидати навчання й повертатися додому, в сільську глушину, аби займатися справами сім’ї. Його мати була сильною і вольовою жінкою, прожила довге життя; з нею Кромвель радився навіть перебуваючи на вершині влади. В 1620 р. він одружився з донькою заможного лондонського купця-хутровика; згодом у подружжя народилося 8 дітей. Кромвель спочатку обирався членом палати громад від своєї округи, а згодом, у 1640 р. його обрали до знаменитого «довгого парламенту», який ухвалив 204 пункти проти абсолютизму і який, по суті, оголосив війну проти влади короля. Саме з початком Громадянської війни (1642 р.) стрімко зійшла зірка політика і полководця Олівера Кромвеля. Саме йому – затятому пуританину, вдалося організувати унікальну, надзвичайно дієздатну революційну армію, яка йдучи в бій урочисто співала псалми. До речі, армія парламенту називалася Червоною, армія ж короля – Білою (вояків називали білокафтанниками). А починалося все з двох загонів, які на власний кошт організував Кромвель. Перевага надавалася релігійно переконаним, натхненним, стійким пуританам. Досить скоро їх почали називати «залізнобокі воїни Кромвеля». Вони здобували одна за одною блискучі перемоги над королівською армією. Кромвель став полковником, а невдовзі й генералом. Він був головним ініціатором страти Карла І (ця страта згодом надихатиме Французьку революцію ХVІІІ ст.). 19 травня 1649 р. Англія була проголошена республікою. У грудні 1653 Олівера Кромвеля проголосили лорд-протектором. Церемонія вступу на посаду відбулася вже в наступному 1654 р. і була надзвичайно пишною. Кромвелю навіть пропонували корону, але він відмовився – вистачило здорового глузду. Здобувши абсолютну владу і вміло нею користуючись, він, тим не менш, розумів реальний стан речей. Так, коли Кромвель урочисто в’їжджав у Лондон після ірландської кампанії 1650 р. і хтось із його оточення промовив: «Який натовп зібрався дивитися на тріумф вашого превосходительства!», то Кромвель відповів: «Збереться ще більше народу дивитися, як мене вішатимуть». Майже пророчі слова. Кромвель помер своєю смертю – хоча й усіляко її наближаючи, наче відчуваючи щось незворотне і страшне, відмовляючись від їжі та послуг лікаря: «Я вважаю, що повинен швидше піти…». За рік по його смерті вся конструкція влади рухнула. Без єдиного пострілу відбулась реконструкція монархії. Люди знову почали думати, що наступні Стюарти будуть кращими за попередніх. Трон посів Карл ІІ – син страченого короля. І в річницю страти Карла І, через три роки після смерті Кромвеля, забальзамоване тіло лорд-протектора витягли з могили (у Вестмінстерському абатстві), повісили і четвертували. Відрубану голову настромили на списа і виставили в центрі Лондона. Вона залишалася там до самого кінця правління Карла ІІ. Нині статуя лорд-протектора стоїть неподалік від англійського парламенту.
130 років від дня смерті Івана Сергійовича Тургенєва (1818-1883), російського письменника, класика російської літератури. Автор чудових «Записок мисливця», романів «Рудін», «Дворянське гніздо», «Напередодні», «Батьки і діти», «Дим» і «Новина», численних оповідань і віршів. Більшу половину свого життя письменник провів за кордоном, там були написані майже всі його великі романи, які, втім, значною мірою поступаються своєю художньою якістю раннім творам письменника. Одним із палких шанувальників таланту Тургенєва був французький письменник Флобер. Митці були знайомі, листувалися. В березні 1863 р. Флобер пише до Тургенєва: «Вже досить давно ви є для мене метром. Але щодалі більше дивує мене ваш талант. Мене вражає пристрасність і у той самий час стриманість вашої манери письма, симпатія, з якою ви ставитесь до маленьких людей і яка насичує думкою пейзаж… Ваші твори терпкі та духмяні, вони чарівливо сумні, і сум той проникає до самісінького дна душі. Яким ви володієте мистецтвом!» Утім, були й такі, хто флоберівського захоплення не поділяв – переважно співвітчизники, винахідливі на метке слово, уїдливі та гострі на язик. Пієтету в їхніх словах не знайти, вони, радше – безжальні. Ось лише дві доволі гострі епіграми на Івана Сергійовича: «Талант он свой зарыл в «Дворянское гнездо», // С тех пор бездарности на нем оттенок жалкий, // И падший сей талант томится приживалкой // У спадшей с голоса певицы Виардо» (1872 р., автор Петро Вяземський); «Недаром он в родной стране // Слывет «талантом»… по преданьям; // Заглавье вяжется вполне // В его романе с содержаньем. // При чтенье этих «Вешних вод» // И их окончивши, невольно // Читатель скажет в свой черед: // «Воды действительно довольно…» (1872 р., епіграма Дмитра Мінаєва (рос. поет-сатирик)).
Минулого року помер Майкл Кларк Дункан (1957-2012), американський актор. Знімався у фільмах «Армагеддон», «9 ярдів», «Планета мавп», «Місто гріхів» та ін., але найвідоміша його кінороль у містичній драмі «Зелена миля» (1999).
В матеріалі використані фото: www.crimea.edu, reforma-mo.ru, www.npg.org.uk, ria.ru.
