Місцеві вибори-2020: підсумки, тенденції та що буде далі

Місцеві вибори-2020: підсумки, тенденції та що буде далі

Аналітика
Укрінформ
Перші місцеві вибори в Україні в умовах пандемії та децентралізації пройшли з рекордно низькою явкою та без абсолютних переможців

Місцеві виборчі перегони 2020-го в Україні тривають уже місяць і підійшли до свого фінішу. Вони були незвичні для країни. По-перше, тому що проходили в умовах пандемії, а ще – загальної втоми електорату від політики як такої. Можна було б подумати, що саме цей чинник вплинув на низьку явку виборців: перший тур – 37%, другий – 29% (до речі, на місцевих виборах-2015 явка була більшою – 47% і 34% відповідно. – Авт.). Але це все в руслі світових тенденцій: місцеві вибори практично всюди цікавлять електорат менше, ніж загальнодержавні, а явка у першому турі завжди вища, ніж у другому.

Ще – набув чинності новий Виборчий кодекс, норми якого переписувалися ближче до виборів що, варто визнати, заплутало,- як кандидатів, так і виборців.

Що ж стосується результатів, то зазначимо: незважаючи на заяви окремих політиків, що саме їхні політичні сили отримали перемогу, явних фаворитів по факту все ж немає – жодна з партій не зуміла здобути в місцевій гонці «моновладу», доведеться формувати коаліції. Водночас ці вибори продемонстрували значний рівень підтримки регіональних політичних проектів і «звичних» мерів. Це і називається посиленням місцевого самоврядування, що, на думку фахівців, є результатом успішної реформи децентралізації.

Отже, які тенденції̈, головні тренди можна виділити, як і наскільки ці вибори вплинуть на поточну суспільно-політичну ситуацію в країні, зрештою, хто переміг/програв – влада, опозиція, проросійські сили чи Україна в цілому? Про все це і не тільки Укрінформ розпитав у політичних експертів – Володимира Фесенка, Дмитра Сінченка, Богдана Петренка та Олексія Кошеля.

ПРО ТЕ, ЩО ПОКАЗАЛИ МІСЦЕВІ ВИБОРИ І ЩО ТРЕБА ОБОВ’ЯЗКОВОГО ВРАХУВАТИНА МАЙБУТНІХ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИХ

Найголовніше, що показали вибори – це перемогу діючих місцевих еліт, каже заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. Мовляв, на фоні зростаючої недовіри до Центру, люди вирішили голосувати не за «нове, перспективне», а за те, щоб не було гірше. Фактично, маятник зрушив в іншу сторону – консерватизму. «До парламентських виборів цей консерватизм може набути крайніх ознак. Відчувши силу, місцеві лідери відчують і надмірні політичні амбіції. І намагатимуться запустити регіональні проекти у самостійні походи до парламенту. Не виключено, що в цю гру включаться і місцеві бізнесмени з претензіями на депутатство (наступні вибори у ВР будуть без мажоритарки. Авт.) – тобто, фінансування в таких проектів буде. Але більшість з них закінчать так само, як «Перемога Пальчевського», – вважає експерт. – Не виключена поява «трансрегіональних» політичних проектів – об’єднання на парламентських виборах місцевих політичних сил, які здобули підтримку в різних регіонах».

Другий наслідок – це, на думку пана Петренка, зростання попиту на проросійські політичні сили. Але… «Це може мати зворотній ефект для проросійських сил – збільшення попиту призводить до збільшення пропозиції. І тому, конкуренція за проросійський електорат зростатиме. Однак – варто розуміти, що у нього теж є своя межа – в районі 20-25 % виборців. Тобто, більшість проросійські партії уже не матимуть ніколи», – додав Петренко.

«Місцеві вибори в Україні не є прогнозним індикатором для загальнонаціональних, – зауважує керівник Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко. – Місцеві партії, які не мають суттєвого впливу на виборах парламентських, частіше за все взагалі не беруть в них участь». У соціологічних опитуваннях значна частина респондентів робить інакший вибір в голосуванні за конкретну партію, коли йдеться про місцеві і парламентські вибори одночасно. «На загальнонаціональних виборах визначальну роль грають рейтингові політичні лідери і партії, які вони очолюють. По-друге, чергові загальнонаціональні вибори у нас в 2025 році. А за цей час багато чого може змінитися», – наголосив політолог.

Своєю чергою голова ГО «Асоціація Політичних Наук», активіст Руху опору капітуляції (РОК) Дмитро Сінченко стверджує, що ці місцеві вибори засвідчили що, по-перше, демократія в нашій країні працює – вибори були конкурентними і загалом відповідали виборчому законодавству. Проте виборче законодавство, за яким відбулися ці вибори, на думку експерта, було найгіршим за всю історію незалежності. «Ідею «відкритих списків» було повністю дискредитовано. По факту ми отримали не відкриті списки, а ускладнену звичайну пропорційну систему. Виборець не обирав кандидатів, він вибирав політичну силу, і мандати отримали передусім кандидати, які мали прохідні місця у єдиному виборчому списку, – каже експерт. – Кандидати, які обійшли лідерів списків, призначених партійними босами, були швидше виключенням із правил, і результати більшості таких кандидатів були отримані через роботу "сіток" і підкуп виборців, який при низькій явці мав вирішальне значення».

Відтак, з цього витікають завдання для ВерховноїРади: на майбутніх національних виборах варто або прибирати обмеження для відкритих списків, або прибирати цю ілюзію і робити звичайну пропорційну систему.

«Так буде чесніше», – додав експерт.

ПРО ПЕРЕМОЖЦІВ ТА АУТСАЙДЕРІВ «ПЕРЕГОНІВ»

Володимир Фесенко каже, що ці вибори зафіксували прямий наслідок реформи децентралізації. Саме тому, наприклад, майже по всіх обласних центрах перемогли діючі міські голови та політичні партії, які вони представляли. В цьому сенсі, на його думку, перемогла децентралізація.

«На цих виборах одноосібного переможця немає. За більшістю показників (кількість депутатів місцевих рад, кількість сільських, селищних та міських голів – це агрегований рейтинг) лідирує партія «Слуга народу». З невеликим відривом від неї дві опозиційні (але ворожі одна до іншої. Ред.) партії – «Європейська солідарність» і ОПЗЖ. Серед лідерів також партії «Батьківщина» та «За майбутнє», – вказує політолог. Але жодна з цих партій не отримала більшості в жодному регіоні. А ось деякі місцеві і позапарламентські партії монобільшість в деяких обласних центрах (Вінниця, Івано-Франківськ, Хмельницький, Чернігів) створять.

«Позапарламентські, особливо місцеві партії виграли вибори в деяких містах і регіонах. В цьому сенсі їх також можна вважати колективним переможцем цих виборів», – каже пан Фесенко. І перелічує: депутатами місцевих рад стали представники 110 партій, а серед міських, селищних та сільських голів – представники 46 партій. «В цілому, місцеві вибори-2020 вже традиційно показали торжество партійного плюралізму в Україні. Партійна карта країни за підсумками місцевих виборів виглядає дуже строкатою», – переконаний політолог. – І це не погано: і з точки зору демократії, і в плані балансу партійно-політичних інтересів, в тому числі у відносинах між центральною і місцевою владою».

Інші міркування висловив Дмитро Сінченко: «На цих виборах перемогли місцеві олігархічні групи, які укріпили свою незалежність від центральної влади». І вони пройшли не лише за списками «місцевих політичних проектів», а й під брендами парламентських партій. Ще одне спостереження політолога – це розчарування у політиці загалом, а відтак – нові перспективи. «Люди проголосували ногами, і найближчим часом на дільниці більше не вийдуть, тому на наступних виборах може перемогти новий політичний проект, якому вдасться вловити нові суспільні тренди», – вважає пан Сінченко.

Достатньо мобілізований електорат показала Євросолідарність
Достатньо мобілізований електорат показала Євросолідарність

Своєю чергою Богдан Петренко зазначив, що достатньо мобілізований електорат показала Євросолідарність, якій ще й підіграли втрата довіри до «Голосу» та відсутність реальних свіжих альтернатив патріотичному електорату. «Не виключено, що в подальшому будуть спроби дробити патріотичний електорат», – запевняє експерт.

ПРО КОНТЕКСТ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ, А ТАКОЖ ВПЛИВ ВИБОРІВ НА ПОТОЧНУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНУ СИТУАЦІЮ

Ще під час кампанії низка експертів відзначали високий рівень популярності регіональних партій і діючих мерів. Мовляв, завдяки отриманому завдяки децентралізвції фінансовому ресурсу, мери могли продемонструвати виборцям позитивні зміни. І з цього боку вони напевно виглядали в рази ефективніше, ніж усі їхні попередники, у яких ні таких ресурсів, ні таких повноважень не було. Отже, місцеві вибори показали як децентралізація вплинула на поточну суспільно-політичну ситуацію в Україні?

А от за словами Дмитра Сінченка, ці вибори не можна дзеркально переносити на національний рівень. Так, вони чітко демонструють певне падіння рейтингів центральної влади, проте суттєвого впливу на суспільно-політичну ситуацію вони не матимуть. Статус-кво збережено, тому мало що зміниться. «Місцеві олігархічні групи укріпили свою владу, але вони не будуть відверто конфліктувати з центром і, навпаки, – центр буде співпрацювати з місцевою владою, ким би вони не були», – переконує він.

В ході виборчої кампанії, особливо під час введення карантинних обмежень, проявилися гострі протиріччя між центральною і місцевою владою. З боку деяких мерів і міських рад були прояви непокори, відмови виконувати розпорядження Уряду, органів центральної влади, знову перелічує Володимир Фесенко. І це негативний прецедент, і потенційний ризик посилення містечкової анархії. «Це може негативно вплинути і на післявиборчу ситуацію, особливо в умовах епідемії коронавірусу та гострих соціально-економічних проблем. Проте, за досвідом, більшість досвідчених мерів, керівників обласних і міських рад будуть домовлятися з центральною владою, – вважає політолог. – Проблемам треба протистояти разом, а не поодинці. На нас ще чекає розгляд і ухвалення конституційного законопроекту про децентралізацію. І в ньому треба знайти оптимальний баланс повноважень між центральною владою і місцевим самоврядуванням».

Подібним чином висловився Богдан Петренко. Він каже, що успіх місцевих проектів призведе до подальшої атомізації політичного спектру України, дроблення політичних партії. З одного боку, це призведе до посилення протистоянь рівня «область-центр». А з іншого… «Це стимулюватиме створення партій меншого рівня – середнього міста чи району. І тоді йтиметься не лише про протистояння «центр-великі міста», яке ми спостерігаємо з початку коронакризи, а й – про протистояння між собою обласних та районних центрів», – коментує Петренко.

ПРО ВИМУШЕНІ ФОРМАЛЬНІ/НЕФОРМАЛЬНІ СОЮЗИ ТА КОАЛІЦІЇ

 «Моновлади» нема ні в кого, а тому – на регіональному рівні слід очікувати тих чи інших конфігурацій. Якими вони будуть?

«Регіональні союзи рідко коли створювалися за політичними вказівками з центру. Бо в внизу все будується на особистих, а не на політичних симпатіях-антипатіях», – стверджує Богдан Петренко. А тому, каже він, місцеві коаліції можуть набувати дивних форм – особливо для тих, хто звик до ідеологічних протистоянь. Більше того, коаліції на місцях не треба формалізувати – такої вимоги не існує. «Це спрощує схрещення вужа і колючої проволоки. Тихо домовились і голосують – ось і вся більшість», – додав експерт.

Натомість, Дмитро Сінченко вважає, що всі місцеві провладні коаліції, формальні чи неформальні, будуть створені довкола місцевих олігархічних груп. «Тому провладні коаліції на місцях, як завжди, не відповідатимуть конфігурації на національному рівні, і ми побачимо, що в одних радах "Слуги" будуть у коаліції з ЄС, в інших – з ОПЗЖ, а в деяких – в опозиції до коаліції ЄС і ОПЗЖ», – стверджує Сінченко. І додає, що все залежатиме не від позиції тієї чи іншої партії на національному рівні, а від того, скільки представників олігархічних груп потрапили до відповідної ради за списками партій. «І все це буде розбавлено місцевими маловідомими партіями», – додав він.

На регіональному і місцевому рівні не треба створювати офіційних, формалізованих коаліцій. На початкових сесіях будуть формуватися ситуативні союзи для обрання голів місцевих рад, секретарів міських рад, – вважає Володимир Фесенко. «Наприклад, в Маріуполі більшість у міській раді має Блок Вадима Бойченка, мера цього міста, а секретарем міської ради обрали представника фракції «Слуга народу». Думаю, що схожа ситуація буде в багатьох місцевих радах. В кожній – буде своя конфігурація більшості, в залежності від того, хто з ким і на яких умовах домовляться». А оскільки партійний склад місцевих рад у нас буде дуже різнитися в різних регіонах, то й конфігурація цих ситуативних «коаліцій» буде дуже різною».

ПРО РЕЗУЛЬТАТ ПРОРОСІЙСЬКИХ ПОЛІТСИЛ НА СХОДІ ТА ПІВДНІ УКРАЇНИ: ЦЕ НЕ РЕВАНШ, АЛЕ НЕПРИЄМНО

Це не реванш, але неприємно
Це не реванш, але неприємно

Про що це свідчить перемога «ОПЗЖ» на виборах до деяких місцевих та обласних рад Сходу та Півдня України, а особливо в регіонах, які за планом Путіна мали стати основою формування «Новоросії»? Це реванш?

На переконання експертів, роль проросійських партій все ж не варто перебільшувати. «Навряд чи це можна назвати повноцінним реваншем. Результати ОПЗЖ, навіть якщо їх арифметично об'єднати з партією Шарія чи іншими подібними проектами, все одно отримані значно менші, ніж мала їх колись «материнська» Партія регіонів», – зауважив Дмитро Сінченко. Цим партіям доведеться конкурувати з партіями місцевих олігархічних груп, і навряд чи вони витримають таку конкуренцію. І результати виборів міських голів у Дніпрі, Одесі і Харкові яскраве тому свідчення. «Так, місцеві політичні проекти теж переважно грають на проросійському електоральному полі, проте вони працюватимуть на користь місцевого бізнесу, а тому протидіятимуть російським впливам і не підтримають сепаратистських дій», – наголосив політолог.

Партія Шарія, продовжив він, за агрегованим рейтингом отримала на місцевих виборах-2020 гірший результат, ніж на минулорічних виборах до Верховної Ради. Щодо ОПЗЖ, то ця партія вийшла на перше місце на виборах облрад в трьох регіонах (Запорізька, Миколаївська та Одеська області), а також в багатьох районах російськомовних областей, зокрема в Донецькій і Луганській областях. Проте в цілому за ОПЗЖ на місцевих виборах-2020 проголосувало помітно менше виборців, ніж на парламентських виборах 2019 р.: в Харківській області – в два рази менше, в Дніпропетровській і Одеській області – приблизно на чверть менше, в Києві – на 30% менше. Ефективною противагою ОПЗЖ в російськомовних регіонах стали місцеві партії, як правило партії мерів. «Навіть в тих регіонах і містах, де ОПЗЖ вийшла на перше місце, ця партія далеко не всюди зможе сформувати більшість. Так що міф про реванш ОПЗЖ на нинішніх місцевих виборах сильно перебільшений», – переконує Фесенко. І додає, що не варто дивуватися результатам ОПЗЖ, «Нашого краю», Партії Шарія в російськомовних регіонах, адже за ці партії голосують переважно колишні виборці Партії регіонів, Компартії України. «Нагадаю, що свого часу за ці партії разом голосувало більше 40% виборців по всій країні, а в російськомовних регіонах – абсолютна більшість. Зараз вплив проросійських партій помітно менше», – констатує керівник Центру політичного аналізу «Пента». 

Щодо проросійський характеру «Нашого краю»... Свого часу ця партія створювалась під патронатом Адміністрації президента Порошенка як платформа для місцевих еліт, які хотіли бути лояльними для нової влади. «Зараз за риторикою вони ближче до ОПЗЖ, але в парламенті, наприклад, деякі їх представники є партнерами монобільшості», – стверджує Володимир Фесенко.

Нарешті Богдан Петренко запевняє, що значна підтримка проросійських сил в «біло-голубому поясі» – це радше наслідок стабілізації та звикання до війни на Сході. Додаткових ризиків сепаратизму це не дає, але – дає можливість розхитувати ситуацію. З одного боку – вимогами дострокових виборів до парламенту, а з іншого… «Граючись традиційними російськими меседжами – федералізація, мова, прямі переговори. І водночас – приймаючи рішення, що суперечать вимогами центру», – резюмував Петренко.

ПРО ФАЛЬСИФІКАЦІЇ: ВОНИ БУЛИ, ТРЕБА ВДОСКОНАЛЮВАТИ КОДЕКС

Цьогоріч були певні особливості
Цьогоріч були певні особливості

І останнє, однак не менш важливе та цікаве, – це фальсифікації під час виборів: їх було менше, чи більше, ніж раніше? Який характер вони носили – поодинокий/системний, власне, чи зафіксовано якісь кричущі випадки?

Голова Комітету виборців України (КВУ) Олексій Кошель наголошує, що місцеві вибори 2020-го доречно порівнювати з виборами 2015-го. «Цьогоріч були певні особливості й, навіть би сказав, у гірший бік», – каже Кошель.

Перша особливість – ці вибори відбувалися в умовах вкрай розбалансованого і недосконалого Виборчого кодексу. Про це свідчить навіть те, що в ході виборчої кампанії – у вересні – парламент намагався внести зміни до Кодексу. На жаль, не знайшлося необхідної кількості голосів. Таким чином, низка проблем, які мали місце на виборах, були обумовлені саме недосконалістю законодавства. «Приміром, це призвело до активного використання технології так званого «виборчого туризму», коли будь-який громадянин України міг змінити виборчу адресу й проголосувати в іншому регіоні. Це суперечить базовим принципам місцевого самоврядування. Але така технологія використовувалася. І призвела до того, що під час першого туру поліція масово зупиняла автобуси з «виборчими туристами», – наголошує експерт. До прикладу, лише в Одеській області було зупинено чотири автобуси, у місті Києві – два. І це точно не все – низка фактів, переконує Кошель, залишилася поза увагою і Нацполіції, і спостерігачів. «Тобто там, де кількість таких "туристів" була 50-100 осіб – ця технологія досить активно була використана і могла вплинути на результати волевиявлення», – додав він.

Друга особливість здебільшого стосується другого туру. За словами Кошеля, у п'яти містах з одинадцяти (фактично в кожній другій міській громаді, де проводився другий тур) спостерігачі КВУ відзначали застосування технологій, які є складовою механізмів з підкупу виборців, а саме: масове фотографування виборчих бюлетенів, підвезення виборців на дільниці, зокрема за допомогою приватного автотранспорту.

«Показовими були факти, зафіксовані нашими спостерігачами в Черкасах, коли приватними автомобілями довозили виборців до виборчих дільниць. Лише спостерігачі КВУ в Черкасах зафіксували близько десяти таких фактів. Також у Черкасах фіксували так звані каруселі й фотографування бюлетенів», – вказав глава КВУ.

У Дніпрі в одній із неформальних Viber-груп під назвою «Підробіток. Вибори в Дніпрі» виборцям пропонували залишити свої паспортні дані і щоб у подальшому вони проголосували «як треба» за 1,5 тис. грн. На день виборів 22 листопада ця група налічувала майже 25 тис. людей. «Маємо підстави констатувати, що кількість фактів і масштаби технологій, пов'язаних із підкупом, значно зросли порівняно з першим туром виборів та порівняно з голосуванням 15 листопада. За умови низької явки технологія підкупу й активізації своїх електоральних груп значною мірою посилюється», – підсумував Кошель.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-