Минулого року українське виробництво озброєння та військової техніки сягнуло 365 млрд грн, утричі перебільшивши показник 2023 року. До кінця року прогнозується, що обсяги вітчизняного виробництва в ОПК наблизяться до $35 млрд.

Сьогодні нарешті можна говорити про появу серед найбільших виробників оборонної продукції приватних виробників, які зуміли подолати багаторічну державну монополію на виробництво зброї. Бізнес поступово й наполегливо з’являється в тих секторах, де раніше його неможливо було уявити, наприклад, у ракетних програмах або у виробництві вибухових речовин. Яким був шлях приватників у закритому донедавна секторі економіки, що сприяло їх активному розвиткові та чи будуть допущені до експортних операцій, Укрінформ поцікавився в Ігоря Федірка, виконавчого директора Української ради зброярів, яка під своєю «парасолькою» об’єднала вже третину вітчизняних компаній оборонного комплексу.

РОЗВИТОК РИНКУ

- У перший рік великої війни ви зауважували, що в Україні занадто зарегульоване виробництво продукції ОПК. І це обмежує вітчизняних виробників. Із того часу була ухвалена низка документів, які спростили виробництво, зокрема, боєприпасів до безпілотників, була скорочена процедура допуску до експлуатації нових зразків озброєння та інше. За вашим оцінюванням, сьогодні вже можна говорити про те, що в Україні створені всі умови для приватних виробників у сфері ОПК?

- Почну з того, що навіть після початку війни у 2014 році приватне виробництво таких систем, як, наприклад, РЕБ, боєприпасів, дронів, засобів радіоелектронної розвідки та іншої номенклатури озброєння й військової техніки, було просто неможливим. Так, деякі виробники, одиниці, умовно кажучи, із дозволу держави мали можливість виробляти певні зразки, але масового приватного виробництва усього перерахованого в нас не було.

Сьогодні маємо майже 700 приватних підприємств. І ще понад 2 тис. стартапів та r&d-компаній, які от-от приєднаються до цієї великої родини. Якщо хоча б 10% з них доживуть до стадії масового продукту, це означатиме, що ще приблизно на третину зросте кількість приватників в ОПК. Звичайно, це стало можливим тільки завдяки дерегуляції. Нещодавно Мінстратегпром підтримав можливість передавання робочої конструкторської документації від державних підприємств приватному бізнесу – задля масштабування виробництва.

Тобто лібералізація ринку реально сталася і нарощує темпи. А це сприяло тому, що приватний виробник уже став на один щабель із державою у виробництві різних видів озброєння, а в деяких сегментах навіть грає провідну роль.

- Якщо порівнювати за обсягами виробництва, яке нині співвідношення приватного та державного секторів?

- Ми в Українській раді зброярів підрахували, що 60% продукції озброєння та військової техніки виготовляє сьогодні приватний виробник, а 40% – державний. Проте у  ціновому еквіваленті це співвідношення є дзеркально протилежним – десь 60–65% у грошовому вимірі виробляють саме державні компанії. Тому що це ракетне озброєння, важка техніка, танки, БТР – класична військова техніка, дороговартісна, тож тут перевага за державним сектором.

- Відмова від державної монополії на виробництво зброї, певно, стала вимушеним кроком…

- Так, стовідсотково це було покликано часом. Адже перші удари узяв на себе саме державний ОПК. Дуже багато старих державних підприємств було знищено внаслідок щільних обстрілів у східній та центральній частинах країни. Потрібно було відновлювати виробництво й робити це досить швидко. Але це йдеться про класичні типи озброєння. Приватний же ринок народив інновації. І не просто народив, а зміг дуже швидко їх масштабувати.

Наприклад, майже всю палітру наявних на сьогодні дронів виготовляють приватні виробники. Як і переважну більшість засобів радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки. А ще оптичні прилади, приціли, уся тепловізійна техніка, наземні роботизовані комплекси і багато чого іншого – це все також приватний виробник.

Причому він потроху починає заходити й у сектор класичного озброєння – дрон-ракети, броньована техніка. Сьогодні вже 85% виробництва легкої броньованої техніки закриває приватний бізнес. Єдине, що стримує розвиток у цьому секторі, – високий фінансовий поріг входу. Таке виробництво потребує дороговартісного обладнання, великих виробничих площ…

- Щодо прав на інтелектуальну власність. Порядок передавання конструкторської документації, про що ви казали, затверджений на початку березня. Є якісь зрушення?

- Звичайно, ми не можемо розголошувати, яку саме документацію і на що було передано, але перші запити вже опрацьовуються. Державна політика щодо інтелектуальної власності та її передавання від держави до приватника залишається дуже зарегульованою. І перші спроби, думаю, будуть доволі важкими, але вони дадуть змогу протоптати цю стежину, по якій багато хто піде. Бо, наприклад, приватнику цікаво розробити свій протитанковий ракетний комплекс, який робить КБ «Луч». Або принаймні долучитися до спільного виробництва для його масштабування. Те  саме стосується модернізації старих радянських ракет. Є потреба в допуску й доступу до креслень, до документів ще радянських часів. І навіть до тестових майданчиків, бо таке озброєння вимагає тестування на спеціальних стендах, із спеціальним вимірюванням. І така співпраця також уже триває.

- Виробництво яких позицій Україна сьогодні закриває самотужки, а в яких ми все ще критично залежимо від імпорту й партнерів?

- Як сказав Президент, власним виробництвом ми закриваємо 40% потреб армії. Тепер уже можна констатувати факт, що в нас є FPV-дрони, які на 70–100% складаються з української компонентної бази. І це надихає. Я впевнений, що локалізація піде далі й відбудеться також на ринку наземних роботизованих комплексів, засобів радіоелектронної боротьби... Так, ми все ще залежимо від імпорту компонентної бази, але в нас уже є понад 60 вітчизняних виробників компонентів, деталей до будь-якої військової техніки, дронів, роботозованих комплексів, і кількість цих компаній зростає.

Я б сказав, що ми сильно залежимо від засобів протиракетної та протиповітряної оборони. Це правда. Також відчуваємо певну нестачу вибухових речовин, порохів, гексогенових сполук, прекурсорів. Але це те, чого не вистачає сьогодні загалом у світі, бо країни озброюються в передчутті можливої великої війни. І Україна є одним із світових конкурентів на цьому ринку. Але сьогодні це питання №1 у держави, і воно вже вирішується. Упевнений, що незабаром Україна зможе налагодити й власне виробництво deep tech – високотехнологічне інноваційне виробництво компонентів для, скажімо так, компонентів. Це мікроконтролери, чипи, деякі складники, приміром, для систем зв’язку й комунікації для дронів, оптичної навігації.  

- Із ваших слів напрошується висновок, що ринок ОПК у нас таки розвивається непогано…

- Є відчуття, що він просто несеться. Якщо порівнювати зі США, там кількість інноваційних компаній, defense-компаній справді набагато більше. Але порівняно з будь-якою європейською країною ми вже переважаємо у defense tech. Наші компанії доволі диверсифіковані й представлені майже в кожному секторі ОПК. Тепер основна проблема – спроможність держави викупити все те озброєння й військову техніку, яку наші виробники здатні виготовити.

- До слова. Нещодавно було оприлюднено дослідження «Результати діяльності та розвитку ОПК України у 2024 році», яке провели за підтримки вашої Ради зброярів. У ньому йдеться про зростання оборонного виробництва у 6 разів і водночас про завантаженість потужностей на 30–40%. Це про ситуацію у приватному секторі? Прокоментуйте, будь ласка, розбіжність.

- Так, завантаження виробництв тепер становить 30–40%, хоча може бути набагато більшим. У період від середини 2022 року до середини 2024-го коштів не скажу щоб було вдосталь, але їх вистачало для завантаження потужностей хоча б на мінімальному рівні й для державних виробників, і для приватних. Але компаній стало більше, майже всім їм казали, що треба розширювати виробництва, що держава хоче працювати зі стабільним виробником масового продукту сталої якості, який має можливість для дозамовлення.

Та й кожен виробник, який починав із 10 дронів на місяць, хотів вирости хоча би до тисячі, щоб відповідати цим критеріям сталості. Саме ця надлишкова кількість виробленого і є тепер на ринку.

Сьогодні пріоритети в озброєнні формує армія. Саме військові кажуть, яка техніка їм потрібна та в якій кількості. Звичайно, у Міноборони недостатньо коштів, щоб покрити всі потреби. Водночас у багатьох компаній контракти укладені на дуже малі терміни. У середньому – на три місяці. А для виробника не мати виробничого плану хоча би до кінця року – це смерть. Вони не знають, чи буде замовлення далі, тож не можуть прогнозувати виробництво, закупівлі, не знають, як бути з людьми.

Навіть якщо завтра закінчиться війна, це не значить, що нам не потрібні довгострокові контракти для виробників озброєння. Тепер ми знаємо, що недобитий агресор повернеться, він завжди повертається. Тому ми не можемо скласти руки і сказати, що нам не треба думати про майбутню обороноздатність країни.

- Яку частку виробленого в Україні озброєння можуть викуповувати волонтери або військові частини, які сьогодні мають можливість укладати прямі договори з виробниками? Чи може це частково вирішити питання з дефіцитом коштів у Міноборони?

- На початку війни були випадки, коли приватні оборонні підприємства половину своїх продажів отримували саме через волонтерський рух. Тепер, звичайно, ця частка менша, десь до 10% оборонних закупівель становлять волонтерські. Але це ніяк не впливає на планування виробничого процесу. Бо цей відсоток дуже волатильний – зростає, як «припікає»: коли сталася трагедія і всі починають активно донатити на фронт, і потім падає, коли суспільний шок проходить. Однак перевага волонтерських закупівель – у їх мобільності. Тому скидати волонтерський рух із рахунків у жодному разі не варто, і я думаю, що він буде ще доволі довго.

Щодо прямих контрактів із військовими, то цього року асигнування на них значно збільшилися. Безпосередньо бригади й військові частини вже починають відігравати доволі вагому роль у загальній структурі приватних закупівель. Поки що оцінити цей рух складно, оскільки процес лише починається. Але підприємства вже відкривають спеціальні відділи, які їздять безпосередньо до військових частин, знайомлять військових зі своєю продукцією та домовляються про постачання.

- Останнім часом усе частіше звучить думка про те, що в нас занадто широка номенклатура військової продукції, що спричинює певні складнощі з її обслуговуванням та застосуванням на полі бою, навчанням людей, формуванням складських запасів тощо. Наприклад, у нас лише дронів – понад сотня модифікацій. Чи є розуміння про подальший розвиток виробництва з урахуванням певної уніфікації виробів, їх дієвості чи укрупнення підприємств?

- Саме військові, тільки вони мають право й можуть у реальній бойовій обстановці визначати, чим хочуть воювати в майбутньому. Бо це їхня ефективність на полі бою та їхні  життя. Я теж упевнений, що із часом кількість виробників  дронів, наприклад, буде зменшуватися. Когось поглинуть конкуренти, хтось перепрофілюється. Компанії, які випускають більш ефективне озброєння, матимуть перевагу й у залученні фінансування. Та й укрупнення, об’єднання відбудеться природно. Навіть для країни, що воює, 700 приватних оборонних підприємств – забагато. Думаю, згодом ситуація і з наявним технічним «зоопарком» теж логічно зміниться.  Хоча тут винні не лише українські приватники. Ми заручники ситуації, коли Франція надає французьке озброєння, Данія – данське, Швеція – шведське. Жодна армія світу не воює такою кількістю різноманітного озброєння. Це все буде уніфіковано. Виробникам до цього треба вже звикати. Принаймні уніфіковуватимуть блоки, вузли й агрегати, які в польових умовах на лінії бойового зіткнення потрібно ремонтувати й відновлювати дуже швидко. Щоб деталі від одного розбитого зразка можна було використати для ремонту іншого. Тепер ми не можемо навіть застосувати батарею з одного робота в іншому. Так не має бути.

ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

- Українська рада зброярів запрацювала наприкінці лютого. Які її завдання?

- Ми створили цей майданчик для діалогу секторальних об’єднань: галузевих асоціацій, військових, міністерств, агенцій. АОЗ у нас презентувала нову систему закупівель. Мінстратегпром, який курує державних виробників, тут налагоджує міст між своїми компаніями та приватними. Наприклад, надає можливість тестування на «залізному полігоні». Тобто ми допомагаємо налагодити діалог на ринку, нормальну комунікацію між державою та бізнесом. Я вірю в ефективне державно-приватне співробітництво, – це база в будь-якій цивілізованій країні.

- Скільки асоціацій увійшли до складу Ради та інтереси скількох компаній ви представляєте?

- До Української ради зброярів тепер входять шість профільних асоціацій та один венчурний фонд, який безпосередньо інвестує в українську оборонку. Таких фондів, на жаль, у нас в Україні не так багато. І саме інноваційні проєкти дуже потребують цього. Загалом ми об'єднуємо близько 270 підприємств. Думаю, на початку літа ми вже будемо представляти 50% ринку.

- Окрім іншого, Рада названа адвокаційною організацією. Які питання сьогодні є наріжним каменем між виробниками та державою, що потребують вашої адвокації?

- Цього року ми націлюємося на зміну деяких законних та підзаконних актів. Зокрема, у питаннях бронювання співробітників для приватних виробників ОПК. Адже якщо мобілізують головного інженера, то для виробництва це катастрофа.

Ще одне питання, яке намагаємося вирішити, – розкриття інформації в реєстрах. Інформація про військове виробництво має бути максимально захищеною. Потрібно доопрацювати ступінь розкриття в реєстрах даних щодо таких компаній, щоб не підсвітити для ворога, скажімо, місце розташування промислових майданчиків.

Далі – скасування мит та ПДВ для виробників компонентів. Тут ми також шукаємо компроміс із державою, щоб виготовляти складники стало вигідніше, ніж завозити.

Питання штрафів, які тепер накладаються на виробників ОПК, чого, наприклад, немає для іноземних підприємств. Це нонсенс, коли штрафні санкції більші за прибуток, який отримує компанія згідно з державною калькуляцією.

Окремо кредитування сектору ОПК. Поступово банки долучаються до цієї програми, але ж ми розуміємо, про який кредит на розширення виробництва може йтися в разі  завантаження потужностей лише на 30%.

Тобто є дуже багато напрямів, на яких ми зосереджуємо свою увагу.

ПРО ЕКСПОРТ

- І одне з найбільш, напевно, дискуватованих на сьогодні – це питання відкриття контрольованого експорту продукції ОПК. Ви є одним з тих, хто підтримує цю ідею, і Українська рада зброярів також виступає за. Наведіть ваші аргументи на користь цього рішення.

- Ми розуміємо, що з таким запасом виробництва нам є що запропонувати демократичним країнам. Це нормально, коли компанія, яка виробляє озброєння, військову техніку, хоче продавати її за кордон. І це нормально, що держава бажає отримувати від цього прибуток: від сплати мит, додаткових зборів тощо. Підприємствам потрібні гроші на розвиток, нові дослідження та проєкти, оренду приміщень, забезпечення виробництва. І їх можна взяти за кордоном. Бо ціна наших виробів тут і там кардинально відрізняється. Але ми розуміємо, що держава хоче витримати баланс між власною безпекою та можливостями для ОПК. Тому пропонуємо свої захисні механізми. Упевнений, що питання з експортом буде вирішене найближчим часом.

- Розкрийте деталі своїх пропозицій, як би міг працювати експорт продукції ОПК під час війни.

- Найважливіше, щоб експортована з України зброя не потрапляла через треті-четверті компанії до ворога. Щоб потім нас не скомпрометували, мовляв, ми самі себе бомбимо, підриваємо, убиваємо та не можемо контролювати обіг своєї зброї у світі, де в росіян є свої або афілійовані компанії для можливих «тіньових» закупівель. Тому питання безпеки має бути доопрацьоване із залученням досвіду країн Європи, де обіг зброї жорстко регламентується законами.

Механізм має охоплювати унормовані партнерські відносини між країнами, куди ми захочемо продавати свою продукцію. Наприклад, країнам,  які надали Україні під час повномасштабної війни максимальну підтримку: країни Балтійського регіону, скандинавські країни, Канада, Саудівська Аравія. Тобто можна почати саме з них і, можливо, саме на них відпрацювати експортні механізми.

- А чи готовий міжнародний ринок до появи української продукції, яка, будемо відвертими, створить на ньому неабияку конкуренцію? Чи матеріалізуються наші сподівання в конкретні запити з боку інших країн?

- Тепер уже понад 100 компаній із 25 країн світу висловили бажання співпрацювати з українськими партнерами. Ми їм говоримо: якщо вас досі немає в Україні (вашого представництва, r&d-центру, виробництва чи хоча б спільних продуктів), вас узагалі нема на ринку зброї. Ніхто вже не купить зброю, яка не воювала і не довела свою ефективність у високотехнологічній війні, яка нині відбувається. Усе інше – це пукалки, які не мають із війною нічого спільного.

- Тобто ця сотня компаній уже має намір створити з нами спільні виробництва?

- Так, але, звісно, на своїй території переважно. Я не маю права називати країни, але вони є.

- Здається, є ще одна проблема – відповідність нашого озброєння натовським стандартам. Вітчизняне виробництво лише починає переходити на нову систему технічних вимог, але паралельно в нас, на вимогу часу, спрощують кодифікацію певних зразків ОВК. Як гармонізувати технічні параметри, якщо ми починаємо говорити про відкриття експорту?

- Ви порушили дуже важливе питання. Так, у 2023 році року Кабмін, зважаючи на наявні виклики та обставини натоді, пішов на експеримент, спростивши кодифікацію засобів озброєння та військової техніки. Як виявилося, це стало одним із каталізаторів буму на ринку озброєння. Тож експеримент визнано абсолютно вдалим і тепер триває робота над ухваленням відповідного постійного рішення.  Принагідно повідомляю виробникам, щоб вони не переживали – усі їх питання будуть доопрацьовані.

Однак, оскільки процедура аж занадто спрощена, то країни НАТО навряд чи приймуть цей тип нашої кодифікації в майбутньому. Отже, нам потрібно готуватися до проходження повного циклу кодифікації, розробленого Міноборони. Хоча проблем стандартів для експорту наче й немає. Якщо вітчизняний виробник продаватиме певні рішення за кордон компаніям, що знають, що таке стандарти НАТО, ті просто адаптують наші технології до  своїх вимог та кодифікують їх уже під своїми номерами.  Тобто український виріб матиме формально закордонне «походження». Але ж багато наших компаній хочуть виробляти продукцію саме тут і продавати її за кордон звідси. Це патріотична позиція насамперед, бо цінник на наше озброєння на світовому ринку, принаймні на деякі позиції, майже в 10 разів перевищує українську ціну для української армії. І водночас нашу продукцію готові купувати за кордоном. Тож питання лише в збалансованому механізмі експорту та контролю.

ПРО БПЛА Й НЕ ТІЛЬКИ

- Кажуть, Україна – провідний виробник дронів у світі. Це так?

- Якщо розібратися, то Україна вже створила розуміння для усього світу, що таке бойові дрони, яких типів вони є, як їх можна застосовувати. І ми тепер бачимо, як нас імітують виробники інших країн, також найвідоміші. Усі хочуть зробити щось подібне для тих завдінь, які є тепер в Україні. Але вони відстають. Тому вже шукають партнерів у нас і готові навіть купувати або компоненти нашого виробництва, або повністю вироби.

- Напевно, найбільш показово буде порівняти наше виробництво безпілотників із виробництвом у ворога. Які є відмінності, переваги, недоліки?

- Тут варто говорити про різницю підходів до виробництва. Росія наслідує пострадянську систему, яка базується на принципах уніфікації. У них усього п'ять основних моделей БПЛА. Головний ударний – «Шахед», поміжний ударний – «Ланцет», розвідувальні – «Орлан-10» та «Орлан-30», ударно-розвідувальний «Форпост». Тобто вони обрали для кожного сектору відповідальності один основний безпілотник, який постійно модернізують і вдосконалюють.

Ми пішли іншим шляхом – дали можливість приватному ринку народжувати рішення для здійснення тих чи інших завдань. Тож у нас тільки «розвідників» більш ніж 15 найменувань, а FPV-дронів – просто незліченна кількість. У нас є просто бомбери, бомбери літакового типу, розвідувальні дрони, розвідувально-ударні дрон-ракети, дипстрайки, є ще антидрони – тобто палітра просто колосальна. І по кожному з напрямів – мінімум по 10 виробників.

До речі, у росіян і по решті виробів ситуація аналогічна. Є БМП-3, одну розбили, зняли деталі, що вціліли, – поставили на іншу таку саму БМП. Також  в іншій техніці: дві-три основні моделі БТРів, танків, літаків – тобто все уніфіковане, з можливістю дублювати вироби за тією самою технологією.

- Дрони на оптоволокні – сьогодні новий game changer на цьому етапі війни? Чи налагоджено їхнє виробництво в нас?

- Оптоволокно, на мою думку, – не game changer. У цього типу дронів є як багато переваг, так і недоліків, зокрема, вага, низька маневреність, постійні обриви, великі габарити, відносно короткий радіус дії. Є своя специфіка управління на висотах. Одним словом, недосконала штука. Але для засідок – одна з найкращих. Ми, звісно, можемо продовжити удосконалення таких дронів, але сама собою технологія, на мою думку, доволі обмежена і, здається, уже вичерпала свою інноваційність. Тоді як потенціал звичайних FPV-дронів із системою керування за допомогою радіозв'язку ще не вичерпаний. І системи радіоелектронної боротьби за ними просто не встигають.

- Щодо РЕБ – ми вже досягли бажаних обсягів виробництва, не відчуваємо дефіциту? І які сучасні прилади?

- Виробництво залежить лише від спроможності фінансування. Дайте грошей, а ми зробимо стільки, скільки треба, тих діапазонів, які потрібно.

Стосовно напрямів розвитку, то сьогодні робота рухається у бік утворення, як називають виробники, «розумної завади». Якщо раніше прилади РЕБ та РЕР між собою «сварилися», тобто під дією одного пригнічувалася дія іншого, то тепер розробники намагаються розрізнити та скомбінувати сигнали між собою. Вважаю, що вже скоро ці системи стануть абсолютно автоматизованими.

- Так само ледь не щотижня Міноборони допускає до експлуатації нові наземні роботизовані комплекси. Яких саме не вистачає війську сьогодні, куди рухається виробництво?

- Єдине, чого нам не вистачає щодо НРК, – досвіду застосування. Його на сьогодні має тільки Третя окрема штурмова бригада. Сподіваюсь, підтягуватимуться і решта військових частин і об'єднань, які відкриті до інновацій, такі як «Хартія», «Ахіллес». Саме досвід застосування та висновки, що будуть зроблені на базі цього досвіду, допоможуть сформувати нові вимоги, систематизувати типи НРК, уніфікувати певні складники. Тобто загалом сформують майбутній розвиток, так само, як це відбулося з FPV-дронами.

- Чи всі однаково готові до застосування новітніх технологій?

- Не всі. У Третій штурмовій це досить системна робота, абсолютно інший рівень, поки що недосяжний для багатьох бригад. Вони щось беруть, пробують, модернізують, ставлять виробнику завдання, знову випробовують. У них налагоджений прямий діалог із виробниками майже по всій країні. Думаю, не просто так із них виготовляють корпус. Саме такий підхід, коли армія має змогу швидко доносити до виробника свої потреби, найефективніший для всіх учасників.

Військові тепер отримують практичний досвід застосування робототехніки на полі бою, тут і медична евакуація, і наступальні й оборонні дії. Тобто коли військові зрозуміють, який саме тип роботокомплексів та для яких місій їм потрібен, ми зі свого боку швидко масштабуємося. Дрони та роботизовані комплекси – це майбутнє воєнних кампаній. І Україна тут у перших рядах, бо саме ми, на жаль, змушені застосовувати ці прилади більше ніж будь-хто у світі.  

Юлія Абакумова, Київ
Фото: Данило Антонюк