За два роки, що минули з часу аварії на японській атомній станції Фукусіма-1, у світі змінилися підходи до безпеки атомних станцій. Це, у свою чергу, приводить до формування нових вимог у сфері ядерного регулювання. Про світові тенденції та українсько-американське співробітництво в цьому напрямі в інтерв'ю УКРІНФОРМу розповіла голова Державної інспекції ядерного регулювання України Олена Миколайчук, яка цього тижня відвідала Вашингтон.

- Олено Анатоліївно, в американській столиці Ви брали участь у 25-й щорічній міжнародній конференції з питань регулювання. Які теми були в центрі уваги цього року?

- Підходи до безпеки АЕС стають більш консервативними, розглядаються такі ситуації, які раніше не враховувалися. Приводом для цього стала не лише аварія на Фукусімі, де вимоги до безпеки не були розраховані на таку силу цунамі. Були й інші приклади.

Зокрема, в серпні 2011 року в районі американської атомної станції North Anna (штат Вірджинія, за дві години їзди від Вашингтона) стався землетрус, який за масштабами перевищував історичні межі. У даному випадку проектні вимоги виявилися достатніми і блоки станції були зупинені захисними системами, як і мало бути у випадку будь-яких сейсмічних явищ. Проте зараз на North Anna будуватиметься ще один новий блок. І виникає запитання про те, а яким же буде рівень «консервативності» щодо нього.

По суті, світ перебуває у тій часовій точці, коли нові регуляторні рамки ще не з'явилися, а ще формуються і формулюються. А з'являться вони в 2014-2015 роках.

- Як просувається українсько-американська співпраця у сфері ядерного регулювання?

- У мене відбулася зустріч з моєю американською колегою, головою Комісії ядерного регулювання США Еллісон Макфарлейн. Ми підписали меморандум про співробітництво, який визначає завдання на наступні два роки. Перший такий меморандум був підписаний у 1994 році і відтоді у нас досить вагома співпраця.

- За цей час пріоритети співпраці змінилися?

- Життя ставить перед нами нові виклики, на які ми маємо відповідати. Щось стає більш актуальним, щось менш. Після Фукусіми найпріоритетнішою стала реакторна безпека.

Ще одне актуальне питання, щодо якого ми обмінюємося думками з американцями, - поводження з відпрацьованим паливом. На сьогодні до вирішення цього питання у світі просунулися хіба що Фінляндія і Швеція.

В Україні блоків багато і відповідно достатньо відпрацьованого ядерного палива. Навіть там, де ми його відправляємо на переробку в Росію, нам все одно повертаються високоактивні відходи. А вони вимагають того самого поводження, що й відпрацьоване паливо - захоронення у глибокі геологічні формації.

- На Вашу думку, яке місце посідає Україна у сфері ядерного регулювання?

- Світового п'єдесталу в цій сфері не існує. Ми, як і швейцарці, нарівні з країнами Європейського Союзу провели стрес-тести, брали участь у партнерській перевірці. Тому Україна з точки зору ядерного регулювання цілком європейська країна.

- Що для нашої країни на цьому етапі є головним в ядерному регулюванні?

- Ми, пройшовши стрес-тести, визначили ті заходи, які потрібно здійснити на діючих блоках. І тепер головне - провести це належним чином.

Крім того, парламент схвалив будівництво двох нових блоків. Повертаючись до вищесказаного, ці нові блоки, які будуються у «постфукусімському» світі, мають відповідати тим вимогам, які ще тільки формулюються. Ми запропонували свої базові вимоги. А паралельно західноєвропейська асоціація ядерних регуляторів (WENRA), куди ми входимо як спостерігач, теж запропонувала нові вимоги.

Ми провели обговорення і тих, і інших вимог з громадськістю та експертами. І сьогодні починаємо формулювати це у вигляді змін до нормативних документів. На даний момент я можу сказати, що існує здоровий консенсус, не закріплений на папері, що при проектуванні блоків потрібно, безумовно, орієнтуватися на ці вимоги, а не на вимоги вчорашнього дня.

- Чим Україна цікава сьогодні для світу? Зокрема, в контексті того, що високозбагачений уран вже вивезено.

- Ми не просто «здали» уран, натомість ми отримали фінансування американської сторони для того, щоб побудувати у Харкові нову установку. Таким чином, матимемо сучасну підкритичну ядерну установку - джерело нейтронів, аналогічне якому вже побудували в Бельгії. Це дасть змогу при використанні мінімальної кількості низькозбагаченого урану і за високих стандартів безпеки отримувати максимальні результати - і виробництво медичних ізотопів, і медичний центр для опромінення і проведення досить серйозних та великих експериментів.

В Україні реалізується високотехнологічний проект щодо будівництва заводу, на якому вироблятиметься ядерне паливо для українських атомних станцій.

Взагалі світу цікавий і наш досвід як країни, де експлуатуються 15 реакторів типу ВВЕР (водо-водяні енергетичні реактори - ред.). Причому, 13 з них - це «тисячники» (потужністю близько 1000 МВт - ред.). В Україні поки що найбільша кількість «тисячників». До нас звертаються і приїжджають на підготовку спеціалісти з Білорусі, Індії, Китаю, Туреччини. У нас зараз дуже масштабна міжнародна співпраця. Якщо раніше вона передбачала, передусім, те, що ми будемо чогось у когось вчитися, то сьогодні ми вже у відповідь повертаємо світу ці знання. Нас навчили, тепер навчаємо ми.

Наталія Костіна, ВАШИНГТОН. 15 березня 2013 року.