У Франції з небувалим тріумфом пройшли концерти Севастопольського академічного театру танцю Вадима Єлізарова. Артисти театру продемонстрували французькій публіці один зі своїх найкращих хореографічних спектаклів, який об'єднав різні жанри цього мистецтва. Театр дав лише два концерти у французькій столиці, які з аншлагом пройшли на одному з найбільших концертних майданчиків Парижа - "Палаці Конгресів" (налічує більше 2 тис. місць).

Відомий хореограф, професор і художній керівник театру Вадим Єлізаров в інтерв'ю Укрінформу розповів про сучасний танець, місце в ньому українських митців та дозволив заглянути за лаштунки свого театру, поділившись таємницями успіху.

- Вадиме Альбертовичу, енергетика Ваших танцюристів із перших "па" захопила, зачарувала емоційних французів, які впродовж майже двох годин не могли відвести погляд від сцени. Чим Ви можете пояснити такий феномен?

- Якось я був свідком постанови спектаклю танцювального колективу в Німеччині. Художній керівник власноруч переставляв танцюристів на сцені, кожному вказував його місце й суворо контролював переміщення артистів, стоячи на спеціальній трибуні. Ми також спробували застосувати такий підхід, проте згодом зрозуміли, що робити це зі слов'янами не можна.

Особливості притаманні певній ментальності, енергетиці та культурі танцю будь-якої наці. Якщо у німців успіх танцювального спектаклю пов'язаний з дисципліною, з чіткістю виконання настанов тренера або художнього керівника, то, наприклад, для представників південноамериканських або слов'янських народів дисципліна не є першим критерієм для постановки того чи іншого номера.

Ми маємо й беремо верх іншими перевагами. В хореографічному мистецтві талант і потенціал саме українських танцюристів просто надзвичайний. Я кажу це не заради пафосу, ми виступали в багатьох країнах світу і спілкувалися з колегами з ірландського "Рівер Данс", французького "Лідо" або "Мулен Руж". Під час концертів, читаючи прізвища артистів, ми бачимо, що більшість з них - наші. Тобто на 80% всі провідні танцювальні колективи світу укомплектовані слов'янами-танцюристами. Наші артисти мають внутрішню силу, яку називають "іскрою Божою" - це те чому не можна навчити, вона або є, або її немає. Саме ця "іскринка" є візитною карткою будь-якого українського танцювального колективу.

- Як позиціонується Ваш театр?

- Ми не є колективом народного танцю, скоріше, ми колектив народно-сценічного танцю, в основі творчості якого лежить лексика бальної хореографії. Ми орієнтуємося на прославлений український колектив - ансамбль Вірського. Хочу зауважити, там є чому навчитися і це дійсно український провідний колектив, який, на мій погляд, є не просто візитівкою, а своєрідним символом нашої Батьківщини.

- Повернімося до Парижа. Яким чином ви потрапили до Франції і що привезли з собою?

- Будь-який творчий колектив розкручує себе своїм мистецтвом. Спочатку визнання ми отримали в Україні, вже потім нас знайшли французькі промоутери і продюсери, які запропонували турне Францією. Так само було і з китайськими продюсерами, їхніми колегами з Канади, Німеччини, Бельгії та Норвегії. У нас немає своїх агентів у Європі і по світу, за них працює такий своєрідний елемент мережевого маркетингу. По Франції ми мали близько 30-ти концертів: як у великих містах, так і провінційних містечках. Тут ми презентували один із наших найкращих хореографічних спектаклів, який об'єднав різні жанри цього мистецтва. Він вирізняється яскравими костюмами, витонченою композицією постанови та ритмічною музикою багатьох народів світу. До того ж, у своїй програмі ми намагалися об'єднати бальний та класичний танець.

- Як Вам удалося об'єднати під дахом театру обидва ці жанри?

- Мені завжди не вистачало поняття мистецтва, я був захоплений мрією створити і працювати з творчим колективом. Попри те, що наш колектив є 14-кратним чемпіоном України, останнім чемпіоном СРСР, неодноразовим чемпіоном Європи і світу. Цього року наші вихованці виграли відкриту першість Франції. Від колективу на конкурсі були присутні дві команди дорослих і юнаків і в обох дисциплінах ми стали чемпіонами по версії World Dance Council (міжнародна організація, яка займається розвитком сучасного бального мистецтва і спорту). Незважаючи на такий успіх, ми продовжуємо втілювати ідею якомога ближче наблизитися до мистецтва.

Просто зроблений номер, який несе змістовне й музичне навантаження,- це завжди красиво. У нашому мистецтві багато спільного з мистецтвом імпресіонізму, батьківщиною якого є Франція. Ми не розповідаємо сюжет за кадром, навпаки, своїми рухами та музикою ми висловлюємо почуття, стосунки між людьми. Наприклад від одного номеру стає просто весело, від іншого - з'являється смуток. Один і той самий номер можна станцювати з різним емоційним відтінком.

- Скажіть кілька слів про ваші постанови.

- У 2000-му році ми поставили новий спектакль "Кармен", який тривалий час ставився на музику Жоржа Бізе у версії Родіона Щедріна для незрівнянної Маї Плесецької. Сьогодні наш номер - уже трохи інший, він отримав новий контекст, з'являються окремі музичні оранжування, які додані до класичного звучання музики Бізе. Номер доповнено окремими ритмічними композиціями, які за стилістикою і звучанням відповідають нашому баченню.

- Хто у Вашому театрі займається музикою, хто хореографією, який розподіл функціональних обов'язків?

- Ми займаємося всі цим, хоча, безумовно, присутня генеральна лінія художнього керівника. Але без дружини й сина у мене нічого б не вийшло. Мені як балетмейстеру вже не вистачає тієї танцювальної лексики, яка сьогодні користується попитом на ринку.

Так, існує генеральна ідея, хореографічне бачення рішення, але потрібне ще відчуття танцю, притаманне лише діючим танцюристам. Завдяки цьому танець є живим і більш сучасним. Тому весь колектив бере участь у обговоренні постанови або спектаклю.

Потрібно, щоб глядач відчував чітке динамічне продовження творчого задуму номера. Тут також багато залежить від ведучого. Адже танець - це один із видів людської діяльності, де ведучим залишається чоловік. Потрібно, щоб пару вів саме він, в іншому разі пара не відбудеться. Жінка має вміти підкорятися партнеру, оскільки саме вона є його динамічним продовженням. У мистецтві танцю ролі чітко розписані, глядач одразу розуміє хто є хто. Хоча в житті все може бути навпаки.

- Яким спектаклем Ви найбільше пишаєтеся?

- Цей спектакль називається "Пігмаліон". Це міфологічна тема, за основу якої ми взяли іскрометну п'єсу Бернара Шоу "Прекрасна леді". У ній автор зі звичайної квіткарки робить справжню леді, вчить її манерам, спілкуванню та поведінці. У нашому виконанні задум трохи інший. Ми маємо два вчителі танців, які приходять на дискотеку, де танцюють хіп-хоп - той танець, де ми з вами нічого не розуміємо. Хоча, погодьтеся, це не танець, а скоріше музичний напрям, який включає в себе елементи одягу, зачіски і руху, це справжня субкультура. Так от, два наші вчителі приходять на дискотеку і виховують молодь, прививають їй елементи класичного танцю, вчать її культурі. Вони обирають одну дівчину і перетворюють її енергію й талант на справжнє чудо. Це дуже гарний спектакль, раджу Вам переглянути його.

- Хто опікується вашими феєричними костюмами?

- Спочатку ними займалася моя дружина. Всі сценічні костюми не лише придумані нею, але й більша частина зшита її руками. Вже пізніше ми почали користуватися послугами професійних швачок, та дизайн залишається за нею.

- Дякую за розмову, творчих успіхів Вашому театру.

Роман Сущенко, ПАРИЖ. 27 червня 2013 року.