У межах європейської інтеграції Україна оновлює національне законодавство практично в усіх галузях, імплементуючи норми ЄС та започатковуючи необхідні реформи. Чимало євроінтеграційних законопроєктів і у сфері фінансів, митниці та оподаткування. Чого варті лише необхідність ухвалення до кінця року нового Митного кодексу та зусилля з детінізації, які мають допомогти державі знайти додатковий внутрішній ресурс.

Про роботу за цими напрямами і про те, як може вплинути на законотворчість зміна Уряду, – у розмові з головою парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данилом Гетманцевим. 

ПРО ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАВИЛА НА УКРАЇНСЬКІЙ МИТНИЦІ 

- У червні в парламенті зареєстровано проєкт нового Митного кодексу України (законопроєкт №15295). У чому особливість документа та його принципові відмінності від чинних законодавчих актів? 

- Ідеться про завершальний етап імплементації митного законодавства ЄС, остаточне впровадження його положень та правил. Перед цим нинішня каденція парламенту ухвалила 11 законопроєктів, які стосуються різних етапів інтеграції, затвердження різних механізмів, створення та реформування багатьох інституцій. Ми, поміж іншого, впровадили європейські стандарти безпеки та спрощення митних процедур, імплементувавши програму Авторизованого економічного оператора ЄС та механізми NCTS (спільного транзиту). Тобто процес оновлення законодавства відповідно до норм ЄС поступовий і сталий.

Проєкт Митного кодексу закріплює результати реформ та повністю узгоджує вітчизняне митне законодавство із європейським. Передбачено значне оновлення термінології, зміну митних процедур, є великі перехідні періоди, які завершаться вступом України до Євросоюзу. Це справді масштабний документ, але він має радше технічне значення. Не думаю, що для бізнесу чи для людей, котрі перетинатимуть митний кордон, щось істотно зміниться. Якщо й буде зміна окремих процедур, то вони точно не ускладняться. 

- Чи всі законодавчі пропозиції влаштовують, так би мовити, ідеологічно й концептуально? Щось треба міняти, чи доопрацювання стосуватимуться переважно практичних підходів і технічних нюансів? 

- Є декілька положень, з якими ми не погоджуємося. Перше стосується надання Митниці права оперативно-розшукової діяльності. Вважаю, що це робити зарано. Так, є відповідні прецеденти в ЄС. І ми розуміємо, що, може, колись нам також треба буде до цього питання повернутися, але точно не тоді, коли Митна служба ще нереформована і до неї в суспільства дуже багато питань. А поява ще одного державного правоохоронного органу, який матиме право силовими методами впливати на бізнес, точно не полегшить життя бізнесу.

Ми не підтримуватимемо й положення, які стосуються зменшення пільг при ввезенні громадянами товарів на митну територію України до того рівня, який є в ЄС (зокрема стягнення фіксованого митного збору для міжнародних посилок від онлайн-продавців у 3 євро за кожну товарну позицію). Після вступу до Євросоюзу нам, зрозуміло, також доведеться це зробити, але, доки триватиме перехідний період, такий крок недоречний.

Викликають запитання і деякі положення про особливі умови забезпечення митників, наприклад, надання їм квартир за державний кошт. Вважаємо, що розмір заробітної плати митників справді треба збільшити, як і для всього фінансового блоку. Але точно не можна створювати для одного органу особливі умови, яких не мають інші структури державної служби.

- Повертаючись до першого вашого зауваження, нагадаю, що всі попередні керівники Митниці фактично в один голос стверджували: розшукова функція – якраз те, що потрібно для успішної роботи цієї інституції, а її відсутність, мовляв, і є однією з головних причин неефективної боротьби з контрабандою. Ви ж кажете: робити це наразі не треба…    

- У нас є Бюро економічної безпеки, яке має забезпечити здійснення цього виду діяльності. І ми розраховуємо, що БЕБ із цим впорається. Надання функцій не означає перемогу над контрабандою, розумієте? Натомість це означатиме додаткові можливості для корупції.

На жаль, корупція на Митниці точно не подолана, це все ще один із найкорумпованіших органів у країні. Тому пропоную спочатку реформувати його, підвищити рівень суспільної довіри, а вже потім думатимемо над зміною повноважень.

- Митний кодекс, у принципі, дасть бодай частково відповідь на ці корупційні виклики, чи для кардинальних змін за цим напрямом потрібне інше законодавство, і реформа має йти, так би мовити, паралельним курсом?

- У нас є всі необхідні закони, покликані розв’язати проблему з корупцією в митних органах. Зокрема, передбачено переатестацію митників. Єдине, що робити це треба якомога швидше, точно не чекаючи ухвалення нового Митного кодексу.

- Як вважаєте, чи варто зараз повністю відмовлятися від розгляду неприйнятних на цьому етапі положень, чи, може, краще ухвалити їх, аби мати цілісний документ, але передбачити перехідні періоди, обумовити набрання ними чинності чи то досягненням певних критеріїв, чи то термінами вступу України до ЄС?

- Стосовно оперативно-розшукової діяльності, то ми поки що взагалі не бачимо підстав для реалізації цієї ідеї. Тому за потреби доведеться ухвалювати окремий закон після того, як для цього будуть передумови. Щодо низки інших механізмів, то безперечно, перехідні положення та перехідні періоди будуть. Робитимемо все для того, щоб новий Митний кодекс максимально безболісно впливав на бізнес.

До речі, наш комітет розглядає цей проєкт двічі на тиждень. Щовівторка та щочетверга відбуваються відкриті засідання робочих груп. Тож принагідно запрошую бізнес, експертів, усіх зацікавлених до участі в дискусіях, аби ми ніде не зробили помилки, аби все обговорили максимально відкрито.

- Ухвалення такого важливого й об’ємного документа справді – справа не одного місяця. Можете спрогнозувати, коли закон вдасться затвердити і як на це вплине зміна Кабінету міністрів, адже, за законом, усі урядові законопроєкти, що не пройшли першого читання, мають бути відкликані із парламенту? 

- Вірю: новий склад Кабінету міністрів розуміє, що нам потрібна сильна державницька позиція. І кожен із новопризначених міністрів на чолі з прем’єром поведуться як справжні державники. Тому ми не втратимо важливі напрацювання попереднього складу Уряду. Тож очікуємо на перереєстрацію відповідних законопроєктів. 

Хоч там як, а затвердити новий Митний кодекс ми маємо до кінця року. У нас немає іншого виходу, бо це ж передбачено Меморандумом з Європейською комісією до кредитної угоди для України. 

ПРО НЕПРОСТІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ПЕРЕД ПАРТНЕРАМИ ТА ЗАХИСТ БІЗНЕСУ  

- Як просувається робота над іншими законодавчими змінами у фінансовій, податковій та митній галузях, необхідними для інтеграції до ЄС та для співпраці з міжнародними фінансовими інституціями? 

- Маємо досить складний законопроєкт про оподаткування міжнародних посилок. Це вимога, яка є і в Меморандумі з МВФ, і у Кредитній угоді з Європейським Союзом на 90 мільярдів євро. Цей законопроєкт резонансний і складний, його розгляд уже одного разу провалили в сесійній залі. 

Але я переконаний, що у нас немає іншого виходу, маємо це зробити, щоб зберегти довіру партнерів. Тим більше, що це й вимога «білого» українського бізнесу.

Ще один достатньо складний законопроєкт – імплементація європейської директиви ATAD, спрямованої на протидію ухиленню від оподаткування. Документ об’ємний, він містить чимало складних норм. Обговорюватимемо його відкрито із залученням бізнесу та громадськості. Переконаний, зрештою точно його ухвалимо.

Поміж законопроєктів, які повинні ухвалити наступного року, – законодавство про зміну системи Єдиного податку, єдиного ліміту ПДВ і правил роботи підприємств третьої групи. Відповідний законопроєкт Мінфін має до кінця року внести до Верховної Ради.

Так, це також будуть непрості, контраверсійні, але необхідні рішення. Тож попереду дуже складна дискусія. Я точно не хотів би, щоб такі зміни впроваджували до завершення дії воєнного стану. І я пообіцяв бізнесу та громадянам запобігти цьому. Але те, що непопулярні рішення необхідно буде ухвалювати після війни, – для мене також очевидно. 

-  Зараз і справді активізується питання змін до спрощеної системи оподаткування для підприємців другої і третьої груп. Маєте бачення розв’язання цієї проблематики чи чекатимете на конкретні пропозиції від Уряду і вже потім робитимете висновки? 

- Чекатиму, що запропонує новий уже Кабінет міністрів. Очевидно, що є цілий перелік видів діяльності, які не можуть бути на Єдиному податку за визначенням. Наприклад, гуртова торгівля. Складно уявити, яка саме оптова торгівля може бути на ЄП. Чи, скажімо, торгівля виробами із хутра або дорогоцінних металів, ювелірна торгівля. Яким чином цей вид діяльності може бути на Єдиному податку? Адже для фізичної особи-підприємця, котра справді працює чітко в межах чинних лімітів, такий вид діяльності точно був би неприбутковим, бо товари цих груп насправді дуже дорогі. Тож бізнес десь щось точно порушує, щось приховує. Тому подібну діяльність я точно виключив би із переліку «спрощенців». 

І ще. Для бізнесу має бути встановлено єдиний ліміт зі сплати ПДВ. Мати два ліміти – один для ФОПів, інший для решти підприємств, – це якась дикість.  

- Ухваленню перенесеного на майбутнє рішення про впровадження ПДВ для частини ФОПів, як відомо, має передувати спрощення податкового адміністрування та фінансової звітності для фізичних осіб-підприємців. Певно, потрібні й інші спрощення, які бодай частково амортизували б цей податковий удар?  

- Переконаний, що для ФОПів на Єдиному податку ми маємо взагалі заборонити блокування податкових накладних. І маємо надати цим фізичним особам просте доступне програмне забезпечення, яке допомагало б ефективно вести облік операцій, аби при бажанні підприємця працювати з ПДВ він узагалі не відчував будь-яких труднощів та не втрачав додаткових часу й ресурсів. 

- Що стосується інших стимулів та полегшень для бізнесу, які перспективи повного переходу наших контролюючих органів на ризик-орієнтований підхід при організації перевірок, бо на папері начебто його й декларують, а на практиці послуговуються ним не завжди? 

- Стосовно ризик-орієнтованого підходу в оподаткуванні, то тут уже відбулися істотні зміни. В Україні з’явився Клуб білого бізнесу, підприємства, що входять до нього, взагалі не перевіряють у межах документальних перевірок. І кількість таких платників щокварталу зростає. Тобто, якщо казати про систему управління ризиками в цій сфері, то ризик-орієнтований підхід при податковому контролі масово застосовується.

Коли ж говорити про правоохоронні органи, то з моменту перезавантаження Бюро економічної безпеки я теж не чув про жоден випадок «маски-шоу» щодо бізнесу. Тобто, обшуки були, але усі вони законні та обґрунтовані, спрямовані на системну боротьбу з нелегалами й податковими ухилянтами.

Щодо інших правоохоронних органів, я також чую не дуже багато скарг від бізнесу з приводу можливих зловживань. Адже Генеральна прокуратура налагодила дієвий діалог із бізнесом, і генпрокурор своєчасно реагує на будь-які випадки зловживань з боку правоохоронців.

- А ситуація з «Українською Бронетехнікою»?

- Зрозуміло, що будь-який бізнес після обшуків, зазвичай, заявляє про тиск на нього. Це спосіб захисту. Чи обґрунтована відповідна заява, мають з’ясовувати генпрокурор та бізнес-омбудсмен. Але коли ми, скажімо, бачимо фото мільйонів гривень «кешу», документів щодо походження якого немає, це точно викликає запитання. Проте це, зрозуміло, також не є підставою для будь-яких висновків. У кожній такій справі треба розбиратись окремо.

ПРО ТЕ, ЯК ОТРИМАТИ ТРИЛЬЙОН ВІД ДЕТІНІЗАЦІЇ

- У вашому Telegram-каналі регулярно читаю звіти про ситуацію зі зловживаннями у різних галузях української економіки, про рівень сплати податків, ухилення, оптимізацію, використання для цього ФОПів, нелегальної зайнятості та інших схем. Розкажіть, де ситуація найгірша, а де – як-то кажуть, більш-менш? 

- На жаль, ситуація скрізь погана. І з 2024 року вона погіршилася й на ринках підакцизних товарів, і загалом у торгівлі. Ми провели засідання комітету, де затвердили конкретні заходи – рекомендації БЕБ, Податковій і Митниці для наведення ладу у різних галузях. При цьому легше перелічити ті галузі, до яких немає питань. Це, наприклад, банківська сфера, де якщо не брати до уваги кейсу «Сенс Банку», фактично нема жодних проявів «тіні». А ось наша торгівля «в тіні» на 60%.

В Україні  сформовано міжвідомчу робочу групу з детінізації. Це також надважливий напрям, у межах якого Кабінет міністрів продублював рекомендації, надані нашим парламентським комітетом.

Про необхідність детінізації говорять усі. І, думаю, питання лише у тому, скільки це ще триватиме – чи порушники й надалі будуть настільки зухвалими, а правоохоронці – бездіяльними, що дозволять робити це ще роками, чи ми подолаємо це явище протягом року, мінімізувавши «тінь». Якщо по-справжньому взятися за детінізацію вітчизняної економіки, ми точно знайдемо для бюджету трильйон гривень.

- Через медіа та соціальні мережі ви також часто звертаєтеся безпосередньо до конкретних торговельних, ресторанних мереж та іншого бізнесу із закликами припинити роботу в «тіні». Якщо немає реакції, іноді це виливається і в офіційні звернення до правоохоронних органів. Розкажіть про найбільш показові випадки та головне – про результат.   

-  Хотів би звернути увагу, що я, з одного боку, називаю конкретні факти порушення податкового законодавства та ухилення від оподаткування, а з іншого – розповідаю про підприємства, які є добросовісними платниками. Вони є в кожній галузі, навіть у одній із «найтемніших» – торгівлі ювелірними виробами, де подрібнення, здавалося б, тотальне.

Якщо казати про компанії, де ми виявляємо порушення, це все документально підтверджено – робимо контрольні закупівлі, перевіряємо, чи справді вони ухиляються від оподаткування. Щодо кожного такого доведеного факту звертаємося до Бюро економічної безпеки та до ДПС, контролюємо, аби порушення було припинено.

Чесно скажу, я не задоволений темпами роботи і правоохоронців, і Податкової, бо, насправді, в мережі «Маркетопт», приміром, яка стільки працювала «в тіні», досі б’ють два чеки. Хоча там і є певні позитивні зрушення, але відбуваються вони дуже повільно…

Показові кейси є в будь-якій галузі, передовсім, у торгівлі – від квітів, «ювелірки», підакцизних товарів до всього, що пов’язано з речами, взуттям, одягом і навіть до харчового ритейлу. Скрізь є «тіньовики», є схеми, які треба викорінювати. Але чомусь не завжди їх помічають правоохоронці. І, оприлюднюючи ці факти, я не лише викриваю порушників, а й тисну на тих, хто має запобігати їхнім нечесним оборудкам. 

- Нещодавно ви досить критично висловилися про рівень підготовки до реалізації однієї з важливих реформ – запуску системи оплати електронного акцизу. Чому й на якому рівні пробуксовує відповідний пілот? І що через це втрачає держава? 

- Якщо говорити про електронний акциз, то там трагедія наближається. Чому? Тому що ми маємо вже другий поспіль зрив строків запровадження електронної акцизної марки. Перший – минулого року, коли ми перенесли впровадження системи на 1 листопада 2026-го. Другий зрив маємо зараз «завдяки» Міністерству цифрової трансформації. Я отримав листи від усіх без винятку бізнес-асоціацій, які констатують неготовність системи до тестування. Це означає, що 1 листопада ми отримаємо ситуацію, за якої просто знову зірвемо запровадження цього механізму.

Тому я звернувся до Кабінету міністрів із пропозицією про відставку керівництва Міністерства цифрової трансформації у зв’язку зі зривом цієї реформи. Сподіваюся, це буде враховано при формуванні нового складу відомства після зміни Уряду.   

Вважаю, що ми маємо захистити інтереси бюджету, інтереси бізнесу від недолугих чиновників, котрі за три роки не спромоглися виконати покладені на них обов’язки. Ми зараз втрачаємо до 50 мільярдів гривень на рік. А з 1 листопада, якщо ми й тоді зірвемо впровадження системи еАкцизу, йтиметься про мінус 500 мільйонів гривень на день, тобто приблизно 180 мільярдів гривень на рік. Фактично ми взагалі не зможемо отримувати акцизний податок. Тому я й сказав, що за цим напрямом на нас може очікувати катастрофа.

ПРО БЮДЖЕТ І ПРО ТЕ, ЧОМУ БАНКИ МАЮТЬ ДІЛИТИСЯ ДОХОДАМИ

- Поміж найважливіших рішень, ухвалених парламентом цього літа, – зміни до Держбюджету-2026, які передбачають додаткове збільшення фінансування на безпеку та оборону. Чи вдалося врахувати усі можливі резерви, чи десь щось так і не доопрацювали? 

- По-перше, маємо визнати: на жаль, об’єктивно резерви країни обмежені. Ми розраховували на детінізацію, як на резерв, але на практиці за рахунок цьогорічних заходів Україна отримала дуже мало. Фактично ми маємо недовиконання з надходження ПДВ, це вже відчутно, це дуже погані показники. Тому резервів, повторюся, дуже мало. Нашим фіскальним і правоохоронним органам, зокрема Бюро економічної безпеки, треба активніше працювати над акумулюванням коштів до Державного бюджету.

По-друге, зміни до бюджету пов’язані з перерозподілом коштів у зв’язку з отриманням кредиту від Європейського Союзу. Ми спрямували 1,5 трильйона гривень на армію. І правильно зробили, жодних альтернатив не було.

Чи необхідні будуть зміни надалі? Передбачаємо, що так, певні зміни можливі вже навіть у вересні. 

-  Важливе для наповнення бюджету рішення, яке водночас неоднозначно сприймається професійною спільнотою, – ухвалення законодавства про оподаткування банків Податком на прибуток у підвищених розмірах. Прокоментуйте аргументацію сторін суперечки на цю тему, що тут має зрештою переважити?     

- Якщо чесно, то я необ’єктивний у цій дискусії, бо вчетверте є автором відповідного законопроєкту. Вважаю, для нього є всі підстави. У першому кварталі 2026 року 60 діючих банків задекларували 160,6 мільярда гривень доходу. Це на 20% більше, ніж за такий же період минулого року, та майже втричі більше, ніж у довоєнному 2021-ому.

Крім цього, банки у нас є фінансово стабільними, вони виконують банківські нормативи з великим запасом, із перевищенням. А рентабельність банківського капіталу в Україні, до того ж, удвічі перевищує середньоєвропейський рівень.

Але все це не є основною причиною для ухвалення такого рішення. Головна причина – те, що основним джерелом цих прибутків є не класична банківська діяльність, а операції з безризиковими державними цінними паперами, депозитними сертифікатами та військовими облігаціями. На ринку є такі банки, які взагалі відмовилися від класичної банківської діяльності і працюють тільки із цінними паперами. Тому цілком логічно, що частину пов’язаного з такою аномалією прибутку держава забирає на фінансування армії. Я наполягатиму на цьому рішенні і нинішнього року також.

- З огляду на те, що найближчими роками співвідношення державного боргу до ВВП утримуватиметься на рівні в понад 100%, наскільки критичним є ризик «заїдання» бюджету борговими зобов’язаннями? Чи не станеться так, що через зростання витрат на виплату відсотків та погашення кредитів державі доведеться скорочувати фінансування гуманітарного сектору – захищених статей освіти, охорони здоров’я та соціальних програм?

- Я не казатиму зараз, що жити переважно за рахунок запозичень – це добре. Краще було б, аби боргу у нас взагалі не було. Але ж ми перебуваємо у найбільшому військовому конфлікті з 1945 року в Європі. Й інших джерел для того, щоби вести війну, просто не маємо.

А ті джерела, які ми використовуємо як запозичення, особливо – зовнішні, достатні прийнятні, пільгові. Середній термін цих запозичень – 13 років (термін погашення), зважена середня ставка – трохи більше 4%. Є пільгові періоди, як за програмою Ukraine Facility, де впродовж 10 років узагалі не потрібно сплачувати жодних відсотків.

Тому якщо говорити про позики, які ми взяли, вважаю, країна має достатні можливості, аби їх погасити у повоєнний період, не навантажуючи критично видаткову частину бюджету. 

- Тобто, якщо внутрішнім ресурсом нормально розпоряджатися, то ризиків для фінансування соціальної сфери немає?

- Так, жодних ризиків я взагалі не бачу.

ПРО ФІНАНСУВАННЯ «СОЦІАЛКИ» ТА РЕАЛЬНИЙ ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ   

- Водночас раніше ви попереджали про ризики виконання рішень щодо підвищення заробітної плати вчителям на 20%, починаючи з вересня, оскільки профільне відомство не внесло до парламенту необхідного для цього законопроєкту. Щось змінилося відтоді, є просування?

- Підвищення заробітних плат педагогів ми мали забезпечити на рівні трьох мінімальних заробітних плат, затвердивши мінімальний розмір зарплатні для  вчителя. Це те, що я обіцяв, за що ми проголосували при розгляді проєкту Закону про Державний бюджет-2026, і те, що не виконав міністр освіти. Він мав подати до Верховної Ради законопроєкт з новою тарифною сіткою. Вважаю, що кожне невиконання, кожна проблема мають своє прізвище. Це прізвище тут очевидне, тож кадрові висновки були необхідні, безвідносно до переформатування складу Уряду.

- Коли взагалі говорити про тему соціальних стандартів в Україні, одне із питань, яке ви постійно на всіх рівнях порушуєте, – проблема невідповідності чинних офіційних показників прожиткового мінімуму  реальному прожитковому мінімуму. Яким, на вашу думку, має бути цільовий орієнтир, що визначатиме, принаймні на найближчі складні для нас роки, рівень соціального захисту громадян?

- Ми маємо бути чесними перед людьми, маємо їм сказати, що зараз держава не може фінансувати реальний прожитковий мінімум. Але, з іншого боку, ми не можемо миритися з консервацією бідності. А консервація бідності  – це те, що ми маємо зараз у чинній Бюджетній декларації, якою на три роки заморозили соціальні стандарти і, виходить, нічого не хочемо із цим робити. У нас у країні мінімальна зарплата нижча, ніж реальний прожитковий мінімум.

Тому пропоную, передусім, порахувати реальний прожитковий мінімум, який, за моїми підрахунками, становить не менше 11–12 тисяч гривень на місяць.

По-друге, треба затвердити «дорожню карту», передбачивши, коли ми будемо здатні його профінансувати та поступово підвищувати, наближаючи до визначеного показника. Нехай це буде три або й чотири роки, але ми маємо зрівняти реальний і номінальний прожитковий мінімум (номінального, як такого, взагалі не має бути, тільки реальний).

Потім треба «відв’язати» від прожиткового мінімуму всі заробітні плати суддів, прокурорських, інші подібні виплати, а також адмінштрафи. Аби зміна показника прожиткового мінімуму не тягнула за собою підвищення й без того величезних спецвиплат. 

Ще одне рішення: маємо зрівняти прожитковий мінімум з мінімальною пенсією (це прожитковий мінімум для непрацездатних) та із неоподаткованим мінімумом. Бо у нас зараз якась дурня з тим неоподаткованим мінімумом, його фактично немає. Мінімальна заробітна плата також має відповідати оновленому показнику прожиткового мінімуму і, до того ж, не повинна оподатковуватися.

- Але виходячи із названих вами цифр, коли реальний прожитковий мінімум уже зараз у кілька разів перевищує показники офіційного мінімуму для різних категорій людей, зрозуміло, це вже більш-менш віддалене завдання, в умовах війни Україна навряд чи може собі це дозволити. 

- Не погоджуюся, що йдеться про завдання, яке неможливо виконати навіть зараз. Поступовий перехід до реального прожиткового мінімуму цілком реальний. Частину зі згаданого трильйона гривень від детінізації можна спрямувати на оборону, а щось – на підвищення соціальних стандартів, як ще одного пріоритету держави. При цьому через підвищення соціальних виплат можна стимулювати розвиток економіки й отримати додатковий ресурс. 

- А чи не ризикуємо зіштовхнутися зі спротивом тих, чиї спецвиплати залежать від показників прожиткового мінімуму – суддів, прокурорів, топменеджерів державного сектору? Почнуться суди, коли гроші, як це часто буває, держава віддаватиме позивачам заднім числом…  

- Ще раз наголошу: «відв’язка» розміру грошового забезпечення окремих категорій працівників має бути невід’ємною частиною цієї реформи. Як, до речі, і скасування кланових пенсій. Це все треба робити одночасно, системно і за заздалегідь оприлюдненим планом: сьогодні ми відв’язуємо виплати від прожиткового мінімуму, завтра підвищуємо його на стільки-то відсотків, потім – ще на стільки-то. Паралельно підвищуються й мінімальні пенсії та заробітні плати – із тим, щоб за три-чотири-п’ять років вийти на реальний прожитковий мінімум і на нову, до речі, пенсійну систему. 

- Один із важливих для соціального захисту громадян уже зараз законопроєктів – проєкт закону №14191 щодо сімей із дітьми з інвалідністю. Його відправили на повторне друге читання. Чому?

- Минулого тижня комітет рекомендував його до другого читання. Як на мене, ми досягли компромісу щодо усіх положень законопроєкту.

Однак під час розгляду у сесійні залі його просто «збили». І в результаті документ відправили на повторне друге читання. Знаєте, в мене просто нема слів. Це до якого рівня цинізму треба дійти, щоби грати в політику на сім’ях із дітьми з інвалідністю! Однак ми повернемо законопроєкт до зали і, переконаний, обов’язково його ухвалимо. Боротимуся далі.

Просто нагадаю, що законопроєкт пропонує впровадити чотири базові соціальні послуги за рахунок державного бюджету: послугу раннього втручання, послугу асистента для дитини, яка вчиться в школі, послугу догляду для дитини, яка не може відвідувати навчальний заклад, та послугу відпочинку батьків, котрі раз на рік мають відпочивати за державний кошт із можливістю залишити дитину на фахівців.

Друге – це базова виплата, яка становитиме не менше 4000 гривень, і від якої ми обраховуємо всі інші виплати. Це означає істотне збільшення соцдопомог для всіх категорій дітей з інвалідністю. Також це унезалежнення виплат із догляду від того, чи працює батько дитини. Бо зараз, якщо ти працюєш, допомогу із догляду не отримуєш.

Власне, йдеться про комплекс заходів у межах великої реформи із формування системи допомоги дітям з інвалідністю, яка відповідає європейським стандартам, про те, чого дуже чекають 160 тисяч українських родин. 

ПРО ВНУТРІШНЄ ІНВЕСТУВАННЯ І ДОВІРУ ДО ФОНДОВОГО РИНКУ 

- Попереднього пленарного тижня парламент ухвалив за основу законопроєкт «Про сек’юритизацію та облігації з покриттям» (№15172). Мета – активізація іпотечних програм і залучення довгострокових інвестицій у житлове кредитування. Це справді спрацює?

-  Минулого тижня була нарада з урядовцями за участю представників будівельної галузі, обговорювали велику програму житлового будівництва, спорудження мільйона квартир. Не можу сказати, що відповідна програма готова, вона лише в проєкті, але ми разом із новим Урядом точно її підготуємо.

Завдання – забезпечити житлом усіх людей, котрі його потребують, – передовсім, учителів, медиків, військових, ВПО, багатодітні сім’ї, родини з інвалідами.

Для того, аби запустити програму, нам необхідний величезний фінансовий ресурс. Поміж джерел – банківська ліквідність, гроші у банківській системі є, ми можемо змусити їх працювати й давати мультиплікативний ефект. Друге – фондовий ринок, який ми маємо нарешті сформувати. І якраз сек’юритизація активів спрямована на те, щоб запустити цей ринок та вивільнити додаткову банківську ліквідність, бо сек’юритизація – це, фактично, перетворення активів банків на цінні папери і залучення під них додаткових фінансів, і це «довгі» гроші.

Хочемо розробити програму, за якою кожна людина, що є соціально незахищеною, могла би взяти кредит на 25 років під 3% річних. І держава має таку можливість забезпечити.

- Для пошуку внутрішніх інвестицій, певно ж, важливий і законопроєкт №15314-1 «Про внесення змін до Податкового кодексу щодо стимулювання залучення інвестицій від роздрібних інвесторів»? Які його перспективи?

- Ідеться про єдиний пакет необхідних рішень – і той же законопроєкт про сек’юритизацію, і проєкт закону про недержавні пенсійні фонди, що вноситься до Верховної Ради, і згаданий документ, яким надаємо пільги для приватних дрібних інвестицій на три та більше років. Передбачимо знижену ставку податку у 5% ПДФО на доходи від таких інвестицій. Завдяки цьому, вважаємо, люди дістануть гроші з-під матраців і почнуть вкладати їх у цінні папери, в інвестиційні фонди. А держава отримає додатковий ресурс саме для житлового будівництва. 

- Думаєте, лише зниження рівня оподаткування прибутків, отриманих від дрібних інвестицій, допоможе побороти багаторічну недовіру людей до фондового ринку та сучасних інструментів отримання інвестиційного доходу? Навчені досвідом приватизації 1990-их (коли ми отримували сертифікати й цінні папери, але лиш декому це принесло реальні гроші), більшість звичайних громадян налаштовані доволі скептично і щодо тих інвестиційних інструментів, про які ми зараз говоримо. Як змінити  це сприйняття?  

- Довіра – це річ, щоб здобути яку, треба час. Аксіома: завойовують її довго, а зруйнувати можна за одну хвилину. Тому погоджуюся, що рівень недовіри тут дуже високий. До цього призвела й ситуація з Freedom Finance, яку спровокувало попереднє керівництво Нацкомісії із цінних паперів та фондового ринку. На жаль, ми точно не зможемо відновити довіру навіть за рік. Але те, що системні, взаємопов’язані дії допоможуть зробити це у середньостроковій перспективі (може, три роки), запустити повноцінний фондовий ринок, – для мене очевидно, треба просто не робити помилок.

- Які перспективи реформування самої Нацкомісії із цінних паперів та фондового ринку? Є шанси, що вона справді стане дієвою інституцією, а не залишатиметься аморфною структурою, яку (як було раніше) критикують і профільний комітет ВР, і Національний банк, і експерти та бізнес? 

- Відверто, мені подобається те, що зараз відбувається в Нацкомісії. Усі профільні законопроєкти, які ми подаємо, розробляємо разом із ними, колишньої відірваності НКЦПФР від законодавчої роботи та від практики немає. І запропонований новим керівництвом інституції шлях реформ радує. Так, якщо говорити про якісь істотні зрушення і в самому складі Нацкомісії, то їх поки що немає, бо там змінився лише керівник. Так, кадровий склад ще треба перезавантажити. Президент уже сформував комісію з проведення конкурсу на посади в НКЦПФР. Яким буде результат, подивимося, але те, що відбувається зараз, додає надії. 

- У такому ж ключі варто говорити і про підвищення довіри до пенсійних накопичень, до участі українців у недержавних пенсійних фондах? Що може стимулювати цей процес? Чи достатньо буде лише «жахалок» на кшталт: «сорокарічні на державну пенсію можуть не розраховувати…»? 

-  Недержавний пенсійний фонд – це вигідна фінансова пропозиція, коли ти не витрачаєш свої гроші та їхню вартість, а примножуєш їх. Відповідна система має бути побудована за європейським зразком. Ми вже розуміємо, якою вона має бути – передовсім, із відповідальністю та захистом інвестицій, на кшталт Фонду гарантування вкладів у банківській сфері. Подібна інституція має бути і в пенсійному забезпеченні. Маємо забезпечити довіру людей до недержавних пенсійних фондів у довгостроковій перспективі.

Й у процесі пенсійної реформи я пропонував би систему, коли людина може ухвалити рішення про відрахування певного відсотка від своєї зарплати в недержавний пенсійний фонд, а роботодавець зобов’язаний таку ж саму суму переказати за власний рахунок. Таким чином ми стимулювали б людей до інвестування в майбутні пенсії.

Більше того, це ще і про корпоративну культуру, коли компанії можуть створювати недержавні пенсійні фонди – наприклад, такі, як є зараз в Укрзалізниці чи в Національному банку,  – для власних працівників.

Маємо нарешті запустити усю цю інфраструктуру. Для цього необхідно ухвалити закон, тобто тут м’яч точно на нашому полі, а далі  – системна робота Нацкомісії. 

- Знову ж таки, про які терміни може йтися, це потрібно ухвалювати вже зараз чи по війні?

-  Вже вчора потрібно було ухвалювати закон про недержавне пенсійне забезпечення. Ми значно запізнилися з ним. 

- Як підсумок: яких рішень за напрямом роботи вашого комітету чекати від парламенту найближчим часом? 

- До кінця року маємо ухвалити Митний кодекс, законодавство про нові правила оподаткування міжнародних відправлень, частково імплементувати європейську директиву АТАD (4-а стаття). Маємо остаточно затвердити закони про сек’юритизацію активів і про недержавні пенсійні фонди, про дерегуляцію випуску цінних паперів та вже згаданий – про надання пільг для дрібних приватних інвесторів.

Дуже важливий законопроєкт, який уже готовий (мені соромно знову і знову обіцяти його ухвалення), про віртуальні активи. Цей документ маємо ухвалити вже в серпні. 

Владислав Обух, Київ

Фото – Павло Багмут