Одним із наслідків повномасштабного вторгнення РФ в Україну стало перезавантаження глобального ринку озброєння. Шалений попит на високоточні, технологічні зразки призвів до дефіциту виробничих потужностей по всьому світу. Україна до 2014-го була у першому десятку світових експортерів зброї, продаючи її щорічно на понад $1 млрд та маючи замовлень на 4–5 років наперед.

Тепер вітчизняні зброярі, за різними підрахунками, здатні виробляти продукції щонайменше на $40 млрд. У той час як держава має фінансовий ресурс на купівлю лише частини цих обсягів, стримуючи в тому числі й розвиток самого ОПК через недофінансування. Тому останнім часом усе частіше галузь порушує питання про часткове відкриття контрольованого експорту своєї продукції. Дискусії навколо цього дражливого питання точаться запеклі. Укрінформ став свідком однієї такої під час презентації результатів дослідження «Міжнародний ринок зброї та експортний потенціал українського ОПК», яке провів Український інститут майбутнього на замовлення Української ради зброярів.

Після презентації ми мали змогу поставити кілька запитань одному з авторів дослідження – директорові оборонних програм УІМ Сергію Галушку – щодо потенційної зацікавленості ринку в озброєнні, яке тепер проходить своє найефективніше випробовування безпосередньо на полі бою.

- На тлі активних розмов про відновлення дозволів на експорт продукції нашого ОПК, хочу запитати про те, чим тепер цікавляться насамперед потенційні покупці й що наші виробники готові запропонувати ринку?

- Пропоную подивитися на питання у більш широкому сенсі: сьогодні український ОПК може певним чином формувати порядок денний на міжнародному ринку. Йдеться не лише про «традиційний» експорт конкретних зразків озброєння, а про експорт досвіду, технологій, зразків озброєння, об'єднаних у системи та комплекси, – наприклад, розвідувально-ударні чи розвідувально-вогневі.

Можемо в цілому говорити про експорт безпеки «під ключ» для конкретної галузі чи конкретної країни або групи країн, наприклад, Глобального Півдня чи іншого регіону. Для цього у нас є всі передумови. І в цьому випадку конкретні зразки зброї мають другорядне значення, тому що вони будуть лише матеріальною основою того, як реформуватимуться Збройні сили в інших країнах світу, які купують наше озброєння.

Якщо ж говорити про конкретні сегменти, тепер світ визнає наше лідерство за БпЛА всіх рівнів, наземними роботизованими комплексами, системами тактичної РЕБ і тактичної РЕР. Можемо обережно говорити про кібердомен протиборства – без деталізації, бо це дуже чутлива тема. Можемо говорити про зенітні дрони. Не потребує реклами наша артилерійська система «Богдана». Деяким країнам, які поки що не мають такого рівня інтенсивності бойових дій, можуть бути цікаві наші протитанкові ракетні комплекси. Вони тепер у нас не дуже використовуються, але, наприклад, у країнах Глобального Півдня це цілком популярна номенклатура озброєння. Є потенціал у певних сегментах бронетехніки.

- Тобто насамперед ми орієнтуємося на зацікавленість країн південного регіону? Не західного?

- На глобальному ринку озброєнь є п'ять основних центрів спецекспорту. Я умовно називаю таку конфігурацію «збройовим Пентагоном». Це Сполучені Штати, які ведуть перемовини та укладають угоди щодо своєї продукції ОПК у стилі Д. Трампа. Логічно нам не стати при цьому жорсткими конкурентами на ринках третіх країнах, бо може виникнути «цікава» ситуація у більш пріоритетних для нас напрямах взаємовідносин. Другий центр – це об'єднана Європа, тобто ЄС плюс Велика Британія. У них – свої правила гри, свої форми і партнерства з іншими країнами, де нас, у принципі, потенційно чекають, але для цього ми маємо виконати низку «домашніх завдань».

Третій складник – це Російська Федерація, яка має схожі з нашими пропозиції і намагається відновити свої ринки збуту. Поки що для нас існує можливість зіграти на випередження і встигнути зайняти відповідну нішу.

Четвертий – Китай, який живе за своїми правилами. І це наш головний конкурент, тому що вони, окрім власних озброєння та військової техніки (ОВТ), дуже легко копіюють, масштабують та продають чужі зразки або ідеї, не надто переймаючись питаннями інтелектуальної власності або цивілізованої конкуренції загалом.

І п'ятий елемент цього «збройового Пентагону» – «молоді гравці»: Південна Корея, Польща, Туреччина тощо. Наприклад, наразі південно-корейські або турецькі винищувачі чи БпЛА пропонуються на такому ж рівні, як, наприклад, американські.

Тобто в цьому п'ятикутнику ми маємо намалювати свою систему координат правильного руху: із ким дружити, проти кого дружити, із ким не перетинатися, а де працювати спільно.

- Чи буде правильно казати, що переважну більшість потенційних покупців насамперед цікавлять наші технології, а не конкретні зразки озброєння?

- Передусім нікому в чинній системі координат не потрібна поява України як могутньої та перспективної держави-лідера. Існує такий стереотип, що у збройовому бізнесі «гроші не пахнуть».

Також змінюються відносини та поведінка на мікрорівні. З одного боку, ми маємо активну релокацію наших виробників, зміну юрисдикції, переформатування, продаж інколи за безцінь технологій або готових розробок, аби втриматися на ринку. А з іншого – шалений тиск технічної розвідки та зарубіжних конкурентів, так званий промисловий шпіонаж. Якщо раніше для отримання технології потрібно було вкрасти умовний танк або вертоліт, то тепер достатньо вивезти на накопичувачі робочу конструкторську документацію або програмний продукт. Не є таємницею, що на міжнародних виставках ОВТ уже можна зустріти наших хлопців, які стоять біля стендів інших брендів від інших країн. Тому завдання держави – захистити інтелектуальну власність та інтереси загалом, просувати нашу продукцію саме на рівні партій готової продукції, ліцензій, спільних виробництв тощо.

Зокрема, 85% наших виробників думають про релокацію або навіть уже щось роблять у цьому напрямі. Наше дослідження показало, що від 40% до 60% – залежно від сегмента озброєння – середнього і великого збройового бізнесу вже «поклали яйця» в інші кошики. Скоро це почне робити малий бізнес. А про стартапи я вже й не кажу: там інколи за смішні гроші скуповується що завгодно.

Тому або ми залишаємо все, як є, або має відбутися щось таке, щоб розробникові або виробнику ОВТ стало цікавіше за допомогою держави пройти всі етапи цивілізованого виходу на міжнародний ринок, набути конкурентоздатності, опанувати різноманітні стандарти – наприклад ISO, STANAG, NIST, отримати необхідні патенти, ліцензії тощо.

Реалії такі, що де-факто певні елементи експорту вже існують. Але це поза державою, часто поза правовим полем, поза якимись цивілізованими нормами. Як на це реагувати? По суті, будь-який конкретний дрон – це інтелектуальна власність конкретного розробника. Він нікому нічого не зобов'язаний. Водночас він не може продавати готову продукцію за кордон, виробляючи її тут. Окей, він їде в Польщу, орендує там виробничі приміщення, ставить 3D-принтери, наймає тих самих українців, які туди виїхали, отримує всі статуси, сертифікати, ліцензії вже як місцевий виробник і під виглядом агродронів продає бойові безпілотники країнам третього світу, наприклад. Це спрощена схема, звісно, але все ж...

Хороша новина – не все ще втрачено. Питання з експортом потроху рухається, але треба просто робити це швидше, бо по закінченню воєнних дій – не війни, а саме воєнних дій, – воно стане на порядок актуальнішим. Але від того, щоб сьогодні сказати з трибуни: ми відкриваємо експорт, завтра так просто це не станеться. Вихід на зарубіжні ринки в цій специфічній галузі займає місяці й навіть роки.

У всьому світі існує, зрештою, розвідувальне супроводження проєктів оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва. Це коли потрібно завчасно «знайти вихід» на людину, яка ухвалює рішення про закупівлю конкретного зразка озброєння у тій же умовній країні Африки, зробити її своїм прибічником, щоб, коли прийде час тендера, ми перемогли… А є ще інформаційне супроводження проєктів ОПК, дипломатичне, зовнішньоекономічне, юридичне. Це я до того, що це ціла екосистема, яка за день не створюється. Треба буде розгорнути «павутину» по всьому світу, щоб мати можливість працювати на цьому специфічному ринку зі специфічними правилами гри, де джентльменами бути складно, але потрібно.

- І очолити цей процес має саме держава, правильно?

- Так. Недарма кажуть, що зброю продають президенти. Ми всі бачимо, як Д. Трамп полетів кудись – і підписав багатомільярдну угоду, полетів далі – привіз інвестиції. Це нормальна практика.

Україна до війни була в десятку світових експортерів зброї. Існували певні регіональні сегменти, де ми були реально успішними. Там працювали наші офіційні представники, наші дипломати та військові аташе мали політичні вказівки супроводжувати проєкти ОПК, наприклад «Антонова» чи Південмашу. Ми маємо позитивну репутацію завдяки попереднім контрактам і «круту» репутацію держави, яка воює. І тепер уже більше ніж 200 наших оборонних компаній мають потенціал подальшого розвитку та в контексті відкриття експорту готові до масштабування.

Юлія Абакумова, Київ

Фото: надані організаторами презентації дослідження про експортний потенціал ОПК