Один лише заклик: добре думайте перед тим, як проголосувати
Бігборди закликають – «Думай». Бігборди закликають – «Змінюй». «Думай!» ще раз нагадує рекламний ролик в Інтернеті. «Змінюй!», «Думай!» – це уже не розбереш звідки, може, й з праски… Стоп. А ви не намагалися перевести всі ці загальні і правильні заклики «взагалі» в площину конкретного – як і про що думати? Це допомагає хоча би тим, що переводить нас з неосяжного простору нервової невирішеності до заспокійливої процедури прийняття аргументованого рішення. Ми не збираємося записуватися в чиїсь «боти» чи «фани», а тому – тут є лише проста логіка і жодної пропаганди. Тому ж тут не буде вказано жодного прізвища, ви самі мали б його назвати. Після того, як подумаєте…
31-го ми вибираємо Президента і тому будемо шукати логіку вибору в сфері конституційних повноважень глави української держави і Верховного головнокомандувача. Так, Президент у нас має право законодавчої ініціативи, яку Верховна Рада зобов’язана розглянути першочергово. А ще він може накласти вето на будь-яке рішення парламенту, крім прийнятого конституційною більшістю у дві третини голосів. Втім, те, як діятиме Глава держави в межах цих своїх додаткових повноважень, досить упевнено виводиться з його політики і практики в сфері повноважень основних. Чи не так?
Отже.
1. Міжнародна політика. ЄС, НАТО, «Геть від Москви»…
Це ключове питання – напрямок цивілізаційного руху України. Приєднання до ЄС і НАТО – це мета, зафіксована в Конституції України. Фактично це означає оформлене на рівні міжнародних договорів відсторонення від агресивної імперської Росії («Геть від Москви», якщо хочете), а також гарантії захисту від агресії. Ви з усім цим погоджуєтесь? Так? Тоді треба звернути увагу на те, наскільки той (та) чи інший кандидат може бути ефективними в реалізації такої мети. У деяких з кандидатів про ЄС і НАТО у передвиборчій програмі не згадується взагалі. У когось згадується, але лише офіційно, у програмі, а от у передвиборчій риториці мови про це практично не було. Хтось поставив на реалізацію цієї мети і називає конкретні терміни подачі заявки. Хтось працював колись у цьому напрямку, займаючи відповідні посади. У когось у програмі йдеться, наприклад, про референдум щодо приєднання до НАТО. А як же бути з Конституцією, яка містить цю норму? Претендент має намір ініціювати її перегляд? Все це треба проаналізувати – спокійно і неупереджено. Тож думайте і вирішуйте.
2. Міжнародна політика. Підтримка України – що це дає українським громадянам
Україна в останні роки, саме завдяки дипломатичним зусиллям і підтримці союзників, нарешті, стала суб’єктом, а не об’єктом міжнародного права. Хочете довести собі, що це насправді так? Це справедливе бажання. То згадайте, хоча би, українські ініціативи підтримані в ООН, і російські ініціативи – провалені там же. Україні вдається тримати Росію поза процедурою голосування в ПАРЄ – парламентській асамблеї Ради Європи. Асоціація з ЄС – працює і це також свідчення місця України в сучасних міжнародних розкладах. ЄС, а не Росія – є тепер найбільшим торговим партнером України. Безвіз – це можливість побачити світ і показати себе, якою скористалися мільйони українців. Опосередковано – це ще й можливість вчитися в провідних вузах, і – так, працювати за кордоном, не пориваючи зв’язків з Батьківщиною. Вам все це ще не набридло? Тоді не забудьте: «мир з Росією» на її умовах (а саме це пропонують нам деякі кандидати) і все вище перелічене – це речі несумісні.
3. Міжнародна політика. Санкції проти Росії
Це поки що єдиний інструмент, який дозволяє стримувати агресора. Так, не всі вони однаково ефективні, адекватні діям росіян (той же Керченський напад) і своєчасні. Але маємо те, що маємо і не правий той, хто стверджує, нібито санкції взагалі не впливають на Росію. Впливають. Подивіться, лишень, на ВВП – його зростання у Росії зупинилося. Хто з претендентів найбільшою мірою може сприяти продовженню такої політики? Ну, точно не той, хто обіцяє «домовитися з Путіним». Це із продовженням санкції речі несумісні. Додамо до цього: працюють тут не лише самі санкції, але й загроза їхнього розширення і поглиблення. Поки що, незважаючи на всі проблеми, антиросійські санкції акуратно продовжуються що півроку.
4. Міжнародна політика. Стосунки з Росією
Ключове питання нашого сьогодення. Не Україна напала на Росію, а вона на нас. Інколи здається, що про це у нас в суспільстві почали забувати під шаленим відкритим та завуальованим інформаційним впливом , а деякі з кандидатів – «забувати» через свої розрахунки, зокрема електоральні. Справедливий мир з Росією можливий лише за умови, коли там переглянуть в принципі своє ставлення до України і українців. Ми можемо говорити про якісь ознаки того, що така зміна уже відбулася, або відбувається? Відповідь однозначна: ні, такого немає і близько. У Росії нас продовжують розглядати як «неслухняного молодшого брата», якого треба поставити на місце за будь яку ціну, причому платитиме – він, «неслух». Тож «мир» на російських умовах однозначно дорівнює капітуляції, з усіма її наслідками: прощавайте ЄС, НАТО, безвіз, нові можливості... Це вже не кажучи про мову і культуру. Ви цього хочете? Тож думайте.
5. Міжнародна політика. Тяглість
В міжнародних відносинах дуже багато значать напрацьовані зв’язки, особисті контакти – і на найвищому рівні, і у відповідних державних відомствах. Звісно, це не означає, що ніколи не можна і не треба змінювати стару владу на нову. Але. Тут не можна забувати, що на встановлення нових зв’язків потрібний час – це не один місяць, або й рік. Україна веде нині виснажливу війну і наважуватися на подібні речі варто лише тоді, коли іншого виходу просто немає. Ви можете таке сказати про міжнародну політику і міжнародні досягнення України? Обов’язково врахуйте це, роблячи свій вибір.
6. Міжнародна політика. Технологічність і престиж
Це поняття дуже широкі і настільки ж важливі. Чи важливо те, як, скажімо, глава держави володіє іноземною мовою, зокрема, англійською. Скажімо, служба протоколу домовилася про зустріч глав держав тривалістю 45 хвилин. Якщо обидва співрозмовники говорять однією мовою, то весь цей час використовується за призначенням – для погодження спільних питань. А якщо ні? Тоді – 30 хвилин на переклад і лише 15, власне, на контакти. Подобається? А престиж? Це те, як тебе сприймають. Уявіть себе десь на турецькому базарі під час відпочинку. Ви багато чого купите у людини, яка не може запропонувати вам свій товар? Тому турецькі, єгипетські, грецькі торговці і говорять з вами, хоч би й як, але вашою мовою. А що думають партнери, нехай і мовчки, про політика, який не володіє англійською, мовою міжнародного спілкування №1?
7. Безпека і оборона. Закінчення війни
Про це ми говорили уже вище. Закінчення війни на російських умовах – означає її безумовний програш. Спроби «домовитися» з нинішньою Росією, з її ставлення до України і українців – це перший крок до нього. Україні варто говорити про мир за участі своїх союзників і лише так, а ні в якому не в «двосторонньому» форматі. Лише на цьому шляху можливе просування до миру за нинішніх умов. І ще одне. Якщо програвати, то це варто робити швидко, щоби мінімізувати втрати і жертви, і щоби не було настільки боляче від усвідомлення поразки. А вигравати війну можна й довго, але вигравати, щоби пишатися Перемогою, щоби вшанувати нею пам’ять загиблих, щоби повноцінно скористатися її плодами, нарешті. Подумайте про це, приймаючи рішення.
8. Безпека і оборона. Посилення обороноздатності ЗСУ
Ну, тут треба і на програми уважно дивитися і на заяви, і на досвід. Це є, як це не дивно, не у всіх кандидатів, але кількох – є. Проаналізуйте, про що саме у них йдеться. Інформації про це опубліковано багато. Пригадайте її – тільки інформацію, а не доведені фейки. В квітні 2014 року Україна мала 6 тисяч «штиків» умовно боєздатного війська. Пізніше, в другій половині того ж року, волонтерський рух забезпечувала армію і добровольців ледве не всім – не лише формою та харчами, а й зброєю (аж до важкої), і засобами захисту, і приладами. Нині ми маємо майже 200 тисячне, всім забезпечене військо, одну з найсильніших армій Європи плюс – мільйон у резерві. Це могло відбутися само собою, без втручання держави? Те, що інколи говориться в передвиборчому запалі, та ще й в українських реаліях, треба ретельно перевіряти, дуже багато з цього приводу поширюється фейків. Дивіться на речі об’єктивно, без роздратування і тим більше, – ненависті. Якщо ви логічно, спираючись на факти, доведете собі, що треба поміняти Головнокомандуючого під час війни, то немає питань. Голосуйте, як вирішили. Але доведіть собі це, спрогнозуйте наслідки – тільки конкретно, без «якось воно буде». Думайте, тобто.
9. Безпека і оборона. Боротьба з корупцією
Так, питання нині ледве не найболючіше і ми підкреслюємо, ставлячи його останнім пунктом у нашій розмові. Це питання центральне не лише в тих його аспектах, які стосуються оборони і міжнародного престижу, воно напряму зачіпає суспільну мораль. Є у нас корупція? Ще й скільки! Є воля для її подолання на самих верхах? Її явно не вистачає. Але давайте об’єктивно, тобто без вереску, інспірованого відомо звідки, подивимося правді в очі. По-перше, корупції стало менше порівняно з часами Януковича і його «бригади». В рази. В цьому неважко пересвідчитися, якщо не полінуватися, подивитися статистику фіскалів, повернення ПДВ, державних закупівель через систему Prozorro… А викриття в Укроборонпромі, спитаєте ви? Там є, звісно, корупція. І якщо ми порівняємо цифри, що прозвучали в знаменитих «розслідуваннях Бігуса» (які насправді є документами офіційного слідства) в межах 1-2 мільйона доларів, з крадіжками на порядки більшими при попередніх режимах, і назвемо їх «смішними», то багато хто з вас з цим не погодиться. Це ваше право. Але ми згадуємо про все це не для того, щоб навішувати один на одного ярлики, а щоб співставляти і думати перед тим, як зробити дуже відповідальний вибір. І тут важливо зрозуміти, нарешті – корупція в Україні не зникне як явище в один момент, кого б ми не обрали президентом. Бо вона різною мірою є ледве не у всіх країнах світу. Вона є породженням суспільства, його економічним продовженням, якщо хочете. Ми же розумні люди, ми доросли до такого усвідомлення. Коли ми почнемо платити всі податки, вимагати всюди чек, декларувати «ліві» доходи, і перестанемо тицяти «хабарчик» будь-кому з держслужбовців, аби він чогось «не побачив» тоді і зникне у нас корупція. Точніше критично (для неї) зменшиться поле. От і давайте, відтак, паралельно – і на владу тиснути, і з собою щось робити. Інакше не буде тут у нас відчутних зсувів. Кого б ми не обирали. А нині, розуміючи, що багато хто з цим не погодиться, запропоную такий висновок: корупція в її нинішньому вигляді не є основною проблемою України. Її подолання – це процес, який триватиме довго, давайте не припиняти боротьби з нею, але не будемо вимагати «всього і одразу», тим більше, що перед нами стоять ще дуже важкі у вирішенні проблеми.
Це все. Думайте. Це єдино правильний у цей день заклик.
Ігор Петрук, Київ
