Французький соціалізм та майбутнє ЄС
Французи цього року обрали соціалізм. Президентом, представниками уряду, парламентською більшістю в Сенаті та Національних зборах стали політики, які впродовж більше 30 останніх років безуспішно доводили переваги лівих ідей. Більшість ідей французьких соціалістів певний час знаходила підтримку серед населення. Проте з осені ліві реформаторські ідеї французької влади почали втрачати «в ціні». Від ефективності змін внутрішньої політики та конструктивних кроків з європейськими партнерами залежить не лише майбутнє Франції, а й усієї Європи.
Соціалісти влітку цього року здобули переконливу перемогу на парламентських виборах у Франції і вперше з 1981 року отримали абсолютну більшість у нижній палаті парламенту (Національних зборах). Разом зі своїми союзниками вони вибороли 343 депутатські мандати з 577. У виборах брали участь 25 міністрів уряду - і всі вони здобули перемогу у своїх виборчих округах. Після тріумфу Франсуа Олланда на травневих президентських виборах соціологи пророкували впевнену перемогу французьких соціалістів і на червневих парламентських виборах. Головною інтригою другого туру голосування стала підсумкова кількість мандатів, які отримали соціалісти та їхні союзники. Вона і стала вирішальною для ухвалення законодавчих актів та формування стратегії розвитку Франції на найближчі 5 років.
Вибори до нижньої палати парламенту Національних зборів 14-го скликання пройшли у Франції в два тури. Для перемоги в першому турі кандидатові необхідно було набрати більше 50% голосів. У другому турі участь беруть кандидати, які під час першого голосування отримали більше 12,5% голосів виборців. Французьке законодавство дозволяє брати участь у парламентських виборах членам уряду. У цьогорічних виборах від соціалістів взяли участь 25 із 34 міністрів уряду, в тому числі прем'єр-міністр Жан-Марк Айро. Хоча президент Франції і попереджав, що члени кабінету міністрів, які програють вибори, позбудуться своїх міністерських портфелів, усі вони перемогли в своїх округах, а прем'єр-міністр здобув перемогу вже в першому турі.
Перший тур парламентських виборів, що пройшов 10 червня, приніс упевнену перемогу соціалістам: вони отримали 34,5% голосів виборців, у другому турі вони лише закріпили її. Партія колишнього президента Франції Ніколя Саркозі «Союз на підтримку народного руху» набрала трохи менше 34%, а за ультранаціоналістів з «Національного фронту» Марін Ле Пен проголосували всього 14% виборців.
Власне перемога лівих у Франції стала найбільшою історичною несподіванкою не лише в Європі, а й у світі. Адже раніше в час економічних криз ліві партії не користувалися такою підтримкою виборців. Цього разу стереотип, що під час кризи активне населення постійно обирає правих (які, як правило, фокусувалися на скороченні витрат і на більш класичних монетарних заходах регулювання економіки) був зламаний. Таким чином Франція підтримала реноме законодавиці не лише мод, а й електоральних уподобань у Європі. Після виборів у Франції суттєві перемоги отримали ліві радикали Греції, ліві Сербії, соціалісти і комуністи Чехії та прихильники соціалістичних ідей інших європейських країн. Європейські виборці продемонстрували, що не голосуватимуть за уряди, які заради єдності Європи захочуть пожертвувати соціальним благополуччям своїх країн. Намітилася стійка тенденція того, що ошукані у своїх очікуваннях європейці в боротьбі за виживання керуватимуться єдиною зброєю - правом голосу. Політологи в Європі наголошують, що критичний “крен” вліво загрожує обернутися ще більш небезпечним “креном” вправо.
Водночас криза зони євро та виборчі успіхи крайніх лівих і популістських партій активізували авторів європейської ідеї. Останніми місяцями в Європі відчувається консолідація навколо формування нового політичного союзу із загально-обраним президентом, спільною зовнішньою та централізованою монетарною політикою. Все частіше лунають думки, що чинний проект Європейського союзу за існуючими критеріями не виправдовує себе. Він уже давно втратив переваги для пересічного європейця, відтак зростання популізму - це лише наслідок відсторонення громадян від політичних процесів. Потреба в реформах штовхає європейських радикалів-популістів просувати ідею суворого протекціонізму та відмову від євро. Проте помірковані політики заперечують наявність умов для розвалу ЄС. Вони аргументують позицію тим, що поодинці країни-члени Євросоюзу, за деяким винятком, навряд чи виживуть в умовах глобалізації та світової конкуренції. Відомий французький філософ Андре Глюксман в одному з видань зазначив, що Європа не має вибору для гідного існування в довгостроковій перспективі, тому приречена на спільні дії.
Єдиним рішенням у цьому контексті може стати реалізація проекту нового політичного союзу ЄС на чолі зі справжнім президентом та наділенням його відповідними повноваженнями. Він має обиратися або прямим голосуванням, або ж непрямими загальними виборами під час обрання нових представників Європарламенту за партійними списками. Змін потребують і європейські інституції. Зокрема, необхідні нові інструментарії для справжнього економічного керування зоною євро, підвищення ефективності бюджетного планування та контролю, реформи банківської структури.
Проте таку ідею не поспішають підтримувати соціалісти, що знаходяться при владі у Франції. Зокрема, французький президент Франсуа Олланд по-своєму розставляє пріоритети. На його думку, спочатку бюджетний, банківський і соціальний союз, а вже пізніше, після європейських виборів 2014 року - новий політичний союз.
Яким чином ідеї нових реформ будуть втілені в найближчому майбутньому, стане зрозуміло найближчим часом. Їхнім локомотивом в ЄС виступають потужні гравці - Німеччина та Польща. Перемога прихильників нового політичного союзу в Європі безперечно буде вигідною для реалізації європейських амбіцій України, адже мати справу з однією особою, наділеною широкими президентськими повноваженнями в ЄС, набагато легше, ніж домовлятися з кожним окремим європейським політиком.
Роман Сущенко, ПАРИЖ. 26 жовтня 2012 року.
