Як Коцюбинському стати частиною Києва?
Селище міського типу Коцюбинське із Києвом розділяють усього два кілометри. Для одних цей населений пункт – додаток до міста Ірпеня (і не дивно, адже Коцюбинське юридично підпорядковується саме Ірпеню), для інших – це омріяна частина Києва (бо Коцюбинське з усіх боків оточує столиця, а точніше – Біличанський ліс, який вважають «легенями Києва»). Третина громадян сподівається на те, що колись селище міського типу стане містом районного чи навіть обласного значення. Юристи поки що мовчать, оскільки процес розширення меж столиці створює багато додаткових питань, формальностей та складнощів. Якщо вести мову саме про смт Коцюбинське, то поки що процедура його приєднання до Києва в деталях не прописана. Принаймні, так вказала кореспондентові Укрінформу на корінь проблеми у одному із коментарів Ольга Матюшина.
Вона була головою Коцюбинської селищної ради до 7 березня. Потім сталася малозрозуміла ситуація – депутати тамтешньої ради нібито скликали сесію, на котрій висловили недовіру Ользі Матюшиній. Того ж вечора в електронному реєстрі її прізвище було замінене на Миколу Єременка. Про стан справ можна було дізнатися тільки завдяки коротким повідомленням на сторінці “Громади Коцюбинського” у Facebook та зі слів Ольги Матюшиної.
Прізвище голови Коцюбинської селищної ради змінилося в реєстрі в день, коли Ольга Матюшина готувала подання до Київради за результатами громадських слухань. Опісля питання мало перейти в юрисдикцію Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради. За ідеального сценарію документ мав потрапити у вигляді проекту закону до Сесійної зали парламенту.
Ближче до понеділка 13 березня Ольга Матюшина резюмувала, знову ж таки на своїй сторінці у Facebook, що в Коцюбинському стався владний переворот.
Вдень понеділка під час Погоджувальної ради у парламенті народні обранці вже знали про ситуацію. Зокрема, голова фракції “Блок Петра Порошенка” Артур Герасимов закликав правоохоронні органи дати належну оцінку цим подіям.
Ольга Матюшина зі свого боку почала готувати позов до суду та скаргу до Міністерства юстиції щодо неправомірності дій депутатів Коцюбинської селищної ради. Не треба бути магом, щоб зрозуміти, що питання приєднання Коцюбинського до Києва поставлене на паузу.
УСЕ ПРОПИСАНО В СТАТУТІ
У ЗМІ можна прочитати багато різногранних текстів з фразами “дерибан лісу (згідно з указом Президента 446/2014 від 01.05.2014, територія Біличанського лісу є частиною Національного природного парку “Голосіївський”), з неперевіреним фактажем щодо причетності до цього дерибану різних політичних сил. Цими питаннями нехай опікується правоохоронна система. Зараз хочу більше звернути увагу саме на позицію громадян, які проживають у Коцюбинському і виступають категорично проти того, щоб стати частиною столиці. Їхнє обурення можна узагальнити фразою: “У нас в селищі майже 15 тисяч жителів. Проголосувало тільки 1337. Про яке приєднання до Києва може йти мова?!”
На сайті Коцюбинської селищної ради є відповідь на це. Для скликання громадських слухань назріло три підстави: 500 підписів коцюбинців під зверненням, щоб провести захід, ст. 42 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» і Статутом територіальної громади смт Коцюбинське. Так ось, про статутну статтю 2.7.3 мало хто зі скептиків згадував. У ній ідеться: “За результатами громадського слухання можуть вноситися пропозиції. Вони вважаються внесеними, якщо за них проголосувало більше половини жителів селища, які взяли участь у громадських слуханнях”.
СПОГАДИ ПРО ВЕЧІР 3 БЕРЕЗНЯ
Переконана, якби у лютому 2018-го на під’їздах не з’явилися оголошення про заплановані на 3 березня громадські слухання, ніхто б на них і не прийшов, окрім депутатів селищної ради. Складалося враження, що на цей день жителі смт покладали багато надій. У Будинку культури було як ніколи велелюдно. Крокуючи до місця, де мала сказати у письмовій формі «так» Ірпеню чи Києву, спіймала себе на думці, що ситуація нагадує місцеві вибори.
Проштовхуюся в натовпі до столика з адресою, до якої маю відношення. Мій паспорт члени тимчасової виборчої комісії вивчають довго, однак на жодне з запитань, скільки в нас коцюбинців проживає, і коли стануть відомі результати, не отримую. Так само штовхаючись потрапляю до зали, де відбуваються ці громадські слухання, однак довше, ніж півгодини із запланованих чотирьох там всидіти не можу. Галас, образи, агітації… Хто що хоче, той те і кричить.
Минув тиждень. Коцюбинці більше не обговорюють перспектив стати частиною столиці, як і “владний переворот”, оголошений в мережі Facebook. Народ продовжує жити своїм буденним життям, а на сторінці “Громади Коцюбинського” закликає селищну владу почати працювати.
Наведу лише кілька прикладів:
- “Живемо практично в Києві, а все життя на якихось задвірках, бо тут депутати всіх каденцій землю у свою власність позабирали і ще лісу хочуть. А нам розказують як у столиці погано”.
- “Зрозумійте нарешті, ми голосували не за депутатів, ми проголосували за те, щоб мати кращі умови життя, тому сподіваюся, що більшість з громади, які живуть в Коцюбинському як мінімум 10-20 років, тверезо оцінюють ситуацію і зробили дійсно обдуманий і правильний вибір”
- “Мене здивувало, що не сформовані списки та немає печаток на листах для голосування”.
- “Чому Матюшина повинна докладати зусиль, а не ми з вами? Її функція – виконувати волю громади. Докладати зусиль повинні члени громади – практика усіх країн з високим рівнем життя”.
АБИ ЗРОЗУМІТИ СУТЬ ПИТАННЯ, ТРЕБА ПОРИНУТИ У ПОДІЇ МИНУЛОГО
Тема про приєднання смт до Києва обговорюється на різних рівнях вже давно. Коцюбинці, котрі заселилися у цій місцевості, наприклад, десятьма роками раніше, обурювалися тим, що вони живуть під Кивом, однак не мають жодних нормальних умов для проживання. Це зараз тут і магазини, й аптеки, й налагоджений рух транспорту. Раніше маршрутні таксі курсували раз у півгодини і їхали не до станції метро «Академмістечко», а до «Святошин».
Корінні ж коцюбинці пам’ятають ті часи, коли від селища до Києва можна було дістатися виключно електричкою. На залізничній станції зупинка має назву «Біличі» і дотепер. Електропотяг довозить люд до станції «Святошин» усього за сім хвилин. Однак двадцятьма роками раніше корінні коцюбинці на цій електричці рухалися не в бік Києва, а до Ірпеня та Бучі. Там вони мали постійну і, до речі, непогано оплачувану роботу. Столиця їм була потрібна хіба що на вихідні – аби прогулятися екскурсійними маршрутами.
Цікаво, однак ані десятьма, ані двадцятьма роками раніше коцюбинці голосно не говорили про місцеву владу і про її потенційні можливості. У 2015-му, коли децентралізаційні процеси почали набирати обертів, ситуація докорінно змінилася. Люд уже знав завдяки листівкам у поштових скриньках, що після виборів до селищної ради прийшов ірпінський рух «Нові обличчя». Я, як і більшість, не розуміла, за кого ставити галочки під час волевиявлення. Усі кандидати були незнайомими. Усе відбувалося інтуїтивно на виборчих дільницях в Коцюбинському. Про те, що до Коцюбинської селищної ради прийшла “молоді й амбітні управлінці”, люди дізнавалися виключно через листівки в скриньках. Звідти ж виринала інформація, що у Коцюбинській селищній раді панують суцільні конфлікти. Хто правий, хто винуватий? На це питання ніхто із жителів відповісти напевне не міг та й не може. Ситуація нагадує гру «вірю – не вірю».
Про політиків коцюбинці заговорили лише після 2015-го. Пам’ятаю, як нам побудували частинку нової дороги, як засадили квітками парк, розставили у ньому гарні лавки. Усі зміни відбувалися разом із відкриттям Житлового комплексу «Атлант». Ось тоді люд представникам від «Нових облич» рукоплескав, бо сподівався, що в Коцюбинському буде все так само ошатно, як і в Ірпені. Тоді ж на відкриття цього масштабного новобуду приїжджали представники Київської обласної державної адміністрації, Київради, навіть від Кабінету Міністрів.
Одне слово, моніторинг ситуації з Коцюбинським у Facebook вивів мене на кілька думок. По-перше, скандали й блокування роботи депутатами селищної ради, - не цікава тема для людей, котрі не є членами тамтешньої ОТГ. Прізвищ на сторінці прописується багато, а що вони дають аполітичному коцюбинцю? Йому потрібні очищені від снігу вулиці, наявність нормальних зупинок, щоб сісти в маршрутку, відносно дешеві ціни у магазинчиках і свіжі продуктові товари на полицях. Немає цього в селищі, не біда – привезе харчі із Києва.
По-друге, у більшості випадків наші громадяни починають критикувати і шукати винуватців подій. Не подобаються результати громадських слухань? Так, питається, чому ви їх проігнорували? Чому не прийшли до дільниці на п'ять хвилин (процес тривав з 16 до 20 години вечора, - ред.) і не висловили своєї позиції?!
PS: До слова, коцюбинцям під галочкою за Ірпінь чи Київ пропонувалося два умовні сценарії розвитку подій. Мовляв, якщо станемо столицею, то в нас може з'явитися оновлене Лук'янівське СІЗО, сміттєпереробний завод… Про те, що Лук'янівському СІЗО відводитиметься місце в Коцюбинському, не готовий сказати точно навіть міністр юстиції Павло Петренко. З-поміж позитивів приєднання до Києва виокремлювався шанс отримати дорожню розв’язку, дешевший тариф на проїзд, можливості користуватися послугами лікарень у Святошинському районі столиці, і безпосередньо в Коцюбинському — ЦНАПУ. Наразі коцюбинці їздять оформлювати документи до ірпінської філії ВАТ “Київоблгаз”, ПАТ “Київобленерго” і ірпінського міського відділу ДМС у Київській області.
Катерина Мацегора
реклама