Головне територіальне управління юстиції у місті Києві Станіслав Куценко очолює протягом двох років. За цей час він неодноразово виступав ініціатором низки проектів, які стали національними. Детальніше про них, нові ідеї та права українців очільник столичної юстиції розповів у ексклюзивному інтерв'ю «Укрінформу».

 - Станіславе, яка зараз у вас команда? Чи зачепила структуру реформа державного управління?

- Сьогодні в нас працює близько тисячі осіб. Та на цьому не зупиняємося. Фактично щомісяця оголошуються конкурси на вакантні посади, чого раніше не спостерігалося. Адже було вигідніше зберігати кошти на преміювання працівників, які вже працюють. Нині щомісяця ми виносимо на конкурси 20, 30, іноді й 50 посад з метою залучення нових працівників.

Щодо реформи державного управління, то варто зазначити, що зарплати в системі юстиції зараз вищі, і вже не можна говорити, що люди працюють за копійки.

 - Розкажіть, будь ласка, про проекти, новаторами в яких стало Головне територіальне управління юстиції у місті Києві?

- Таких у нас декілька. Зокрема, це проект «Он-лайн будинок юстиції». Його суть полягає в тому, що українці мають змогу отримати ключові послуги у сфері юстиції без контакту з представником влади. Йдеться про повторну видачу свідоцтва про народження чи про шлюб, наприклад.

Серед послуг, які надаються «Он-лайн будинком юстиції», популярністю користується доступ до державних реєстрів.

Окрім того, в «Он-лайн будинку юстиції» є розділ – соціальний ліфт», де ми викладаємо у відкритий доступ усі вакансії ГТУЮ у місті Києві, інших областей, щоб охочі за відкритими конкурсами влаштовувалися на роботу в юстицію.

Загалом було винесено на конкурс близько 400 посад, орієнтовно таку ж кількість людей найняли на роботу за останні два роки.

Також варто згадати про послугу СМС-маяк, за допомогою якої можна відслідкувати стан вашого майна. Наприклад, якщо хтось хоче захопити квартиру, частину будинку через незаконні дії в реєстрі, можна про це отримати сигнал у телефон і швидко відреагувати. Така послуга унеможливлює будь-які рейдерські схеми.

Проект «Он-лайн будинок юстиції» починався на рівні Києва у 2016 році, а вже минулого року він став національним. Зараз планується додавати до нього нові послуги. Зокрема, функцію ідентифікації через електронний цифровий підпис.

А наприкінці 2017 року був прийнятий Закон «Про електронні довірчі послуги», завдяки якому можна буде використовувати мобайл-ID – ідентифікація через мобільний телефон.

- Наскільки безпечна така ідентифікація?

- Це безпечно, тому що реєстри і дані захищені криптографічним шифруванням. Воно є найдосконалішим на сучасному етапі. Інша справа – спрямовані атаки на реєстри.

Загалом, досвід іноземних країн показує, що за цими технологіями майбутнє. Наприклад, Естонія має повністю електронне врядування, у Канаді 95% громадян використовують послуги електронного уряду і фактично не контактують із представниками влади. Я переконаний, що це досить перспективний проект.

- А чи планується розширення проекту LingvaSkills?

 - Цей проект народжувався в київській юстиції. Оскільки наші співробітники працюють із міжнародними документами, з рішеннями Європейського суду з прав людини, то виникло питання необхідності вивчення англійської мови. Так прийшла ідея створення онлайн-курсів із вивчення англійської мови.

Починався проект із перших 50 співробітників у київській юстиції, а зараз – це багатомільйонний проект, яким ми, безумовно, пишаємося.

На порталі LingvaSkills навчається близько 170 тисяч осіб. Ними виконано вже близько 40 млн вправ. Навчатися онлайн можна зі смартфона, планшета, комп'ютера.

Згодом планується створення спеціальних англомовних словників, які завантажуватимуться в базу LingvaSkills. Велика категорія тих, хто навчається на LingvaSkills, – державні службовці, але з кінця минулого року відкрито доступ до навчання абсолютно для всіх.

Вважаю, є всі перспективи для того, щоб цей проект став міжнародним. Ним зацікавилися уряди Казахстану та Грузії, де теж планується реалізовувати цей проект. У всякому разі ми над цим працюємо.

- На тлі ініціатив управління, що можете сказати про правову освіченість киян?

- У Києві громадяни більш обізнані у своїх правах, ніж в інших регіонах. Тут є доступ до Інтернету, ключових засобів масової інформації. Саме кияни завжди показують найвищу соціальну активність, обізнаність у своїх правах.

У столиці діють чотири центри правової допомоги: два лівобережних і два правобережних. Також діє Координаційний центр із надання безоплатної правової допомоги, куди можна звертатися за консультацією і захистом своїх прав.

Крім того, кияни можуть отримати вторинну правову допомогу. Тобто держава може виділити безкоштовного адвоката, робота якого оплачується з державного бюджету.

Зауважу, що столичні центри безоплатної правової допомоги консультують щодо питань, пов'язаних із оформленням субсидії, щодо житлових прав, трудових взаємовідносин, сімейного законодавства тощо.

Ми консультуємо громадян, як захищати свої права, а в деяких випадках – і як боротися зі свавіллям чиновників.

Так, у Міністерства юстиції подвійна функція. З одного боку, ми – влада, а з іншого – здійснюємо правопросвітницьку діяльність і вчимо громадян, як себе захищати в тому числі й від свавілля представників влади, якщо вони зловживають своїм становищем.

Варто сказати, що модель безоплатної правової допомоги працює. В Україні нею користуються 70 тисяч осіб щомісяця, у Києві – до 10 тисяч осіб.

Ці цифри вражаючі, бо міжнародний досвід показує, що в Україні одна з найширших систем правової допомоги і далеко не в усіх країнах є безкоштовні консультації.

- Президент України Петро Порошенко оголосив 2018 рік роком реалізації проекту «Я маю право!» на державному рівні. У зв'язку з цим, які заходи проводитиме Головне територіальне управління юстиції у місті Києві?

- Спільно з Київською міською державною адміністрацією розробляємо програму правопросвітницької діяльності у столиці на 2018 рік, яка передбачає цілий комплекс заходів.

Зараз ми роздаємо на вулицях буклети з поясненнями, як захистити свій бізнес, як навчатися, не даючи хабарі у ВНЗ тощо. Ми домоглися того, що у відділеннях банків, аеропортах «Жуляни» та «Бориспіль», у столичних кінотеатрах та метрополітені транслюють ролик «Я маю право!». Це інформаційна просвітницька кампанія, бо ми даємо алгоритми, яким чином людині захистити свої права.

У суспільстві, на жаль, панують патерналістські настрої: українці звикли до того, що за них усе зробить держава. Ми готові захищати українців, але мінімальні дії щодо захисту своїх прав їм все ж таки потрібно робити.

- Ви говорили про популярність послуг, які надаються «Он-лайн будинком юстиції». Скільки киян ними скористалися і яка їхня вартість?

 - Ці послуги безкоштовні. Сплачуються тільки суми за надані послуги, встановлені на рівні державного мита. Наприклад, повторна видача свідоцтва коштує лише 0,51 грн.

Якщо говорити про популярність сервісу, то українці досить часто ним користуються. Ми спостерігаємо до 200 тисяч відвідувачів порталу щомісяця.

- Щодо отримання деяких із послуг, наприклад, оформлення електронного цифрового підпису, думки розділилися. Одні стверджують, що використання електронного цифрового підпису зручно, інші – що це небезпечно. Як часто кияни звертаються за послугою оформлення електронного підпису?

 - В Україні необхідно популяризувати електронний цифровий підпис, оскільки мало в кого він є, бо ж і мало послуг, де можна його використовувати. У цьому і полягає суть змін: у нас має бути створений повноцінний електронний уряд, у рамках якого надаватиметься багато послуг. Щоб їх отримати, необхідно буде авторизовуватися, використовуючи електронний  підпис або ж ідентифікацію через мобільний телефон – мобайл-ID.

Зараз електронний цифровий підпис в основному отримують державні службовці та підприємці, оскільки вони здають електронну декларацію про доходи, а підприємці – податкову звітність.

Пересічні українці мало де використовують цифровий підпис, тому вони його й не оформляють.

Вважаю, чим більше надаватиметься послуг із можливістю застосування електронного цифрового підпису, тим більше людей схочуть швидше отримати електронний цифровий підпис. У такому випадку в інформаційній кампанії відпаде потреба.

Взагалі Україні ще далеко до повного електронного документообігу. Наприклад, в Канаді люди старшого віку ідентифікують себе через електронні мережі. Але ця країна йшла до цього 20 років. Електронне урядування вони запустили в середині 1990-х років, і зараз електронними сервісами охоплене майже все населення. 

А нам, повторюся, треба проводити інформаційні кампанії, збільшувати кількість послуг.

- Із 6 лютого цього року вступає в силу закон щодо посилення відповідальності за несплату аліментів. За словами міністра юстиції Павла Петренка, в Україні майже 600 тисяч дітей страждають від системної несплати аліментів. Наскільки значима проблема несплати аліментів для Києва?

 - Мається на увазі кількість виконавчих проваджень, представлених у виконавчу службу. А це 90 тисяч проваджень у державній виконавчій службі по злісних неплатниках, які понад 6 місяців не сплачують аліменти.

Співвідношення показників у Києві приблизно таке ж. Але в Міністерстві юстиції відпрацьована проста процедура: наразі державний виконавець може отримувати винагороду за свою діяльність. Та він її не отримуватиме, якщо не матиме хороших показників по стягненню аліментів.

Аліментами ніхто ніколи не хотів займатися. У спадок Мін'юсту залишилося 2 млн проваджень щодо аліментів. Зараз ця цифра скорочена в три рази – 600 тисяч. Відповідно, державний виконавець зобов'язаний знаходити механізми погашення заборгованості по аліментах, бо він не отримає основної частини своєї зарплати, а лише оклад без винагороди.

Такі умови створили хорошу систему мотивації для державних виконавців, які дійсно працюють над тим, щоб аліменти сплачувалися. І у мене, і в начальника Державної виконавчої служби міста Києва це питання на особливому контролі, бо воно пріоритетне для Міністерства юстиції.

- Назвіть, будь ласка, суми стягнених заборгованостей.

- У 2017 році було стягнено 89 млн 171 тис. грн заборгованостей з несплати аліментів на користь 14 тисяч дітей. Окрім того, торік державні виконавці стягнули 9 млн грн заборгованості по невиплаті заробітної плати. Загалом до державного бюджету стягнуто 80 млн грн по близько 22 тисячах виконавчих проваджень.

 - Яка у Києві статистика з виконанням судових рішень?

- Загалом, вона по всій Україні однакова. Не можна сказати, що дуже висока. У Європі, для прикладу, відсоток виконання судових рішень теж не дуже високий. Якщо у нас це 14-15%, то в Європі – 20-25%. 100%-го виконання судових рішень немає, оскільки іноді просто немає з чого стягувати борг.

Наприклад, хтось є боржником, а в нього немає ні майна, ні джерела прибутку. Інша справа, коли дехто вдається до маніпуляції, приховуючи свої статки.

Щодо питання зі стягненням аліментів, то згідно з новим законом ми пропонуємо просту процедуру: якщо людина каже, що в неї немає доходів, вона може відвідувати суспільні роботи, які призначаються в кількості від 120 до 240 годин.

У Києві вони визначаються міською владою. Це можливість для особи, яка не сплачує аліменти, попрацювати, заробити кошти і відправити їх дитині. Якщо особа не хоче йти на суспільні роботи, то за кожні 15 годин невідпрацьованих робіт накладається одна доба арешту. Так, може бути застосований арешт до 15 діб.

- А чи можна проконтролювати, що сума стягнених аліментів піде саме на потреби дитини, а не буде використана в інтересах того з батьків, із ким проживає дитина? Чи передбачений такий механізм?

- Зараз взагалі кардинально змінений підхід до цього питання. Нині власником коштів і їх розпорядником є дитина, а не батьки, що вважається принциповою відмінністю від того, як було раніше. Аліменти надходять безпосередньо до дитини, і саме вона може вирішувати, як ними розпоряджатися. Звичайно, батьки беруть участь у консультуванні.

Але ситуація, коли гроші до дитини не доходили, – у минулому. Це питання врегульоване на даному етапі.

 - А якщо дитина ще маленька, а батьки недобросовісні?

- Раніше розпорядниками коштів були визначені батьки, і тоді у дитини взагалі ніякого шансу не було. Зараз дитина розпоряджається, та якийсь шанс взяти участь у вирішенні розподілу коштів батьки все ж мають. Звичайно, коли дитина неповнолітня, то важко говорити про те, що вона буде самостійно приймати такі рішення.

- У Києві презентували кілька майданчиків, на яких можна було одружитися в рамках проекту «Шлюб за добу». Зокрема, на НСК «Олімпійський», у «Сквері закоханих». Скільки коштів отримано від використання таких майданчиків і чи планується відкриття нових?

- Подібних локацій у Києві кілька: у сервісному центрі «Готово», в ТЦ «Гулівер», на НСК «Олімпійський». Нещодавно був відкритий майданчик у «Шоколадному будиночку», в аеропорту «Бориспіль». Ми не ведемо статистику, скільки коштів на цьому було зароблено, тому що ми їх не заробляємо. Міністерство юстиції акредитовує певні суб'єкти – комунальне або державне підприємство, і відповідно вже на договірних засадах ті, хто приходить із заявою про шлюб, визначають, яку суму вони готові заплатити.

Звісно, є певні тарифи, які встановлюються комунальним підприємством, є спрощені пакети, є більш урочиста церемонія. І ці кошти отримує місцева влада через комунальне підприємство.

Нагадаю, що в рамках діяльності Міністерства юстиції й надалі залишаються мінімальні тарифи: можна за 30 днів одружитися за 0,85 грн без урочистої церемонії.

За останніми даними, в Україні «Шлюб за добу» взяли майже 25 тисяч пар. Хочу анонсувати, що в лютому в рамках цього проекту буде одружуватися 25-тисячна пара. З цього приводу ми плануємо провести публічний захід, де поінформуємо про успіхи реалізації проекту.

Зауважу, що серед пар, котрі взяли шлюб за добу, усього 1% розлучень. По Україні показник розлучень серед шлюбів за звичайною процедурою сягає 30%. Тому, якщо швидко одружився, не означає, що швидко розлучишся.

- Ви колись зазначили, що в рамках проекту «Шлюб за добу» пара одружилася за 15 секунд...

- Так, у цьому процесі цікава сама процедура, як люди беруть шлюб. Наречені та гості можуть прийти в нестандартних костюмах, можуть – із тваринами, скажімо, з котами. Якось шлюб брали панки – у шкірянках із металом, вони розписувалися під свою музику, не під марш Мендельсона. Можна побачити все, що завгодно, та головне: ми видаємо два свідоцтва про шлюб і слідкуємо, щоб пара мала законні документи.

- На які права може розраховувати людина, яка не прописана офіційно, але офіційно працює та проживає в Києві?

- На всі права, які має українець. Навіть у медичний заклад може стати на облік. Для цього треба написати відповідну заяву, бо коли її немає, то людину сприймають як особу з іншого населеного пункту і послуги надаються платно. Наявність цієї заяви дає право на обслуговування в медичному закладі. Єдине, на жаль, в Україні й надалі практикуються «благодійні внески» у сфері охорони здоров'я. Це стосується і киян, і не киян.

Також особа без реєстрації в Києві, наприклад, не може отримати картку киянина, яка надає право на деякі пільги. Загалом, не можна говорити, що українці, які приїхали до Києва і не є киянами, якось обмежені у своїх правах.

- Можна припустити, що особам без офіційної реєстрації треба бути наполегливішими у відстоюванні своїх прав?

- Можна і так сказати. У цьому і принцип громадянського суспільства, коли людина не чекає подачки від держави, а сама діє.

- Що може зменшити вагу офіційної реєстрації місця проживання, або ж як її називають – «прописки», у наданні послуг?

- Це стане можливим, коли на повну потужність запрацюють ID-документи – ID-паспорт. Нині, коли людина втрачає паспорт, їй уже не видається паспорт старого зразка. Натомість – нова пластикова картка, на якій є чіп із зашифрованою інформацією. Хочу сказати, що ми ледь не єдині з органів влади, які приймають ID-паспорти. У нас у Києві в усіх державних відділах реєстрації актів цивільного стану, в усіх нотаріальних конторах, в усіх виконавчих службах встановлені ID-зчитувачі.

У майбутньому, я впевнений, завдяки ID-карткам, де будуть усі біометричні дані, можна буде відійти від реєстрації, «прописки», як це називалося в минулому.

- Скільки треба часу, щоб перейти на цей період електронного урядування?

- Я вважаю, що для цього достатньо 5 років. У нас, насправді, немає 20 років на це, як у Канади. Технології досить швидко розвиваються.

- Із якими питаннями за послугами ГТУЮ у місті Києві звертаються внутрішньо переміщені особи? Яким чином співпрацюєте з ними?

- Внутрішньо переміщені особи є досить великою категорією з-поміж тих, хто звертається до центрів правової допомоги. Перш за все вони запитують, як отримати допомогу від держави і яким чином зареєструвати своє місце проживання. Хочу сказати, що в цьому році збільшується допомога на внутрішньо переміщених осіб до 5 тис. грн на родину. Також вони мають право претендувати на субсидії та житлові пільги, надаючи договір оренди житла.

Ми консультуємо, як правильно оформити заяву, які надати документи.

- Який відсоток звернень переселенців до управління від загальної кількості?

- Можна сказати, до 10-15%. Зазначу, що для Києва це питання не є абсолютно критичним, тому що більше внутрішньо переміщених осіб у прикордонних регіонах до зони проведення антитерористичної операції, яка за новим законодавством буде називатися інакше. Відповідно внутрішньо переміщені особи мають у нас такі самі права і привілеї, як і кияни. Вони обслуговуються в такому ж режимі й абсолютно не дискримінуються.

- Чи не планується найближчим часом підвищення вартості послуг, які надаються органами ГТУЮ у місті Києві?

- Як я вже говорив раніше, це навіть не вартість послуг, а державне мито, яке встановлюється на державному рівні. Є певні супутні послуги, на які встановлюються тарифи, затверджені наказом Міністерства юстиції. А державне мито багато років незмінне. Не думаю, що воно буде змінене найближчим часом.

Єдине: я виступаю за збільшення мита за зміну імені. Нині ця процедура коштує 0,51 грн. Натомість у Європі зміна імені коштує 3 тисячі євро. І через те, що у нас це дешево, люди граються своїми іменами та прізвищами. Це ненормально. 

Були випадки, коли людина за півроку тричі змінювала прізвище та ім'я. Певно, мала якісь проблеми.

- За яких обставин ви можете відмовити у зміні імені та прізвища?

- У тому то й справа, що відмовляти особливо не можна, бо вважається – якщо людина вирішила змінити ім'я, то вона має на це право. Єдине – ми відмовляємо, коли обране ім'я не входить у рамки здорового глузду, традицій, культури. Такі речі ми не реєструємо. Але нестандартних імен вистачає. Сумно, що деякі особи замість того, щоб реєструвати українські імена, пишуть «Єкатєріна», «Ніколай». Але якщо людина вирішила, то ми не маємо права їй заперечувати.

Юлія Гайдіна, Київ

Фото: Данііл Шамкін, Укрінформ