Майже місяць триває війна в Ірані. За цей час чимало змінилося, світ намагається пристосуватися до тривожних подій. Тепер можна сказати, що Трамп, починаючи цю операцію, обіцяв позбавити людство головного ядерного та терористичного ворога світу, а замість того світ отримав глобальну енергетичну кризу. Про політику й війну в Перській затоці багато говорять щодня, передусім президент Трамп. А от про енергетику, крім того, що ціни на ринку зростають і коливаються, розмовляти потрібно з експертом. Іван Плачков – знавець енергетики з усіх боків, двічі міністр енергетики України, щоправда, під різними назвами, автор численних праць у цій галузі, авторитетний фахівець, до думки якого прислухаються.

- Поговорімо про наслідки війни в Перській затоці для енергетичної сфери, її вплив на глобальну енергетику і глобальний енергетичний ринок. Почну із цитати: «Міжнародне енергетичне агентство попередило, що світ стикається з однією з найглибших енергетичних криз в історії, і закликало до радикальних заходів економії, зокрема віддаленої роботи та обмежень швидкості». Чи це справді так? 

- Згадаймо минулі події. За останні п'ятдесят років було, думаю, п'ять-шість енергетичних криз. Кожного разу, коли якісь події відбуваються біля Перської затоки, завжди колихає енергетичний ринок і ціни іноді піднімаються удвічі й більше. Але після цих підвищень, наприклад, у 2008 році вартість бареля була десь 146 доларів. А потім ситуація стабілізувалася, ціна зменшилася до 30. Енергетичний ринок, особливо нафтовий, – найбільш чутливий, оскільки глобальний і стосується абсолютно всіх аспектів життя кожної держави.

Через Ормузьку протоку за нормальних умов проходить 20 відсотків світового споживання нафти. Ситуація там складна, і тому ціна на нафту піднімається, уже сягає приблизно 100 доларів. Думаю, вона може ще підвищитися, але це завжди тимчасове. Чому? Тому що завжди є можливість диверсифікації. Але дуже інертно змінюються транспорт, логістика. Треба переналаштувати логістику, перенаправити танкери в інші держави, наприклад у Латинську Америку і так далі. На це потрібен час, і ця криза теж закінчиться. Звісно, це залежить від того, яка ситуація буде з військовим конфліктом Сполучені Штати – Ізраїль – Іран. Думаю, там теж, коли прийде час, вони домовляться, і ринок підлаштовуватиметься, постачальники повертатимуться. Тобто врешті буде як завжди.

Отже, таких криз було багато, це неприємно, тому що ціни зростають на світлі нафтопродукти, і це інфляційний складник, особливо для України. Нам потрібні світлі нафтопродукти для військових. У нас посівна, слід забезпечувати транспортну інфраструктуру, і це тоді, коли ми зовсім не переробляємо нафту, усе імпортуємо. Хоча колись ми переробляли приблизно п’ять мільйонів тонн нафти на рік.

- Ситуація в Перській затоці досягла критичного моменту. Закінчуються ультиматуми Трампа, очікується, що невдовзі ухвалюватимуть остаточне рішення. Яким воно буде? Чи продовжуватиметься операція, можливо, і наземна, чи вдасться домовитися з Іраном? А якщо домовлятися, то з ким і на яких умовах? Очевидно, що ринок тисне на учасників конфлікту, і на США, і на Ізраїль, на Іран, щоб припинити військові дії і надати можливість врегулювати ситуацію. Але для того щоб її врегулювати, треба або перемогти Іран, або домовитися так, щоб він пропускав танкери з нафтою і газом через протоку. Що більш вірогідне – перемогти чи домовитися? 

- Я не політичний експерт, мені дуже важко робити такі прогнози, але вважаю, що цей конфлікт закінчиться за місяць, щонайбільше два. Чому? Тому що від нього страждає дуже багато країн, він не вигідний майже нікому, думаю, крім Росії. Але вважаю, що рішення знайдуть і Ормузьку протоку буде відкрито, поступово ситуація стабілізується.

- Як ви нагадали, через Ормузьку протоку проходить до 20 відсотків світової нафти. За час війни через цю протоку, як порахували експерти, пропустили 144 судна. Таку кількість до війни через Ормузьку протоку пропускали за один день. За даними Міжнародної морської організації, у затоці накопичилося понад дві тисячі різних суден, на них – більш як 20 тисяч моряків. І все це далі назбирується. Водночас Іран каже, що протока відкрита для всіх, крім США та Ізраїлю. Проте ризики такі високі й ціна помилки така дорога, що судновласники не йдуть на це. Один з варіантів – військові ескорти. Це може бути виходом із ситуації?

- Це не вихід, тому що військові ескорти не рятують сьогодні від застосування дронів, з якими дуже важко боротися. І до того ж в Ірані, думаю, збереглися можливості виробництва дронів, тому ця загроза для суден продовжуватиметься. Крім того, страхові компанії також дуже підвищили ціну страхування, багато з них відмовляються.

Думаю, якщо цей конфлікт затягнеться, буде диверсифікація, знайдуться інші постачальники та маршрути, і вони компенсуватимуть ці 20 відсотків нафти. Може, не 20 відсотків, але, вважаю, 10–15 відсотків вдасться компенсувати чи диверсифікувати.

Але це не можна зробити швидко. По-перше, треба домовитися, укласти відповідні угоди, скерувати танкери, потім мине час, поки вони дійдуть, згодом – страхування і так далі. Це велика організаційна робота. Але ми ж пам'ятаємо, як Європа відмовлялася від газу й нафти, майже вже зробили це. Залежність Європейського Союзу від газу з Росії становила понад 50 відсотків, тепер вони споживають звідти приблизно 10 відсотків. Це величезні обсяги, але вони за рік-півтора зробили диверсифікацію. Так і тут, якщо затягнеться конфлікт, буде рішення – диверсифікація. А військовий супровід у сучасній війні не працює, бо не ризикуватимуть вони за танкери такими дорогими есмінцями. Тепер змінюються парадигма війни й парадигма рішень.

- Справді, не можна не погодитися, що поки є ризик атаки з боку Ірану, ніхто туди не піде. Ризик дуже високий, тому будь-які розмови про конвої (а Трамп спочатку говорив, що США їх забезпечать, згодом казав, що це вам треба: возите звідти нафту, то й супроводжуйте) матимуть реальний зміст лише після закінчення війни, а в умовах конфлікту, що триває, цим ніхто не займатиметься.

Воднораз в експертному середовищі обговорюють пропозицію Ірану встановити транзитні збори для безперешкодного проходження протоки. Це реально? 

- Думаю, що реально. Вони поступово збільшуватимуть кількість суден, які проходитимуть. Адже залучені до конфлікту країни, ці війна створила дуже великі проблеми для майже всього світу. Країна жити у вакуумі не може, бо втрачатиме все більше й більше, економічна ситуація в Ірані погіршуватиметься, а це загрожує внутрішніми загостреннями, революцією, змінами режиму... Там ситуація не проста, тому вони маневруватимуть, шукатимуть рішення, відпускатимуть танкери, домовлятимуться і так далі. Це така нелінійна задача. Тут може бути багато варіантів, але вони послаблюватимуть ситуацію і збільшуватимуть можливості вивозу нафти з Перської затоки. 

- Тепер найбільше потерпають саме країни Затоки. Іран, як не дивно, отримує неочікувані прибутки. Споживачі нафти з регіону страждають також, це зрозуміло. Але страждає і глобальний ринок, це впливає на весь світ. Які заходи можна вжити? Наприклад, ішлося про те, що треба відкрити резерви, адже кожна країна їх має. Може, на період, поки вирішується ситуація, варто скористатися з власних запасів або обмежити споживання, як пропонує Енергетичне агентство, або шукати альтернативи, про які ви вже сказали. Що ще можна зробити, щоб цей скрутний час пройти з якнайменшими втратами?

- Так, стратегічні запаси є. Зокрема, у Європейському Союзі діє така директива: кожна країна повинна мати стратегічний запас на 90 днів споживання. Знаємо, що у Сполучених Штатів дуже великі стратегічні запаси нафти, у інших країнах. Це один із можливих шляхів, але робити це будуть обережно, бо ніхто не знає, наскільки криза затягнеться.

Енергозбереження – це обов'язково, максимально зменшуватимуть споживання, але воно і так знижуватиметься унаслідок підвищення ціни: ціна зростатиме – і всі заощаджуватимуть. І буде диверсифікація, використання інших джерел енергії – це насамперед електроенергія, максимально, це автомобілі на акумуляторах. А також споживання газу, як альтернатива, особливо для промисловості. Отже, будуть такі комплексні заходи, щоб зменшити втрати від дефіциту нафти та збільшення її ціни.

Я упевнений, що кожна енергетична криза веде до ренесансу атомної енергетики. Думаю, однозначно, тепер усі переглядають свої концепції. Як відомо, Китай будує на рік і вводить в експлуатацію від десяти до 20 гігават. Уявляєте? Десять-дванадцять атомних енергоблоків на рік по тисячі мегават! У багатьох інших країнах так само, Польща, наприклад, планує малі модульні реактори. І це буде ренесанс, прискорений розвиток атомної енергетики, щоб людство менше залежало від вуглеводнів, а атомна енергетика – це більш надійне джерело енергетичних ресурсів. 

- Очевидно, енергетичні концепції багатьох країн світу переглядатимуть. Але повернімося до нафти. За повідомленнями з різних джерел, у США обговорюють сценарій, за яким ціна може підвищитися до 200 доларів за барель. Це реально? 

- Ні. Думаю, напередодні виборів у США в листопаді сьогоднішня адміністрація зробить усе можливе, щоб такої ціни не було. Вони використовуватимуть стратегічні запаси, купуватимуть нафту у Венесуелі й так далі. США не мають допустити такої ціни, бо якщо таки допустять, це, гадаю, буде крах на виборах. А якщо демократи матимуть більшість, це вже дуже великі проблеми для президента Трампа. Тому я такий сценарій не розглядаю. 

- Власне кажучи, на сьогодні підтримка президента Трампа у США найнижча – менше як 40 відсотків, а ціни на заправках у країні зросли приблизно на 20 відсотків. І це йдеться про країну самодостатню в цьому і з великими резервами нафти. Навіть більше, Трамп ішов на вибори з лозунгом Drill, baby, drill! («Буріть, хлопці, буріть!») – добувайте нафту, газ, відновлюймо індустрію. Тепер це обертається абсолютно несподівано: Трамп сам створив глобальну енергетичну кризу замість того, щоб, як він обіцяв, стимулювати виробництво. До речі, президент США закликав скасувати преференції для електромобілів та відновлювальних джерел енергії. Тепер усе це під сумнівом.

- Аналізувати дії президента Трампа не можу, у мене пазли не складаються, я їх не розумію. Але якщо подивитися на ситуацію дуже просто, – він потрапив у пастку. На мій погляд, Дональд Трамп ухвалює рішення емоційно, рефлекторно, ситуативно і переважно непрофесійно. Це призводить до таких глобальних криз у світі. Але, вважаю, почне працювати зворотний зв'язок, уже настав час зупинятися, необхідні інші рішення. Це перше завдання: якомога швидше закінчити цей конфлікт, після чого почати виконувати свої обіцянки стосовно війни Росії з Україною напередодні виборів. І якщо в президента США спрацює інстинкт самозбереження, він кардинально поміняє свою політику. Але, повторюю, я не політичний експерт, це мої думки як пересічного громадянина. 

- Звісно, політики, особливо президенти, ухвалюють рішення під тиском виборців, ринків, інших країн чи лідерів.

Повернімося до Європи. Як ви нагадали, від російської залежності Європа майже відійшла, ще бере звідти скраплений природний газ і трохи нафти. Але залежність від Росії перетворилася, як показує криза, на іншу залежність – Європа тепер залежить від скрапленого газу, який переважно йшов із Близького Сходу. Тому знову це питання для ЄС стає дуже актуальним, вони навіть відклали рішення про те, щоб ввести остаточні строки повної заборони на використання російських енергоносіїв. Чи є загроза, що ця криза може спонукати як Європейський Союз, так і певні країни повернутися до поновлення енергетичних контактів з Росією? 

- Думаю, поки що ситуація не така критична для європейців, щоб вони так вчинили, бо це буде відмова від оголошених принципів, від тої політики, яку Європа проводила протягом останніх понад чотири роки. Що стосується газу, то компенсувати його можна скрапленим газом зі Сполучених Штатів, є Норвегія, інші країни, стосовно нафти, гадаю, теж – є країни Латинської Америки. 

Залишається гостре й чутливе для нас питання– транзит нафти по нафтопроводу «Дружба» в Угорщину та Словаччину, приблизно 10 млн тонн. Тепер цей транзит не відбувається, а Угорщина блокує надання кредиту Україні, і це дуже складне питання, яке треба розв’язати.

Думаю, цього року, зокрема готуючись до наступного опалювального сезону, Європа не повернеться до російських газу й нафти. Не знаю, як буде зі скрапленим газом. Вони зроблять усе, щоб до цього не повернутися. І, у принципі, європейські країни мають можливість пройти більш-менш стабільно наступну зиму. Що стосується України, то тут ситуація трохи складніша.

- Кризова ситуація для нас ускладнюється тим, що реальним вигодоздобувачем є Росія. По-перше, Сполучені Штати зняли ембарго на купівлю російської нафти, яка вже в морі на танкерах. Ніби й небагато, але 30 днів цю нафту продаватимуть на ринку. По-друге, ціна на нафту зросла і, за підрахунками експертів, це щодня дає Росії додатково понад 500 млн доларів. Так, цифри орієнтовні, але є уявлення про порядок тієї вигоди, яку несподівано для себе отримує Росія.

Для нас це все ще більше прикро, адже відбувається в ситуації, коли російська економіка почала нарешті відчувати вплив дії обмежувальних заходів, у них збільшувався реальний дефіцит. Президент Зеленський сказав: «Дефіцит бюджету Російської Федерації зростав щороку, найбільший – на початок 2026-го. Наприкінці 2025 року в росіян було 83 млрд дефіциту, плюс 19, які вони перенесли на початок 2026-го. Відповідно до наших прогнозів, на 2026 рік дефіцит мав становити близько 100 млрд доларів США. Для нас це було б дуже добре, тепер уже так не буде, тепер уже, на жаль, так не буде».

На щастя, Сили оборони України роблять свою справу, після атаки наших дронів Росія зупинила експорт нафти через свої найбільші порти Приморськ та Усть-Луга, за підрахунками, це зменшення потужностей експорту сягає 40 відсотків. Гідна відповідь!

- Нам треба виконувати свою роботу, те, що роблять військові. А те, що Трамп зняв десь якісь санкції, – я був би здивований, якби він у цій ситуації не допоміг Росії. Ми знаємо про особливе ставлення Трампа до Росії, він знаходить різні причини і приводи, щоб якось не те що допомогти, а послабити тиск на Росію. Якби Трамп бажав зробити в Росії економічну кризу, це можна було здійснити ще рік тому, посилюючи санкції.

Так, сьогодні Росія збільшила експорт, так, ідуть надходження в Росію, досить великі. Але наші військові працюють, а нафтопереробні заводи – ні, бо атаковані, зменшують обсяг переробки в Росії. Думаю, що в РФ дуже велика криза в нафтогазовому комплексі, у Газпромі – збитки, і вони вже не можуть підтримувати надійну поточну експлуатацію цього комплексу. Великі проблеми наростають у них і в нафтовому комплексі. Тепер буде певне поліпшення, тобто ситуація буде погіршуватися, але не з такою великою швидкістю, це просто розтягне облогу Росії.

- Побачимо, як буде далі, дуже хотілося б, щоб цим усе і закінчилося, 30 днів – і все, санкції повертаються.

Інше питання: що робити Україні в умовах глобальної енергетичної кризи? Президент Зеленський 23 березня провів розмову з президентом Мозамбіку, зокрема обговорювали питання постачання газу в Україну. Голова комітету Верховної Ради України Данило Гетманцев також закликає уряд активно взаємодіяти з Казахстаном та Азербайджаном, домовлятися про постачання нових енергоносіїв. Наскільки це потрібно?

- Сьогодні це дуже актуально й було потрібно протягом усього часу, коли триває війна. Знаємо, як Україна забезпечувала накопичення необхідних обсягів газу для проходження зими. За сьогоднішнього споживання нам треба мати щонайменше 13 млрд кубів газу у сховищах, а для надійності – 14–14,5. Але бачимо, що вже відбуваються дронові атаки по газотранспортній системі, газовидобувних компаніях, газових сховищах, і тому може бути така ситуація, що ми зменшимо поточний видобуток газу. За відповідного обсягу поточного видобутку газу, узимку маємо ці 13 млрд. Де беремо цей газ? На європейському хабі, і ми його транспортуємо по всіх коридорах, якими можемо постачати з Європи газ в Україну.

Орбан каже, що зупинить прокачування газу в Україну, але це не є для нас критичним, там невеликий обсяг. Якщо Словаччина залишиться, це не критично, тому що в нас є румунський, трансбалканський, коридор, там можливе постачання азербайджанського газу. От чому Президент наголошує, що нам потрібно домовлятися із цими країнами, щоб ми могли через Туреччину, Румунію закачувати газ в Україну по трансбалканському коридору.

Вважаю, що на сьогодні, за наявного стану газотранспортної інфраструктури, цілком можливо закачати ці 13–13,5 млрд. Але ми не знаємо, чи будуть атаки і які на газотранспортну інфраструктуру України. Тому наступна зима залежить від трьох чинників. Якщо холодною, то нам недостатньо 13 млрд; якщо середньостатистичною – то достатньо, – це перший чинник. Другий чинник – наскільки інтенсивними будуть атаки на газотранспортну інфраструктуру, як магістральну, так і розподільчу. І третій чинник, головний, від якого залежить не тільки нафтогазова і енергетична інфраструктура, а й електроенергетична, – наскільки ефективно ППО захищатиме об’єкти енергетичної інфраструктури. Нам потрібно робити все можливе й неможливе, щоб захистити об’єкти газотранспортної інфраструктури.

- Отже, досвід маємо, можливості є, ринки можуть дати все, і є партнери. Але головним чинником є Сили оборони України, які допоможуть відбити ворога, зберегти енергетичну структуру й дати можливість не лише отримати необхідні обсяги енергоносіїв, а й зберегти їх та ефективно використовувати.

І останнє питання. Коли закінчиться війна в Ірані, чи повернеться ціна на нафту до довоєнних рівнів, так буває?

- Звісно, буває, ціна на нафту коливалася, я ж казав, від 140 до 30 доларів. Напередодні війни було 60–70. І ціна на нафту дуже залежить від політичного складника: про що домовляться країни ОПЕК, яку політику вестимуть США.

Я пам’ятаю дискусії у МЕА, Міжнародній енергетичній асоціації у Парижі. Там віцепрезидент сказав, що ціна на нафту сьогодні – інструмент політики. Тому якщо країни ОПЕК збільшать на 5 чи на 10 відсотків обсяг видобутку нафти, а вони можуть це зробити, ціна одразу обвалюється. Або Сполучені Штати кажуть, що планують наступного року закупити 200 чи 300 млн барелів нафти для поповнення запасів, – ціна одразу підніметься. Отже, ціну регулюють більше через політичний складник, а можливості збільшення видобутку нафти є, абсолютно. З газом така сама ситуація, але там більш інерційно все відбувається, тому що є дуже великі газові сховища. А з нафтою є тільки одне велике сховище – стратегічні запаси Сполучених Штатів, там неймовірний обсяг, ніхто не знає скільки. Вони тільки оголошують кількість закупівлі чи не закупівлі й так тримають ринок.

Але у прийдешньому енергетика трансформуватиметься. Тому буде газова експансія, електрична, але майбутнє – це атомна енергетика і водень. Водень на всьому транспорті – залізниця, флот, авіація. І атомна енергетика: потужні реактори й малі модульні реактори – це основа енергетики майбутнього, це 50–60 роки цього століття.

- Сподіватимемося, що кожна криза робить світ якщо не міцнішим, то хоча б мудрішим. І в подальшому рішення ухвалюватимуть більш адекватні. Я вдячний за цю дуже важливу і своєчасну розмову. І криза закінчиться, а війна в Україні – ще ні. Нам треба розуміти, чого чекати й на що сподіватися, зокрема на глобальних енергетичних ринках.

Ігор Долгов

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform

Фото: Фейсбук Івана Плачкова