Щороку 18 серпня, в радянський День авіації, на Алеї Героїв у центрі Чернігова зустрічаються колишні льотчики. Цьогоріч їх зібрання буде особливо святковим, адже напередодні в обласному центрі була презентована книжка про історію цивільної авіації Чернігівщини, видана коштом самих авіаторів. Понад півсотні ветеранів льотної справи здали для цього від 300 до 10000 грн. Проект під назвою "Віддані магії неба" реалізувала обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка.
Про авіаційну минувшину чернігівського регіону кореспондент Укрінформу розмовляє з автором-упорядником книги, істориком та бібліотекарем відділу краєзнавства Вікторією Солоніковою.
- Вікторіє Іванівно, як виникла ідея написання такої книги?
- Ще коли 20 років тому я прийшла працювати в бібліотеку, то звернула увагу на недостатність інформації про цивільну авіацію Чернігівщини. В літературі і пресі основна увага приділялася Чернігівському вищому військовому авіаційному училищу льотчиків, з якого вийшло багато космонавтів і генералів. Про цивільну ж авіацію можна було знайти лише окремі публікації. Ідея створення цієї книжки виникла в 2004 році, після презентації у нас книги "Чернігівщина Incognita". У ній в одному з нарисів розповідається про переліт із Чернігова до США двох літаків Ан-2, здійснений 1992 року з метою продажу цих машин. То були сутужні часи, але сам факт, що такі невеличкі літаки долетіли до Америки, заслуговував на увагу. А через шість років після тієї презентації в нашій бібліотеці відбулася інша - книжки "Ледяной перелет", написаної одним із учасників тієї комерційної експедиції Петром Невойтом. На ній були присутні колишній командир Чернігівського об’єднаного авіазагону Володимир Сафонов та інші льотчики, які брали участь у тому перельоті. В розмові з ними і народилася домовленість про написання книжки, присвяченої цивільній авіації Чернігівщини. Колишні авіатори приносили матеріали, фотографії, спогади. А головне - склали список колег, з якими працювали в 70-80-х роках минулого століття, і надали їх телефони. Відтоді й почалася серйозна робота над книжкою. На жаль, список усіх працівників авіапідприємства, що діяло з 1935 по 2002 рік, дістати не вдалося (бо архіви зберігаються в Жулянах), але прізвища 547 льотчиків, диспетчерів, авіатехніків, інших спеціалістів ми встановили. Все, що стосується історії розвитку цивільної авіації на Чернігівщині, я знайшла в нашому обласному архіві.
- Які відкриття, перш за все для самої себе, Ви зробили, працюючи з архівними документами?
- Найбільше мене здивувало, що наша Чернігівщина була далеко не провінційною в плані розвитку авіаційної галузі. Уродженець нашого краю із села Домашлин Корюківського району (тоді - Сосницького) Харитон Славоросов був одним із перших льотчиків Російської імперії. З 1908 року він літав, здебільшого, у Петербурзі, а вже звідти запрошувався на роботу до Польщі та Франції. Всесвітньовідомий льотчик Сергій Уточкін був у нас 1911 року - демонстрував у Ніжині політ свого літака, а знаменитий Петро Нестеров у 1913 році навіть здійснив переліт за маршрутом Київ-Остер-Козелець-Ніжин. Він літав з кінооператором, який зафіксував Чернігівщину на плівку. Ці кадри потім показували в одному з київських кінотеатрів. Метою того перельоту було довести, що авіацію можна використовувати для пасажирських перевезень та аерофотозйомки.
Бував на Чернігівщині і генеральний авіаконструктор Олег Антонов. Приїжджав у Борзну подивитися на випробування літака, самотужки сконструйованого місцевим умільцем Віталієм Юрченком. Виступаючи перед громадою міста, він пообіцяв подарувати Борзні один зі списаних літаків - тоді була мода встановлювати їх на постаменти і відкривати там дитячі кінотеатри чи музеї. Антонов виконав обіцянку, і з російського міста Кургана в Борзну пригнали Ан-74. Він приземлився на околиці міста, але був настільки великий, що доправити його на центральну площу не змогли й тому демонтували. Це було в серпні 1981 року. А от подальша доля того літака невідома. Мала Чернігівщина відношення і до створення літака Ан-2: уродженець села Сокиринці Євген Сенчук працював в КБ Антонова і займався розробкою конструкції цієї відомої машини.
- Наведені факти дуже цікаві, але з якого часу авіація вже безпосередньо тут почала розвиватися?
- Тоді, коли в усьому Радянському Союзі почали створюватися товариства друзів повітроплавання і аерофлоту. В нашій області воно було організоване в 1923 році - відразу після московського і харківського. Населення з ентузіазмом вступало в такі товариства і робило внески. Більшість літаків того періоду будувалася за кошти трудящих. До роботи авіатовариств залучали також учнівську молодь. Батьки записували туди навіть малолітніх дітей. У книзі я навожу приклад, як на Чернігівщині подружжя записало в друзі повітрофлоту 11-місячного сина.
Книга також наповнена біографічними даними 126 авіаторів, їх фотографіями та спогадами. Наприклад, як вони працювали на сільгоспроботах в Казахстані, Краснодарському краї, Узбекистані. Адже коли в кабіні пілота спека сягає 50 градусів, а йому потрібно зробити 40-50 вильотів за день, це дуже важка робота. На рахунку окремих наших льотчиків було по мільйону і більше оброблених гектарів. Це надзвичайно багато. Причому пілоти практично не мали засобів захисту і постійно дихали тими отрутохімікатами. Попри складність роботи, вони її не цуралися і працювали, перевиконуючи завдання. А зарплату мали досить таки посередню. Я вважаю, що лише за такі мирні подвиги наші льотчики заслуговують на повагу.
- Скільки на Чернігівщині було аеропортів і скільки пасажирів перевозила цивільна авіація області?
- Аеропорт був у кожному райцентрі, а під Черніговом - у Количівці та Шестовиці. Є відомості про існування аеропорту в Манжосівці Чернігівського району, проте підтвердження цьому я не знайшла. Цікавим фактом є те, що аеромайданчики для прийому "кукурузників" існували також у багатьох колгоспах. Літаки прямо в господарствах завантажувалися добривами та хімікатами і летіли обробляти поля.
У книзі я приводжу таблицю аеропортів області з усіма показниками: довжиною злітно-посадкової смуги, вартістю квитків, кількістю щоденних рейсів, часом відправлення літаків. У 80-х роках наші аеропорти обслуговували до 300 тисяч пасажирів на рік! Літаки в рейси відправлялися повністю завантажені.
- Якими ще цікавими моментами позначена історія цивільної авіації Чернігівщини?
- Хоч радянський "Аерофлот" був однією з найпотужніших авіакомпаній світу, і жоден борт порожнім не злітав, пасажирські рейси, виявляється, були збитковими. А прибуток давали, в основному, поштові перевезення. У зв’язку з цим розповім про такий випадок: коли в 1953 році у Сокиринцях відзначалося 150-річчя нашого знаменитого кобзаря Остапа Вересая, в село прилетів літак із Чернігова. Прямо на свято від привіз найсвіжішу пошту - газети, в яких була інформація про цей святковий захід. Селяни були надзвичайно задоволені такою увагою до себе і щиро дякували льотчику за сюрприз. У воєнний період відразу після звільнення Чернігова в 1943 році в області запрацювала авіаланка поштових перевезень. Її пілоти доправляли в райони листи з фронту - оті солдатські трикутнички. Уявіть: війна, розруха, а вони літають заради своєчасного донесення вісточок із передової.
- Коли відбулося розформування авіазагону, як льотчики пережили це?
- В економічно складні 1990-ті роки Чернігівський авіазагін тримався, як міг. Його командування шукало й знаходило роботу, обласна влада - кошти для оплати праці пілотів. Навіть кілька вертольотів тоді було придбано для патрулювання. Але 2002 року загін все ж розформували. Основною причиною цього стала відмова міської і обласної рад прийняти його в комунальну власність. А сам по собі авіазагін не міг існувати, закони ринкової економіки вимагали конкретного власника. Розформування авіазагону наші льотчики пережили тяжко. Це настільки їх підкосило, що багатьох із них уже немає серед живих. Далеко не всі змогли знайти собі застосування в нових умовах.
- Чи скрізь в Україні таке відбулося?
- За всю Україну не скажу, але відомо, що в Полтаві та Вінниці авіазагони збережені. І полтавські льотчики зараз обробляють чернігівські поля. А у Вінниці навіть існує санітарна авіація. У нас вона теж була, і наші пілоти за замовленнями із районів оперативно доправляли вузькопрофільних спеціалістів у віддалені населені пункти - рятувати людські життя.
- Як Ви вважаєте, вивчивши стільки матеріалів: чи є в області потенціал для відродження малої авіації? Чи збереглися кадри, аеродроми, чи вже нічого немає?
- На жаль, майже нічого не збереглося. Під Шестовицею будівля аеропорту стоїть пусткою серед поля, а злітно-посадкової смуги вже немає. А була ж вона така міцна, бетонна. Її розібрали і продали. Доля районних аеропортів мені невідома. Знаю лише, що в Мені злітно-посадкова смуга збереглася, там іноді проводяться автоперегони. У Коропі авіатор з великим стажем Пелюшенко охороняє вцілілий аеропорт, але ж він не використовується, тому що робити це нікому.
- Як ветерани-авіатори сприйняли вихід книги про своє життя, свою працю, молодість?
- Коли розпочалася робота над цим проектом, авіатори якось навіть піднеслися духом. Книга писалася неповні три роки. І от тепер, коли вона вийшла, до збору відповідних матеріалів долучаються нові люди - ті, що не вірили в успіх цієї справи. Зараз вони готові нести нам свої спогади і фотографії, збирають гроші і зацікавлені у другому, доповненому виданні цієї книжки.
Зі свого боку ми готові допомогти авіаторам із розміщенням їхніх матеріалів у спеціально створеному блозі в Інтернеті. Він називається так само, як і книжка - "Віддані магії неба". Поки що наповнення блогу незначне, але, закінчивши роботу над виданням, ми тепер приділимо йому більше уваги. І розмістимо там як нові матеріали, надані льотчиками, так і ті, що до книжки не увійшли.
Інтерв'ю вела Наталія Потапчук, ЧЕРНІГІВ.