Наприкінці лютого Україна та МВФ досягли домовленості на рівні персоналу про сьомий перегляд програми Механізму розширеного фінансування (EFF). За декілька тижнів Рада директорів Фонду має ухвалити рішення про надання Києву чергового кредитного траншу. Він буде меншим, ніж планувалося раніше. Адже Україна ініціювала скорочення суми позики із $0,92 млрд до $0,4 млрд.

Про логіку цього кроку, можливості перенесення на більш пізні терміни ще й частини іншої міжнародної фінансової допомоги, пошук внутрішніх резервів для наповнення бюджету та продовження інституційних реформ – у розмові з головою парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данилом Гетманцевим.

ПРО ГРОШІ ВІД МВФ

-  Пане Даниле, у березні Україна чекає на ухвалу Ради керівників МВФ щодо сьомого перегляду програми EFF. Судячи з підсумків роботи експертної оцінювальної місії Фонду в Україні, воно має бути позитивним для нас. Чи є ризики – особливо на тлі останніх політичних рішень і заяв нової адміністрації США?

- Усе свідчить про те, що матимемо позитивне рішення. Ми якісно виконали «домашню роботу», добре впоравшись майже з усіма зобов’язаннями. Невиконаним залишається тільки один маяк, який є доволі спірним. Це  скасування так званих правок Лозового, що передбачатиме можливість необмеженого в часі переслідування будь-кого в кримінальному процесі. Проти цього досить жорстко висловився український бізнес, адже й так існує певне напруження в його відносинах з правоохоронцями.

Тому довкола цього питання триває жвава дискусія як усередині країни, так і з нашими міжнародними партнерами. З одного боку, ми повинні мати можливість притягувати до відповідальності корупціонерів у більш віддалені терміни, ніж визначено Кримінально-процесуальним кодексом, а з іншого –  не маємо надавати правоохоронцям можливість на власний розсуд переслідувати бізнес через багато-багато років після ймовірного вчинення господарських правопорушень.

Тому в пошуках найбільш прийнятного варіанта проводимо консультації з Міжнародним валютним фондом, і там нас чують. Тож, найімовірніше, досягнення цього маяка поки що відтермінують.

Решту маяків ми виконали. Один, щоправда, із незначною затримкою.

Якщо говорити про істотний вплив на МВФ з боку Сполучених Штатів Америки, які є найбільшим акціонером Фонду, то якихось негативних наслідків цього для співпраці цієї фінансової інституції з Україною  ми не очікуємо – передусім, зважаючи на те, що партнери розуміють: така допомога надважлива для нашої країни. А з іншого боку, з огляду на те, що Міжнародний валютний фонд – це все ж таки інституція, яка не керується в ручному режимі. Тому й очікуємо на позитивне рішення.

- А що було ключовим на цьому етапі виконання умов Меморандуму з МВФ? За якими напрямами Україна досягнула найбільшого прогресу в підзвітний період?

- Я би не говорив про те, що це були якісь карколомні кроки. Наприклад, створення Адміністративних судів, які повинні розглядати позови проти органів влади загальнодержавного рівня. Ми мали уже давно це зробити, бо попередник – ОАСК – був ліквідований ще декілька років тому. І підстав для того, щоби це рішення не ухвалювати, не було, були лиш дискусії стосовно того, як зробити це краще… Те саме стосується й інших виконаних завдань.

У контексті саме цього перегляду я би не визначав якісь кроки як реформи.  Мова, скоріше, про продовження реформування в межах сталого розвитку, якого потребує наша країна: без різких рухів, але у правильному напрямі.

- Серед наших нових зобов’язань – підписання закону про підвищення акцизів на тютюнові вироби (№11090). У чім тут проблема? Документ давно ухвалено, бюджет міг би вже понад два місяці поповнюватися додатковими надходженнями від роботи тютюнової індустрії…

- Мені, навіть як членові владної команди, складно пояснити природу цього відстрочення. Бо насправді не можна сказати, що закон не популярний. Підстав, які могли б зупинити його підписання, схоже, немає. Тому для мене це також питання, як і для вас. Хотілося б, щоб підписання відбулося якомога швидше. Це попередній маяк, який необхідно виконати перед винесенням рішення про сьомий перегляд програми на Раду директорів.

- Україна цього разу сама ініціювала скорочення чергового кредитного траншу від МВФ із $0,92 млрд до $0,4 млрд. Чому? Нам тепер не потрібні ці пів мільярда?

- Насправді це позиція Міністерства фінансів, яка сформувалася з урахуванням кількох обставин.

По-перше, зважаючи на достатню поточну ліквідність, достатні залишки коштів на Єдиному казначейському рахунку. І справді поточний стан публічних фінансів досить добрий, з огляду на це і на достатність міжнародних резервів, немає потреби отримувати тепер передбачені програмою гроші в повному обсязі.

Водночас ми не відмовляємося від цих коштів, мова лише про перенесення виплат на наступні транші, до березня 2027 року, доки діятиме  програма EFF.

З такою позицією уряду можна погодитися. Бо якщо бюджетні потреби 2025 року більш-менш забезпечені завдяки уже підтвердженій міжнародній допомозі, то з 2026-м, а надто – з 2027 роком, поки що маємо, на жаль, найбільшу невизначеність за увесь час, починаючи з лютого 2022 року.

Плюс перенесення термінів отримання частини позики – це ще й про економію на обслуговуванні боргу. Заощадження буде невеликим, але, погодьтеся, не зайвим для бюджету.

ПРО РОЗТЕРМІНУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДОПОМОГИ

- І у зв’язку з цим – аргументи на користь вашої ідеї взагалі відтермінувати частину запланованих на нинішній рік надходжень від зарубіжних партнерів, зокрема, «розтягнути» гарантоване пільгове фінансування у $50 млрд від використання заморожених російських активів на три роки, а не на рік.

- Це принципове питання. Бо фінансова невизначеність щодо 2026–2027 років, як я вже сказав, колосальна. Тож маємо максимально перенести на той період платежі, без яких у нинішньому році країна може обійтися. Адже отримання цих грошей у 2025-му лише призводитиме до необґрунтованих витрат на непріоритетні програми, які або не є ефективними, або передбачене на втілення яких фінансування неефективно використовують розпорядники.

13,5% з 453 бюджетних програм не були подані розпорядниками для затвердження Мінфіном у встановлені Бюджетним кодексом строки (до 15 лютого). А з тих програм, які подано, 27% не затверджені, бо не відповідали вимогам. Це свідчить про те, що дехто з розпорядників абсолютно безвідповідально ставиться до виконання своїх обов’язків, що є серйозною проблемою.

Також існують такі програми, як, наприклад, «Національний кешбек», що запроваджено Міністерством економіки для підтримки вітчизняного товаровиробника та збільшення внутрішнього валового продукту. Але, за розрахунками самого ж Мінекономіки, реальний вплив проєкту на ВВП – аж 0,001% (!), тобто менше від статистичної похибки. І те, що програма невдала, було зрозуміло із самого початку. Водночас міністерство вперто намагається продовжити дію програми, витрачаючи намарно такі необхідні країні гроші.

Тому перенесення термінів отримання позикового ресурсу на ті роки, коли ці гроші точно будуть необхідні, – стратегічне завдання, з яким ми повинні впоратися, навіть подекуди всупереч позиції Кабінету Міністрів. Бо насправді політики та урядовці – не тільки в Україні, а і в будь-якій країні світу, – часто схильні думати сьогоденням, а не дбати про майбутні роки. Справжні ж державники повинні відмовлятися від необов’язкових популістських програм сьогодні на користь життєво необхідних завтра.

- А не бачите ризиків, що, у разі відмови від частини надходжень тепер, потім – через можливі зміни ситуації, як це тепер відбувається в політиці США, чи через ймовірне послаблення санкцій проти держави-агресора – ми можемо не отримати їх узагалі? Навіть якщо «санкційної амністії» РФ не буде, розблокування російських активів може стати частиною мирних домовленостей. Відповідно ми одержимо лише те, що встигнемо до моменту їх досягнення. То чи не краще отримати гроші якомога швидше, а потім просто розтягнути час їх використання?

- Безперечно, ми не можемо виключати жодних ризиків. Особливо тепер, з огляду на зміни, які відбуваються на міжнародній арені. Досі ми вважали, що світ є одним, а він, виявляється, інший.

Але маємо все ж враховувати, що мова не про одноосібні рішення якогось одного – навіть впливового – світового гравця, йдеться про інституції та комплексні рішення. Cанкційна політика – це рішення не однієї країни, навіть не групи держав – якогось «колективного Заходу». Це – багаторівневі рішення різних країн, організацій, що спрямовані на обмеження агресора в його життєдіяльності. І зупинити та розвернути їх в один момент неможливо.

Ми стежили за підготовкою 16-го пакета санкцій з боку ЄС. Так, ми не бачимо такого кроку і з боку США. Але це не означає, що завтра санкції, які поступально впроваджувалися роками, можна буде скасувати одним рішенням.

До того ж механізми виплат на користь України уже запущені. І в межах Ukraine Facility ми маємо чіткі умови отримання траншів (чотири оцінки, якщо будуть виконані квартальні індикатори – відкриття фінансування), і за  програмою з МВФ (домовленості про структурні маяки – виконання маяків – отримання грошей). Так само чітко і послідовно прописані кроки з надання $50 мільярдів із доходів від використання російських активів. Сполучені Штати вже передали свою частку коштів – $20 мільярдів – в управління Світовому банку для обслуговування цієї програми.

Доречно також зазначити, що лише 5% із $300 мільярдів заморожених на Заході грошей РФ заблоковані у США, основні ж суми контролюють європейці.

Отже, у питанні надання Україні передбачених відповідними міжнародними домовленостями грошей ми почуваємося досить упевнено. Тому я й кажу: дбаючи про фінансову стабільність у наступні роки, терміни їх отримання необхідно перенести.

ПРО ВЛАСНІ ДЖЕРЕЛА НАДХОДЖЕНЬ ТА ОВДП

- Якщо рішення про розтермінування надходжень міжнародної допомоги буде ухвалене, то чи маємо ми можливості компенсувати недобір за допомогою інших джерел? Це якісь внутрішні резерви? Чи йдеться не так про пошук нових надходжень, як про скорочення видатків?

- Безперечний резерв – це повна детінізація. Очікуваний ефект – $4 мільярди за 2025 рік тільки в частині надходжень, які адмініструються Податковою. Зрештою треба починати виконувати план надходжень від Митниці. Але поки що, на жаль, тут працюємо із запізненням.

Щоб здійснити масштабну детінізацію, і держава, і суспільство повинні перестати толерувати ухилення від оподаткування, натомість треба жорстко реагувати на будь-які правопорушення. Це не питання політичної дискусії, це – завдання-аксіома номер один, якщо ми хочемо вижити. І якщо хтось оптимізує податки завдяки схемам подрібнення з використанням ФОПів, зарплатам «у конвертах», тим чи іншим способом контрабанди, це необхідно припинити негайно!

Боротьба з порушеннями на ринку підакцизних товарів, контрабандою й контрафактом, «сірими» зарплатами – це резерви для залучення грошей у бюджет. За нашими розрахунками, йдеться щонайменше про 400–450 мільярдів гривень на рік. І ці розрахунки можуть відрізнятися від реальних цифр у менший бік.

- А початок бюджетного року додає оптимізму? Здається, що ситуація в січні–лютому була непоганою. Але чомусь доведені до виконання цифри менші, ніж фактично було отримано за цей же період торік. Із чим це пов’язано та чи задоволені ви тим, як виконуються бюджетні показники?

- На перший погляд, виконання бюджету в частині доходів не може не радувати. Але запитання, яке ви ставите, багато експертів порушують у контексті того, що насправді перевиконання, про яке цьогоріч  звітує Податкова, зумовлене заниженим планом, доведеним Міністерством фінансів. Тут я стану на бік Мінфіну: фактичні показники виконання бюджету в перші місці минулого року були зумовлені сплатою дивідендів та податку на прибуток державних банків.

У структурі перевиконання за січень–лютий 2025 року основна сума – це ПДФО (майже 6,7 млрд гривень), податок на додану вартість (6,5 млрд), акцизний податок із ввезених на митну територію підакцизних товарів (4,9 млрд), акцизний податок з вироблених в України підакцизних товарів (2,5 млрд), податок на прибуток (2 млрд гривень).

Водночас у січні–лютому від ПДФО надійшло 50,4 млрд гривень, з яких 19,1 млрд (37,9%) –військовий збір. Так, надходження зросли на 21,5 млрд гривень порівняно з попереднім роком, але, як бачимо, – лише завдяки законодавчим змінам щодо підвищення ставки ВЗ до 5%.

А ось збільшення надходжень з податку на додану вартість і акцизного податку (в основному завдяки акцизу з тютюну) – це поступальний тренд детінізації та позитивна динаміка спільних зусиль усіх стейкхолдерів, започаткованих у попередні роки нашим комітетом, ДПС, правоохоронними органами, та продовження роботи з детінізації й новим керівництвом Державної податкової служби.

Також я б радив звернути увагу на надходження акцизу на спирт і пальне. Скажімо, план надходжень від акцизу на пальне за два місяці 2025 року виконано тільки на 83%, а вже в лютому такий же ризик виник і з надходженнями акцизу на спирт (виконання – 95,6 %). Сподіваюся, березень змінить динаміку спаду на зростання. Але ринки, вочевидь, треба належно відпрацьовувати.

Як на мене, ми повинні бути чесними із собою і в частині запозичень, і в частині доходів, і в частині іноземної допомоги. Для розуміння: у 2024-му перевиконання збільшеного за доходами плану рік до року становило 0,72% (4,9 млрд гривень). Плюс завдяки детінізації додали $2,5 млрд (у 2023 році було $1,5 млрд). Отже, ми розраховуємо, що за результатами 2025 року цей напрям має принести щонайменше $4 млрд. Це «не напружуючись», просто використовуючи вплив тих реформ та реальних дій, які були зроблені за останні три роки.

На жаль, бачимо продовження негативних тенденцій і в роботі Митниці. Маємо недовиконання основних показників.

- Поміж показників, щодо яких ми «маємо бути чесними», ви згадали й запозичення. Якраз хотів поцікавитися ситуацією із залученням ресурсу на внутрішньому ринку. Ми не раз чули заяви про те, що відповідні резерви на межі, і Мінфін, мовляв, ось-ось не зможе досягати планових показників. Але до цього часу ОВДП вдавалося розміщувати у майже запланованих обсягах. Цього року такі можливості збережуться?

- Від Мінфіну справді свого часу були заяви – особливо коли ми ухвалювали закон щодо підвищення військового збору, – про те, що можливості запозичень «на межі». Я із цим не погоджуюся.

Так, результати запозичень у перші два місяці 2025 року істотно гірші, ніж у січні–лютому 2024-го. Через розміщення ОВДП залучено 56 млрд гривень, що на 18,3 млрд менше, ніж за два місяці торік. Водночас ми погасили ОВДП в усіх валютах на 75,3 млрд гривень (в еквіваленті). Відповідно роловер (відсоток перекредитування) становить 74%. Тобто ми запозичуємо менше, ніж погашаємо. Тоді як за підсумками минулого року було навпаки: цей показник сягав 164%.

Але із цього не треба робити «зради» чи «катастрофи». Варто згадати, що на початку року ми мали значні залишки коштів на Єдиному казначейському рахунку, тож Міністерство фінансів не мало потреби додатково залучати ті суми, які були в резерві (264 млрд гривень в еквіваленті). Плюс за два місяці країна отримала 3 млрд євро бюджетного фінансування від Єврокомісії. Тому, управляючи бюджетною ліквідністю, Мінфін і виходив із тих залишків, які були в його розпорядженні, не нарощуючи запозичень.

Загалом план розміщення ОВДП цього року – 579 млрд. гривень. Уже залучено до 10% від річного плану. Упевнений, у наступні місяці темпи виконання зростуть. Адже, вважаю, межі аукціонних розміщень ОВДП не досягнуто. Бо, по-перше, ми маємо суттєвий ресурс заощаджень населення та бізнесу на рахунках у банках. Зокрема, 70% банківських вкладів у гривні (1,27 трлн гривень) – це депозити «на вимогу». І НБУ має у своєму  розпорядженні інструменти для того, щоб стимулювати комерційні банки нарощувати строкові вклади й інвестувати ці гроші в ОВДП. Думаю, найближчим часом Нацбанку варто активізувати таку роботу.

Окреме питання – залучення коштів з-поза меж банківської системи, від непрофесійних інвесторів. Але це вже про розвиток нашого фондового ринку, який, на жаль, перебуває в зародковому стані та через пасивну позицію регулятора – НКЦПФР – майже не розвивається. Але й тут є резерв, також завдяки дрібним інвесторам.

Далі – місцеві органи влади. Загалом портфель ОВДП в їхній власності – лише 0,04% від кількості облігацій, що перебувають в обігу. Це взагалі ні про що. Наразі вони не вкладають гроші в державні облігації. І це – також істотний резерв.

А ще чекаємо на повернення портфельних інвесторів – нерезидентів. Особливо, якщо досягнемо стійкого миру. Портфель ОВДП у власності таких позикодавців – лише 1%, тоді як 2019 року ця частка сягала 14%. Отже, теж маємо непоганий резерв. Тому катастрофи із запозиченнями не бачу, ситуація контрольована.

- А що стосується обслуговування державного боргу (і внутрішнього, і зовнішнього), який уже перевищив 7 млрд гривень, є ризики перебоїв із виплатами кредиторам у пікові періоди?

- На обслуговування державного боргу в бюджеті передбачено 1 трлн 40 млрд гривень, з яких 418 млрд – на обслуговування відсотків, 622 млрд – для погашення основної суми боргу. Більша частина загальної суми – 737 млрд гривень – піде на погашення та обслуговування внутрішньої заборгованості. Зовнішні запозичення, нагадаю, надаються переважно на пільгових умовах, з відстроченням платежів, тому цей борг не потребує значного ресурсу саме тепер. Що ж до внутрішнього, то його треба рефінансувати. Тобто повертати борги ми маємо завдяки залученню нових позик. Усе це враховано у видатках бюджету. І, незважаючи на те, що роловер може бути не таким великим, як торік, джерела для фінансування є, тож усі зобов’язання перед позикодавцями ми виконаємо.

Далі про комерційний борг. Маю на увазі ВВП-варанти – цінні папери, прив’язані до темпів зростання реального внутрішнього валового продукту. Нагадаю, про такий інструмент домовилися в межах реструктуризації боргів 2015 року. Такий підхід обґрунтовано критикували і експерти, і політики. Бо насправді прив’язувати чималі виплати до зростання ВВП на 3 та більше відсотків – абсолютно не на користь країни. Ми зацікавлені, щоб цього інструменту взагалі не було. Але якщо вже він є, то, безперечно, із ним треба працювати.

Із середини минулого року уряд веде з кредиторами перемовини щодо заборгованості за ВВП-варантами. Маємо домовитися до кінця травня, бо на 31 травня заплановано черговий платіж. Доки перемовини тривають, уряд зупинив здійснення платежів за деривативами 2015 року на час до укладення правочину щодо них.

Запитання про перебіг перемовин логічно переадресувати урядові, Мінфіну й Уповноваженому з державного боргу. Але вважаю, що такі чутливі питання не варто обговорювати публічно, бо це може завадити позитивному для країни результату.

Владислав Обух, Київ
Фото: Павло Багмут

P. S.: У другій частині інтерв’ю Данила Гетманцева – про причини слабкої ефективності програми «Національний кешбек», про ситуацію з масовим закриттям ФОПів, про нагальні законодавчі новації та продовження реформування БЕБ, Митниці й Податкової, а також про те, чому в Україні й досі відсутній повноцінний фондовий ринок.