До початку міжнародного книжкового ярмарку у Франкфурті-на-Майні у середу, 10 жовтня, у Німеччині побачить світ книга публіциста та видавця Франка Шуманна «Фіглярка (Аферистка). Справа Тимошенко». За даними видавництва Edition Ost, вона стане першим німецьким виданням, присвяченим колишньому прем'єр-міністру України Юлії Тимошенко, не беручи до уваги її біографію. Ще до своєї публікації книга викликала неабиякий інтерес, адже відображає нетиповий для Заходу критичний підхід до постаті Тимошенко. Про те, що підштовхнуло німецького публіциста до написання книги, його враження від побаченого і почутого в Україні Франк Шуманн розповів в інтерв'ю УКРІНФОРМу.

- Пане Шуманн, як і коли у Вас виникла ідея написати книгу про Тимошенко? Скільки часу Ви на це витратили?

- Справою Тимошенко я зацікавився тоді, коли в німецькій пресі почастішали повідомлення, що в Україні протизаконно переслідується безневинний політик. Проте немає нічого дивного в тому, що зміна влади в політиці призводить до юридичних наслідків. У Німеччині це було двічі: після 1945-го та 1990-х років. Наприклад, у 1990-ті роки було розпочато розслідування проти 300 тис. колишніх громадян НДР. Отже, правосуддя в Україні робить те саме, що й в Німеччині: опрацьовує минуле. Тому місцева реакція, коли було дуже чітко виявлено масову солідарність з Тимошенко, мені здалася трохи лицемірною. Тут її в унісон почали зображати як "саму безневинність", яку переслідують як борця за демократію та права людини. А розслідування та засудження виявилися проявом свавілля та диктатури. Мене зачепила не лише однобокість повідомлень, а й гротескне спрощення: Красуня і Чудовисько. Тому я зробив те, що повинен був зробити журналіст: склав своє власне враження. На пошуки матеріалу в Україні та на написання книги я витратив три місяці.

- Де Ви шукали матеріал для книги і хто були Ваші найцікавіші співрозмовники? Чи заважали Вам у Вашій роботі чи, навпаки, навіть сприяли?

- Це перше, що мене здивувало. Адже за офіційною німецькою інтерпретацією, в Україні ми маємо справу з диктаторським режимом, а той, як відомо, не любить, коли за ним стежать. Однак на моє прохання, надіслане факсом до Генпрокуратури в Києві, відразу позитивно відповіли. В результаті я зміг поспілкуватися протягом двох годин з першим заступником генпрокурора Ренатом Кузьміним. Потім я потрапив до першого заступника голови Пенітенціарної служби України Сергія Сидоренка. Він спитав мене, що я хочу побачити. Я відповів: слідчий ізолятор, де тримали Тимошенко з серпня по грудень 2011 року, жіночу колонію в Харкові та лікарню «Укрзалізниці». Хотів би я поспілкуватися з нею і особисто. Проте останнє моє прохання Сидоренко не задовольнив, оскільки, за його словами, лікарі звели кількість відвідувань екс-прем'єра до мінімуму. Проте я зміг поспілкуватися з персоналом в'язниці та іншими ув'язненими. Крім того, я зустрівся з колишніми соратниками Тимошенко, її колишнім близьким другом (бізнесменом Юрієм Бобером. - Ред.) та сином вбитого 1996 року політика Євгена Щербаня. Як сказав мені Кузьмін, у цій справі про вбивство йде розслідування й проти Тимошенко: через її банківський рахунок нібито було сплачено вбивцям. Факти, які він мені навів, здалися мені доволі переконливими.

- Чому у своїй книзі Ви назвали Тимошенко «фігляркою»? Це Ваше власне враження чи Ви це можете довести?

- Думаю, тут треба провести межу. Я не адвокат і не прокурор, тому нічого не маю «доводити». В німецькій мові «фігляр» (нім. Gaukler. означає «фокусник»), (можливі варіанти перекладу: «шарлатанка», «аферистка» - Ред.) - людина, яка розважає магічними трюками і змушує публіку повірити в те, чого насправді нема. На мій погляд, Юлія Тимошенко - чудова актриса, яка ще й прекрасно володіє мистецтвом піару. Вона вдає з себе переслідувану безневинність, благодійницю, самовідданого борця за справедливість і права людини, для якої люба Батьківщина стоїть понад усе. При цьому вона дбає виключно про власні інтереси: вона хоче вийти з тюрми. На це вона, звичайно, має право, адже кожна людина хоче бути вільною. Але Тимошенко порушила закон. Свого часу з капіталом у 5 тис. карбованців вона відкрила пункт відеопрокату, а вже через рік під протекцією тодішнього прем'єра Павла Лазаренка очолила державний енергетичний концерн ЄЕСУ, і її капітал зріс до кількох сотень мільйонів доларів. Ви ж не думаєте, що за такий короткий час можна чесно заробити такі гроші? Подібне збагачення досягається завжди злочинними методами. В Україні це відбувалося у 1990-ті роки, коли йшли навіть по трупах. Конкурентів вбивали, як колись на Дикому Заході. Нині, на мій погляд, це намагаються поступово розслідувати і опрацювати юридично. Те, як поводяться з Тимошенко, безумовно є недемократичним! Камери інших ув'язнених виглядають не так розкішно, як її. Жінки в колонії мають працювати й обідають разом у їдальні, тоді як Тимошенко приносять їжу з ресторану. Крім того, вона не працює і її лікують кілька медиків. Та ще й цілий поверх лікарні був спеціально переоблаштований під неї. Це я називаю недемократичним, тому що порушення елементарного принципу рівноправ'я є очевидним.

- Тобто, на Ваш погляд, Тимошенко засудили справедливо?

- Я переконаний, що пані Тимошенко збагатилася за рахунок українського народу. Це, безумовно, робили і роблять й інші. Але вона ще й використала своє політичне становище. У демократії політичний мандат означає владу на певний період, завданням якого є розвиток суспільства. В Україні, і не лише там, президенти та прем'єри розглядали державу як свого роду магазин самообслуговування, який використовувався з метою самозбагачення. Екс-прем'єр Лазаренко отримав за це в США дев'ять років ув'язнення, екс-прем'єр Тимошенко в Україні - сім. Доведено, що вони більше думали про власний добробут, аніж про розвиток держави, для чого їх і обирали.

- З Юлією Тимошенко Ви так і не зустрілися? Чи не робить це Вашу книгу певним чином неповноцінною?

- А коли, на Ваш погляд, книга є повноцінною? Тоді б, наприклад, не можна було б публікувати книгу про Ватикан без аудієнції у Папи Римського. Що пані Тимошенко думає і говорить, я щодня читаю в німецьких газетах завдяки її піар-відділу. Однак про тих людей, які з нею мають справу, але які їй не підтакують і критично до неї ставляться, в наших медіа не прочитаєш. Аби уникнути однобічності, потрібно надати слово іншій стороні. Лише такий спільний підхід створює повну та диференційовану картину.

- На Ваш погляд, наскільки хвора Юлія Тимошенко? Яку роль у цій справі відіграють лікарі «Шаріте»?

- На моє запитання, чи дійсно Тимошенко настільки хвора, як нас в цьому запевняють, деякі медики лише зарозуміло посміхалися. Більше вони нічого не казали, посилаючись на лікарську таємницю. Я мав цікаву розмову з головлікарем харківської ЦКЛ Михайлом Афанасьєвим, сердечною і люб'язною людиною, який не дав в образу німецьких лікарів і відмовився від будь-яких політичних коментарів. Тоді я спитав його, чи міг би він уявити ситуацію: німецького в'язня приводять до «Шаріте», але він відмовляється від послуг німецьких лікарів і вимагає українських. Останні летять до Берліна, дають оцінку лікарні, розробляють план лікування, виконання якого є обов'язковим для місцевих медиків. Потім українські фахівці час від часу навідуються до «Шаріте» у супроводі журналістів, перевіряють, чи виконуються їх настанови. На моє запитання Афанасьєв лише відповів, що його фантазія у даному випадку не настільки розвинута.

- Чи вважаєте Ви Тимошенко харизматичною фігурою? Які почуття вона у Вас викликає: може, повагу чи співчуття?

- Я вважаю Тимошенко обдарованим політиком, яка в плані інтелекту, напевно, перевершує більшість своїх українських колег. Бути вищим за середнє ще не означає бути більш моральним чи більш людяним. Тут я маю погодитися, що політика і мораль витісняють одна одну. Тому можна сказати, що достатньо, коли політики принаймні заслуговують на довіру. На моє переконання, Тимошенко на неї не заслуговує. Чи відчуваю я повагу до неї? За що? За те, що вона розумно набила свої кишені, що вона сіла на голову нинішньому керівництву? Єдине, що в мене викликає професійне захоплення, так це її вміння прихилити до себе журналістів та політиків, особливо на Заході. Роботу з громадськістю вона опанувала як ніхто інший. Хоча: чи лежав би Захід біля її ніг, якби вона носила паранджу?

- Чому на Заході так мало критичних думок щодо справи Тимошенко?

- Вони є, але не на шпальтах газет. У публіцистиці плюралізм закінчується там, де починаються політичні інтереси. Свого часу дует Тимошенко-Ющенко був схвалений на Заході після того, як оголосив своїм пріоритетом вступ до ЄС та НАТО. Коли новий, демократично затверджений уряд заявив, що хоче бути містком між Сходом та Заходом і не шукатиме конфронтації з Росією - до чого могло б призвести приєднання до НАТО - Захід почав дистанціюватися від Києва. Щоб це обгрунтувати, справа Тимошенко була необхідною. Якби її не було, винайшли би щось інше. А Тимошенко це швидко зрозуміла і почала використовувати у власних інтересах. Вона дала Заходу себе використати, а сама використовує Захід у власних егоїстичних інтересах.

- За гратами в Україні знаходиться не лише Тимошенко, а й деякі інші опозиціонери. На Ваш погляд, Україна - демократична держава, чи у Вас є сумніви з приводу цього?

- Я не знаю жодної держави, де б все відбувалося по справедливості. Держава та її панівні інструменти завжди є репресивними і використовуються для просування волі пануючого класу. У випадку ідеальної демократії цей політичний клас обирається більшістю, а по відношенню до меншості це є репресією. Однак найчастіше відбувається навпаки: меншість панує і пригноблює більшість. З цієї точки зору, Україна є «нормальною» державою. Вона є не менш і не більш деспотичною, ніж інші країни Європи. «Опозиційні політики» рідко потрапляють за грати за те, що мають іншу політичну думку, ніж чинний уряд, а за те, що порушують закони, адже думали, що вони для них не діють, що вони є особливими. Розслідування проти Тимошенко проводилося і за президента Ющенка, коли вона була прем'єр-міністром, засудили ж її вже за його наступника, коли вона була «в опозиції», тобто була позбавлена влади виборцями. Важливою передумовою демократії є принцип верховенства права, тобто виконання законів, у крайньому випадку і репресивними заходами. З огляду на це в Україні, здається, розвивається те, за чим можна спостерігати критично, але неупереджено. Узагальненим судженням та демонізації тут не місце.

- Ваш прогноз: що чекає на Тимошенко у найближчі роки?

- Ви переоцінюєте мої здібності провидця. Виходячи з того, що Юлію Тимошенко потрібно обов'язково сприймати серйозно і не слід недооцінювати, я розглядаю кілька варіантів. Перший: парламентські вибори наприкінці місяця приведуть до зміни влади, яка звільнить Тимошенко, і вона зможе повернутися в політику. Другий: якщо нічого не зміниться, можна припустити, що колись президент помилує Тимошенко. Це було б зрозумілим, але недемократичним. Це лише б вкотре довело простій людині: хто голосно кричить, хто має достатньо грошей, той доб'ється свого. У випадку багатіїв та можновладців милість стоїть над правом, що знову таки порушує принцип рівноправ'я. Третій варіант, який я вважаю найменш реалістичним: після вдалого лікування Тимошенко - як це і має бути в правовій державі - відбуде дві третини терміну покарання у звичайних умовах, а не як зараз у санаторних, і повернеться до цивільного життя мільйонерів.

Ганна Снігур-Грабовська, БЕРЛІН. 9 жовтня 2012 року.