Облікова ставка НБУ зросла до 25%: що це означає для економіки і громадян
Правління Національного банку вирішило підвищити облікову ставку з 10 до 25% річних. Як пояснив на брифінгу, оприлюднюючи відповідну ухвалу, голова НБУ Кирило Шевченко, суттєве збільшення ставки рефінансування разом з іншими заходами допоможе зберегти від знецінення гривневі доходи і заощадження громадян, збільшити привабливість активів у гривні та знизити тиск на валютний ринок. Нацбанк же тепер матиме більше можливостей забезпечувати курсову стабільність і стримувати інфляційні процеси в умовах війни.
Підвищення облікової ставки у ситуації, в якій через російську агресію опинилася наша країна, було неминучим. В експертному середовищі очікували, що до поступового підвищення ставки – на кілька відсотків раз на місяць чи півтора – регулятор вдаватиметься вже з березня. Втім НБУ обрав інший шлях – одномоментного різкого зростання одного з ключових для монетарної політики держави показників. Чи це виправдано? Й до яких змін може призвести? З такими запитаннями Укрінформ звернувся до фінансових аналітиків та економістів.
“Можна сподіватися, що під вищу ставку Мінфіну вдаватиметься залучати до бюджету більше коштів”
Марія Репко, заступниця виконавчого директора Центру економічної стратегії:
“Очікування економістів перед ухваленням НБУ рішення про зміну облікової ставки розділилися. Багато хто думав, що Національний банк збереже ставку на рівні 10% і продовжить стимулювання економіки через дешеві гроші. Приблизно стільки ж (може, трохи менше) фахівців очікували, що ставку рефінансування збільшать до рівня 15% річних, що більш-менш віддзеркалює поточну інфляцію, про яку звітує Держстат. Дехто думав, що ставку можуть підняти до 20%. На практиці ж виявилося, що помилилися всі. Національний банк вирішив діяти набагато радикальніше, піднявши ставку одразу на 15%. Як пояснили – для того, щоб стримати інфляцію, запобігти девальвації та прибрати дисбаланси в економіці. Бо ці дисбаланси мають тенденцію до накопичення. І скільки в ручному режимі їх не стримуй, у будь-якому випадку колись ситуація вийде із-під контролю. Тож Національний банк вирішив розв’язати проблему у такий спосіб.
На економіку країни це рішення, передовсім, впливатиме через механізм банківської трансмісії. Банки тримають в НБУ гроші на так званих депозитних сертифікатах. Ставка дохідності цих паперів визначається, виходячи зі ставки рефінансування. Зараз відповідний коридор трішки розширили (згідно з рішенням НБУ, з 3 червня ставка для кредитів рефінансування дорівнюватиме обліковій ставці плюс 2 в.п., для депозитних сертифікатів – обліковій ставці мінус 2 в.п. – Ред.). Тобто, банки тепер зможуть покласти свої гроші в Нацбанк на умовах, які краще відображають ринкові ризики суверена і ризик інфляції, ніж до цього.
Але ж паралельно це створить і певні проблеми. Адже банкам буде набагато вигідніше класти гроші на депсертифікати НБУ, ніж інвестувати в державні цінні папери (в тому числі, у військові ОВДП), випускаючи які Міністерство фінансів намагається залучати гроші, щоб профінансувати бюджетний дефіцит. Тепер Мінфін змушений буде підвищити ставки й за цими облігаціями також, аби мати змогу конкурувати з сертифікатами НБУ й відповідати ставці, під яку банки беруть кредити рефінансування. Отже, це зробить державні запозичення дорожчими. Хоча слід розуміти, що до підвищення ставки гроші під такі цінні папери ніхто особливо і не давав. Тобто, можна сподіватися, що під вищу ставку Мінфіну вдаватиметься залучати більше коштів. Та бюджету це, звісно, обходитиметься дорожче.
Сподіватимемося також, що ставки за гривневими депозитами в банках цього разу зростатимуть швидше, ніж це, зазвичай, відбувалося після зміни ставки рефінансування. Тобто, банки відреагують швидше й дохідність депозитів зросте вже найближчим часом.
Щодо кредитів, то це зовсім інша історія. Облікова ставка, як правило, тісно пов’язана із короткими корпоративними кредитами. Тобто, ставка за кредитами терміном до одного року корелюється зі ставкою НБУ. У випадку ж зі споживчими і довгостроковими інвестиційними кредитами такої тісної залежності немає. Хоча, в принципі, тренд на підвищення кредитних ставок й тут буде також. Але найбільше це відчують на собі позичальники коротких коштів для операційного капіталу, а не ті, хто позичає надовго”.
“Максимум, що на цьому збагатяться банки, які тепер отримуватимуть надприбутки”
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик:
“У монетарній науці є аксіома, її називають “монетарна трійця”: не можна одночасно регулювати три процеси – проводити суверенну монетарну політику (мається на увазі зміна облікової ставки), тримати фіксований курс національної валюти й запроваджувати обмеження на перетік капіталу. Тобто, Національний банк може регулювати тільки два із цих трьох процесів. Якщо, наприклад, ти змінюєш облікову ставку, то тоді має бути або ринковий курс або скасування обмежень на виведення капіталу з країни. Якщо ж проводиш політику фіксованого курсу й жорсткого блокування відтоку капіталу закордон, то фактично втрачаєш можливість робити різкі рухи з обліковою ставкою, бо це нічого, окрім додаткових ризиків, не дасть.
Нагадаю, з початку війни НБУ, в принципі, перелаштував монетарну політику, закріпившись на двох позиціях зі згаданої “трійці”: по-перше, запровадив обмеження на виведення валюти за кордон, значно скоротив перелік операцій, які можна здійснювати з валютою, знизив рівень лібералізації валютного ринку і заблокував певні канали відтоку капіталів, а по-друге, ввів фіксований курс – 29,25 гривень за долар та 31,32 гривні за євро. Відповідно, у цих умовах облікова ставка три місяці залишалась без змін, на рівні 10%.
Інфляційні процеси за цей час значно пришвидшились, інфляційні очікування населення та бізнесу значно зросли. І тепер виходить, що НБУ вирішив спростувати доведену світом аксіому, додавши до фіксованого курсу й валютних обмежень ще й різку зміну облікової ставки.
Зазвичай, до суттєвого підвищення ставки рефінансування країни вдаються для того, щоб підвищити привабливість активів в національній валюті та збільшити притік іноземного капіталу в національні активи й, відповідно, стабілізувати курс своєї валюти й відволікти певні ресурси в боргові цінні папери (передусім, уряду), щоб трішки загальмувати інфляційні процеси за рахунок охолодження економіки.
Для України ж у нинішній ситуації такий крок є абсурдним. Зростання облікової ставки до 25% жодним чином не вплине на рівень привабливості українських гривневих активів – наприклад, банківських депозитів, ОВДП чи інших цінних паперів. Тому що притік капіталу в ці інструменти стримується величезними геополітичними ризиками. Ніякі іноземні інвестиційні компанії поки що в Україну не прийдуть, щоб купувати наші ОВДП – навіть з високою дохідністю у 25-30%.
Крім того, і з погляду відволікання грошей з реальної економіки у фінансовий спекулятивний сектор через придбання цінних паперів Уряду, вважаю таке рішення Нацбанку абсолютно помилковим. Необхідно було шукати шляхи спрямування надлишкової ліквідності банків в різноманітні кредитні проєкти зі зниженими відсотковими ставками, щоб підприємства мали гроші на релокацію, адаптування до нових умов ведення бізнесу, втілення проєктів з підвищення енергетичної безпеки країни, імпортозаміщення товарів, які ми зараз не можемо завозити, створювати виробництва в оборонному комплексі. Натомість зараз фактично повністю знищується так звана монетарна трансмісія (вплив кредитних ресурсів на економічне зростання, у нашому випадку – на зменшення рівня падіння). Адже якщо облікова ставка зросла до 25%, то найдешевші кредити першокласним підприємствам з найкращою кредитною історією і найвищим кредитним рейтингом та ліквідною заставою з урахуванням банківської маржі коштуватимуть плюс 10-15% понад цей показник, тобто – на рівні 35-40%. Якщо ж брати в середньому, з урахуванням стану більшості вітчизняних підприємств, то це будуть кредити під понад 50-60%. Зрозуміло, що ніхто такі кредити в банках не братиме.
Але рішення НБУ, як на мене, катастрофічне не лише для економіки, а й для бюджету. Тому що своєю ухвалою Національний банк “стимулює” Міністерство фінансів залучати більше грошей на відкритому ринку й менше розраховувати на інвестиційні механізми самого НБУ. Але всі прекрасно розуміють, що зараз у нас дуже високий поріг ризиків. Наприклад, дохідність українських єврооблігацій з погашенням у вересні цього року доходить до 250% річних. Тобто, можемо уявити, який больовий поріг треба пройти приватному інвесторові, щоб вкладати гроші у наші державні цінні папери. Підвищення облікової ставки дасть Мінфіну можливість залучати ресурс під 30%, але больовий поріг інвесторів набагато вищий.
Максимум, що на цьому збагатяться банки, які тепер отримуватимуть надприбутки. Тому що зможуть вкладати гроші в сертифікати НБУ під 22% і в ОВДП – під 27-28% річних. Виходить “пекло” для реальної економіки і “рай” для банківських установ.
При цьому Мінфін навіть не зможе розраховувати на розміщення довгострокових ОВДП. Тобто, випускатиме лише 3–6-9-місячні цінні папери. Що означає: вартість обслуговування цих боргових інструментів зросте фактично на 20%. І вже восени отримаємо різке збільшення витрат державного бюджету на обслуговування внутрішнього боргу. Відповідно, з осені дефіцитна бюджетна “дірка” почне розростатися ще швидшими темпами”.
“Залучення ресурсу тепер коштуватиме державі набагато дорожче – не 12, а 25-27-30%”
Ілля Несходовський, директор Інституту соціально-економічної трансформації:
“Вважаю, що боротися з інфляцією шляхом підвищення облікової ставки тоді, коли інфляція викликана не монетарними, а зовсім іншими чинниками, неправильно. Тим паче, коли сам Нацбанк активно викуповує облігації внутрішньої державної позики – іншими словами, здійснює емісію, яка якраз і провокує інфляцію. А потім раптом вирішують підняти облікову ставку для комерційних банків, до якої, поміж іншого, прив’язана вартість кредитів – як за новими, так і за чинними угодами.
Зараз бізнесу необхідні кошти для відновлення підприємств, закупівлі нового обладнання. Програма “5,7,9%” належним чином не працює. Як результат – отримання кредитів із будь-яких джерел стане неможливим. Тому в цій ситуації можна забути про масове відновлення підприємств. Натомість це призведе до ще більшого обмеження їхньої діяльності, а отже – до зменшення можливостей для скорочення темпів падіння внутрішнього валового продукту та для створення нових робочих місць.
Тому, як на мене, в умовах війни цей крок регулятора є абсолютно нелогічним. Вважаю, що НБУ натомість мав залишити ставку на колишньому рівні. Зараз узагалі немає сенсу її чіпати. Бо цей інструмент не працює. Підвищення облікової ставки жодним чином не вплине на інфляцію. Бо вона викликана іншими чинниками (війна, логістика, зменшення асортименту), жоден з яких не є монетарним. Тим більше, що Нацбанк з початку війни влив в економіку 120 мільярдів емісійних гривень. Частково вони були акумульовані банківською системою. Адже ці кошти, приміром, йдуть на виплати заробітних плат військовим, котрі часто їх не використовують, залишаючи на зарплатних рахунках чи на депозитах.
Можливо, рішення НБУ призведе до підвищення депозитних ставок. Але не знаю, наскільки це буде позитивним у цілому. Тому що Мінфіну, скажімо, доведеться підняти ставки за військовими облігаціями. Отже, залучення ресурсу коштуватиме державі набагато дорожче – не 12, а 25-27-30%. Це погіршить для держави умови внутрішніх запозичень і негативно вплине на бюджетну дисципліну. Словом, це просто лише пришвидшить “залізання” країни в борги.
Тобто, жодної логіки у рішенні НБУ я не бачу. Хіба лиш підняття ставки рефінансування й рівня дохідності військових облігацій приведе до того, що їх купуватиме вже не НБУ, а банки, які нині мають значну надлишкову ліквідність і зможуть на цьому заробляти, отримуючи надприбутки. Замість того, щоб кредитувати економіку.
Протягом усього часу я позитивно оцінював дії Національного банку в умовах війни. Мав певні зауваження хіба лиш до утримання офіційного курсу долара упродовж останнього місяця. Адже назріли об’єктивні передумови для девальвації гривні на 10% шляхом встановлення валютного коридору і, відповідно, забезпечення позитивного впливу на економіку. Але зараз усі позитивні враження від діяльності регулятора “мов рукою зняло”.
“Люди отримають інструмент для збереження гривні від знецінення – як від інфляції, так і від девальвації”
Олександр Савченко, екс-заступник голови НБУ, ректор Міжнародного інституту бізнесу:
“Те, що ставка рефінансування має бути підвищена, було прогнозованим. Але ніхто не чекав такого радикального зростання.
Це означає, що депозити тепер будуть дорожчими – за місяць-півтора ставки за ними збільшаться до 20% у гривнях. Кредити також подорожчають, ставки за ними зростуть щонайменше до 25%. Більш прибутковими стануть українські ОВДП. І на певний час буде стабілізація курсу гривні. Адже існуватиме попит на гривню для інвестування у згадані фінансові інструменти. Але, з огляду на те, що ситуація зараз дуже непрогнозована й унікальна, складно робити навіть середньостроковий прогноз стосовно того, до яких глобальних зрушень це призведе.
Проте очевидно, що на інфляцію рішення НБУ мало вплине. Ба більше. Вона може навіть трішки зрости. Бо підвищені процентні ставки закладуть у собівартість товарів. А ось із тим, що буде менше тиску на гривню для купівлі валюти, погоджуюсь. І справді люди отримають інструмент для збереження гривні від знецінення – як від інфляції, так і від девальвації.
Натомість про плани нарощування кредитування реального сектору економіки, про які в Україні говорили останніми роками, можна буде на невизначений час забути. За винятком державних програм “5,7,9%” і пільгового кредитування придбання першого житла. Ці програми працюватимуть. Й за доступ до їхнього ресурсу буде величезна боротьба. Решта кредитних програм наразі зупиняться”.
Поговорив Владислав Обух, Київ
