Олександр Панкратов-Чорний знайомий українським глядачам за фільмами "Ми з джазу", "Де знаходиться нофелет", "Зимовий вечір у Гаграх", "Зефір у шоколаді", "День святого Валентина" та багатьма іншими комедійними стрічками, після перегляду яких підіймається настрій, і створюється враження, що актор - улюбленець долі й балагур. Але мало хто знає: він ще і режисер, сценарист і поет. Автор кількох книг. Цикл його віршів опубліковано і в британському "Королівському журналі", головним редактором якого є королева Великої Британії. А у рамках проведення XVI Міжнародного кінофестивалю "Бригантина-2013 " у місті Приморськ Запорізької області було закладено Алею зірок, на якій першою засіяла "зірка" Олександра Панкратова-Чорного.

- Олександре Васильовичу, Маяковський вважав: "Якщо зірки запалюють - значить - це комусь потрібне?". Ви розділяєте його точку зору?

- З Маяковським не посперечаєшся - як кажуть, класики завжди праві. Адже найбільша нагорода для творчих людей - народне визнання і любов. Я дуже зворушений і одночасно гордий, що у Запорізькій області "запалилася зірка" Олександра Панкратова. Спасибі "Бригантині" і всім вам за любов до кіномистецтва. Я люблю Україну!

- Що, на Ваш погляд, зумовлює долю людини - зірки чи обставини?

- Ми самі. Тобто - наші думки. І вміння працювати. У часто повторюваному прислів'ї "скільки не говори: "халва", від цього у роті солодше не стане" наша людина слово "халва" сприймає буквально. Їй вийми та поклади! А щоб відчути смак халви, потрібно її купити, щоб купити потрібно заробити для цього гроші. Це я до того, що все у цьому житті потрібно заробити своєю працею, а не дармоїдничати і не чекати, що з небес посиплеться манна небесна. Ми не в казці живемо. До речі, казка - одна з кращих жанрів кіно, за що я його дуже люблю.

- Але ж кіно це не тільки казки, це ще кримінальні драми, трилери, екшн...

- І халтура! Терпіти не можу халтуру на екрані. А дива трапляються з тими, хто в них вірить. У тому значенні, що поки ми віримо в хороше, здійснюємо благі справи, допомагаємо іншим, - ми творимо казку.

- Ви як режисер зняли кілька картин. У Вашому акторському послужному списку понад сотні фільмів. І що жодного разу не халтурили?

- Жодного. У тому значенні, що як артист - ніколи не халтурив, навіть якщо і погоджувався грати у малобюджетних стрічках.

- Якби Ви не стали актором, як би склалася доля Олександра Панкратова?

- Я з дитинства мріяв стати актором, іншої професії для себе не уявляв. Подивлюся хлопчиком про красиве екранне життя і думаю: ось би мені таке. Ми жили бідно, нас з сестрою виховувала мати. Батька я зовсім не пам'ятаю. Мати хотіла, щоб я став військовим. За материнською лінією кілька поколінь моїх предків служили у царському полку. Мати вважала, що якщо я продовжу традицію, то завжди при формі буду й ситим. Вона все життя боялася за мене. У нас всі родичі репресовані були. Навіть вірші забороняла писати. Говорила: "Сашко, не пиши вірші, посадять!".

- За радянських часів вас не дуже поважали. Ви роками не знімалися у фільмах, не мали можливості працювати режисером. Чи не було бажання кинути все... і піти з професії?

- Не було. Хоч хвилини відчаю наступали і не раз. Але щоб піти з професії - ніколи. Моя професія - моя доля, мій спосіб життя.

- Більшість героїв Ваших фільмів - веселуни. Що спільного в Олександра Панкратова з кіношними бешкетниками?

- Я весела і товариська людина, але це не заважає мені бути серйозним. В усьому люблю позитив. Люблю коли люди усміхаються. Звичайно, у молодості моментами був бешкетником, але зараз - ні-ні. Зав'язав!

- У фільмі "Де знаходиться нофелет", Ваш герой "брав" дівчат смішним питанням. А як з красивими жінками Ви знайомилися у житті?

- Однозначно не "нофелетив"! Якщо мені жінка подобалася, я просто говорив їй про це.

- Ви користуєтеся своєю популярністю для розв'язання особистих або побутових питань?

- Звичайно користуюся, коли потрібно допомогти людям. Наприклад, якщо самотня бабуся звернеться до мене з проханням допомогти, тому що до неї тиждень вже не приходить слюсар або лікар, я допоможу. Або ось ще. Я багато років є президентом спортивного фонду "Наше покоління". Ми з хлопцями таких чемпіонів виростили! І в цьому допомагає моя популярність. Коли щось, як кажуть, вибиваємо для нашого клубу, мені не відмовляють.

- Ви багата людина?

- Багатий. У мене чудова сім'я. Чудова дружина, красивий і дуже талановитий син, він також став актором. Мені пощастило зустрітися і подружитися з такими незвичайними людьми, як Андрій Кончаловський, Карен Шахназаров, Володимир Висоцький, Михайло Євдокимов, Євген Євстегнеєв, Борис Хмельницький. Кожен з них залишив свій яскравий, незгладимий слід у моєму житті і творчій долі. Ось цим я багатий! Борисова сестра - Луїза Хмельницька - пише музику на мої вірші. Вона автор музики до слів "Господи, дай же мені волю". Ці вірші як молитву затвердив Синод. І на відкритті храму Христа Спасителя у Москві її в супроводі хору виконав Йосип Кобзон. Так душевно й урочисто співали, що клубок до горла підступив. Багато навіть плакали. Яке інше багатство можна порівняти з тим, що у мене є?

- Розкажіть про дружбу з Висоцьким.

- Про Володю можна говорити цілими днями і не наговоришся. Те, що він був геніальним актором і поетом, визнають навіть його вороги. Але друзів у нього було набагато більше. Багато причетні й до створення пам'ятника Володимиру Семеновичу біля Петровських воріт. Наприклад, гроші на пам'ятник - 40 тисяч доларів - дала шанувальниця Висоцького, чудова жінка Гуля. Ескіз до пам'ятника Гена Распопов зробив ще за життя Володі, і той дуже йому сподобався. Місце для установки жартома обрав сам Висоцький. Пам'ятаєте його пісню:

"И хотя во все светлое верил -

Например, в наш советский народ, -

Но не поставят мне памятник в сквере

Где-нибудь у Петровских ворот.

Но я не жалею!"

Відтак, коли у 1995 році зібрали необхідну суму, було відлито пам'ятник з бронзи заввишки понад два метри, і в день смерті Володі 25 липня встановлено біля Петровських воріт.

- За хорошою традицією, наприкінці бесіди Ви можете звернутися до українських читачів.

- Любі мої, думайте тільки про хороше. Навіть коли на душі грозові хмари, вірте, все хороше обов'язково здійсниться. Будьте щасливі!

Лілія Клименко, ПРИМОРСЬК. 8 червня 2013 року.