Кровопролитна громадянська війна в Сирії залишається однією з головних загроз глобальної і регіональної безпеки. Зусилля міжнародного співтовариства з вирішення сирійської проблеми стають заручниками фундаментальних розбіжностей між головними гравцями на світовій арені. Питання про зняття ембарго на постачання зброї для сирійської опозиції також виявило величезні розбіжності між великими світовими гравцями. Навіть всередині самого Євросоюзу країни не можуть дійти єдиної думки з цього приводу.

Про своє бачення процесу сирійського врегулювання в інтерв'ю УКРІНФОРМу розповів керівник Європейського геополітичного форуму (м.Брюссель), експерт з питань арабського світу Марат Тертеров.

- Глави зовнішньополітичних відомств Росії і США домовилися провести в липні в Женеві міжнародну конференцію з урегулювання конфлікту в Сирії. Як Ви оцінюєте можливі результати цих дипломатичних зусиль, які вже отримали назву «Женева - 2»?

- Я б не чекав особливих, проривних результатів від цієї конференції. Тому що на рівні міжнародного співтовариства, зокрема між Росією і євроатлантичною стороною, на сьогодні так і не усунуті наявні фундаментальні розбіжності з сирійської проблеми. Синергії, на жаль, не існує. Позиції не зблизилися, зберігаючи при цьому тенденцію до подальших розбіжностей. Адже, як відомо, крім Сирії, Росія і США мають багато інших глобальних протиріч.

Тут також можна говорити про підгрунтя для конфлікту між Росією і Євросоюзом. Антимонопольне розслідування Єврокомісії, розпочате проти поведінки «Газпрому» на європейському ринку, також на сьогодні можна сприймати як негативний сигнал, який не сприяє врегулюванню інших конфліктних ситуацій, у тому числі в сфері глобальної безпеки в світі і регіоні.

Ситуацію ще більше загострюють домовленості про постачання з боку Москви озброєння для режиму в Дамаску, зокрема комплексів ППО С-300.

Особливо потрібно взяти до уваги і той факт, що останнім часом у цій громадянській війні сили, які підтримують режим президента Асада, добилися переваги над опозицією й успішніше ведуть бойові дії. У такій ситуації я не бачу для Росії передумов для відходу від своєї позиції і надання поступок Заходу під час вирішення цієї проблеми.

- А як би Ви оцінили позицію Євросоюзу як учасника врегулювання сирійського конфлікту?

- Якщо ми говоримо про сам Європейський Союз, його зовнішню політику, як міжнародної організації, ми бачимо аналогічні розбіжності, подібні до тих, які мають місце у відносинах Заходу і Росії в цілому.

Останнє засідання Ради ЄС з питань закордонних справ також не принесло позитивних результатів і виявило серйозні розбіжності з сирійського питання серед самих держав-членів.

Франція і Велика Британія наполягали на знятті ембарго на постачання зброї. При цьому ряд інших країн категорично виступили проти такого рішення.

Думаю, що це призведе до подальшого посилення ситуації навколо Сирії. Триватиме так звана «proxy warfare», коли зовнішні гравці експлуатуватимуть цей конфлікт для реалізації своїх власних інтересів. Саме це ми і бачимо в Сирії. Катар і Саудівська Аравія вже давно беруть участь у цій жалюгідній грі. Туреччина, можливо меншою мірою, теж.

А Франція і Велика Британія - якщо не можуть «пробити» свої інтереси в цьому конфлікті через позицію Євросоюзу - починають проводити свою самостійну політику. Адже, як відомо, ці держави мають колосальні інтереси і зв'язки в регіоні Перської затоки на двосторонньому рівні.

Європейський Союз як міжнародна організація буде дотримуватися більш віддаленої позиції. Так, можна буде робити заяви, висловлювати точку зору про неприпустимість конфлікту. Але якихось дієвих заходів, які б вплинули на становище на території Сирії, чекати не доводиться. Або це буде дуже обмежений формат.

- На Вашу думку, наскільки ще вистачить сил і ресурсів режиму Асада утримувати владу, вести озброєну боротьбу з опозицією в умовах жорсткого режиму міжнародних санкцій?

- На жаль, я думаю, що режим Асада може триматися ще досить довго і навіть зміцнити свої позиції, виграти цю громадянську війну, якщо, звичайно, не буде якихось дієвих рішень і втручання міжнародного співтовариства.

І причин тут кілька, які необхідно проаналізувати для розуміння внутрішньої ситуації в Сирії. Варто зазначити, що це вже не перший силовий громадянський конфлікт в історії Сирії і режиму Асада зокрема. Починаючи з середини 70-х років, до початку 80-х, у Сирії вже була громадянська війна. Це був конфлікт на релігійному грунті між прихильниками різних течій ісламу - сунітами й алавітами. І режим президента Асада ту війну не просто пережив, а й отримав величезний досвід утримання влади. Хоча, звичайно, нинішня ситуація більш кровопролитна.

Ще один важливий фактор, пов'язаний з тим, на які ресурси режим Асада зараз існує, веде війну проти опонентів, якщо країна перебуває під режимом жорстких міжнародних санкцій? Наскільки вистачить ще в Асада сил і коштів для протистояння? Тут варто зазначити, що Сирія - одна з найбідніших країн в арабському світі. Люди живуть дуже бідно в мінімальних матеріальних умовах. При цьому сам режим досить багатий, незважаючи на санкції. Влада має достатньо ресурсів для свого утримання. Тут можна згадати про можливі зв'язки з Іраном, Китаєм та іншими тіньовими гравцями в цьому конфлікті, які допомагають режиму Дамаска. Таким чином, на тлі бідності населення, режим має своїх донорів, соратників у міжнародному співтоваристві, і, завдяки цим зв'язкам, може досить довго триматися.

- Але все-таки, повинні ж існувати передумови, сценарії, які можуть привести до падіння режиму Асада. Адже він перебуває під величезним міжнародним тиском...

- Я бачу лише один варіант, за якого режим Асада може бути повалений. Маю на увазі лівійський сценарій, реалізований шляхом зовнішнього силового втручання. У Сирії аналогічна ситуація. Становище може змінитися, якщо коаліція західних держав (або французи й англійці) почнуть проводити активні заходи на стратегічному військовому рівні спільно з Саудівською Аравією і Катаром. Йдеться про озброєння, надання допомоги ісламістським групам, які беруть участь у сирійському конфлікті на боці опозиції.

Таким чином, лише конкретні, рішучі зовнішні фактори можуть кардинально вплинути на майбутню долю режиму Асада. Адже це дуже досвідчений режим у сфері ведення контртерористичних, контрреволюційних дій. Цей режим, ця сім'я, клан править у Сирії з 1969 року. І весь інститут влади, весь кістяк партії Баас побудований навколо цього клану, який має великий досвід репресування опонентів. Так, сьогоднішні події є для Асада найбільшим викликом. Але, якщо це так і залишиться на рівні внутрішнього конфлікту, без рішучого зовнішнього втручання, то режим встоїть.

- Якщо припустити можливість зовнішньої інтервенції на територію Сирії, хто і за яких обставин це здатний реалізувати?

- У міжнародному співтоваристві, серед провідних міжнародних гравців, як я вже говорив, існують великі розбіжності, які можна вважати відлунням холодної війни. Ті фактори, які розділяли Захід і Росію на початковому етапі цього конфлікту, залишаються і сьогодні. Росія виступає виключно за політичне вирішення конфлікту. Деякі представники Заходу готові надавати військову допомогу сирійській опозиції. І тоді країна третього світу стає фактором, простором для геополітичного маневру великих зовнішніх гравців.

Росія для підтримки Асада на територію Сирії, звичайно, не зайде, як це було в грудні 1979 року, коли радянські війська були введені в Афганістан. Американці також, швидше за все, не почнуть військову інтервенцію в Сирію. Це, можливо, станеться, якщо ситуація радикально погіршиться, якщо ескалація громадянської війни досягне певної межі, наприклад, буде масово використана хімічна зброя проти населення.

Але, що найголовніше, на Заході ще не знають, не мають чіткого сценарію, що робити з Сирією без Асада. Ситуацію також ускладнює зміцнення і зростання популярності радикального ісламу не тільки в Сирії, а й у всьому регіоні «Арабської весни». А це оптимальне середовище для виникнення й активізації діяльності терористичних груп. І якщо Асад піде, то виникне серйозний вакуум. І невідомо, хто заповнить цей вакуум.

Це новий і дуже небезпечний для Заходу політичний тренд.

Андрій Лавренюк, БРЮССЕЛЬ. 7 червня 2013 року.