Зеленський нарешті “заговорив”, розставивши частину крапок над “і”

Зеленський нарешті “заговорив”, розставивши частину крапок над “і”

Вибори Президента
Укрінформ
З інтерв’ю кандидата у президенти РБК виборці змогли отримати відповіді на деякі запитання, водночас сформувавши великий перелік нових

Перше враження від інтерв’ю Володимира Зеленського агенції РБК неоднозначне, але, швидше, “помірковано позитивне”, аніж “гнітюче”. Певно, найголовніше: “великий” страх, пов’язаний із тим, що обрання цього кандидата може розвернути рух України у зворотному напрямку, якщо не зник, то значно притлумився. Принаймні, до того часу, доки ЗеКоманда (у разі перемоги лідера) не почне ухвалювати перші рішення і робити перші практичні кроки в новому статусі – статусі команди Президента. Адже слова – словами, а судити варто за справами. Натомість чимало дрібних “страхів”, викликаних неприйнятними з точки зору вдумливого українця меседжами щодо принципових для майбутнього країни питань, залишилися. І в журналістів, і в користувачів соцмереж, і у представників експертного середовища. Спробуймо узагальнити деякі із цих застережень. А також акцентувати увагу на позитивних моментах, про які країна дізналася з одного із перших великих “некварталівських” інтерв’ю Зеленського.

ЗеІнтерв’ю: п’ятірка “маленьких страхів” і позитивних вражень

Страх №1: Применшення впливу російських митців, ТВ й соцмереж на легітимацію дій Путіна

Одне із перших запитань, на які давав відповідь Володимир Зеленський, стосувалося взаємних впливів культури й політики. Зокрема, обставин і перспектив скасування заборони в’їзду в Україну деяким російським артистам. Кандидат вважає доречними такі заборони лише для відвертих українофобів, “які пішли в політику” – приміром, Пореченкова чи Охлобистіна. Водночас інших російських митців, котрі, може, й не стріляли по наших захисниках із кулеметів, але продовжують публічно підтримувати агресію, нехтувати законами України, відвідувати анексований Крим, стосуватися це, мовляв, не повинно. При цьому кандидат навів некоректний приклад – Андрія Макаревича та Лії Ахеджакової: навіщо ж забороняти в’їзд цим росіянам? Але ж нагадаємо: жодні обмеження щодо них в Україні не діють! Навпаки – українці дуже поважають цих людей, про що свідчать численні публікації у ЗМІ і коментарі в соцмережах. Загалом же Зеленський критично висловився щодо “втручання влади в культурне життя”. Зрозуміло, що в умовах мирного часу такий підхід можна тільки вітати. Але ж триває війна. І іноді життєво необхідно ухвалювати рішення щодо мінімізації культурного й інформаційного впливу держави-агресора. Адже, як свідчить практика, саморегулювання у цій сфері (до чого закликає Зеленський) не завжди спрацьовує. Те ж стосується і ставлення кандидата до роботи в Україні російських соцмереж. Кандидат явно недооцінює їх вплив на формування громадської думки.

Позитив: Водночас Володимир Зеленський усвідомлює небезпеки інформаційної війни, яка є елементом гібридної російської агресії проти України. Це кандидат у Президенти підтвердив і в іншій частині інтерв’ю, де висловив ставлення до ситуації на Донбасі: Путін – ворог України, жодних домовленостей із прокремлівськими бойовиками, жодної амністії для тих, хто винен у вбивствах і тортурах, та жодних “особливих статусів для Донбасу”. Також із вуст кандидата пролунали правильні меседжі щодо необхідності забезпечення економічної незалежності ЗМІ. Щоправда, пропоновані кроки, як видається, не зовсім продумані. За словами Зеленського, він “хотів би шукати західні інвестиції для інвестування у свободу слова”. А це на разі нереально. Адже будь-які інвестиції повинні окуповуватись. В Україні ж ЗМІ традиційно вигідні своїм власникам, здебільшого, не фінансово, а тим, що приносять “політичні дивіденди”. Та чи потрібно це “правильним” іноземним інвесторам? Хіба що шахраям, які торгуватимуть можливостями своїх ресурсів, чи людям на кшталт Манафорта... Тож існують великі ризики, що замість доморощених олігархів “свободою слова” у нашій країні керуватимуть нечисті на руку й безсовісні “зайди”.

Страх №2: Недотримання передбаченого Конституцією курсу на ЄС і НАТО

В інтерв’ю РБК Володимир Зеленський підтвердив свою тезу про необхідність проведення референдуму щодо європейської і євроатлантичної інтеграції України. Щоправда, уточнив: такий плебісцит можливий лише тоді, “коли люди будуть готові”.

Позитив: Кандидат у президенти визнає рух країни у напрямку до цивілізованого світу правильним: “ми обрали напрям в Європу. Однозначно, ми хочемо бути не совком, ми хочемо бути європейською державою. НАТО – клас, безпека, рівень армії, все зрозуміло. Але я хочу об'єднати країну. Я буду кожен день записувати відео(звернення) до східних регіонів України і говорити їм: дивіться, НАТО – не звірюка, не проковтне вас. Нехай люди думають, нехай почнуть читати про це, нехай почнуть вивчати”. Можна погодитися, що така інформаційно-роз’яснювальна кампанія справді дуже важлива.

Страх №3: Втрата позицій української мови

Володимир Зеленський так і не дав чіткої відповіді на запитання журналістів щодо майбутнього закону “Про мову”, який зараз розглядає у другому читанні парламент. Повідомив лише, що хоче дізнатися, що думає із приводу цього документа громада. В цій ситуації (як і у деяких інших, оскільки в розмові Зеленський дуже часто апелював до думки соцмереж як “дороговказу” при ухваленні рішень) складається враження, що у багатьох визначальних для майбутнього країни питаннях можливий президент хоче перекласти відповідальність на людей. Це – доволі вигідно, адже кожну помилку згодом можна буде виправдати: “так хотіли українці”. І, з одного боку – нібито правильно – оскільки думка громадян справді має бути визначальною для політики будь-якої держави. З іншого – наскільки фаховою може бути така дискусія? І хто стане арбітром та визначить, яка позиція перемогла? До того ж, за такого підходу нівелюється роль Верховної Ради як найвищого законодавчого органу країни. Адже будь-яке ухвалене парламентом рішення можна буде піддати сумніву і переглянути за результатами дискусії у Фейсбук.

Також кандидат у президенти зізнався, що й сам фактично нічого не знає про цей закон. Хоча насправді, зважаючи на резонансність цього документа, мав би уже давно із ним ознайомитись. Також Зеленський стверджує, що в Україні фактично нічого не робилося для того, аби розповісти про цей закон людям. Але ж варто нагадати, що за останні роки у ЗМІ з’явилися тисячі матеріалів (десятки – на сайті Укрінформу), присвячених цій темі. Те ж стосується і соцмереж. Є політики і громадські активісти (Сергій Оснач, Тарас Шамайда, Іван Заєць, Павло Мовчан та десятки інших), котрі фактично щодня роз’яснюють у своїх постах та блогах, інтерв’ю і коментарях положення цього документа та обґрунтовують необхідність його ухвалення. Шкода лише, що ці роз’яснення, як і коментарі наших моральних авторитетів, не потрапляють на очі ймовірному президентові і членам його команди.

Також Зеленський доволі критично висловився щодо “мовного” квотування на радіо й телебаченні. За його словами, єдиним способом підтримки україномовного аудіо- та відеопродукту мають бути фінансові преференції (зокрема, податкові пільги). Правильно – хто б сперечався? Але – знову ж таки – навряд чи це працюватиме у період такої посиленої “уваги” Кремля до ситуації в Україні. Тим паче, “недемократична”, на думку кандидата, практика принесла свій результат: якісної україномовної музики стало більше, український дубляж іноземних фільмів у багатьох випадках – поза конкуренцією (що визнають навіть відомі голлівудські діячі), український кінематограф (може, не такими темпами, як хотілося б) потихеньку “спинається на ноги”, чимало популярних телеведучих (зокрема, і росіян) вивчили українську та змінили мову своїх програм... І невдоволених заходами з квотування нині не так вже й багато. Хоча, звісно ж, якщо про необхідність скасування квот говоритиме президент, їх кількість може зрости – як у період правління Януковича, в часи ухвалення “закону Колесніченка-Ківалова”. Неоднозначними у цьому зв’язку можна вважати і заяви Зеленського щодо необхідності збереження в Україні російськомовного телебачення.

Позитив: Важливо, що Володимир Зеленський дав зрозуміти: перегляду рішень щодо декомунізації не буде. Водночас навряд чи можна погодитися із твердженням кандидата, що у нас “занадто захоплюються” перейменуванням вулиць і площ на честь історичних постатей – приміром Степана Бандери (за висловлюванням Зеленського, “героя для якогось відсотка українців”), чи Тараса Шевченка. При цьому ми, мовляв, забуваємо про героїв сьогодення. Насправді ж це не так: фактично у кожному населеному пункті країни, який був малою батьківщиною котрогось із героїв Небесної сотні, є вулиці, названі на їх честь. Це ж стосується і українських захисників на Донбасі. Варто приміром, лише подивитися на мапу Києва, аби переконатися, скільки перейменувань відбулося останнім часом на честь цих героїв. Хоча, якщо подібні кроки й надалі підтримуватимуться на рівні президента – то лише “плюс”.

Страх №4: Достроковий розпуск ВР і узурпація влади

Кандидат у Президенти на разі не відмовляється й від ідеї розпуску Верховної ради та призначення дострокових виборів. Зеленський також не приховує, що хотів би, аби його політсила отримала більшість місць у новому парламенті. Після такого твердження доволі логічним було нагадування від журналістів : “це – узурпація влади. Ви і президент, і парламент ваш. Ми таке вже бачили”. У відповідь від Зеленського – доволі обтічна й неоднозначна фраза: “Такого, як я, – ви не бачили”.

Позитив: Кандидат, не приховуючи зацікавленості в достроковому припиненні повноважень нинішнього складу парламенту, обіцяє дотримуватись закону: “Боюся, що не встигну (розпустити ВР – ред.). Я ламати закон не буду, не буду порушувати закон”. Зеленський також переконує, що у майбутньому не збирається керувати парламентом, нав’язуючи йому якісь погляди чи рішення. Це ж стосується і тиску на суддів і антикорупційні органи. Що ж до запобіжників від узурпації влади, то одним із перших документів, ухвалення яких у разі обрання Зеленський ініціюватиме через парламент, він назвав Закон про імпічмент президента.

З-поміж умовних “позитивів” і те, що кандидат (поки що – лише на словах) відкинув ймовірність співпраці в парламенті з політичною силою Бойка-Медведчука. А ще – пообіцяв “жорстко розмовляти” з олігархом Ігорем Коломойським, якщо той захоче, прикриваючись ім’ям Зеленського, “розв’язувати свої проблеми”, зокрема, в судах... Хтось, може, скаже: “нашому теляті та вовка з’їсти”. З іншого боку, йдеться про час, коли Зеленський може стати главою держави. Тож хочеться вірити, що тоді він і справді не дозволятиме ні спонсорам своєї виборчої кампанії, ні іншим “впливовим” українцям маніпулювати собою.

Страх №5: Ревізія втілених реформ і спроби “псевдореформування”

Кандидат у президенти послідовно вдавався до критики кроків чинної влади. Зокрема, і впроваджених нею реформ. Особливо дісталося сфері охорони здоров’я. Зеленський дорікнув законодавцям за те, що медичну реформу нібито не обговорювали із людьми. Такі оцінки викликали обурення у профільному відомстві. Зокрема, в МОЗ запевнили: "Концепція змін у системі охорони здоров’я розроблена експертами ще у 2014 році. Перед стартом трансформації системи охорони здоров’я і поданням проекту закону до Верховної Ради МОЗ провело серію консультацій із зацікавленими сторонами (пацієнтами, медиками, керівниками медичних закладів, органів місцевого самоврядування, місцевих адміністрацій) у всіх регіонах країни". В МОЗ також нагадали про результати проведених у березні досліджень КМІС, згідно з якими 70% із 27,3 мільйонів українців, котрі вже обрали сімейного лікаря, терапевта чи педіатра, задоволені такою формою співпраці з медиками.      

Водночас, критикуючи зроблені останніми роками реформаторські кроки, Зеленський фактично нічого не сказав про можливу альтернативу. І про реформи, які після перемоги збирається втілювати його команда. За винятком хіба що планів змінити роботу адміністрації президента. Як видається, реформа функціоналу цього органу (яка, до речі, почалася за чинного глави держави) справді не зайва. Адже країні не потрібна така надінституційна структура, що існувала фактично при усіх президентах і об’єднувала “кураторів” різних напрямків, котрі “вирішували все”. Водночас оприлюднені Зеленським плани щодо перенесення адміністрації із Банкової до “ореп space, якогось unit цікавого...” можна розцінити як доволі сумнівні і популістські. Адже у результаті замість очікуваного заощадження державних коштів можемо отримати додаткові фінансові, технічні й організаційні проблеми. Лише уявіть, скільки може коштувати налагодження у “звичайному” офісному центрі систем президентської охорони, цивільної безпеки, перенесення комунікацій захищеного зв’язку і тому подібне. Тим паче, що Зеленський, за його словами, не планує бути президентом більше одного терміну. Де гарантія, що за п’ять років його не змінить “прибічник традиційних цінностей”, котрий затіє зворотні переїзд і “перебудову”?..

Позитив: Кандидат застерігає від ухвалення рішень, відірваних від прагнень і сподівань населення. Започаткування такого діалогу справді важливе. Але, насамперед, не із користувачами соцмереж, а із експертним середовищем, чим раніше в Україні і справді часто-густо нехтували. Це ж стосується і планів кандидата щодо створення системи “електронна країна”. Адже Зеленський, вочевидь, не враховує фактору нерепрезентативності соцмереж. Зокрема, з огляду на те, що нормальним доступом до Інтернету (тим паче – швидкісного) забезпечені далеко не всі наші співвітчизники. До того ж, важлива проблема “гранулювання” соцмереж, коли люди з “одного кола спілкування”, котрі мають більш-менш однакові погляди, спілкуються між собою, маючи мало можливостей впливу на інші Фейсбук-, Твіттер- чи Інстаграм-“соти”.

Олександр Радійчук, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-