Видатна українська спортсменка Катерина Тарновська до своєї багатої колекції з вищими нагородами національного рівня нещодавно додала чемпіонський титул з кікбоксінгу за версією WPKA. Нині вона не зупиняється на досягнутому: у планах Катерини - підкорення вершин ММА (змішаного бойового мистецтва), а також удосконалення "найкращого у світі" виду єдиноборства - Асгарди.

Про свій шлях до високих досягнень, бажання нових звершень, а також плани на майбутнє Катерина Тарновська розповіла в інтерв'ю Укрінформу.

- Ваш шлях до отримання чемпіонського поясу з кікбоксінгу починався із занять бойовим гопаком. Чому Ви обрали саме цей вид єдиноборства?

- Коли мені було 16 років, я навчалася в коледжі фізичного виховання у Дніпродзержинську. До нас із Західної України приїжджали вертепи та національно-патріотичні громадські організації. Це були 1990-ті роки. Якраз підйом національно-патріотичних почуттів у країні. Мене все це зацікавило, тож я почала займатися громадською діяльністю, виїжджати на Західну Україну.

Якщо говорити конкретно про бойовий гопак, то справді це був перший вид єдиноборств, яким я стала займатися професійно. До цього було всього потрошку - карате, кікбоксінгу, рукопашного бою. Для мене це було цікаво на рівні самозахисту.

Однак, коли я навчалася в школі, доступ до таких секцій був дуже обмежений. У коледжі професійно займатися спортом було також неможливо, але в рамках громадської діяльності я проходила курси самооборони й кікбоксінгу на аматорському рівні. Тоді з'явилася можливість їздити на Західну Україну на збори в патріотичні табори, де хлопці займалися різними видами єдиноборств, зокрема бойовим гопаком. Це мене зацікавило, й потім я сама організувала в Дніпропетровську та Дніпродзержинську перші семінари з бойового гопака. Згодом мене запросили до Львова тренером з цього виду бойового мистецтва.

- Свою професійну кар'єру в кікбоксінгу та муай-тай Ви розпочали набагато пізніше, буквально кілька років тому. Чому так сталося і що передувало Вашому рішенню?

- У 1990-х, коли я займалася бойовим гопаком, у цьому виді єдиноборства показати себе було досить складно. Передусім тому, що було важко знайти собі суперницю під стать. Найчастіше ми змагалися з хлопцями в таких дисциплінах, як "забава", тобто без дотику, вказуючи під час бою суперникові на його слабкі місця. А це зовсім інша техніка. В подібних розділах я могла себе показати на високому рівні, натомість хотілося більшого.

Відтак популярності набули змагання, в яких до бою ставали представники різних бойових мистецтв. У 1997-2004 рр. це була "Козацька слава", де я неодноразово завойовувала звання чемпіонки України. Однак згодом центральна школа українського бойового гопаку припинила співпрацю з іншими федераціями бойових мистецтв. Тож для самореалізації я розпочала тренерську діяльність, відкрила школу жіночого бойового мистецтва "Асгарда".

З часом виникла проблема, оскільки ми не мали з ким змагатися - настільки вузьким був наш сегмент. Зрештою дійшли висновку, що будемо їздити на турніри з кікбоксінгу. Мої дівчата почали вигравати в цих змаганнях та поступово перейшли на більш складний рівень, де суперники були сильнішими. Тоді я побачила, що, по-перше, бракує знань з організації змагань. По-друге, мені й самій кортіло взяти участь у двобоях. Враховуючи той факт, що у своєму віці я вже не могла реалізувати себе в бойовому гопаку через обмежену кількість суперниць такого рівня, я вирішила виступати в тайському боксі та кікбоксінгу. Особливо хотіла набратися власного досвіду в жорсткому стилі. Зараз я займаюся фрі-файтом (вільний бій - ред.) та ММА (змішане бойове мистецтво - ред.).

Відтак я назвала би дві причини, чому пішла в кікбоксинг і тайський бокс: для самореалізації, а також для того, щоб набути знань та практичного досвіду з метою вдосконалення "Асгарди". Хочу, аби "Асгарда" стала не лише єдиним видом жіночих єдиноборств, але й одним із найкращих бойових мистецтв. А це можливо тільки за умови об'єднання найліпшого досвіду з інших єдиноборств.

- Як Ваш син Данарій ставиться до того, чим Ви займаєтеся?

- Він переглядає мої бої, вболіває за мене, постійно дає підказки. Коли я програю, він дуже переживає, щось радить, розказує, як треба було бити, як вести бій. Звісно він пишається тим, що його мама - чемпіонка, але водночас він не любить, коли я їду на змагання. Це для нього певна дитяча травма.

- А сам Данарій займається єдиноборствами? Чи продовжує він "сімейну справу"?

- Звісно, раніше він займався бойовим гопаком, тепер - фрі-файтом. Крім того, Данарій освоює танці, шахи, акробатику, тобто те, що необхідно для загального розвитку. А що він освоюватиме далі, буде його власним вибором.

Особисто я хотіла би, щоби він вдосконалив свою техніку фрі-файту, оскільки вважаю цей вид спорту найактуальнішим сьогодні. Фрі-файт, по-суті, є прототипом ММА, де можна стати професійним бійцем. Водночас я думаю, що мій син зможе реалізувати себе паралельно в бойовому гопаку.

- Які Ви маєте плани на майбутнє після того, як отримаєте бажані трофеї та піднімете "Асгарду"?

- Справа в тому, що "Асгарда" - це необмежена можливість розвиватися. Тож, який рівень не мала би ця школа бойових мистецтв, я як особистість завжди буду самовдосконалюватися фізично й духовно.

Також я не виключаю можливості своєї самореалізації як громадського діяча. Мені хотілося би, щоб "Асгарда" зайняла впевнену позицію в спорті як вид бойового мистецтва. Втім також намагатимуся перетворити "Асгарду" на жіночий громадський рух, що долучиться до суспільного життя, аби дівчата могли реалізовуватися в політиці, бізнесі тощо.

Такі дівчата існують, їх просто потрібно відшукати й надати площину для самореалізації. Я, наприклад, свого часу такої можливості не мала. Постійно виникали проблеми вибору, коли тренери між собою сперечалися, що краще для дівчини - танці чи єдиноборства. Щоб уникнути такого, потрібно створити умови для гармонійного розвитку.

- Отже, ідею "Асгарди" Ви реалізовуєте комплексно, з філософським підходом. Наприклад, відомо, що крім самозахисту в школі дівчата вивчають основи домогосподарства, займаються танцями. За яким принципом Ви обирали дисципліни для своєї школи?

- Виходячи з власного жіночого бажання, чого я хотіла би отримати від життя. Враховуючи також ті галузі, де хотіла би себе реалізувати. Я завжди мала бажання бути гармонійно розвиненою. Взагалі вважаю, що дівчина повинна вміти дуже добре співати, танцювати й битися, тому що я по натурі - амазонка. Для мене - це не просто "фішка", це мій стиль життя.

Розмову вів Сергій Мельничук.