Свій (український) біометан як альтернатива “чужому” і дорогому газу

Свій (український) біометан як альтернатива “чужому” і дорогому газу

Укрінформ
Експерти радять, як ефективніше використовувати ресурс, який в аграрній країні у прямому сенсі “лежить під ногами”

Цього тижня Біоенергетична асоціація України, громадська спілка Global 100% RE Ukraine та Міжнародний інститут менеджменту провели третє засідання робочої групи у межах проєкту REGATRACE “REnewable GAs TRAde Centre in Europe” (Торгівля відновлюваними газами в Європі) програми Horizon 2020 та проєкту ЄБРР “Зонування виробництва біометану і оцінка можливості та умов підключення виробників біометану до систем передачі й розподілу газу в Україні”.

На перший погляд, йдеться про захід, розрахований лише на експертів та представників профільного бізнесу, який мало чим може зацікавити загал. Та не поспішаймо з висновками. На тлі перманентного пробуксовування програм з нарощування власного газовидобутку біометан – реальна альтернатива, що допоможе Україні остаточно позбутися російської, європейської та інших можливих “газових голок”.

Узагальнимо, чим цікава “біометанова” тема для українців – передовсім, посадовців, котрі визначають державну політику в енергосфері, і для представників бізнесу.

Український біометан: економічний вимір

Навіть, не зазираючи до енциклопедій та словників, кожен приблизно уявляє, чим біогаз відрізняється від “традиційного” природного газу: його не треба викачувати з-під землі, займатися геологорозвідкою та бурінням свердловин чи руйнуванням пластів газовмісних порід. Вікіпедія визначає його як “різновид біопалива – газ, що утворюється при мікробіологічному розкладанні метановим бродінням біомаси чи біовідходів, твердих і рідких органічних відходів: на звалищах, болотах, каналізації, вигрібних ямах”. Тобто, йдеться про постійний природний процес, ресурс для якого фактично невичерпний. Завдання – взяти цей процес під контроль, прискорити його (приміром, підселивши потрібні бактерії та створивши умови для їх активного розмноження), навчитися збирати, “складувати” і транспортувати готове паливо. Біометан – доочищений біогаз, який можна прокачувати через газотранспортну і газорозподільні системи чи використовувати як моторне паливо.

Виробництво біогазу в Україні також рік до року зростає. Причому, непоганими темпами. А ось із перероблюванням його на біометан, а головне – з транспортуванням цього ресурсу – поки що не все склалося: маємо вирішити низку важливих технічних, технологічних, законодавчих і організаційних питань. Про те, як зробити це швидше та краще, і говорили учасники експертної дискусії. Як зазначалося, торік в Європейському Союзі виробили 18 мільярдів кубометрів такого палива (15 млрд м³ – у вигляді біогазу, 3 млрд м³ – біометану). Отже, європейцям вдається замістити 4,6% споживання природного газу. Очікується, що до 2030 року цей показник зросте до 11%. Деякі країни вже зараз можуть похвалитися набагато кращими результатами. Приміром, у Швеції й Данії частка альтернативного ресурсу – 18-19% від загальних обсягів газоспоживання. І така цифра: зараз біогазова й біометанова промисловість ЄС забезпечує понад 210 тисяч робочих місць. До 2050 року цей показник зросте уп’ятеро. Що в умовах стрімкого розвитку ІТ-технологій та робототехніки, коли машини все наполегливіше витісняють із ринку праці людей, погодьтеся, неабияк важливо. У тому числі й для України, де завдяки такому підходу можна буде створити десятки тисяч робочих місць. Загалом же, за словами голови правління Біоенергетичної асоціації України Георгія Гелетухи, потенціал виробництва біометану у нашій країні – 9,7 мільярда кубометрів на рік (за даними 2020 року). Половина цього обсягу – результат перероблювання поживних решток (солома, стебла кукурудзи і соняшнику), четверта частина – кукурудзяного силосу, ще чверть – відходів харчової промисловості й тваринництва, осаду стічних вод та органічної фракції побутових відходів.

Георгій Гелетуха
Георгій Гелетуха

До 2050-го потенціал виробництва біометану може зрости до 17 мільярдів “кубів”. Щоправда, це – суто теоретичні розрахунки, на практиці йдеться про інший порядок цифр. “Дорожня карта розвитку біоенергетики в Україні до 2050 року”, приміром, передбачає зростання обсягів виробництва біометану до 1,7 мільярда кубометрів у 2035 році і до 3 мільярдів “кубів” на рік, починаючи з 2050-го.

А що маємо зараз? На кінець минулого року в Україні працювали 68 промислових біогазових станцій різного типу. Загалом для виробництва тепло- й електроенергії торік використали 230 мільйонів кубометрів виробленого на них біогазу. При цьому сумарне виробництво електроенергії біогазовими станціями, для яких встановлено “зелений” тариф, – приблизно 471,5 мільйонів кВт-год. Якщо порівняти ці показники із цифрами, наведеними в попередньому абзаці, стає зрозуміло: Україна лише на початку свого “біометанового шляху”...

Український біометан: законодавчий вимір

Хоча 2021 рік можна вважати знаковим для галузі. Цього року ухвалено Закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку виробництва біометану", який набрав чинності трохи більше місяця тому. Поміж іншого, він вирішує два основні завдання: вводить у вітчизняне законодавче поле визначення терміну "біометан" та передбачає створення Реєстру біометану, – електронної системи, що міститиме дані про всі партії біометану, які в майбутньому розподілятимуться через газотранспортну систему та газорозподільні мережі (ГТС і ГРМ).

За словами Георгія Гелетухи, важливо синхронізувати український реєстр з реєстрами європейських країн. Адже в Біоенергетичній асоціації України розраховують, що цей ресурс стане однією з важливих статей нашого експорту.

Як нагадав автор закону про біометан, народний депутат Андрій Жупанин, наступними кроками буде ухвалення нормативних актів, необхідних для практичної реалізації рамкового документа. Упродовж шести місяців з дня набрання законом чинності (тобто, до середини травня) Уряд має затвердити Порядок функціонування Реєстру біометану і разом з НКРЕКП та іншими центральними органами виконавчої влади привести усі нормативно-правові акти у відповідність до нового законодавства. Дуже важливе завдання, за словами Жупанина, – затвердження Кабміном Технічного регламенту щодо вимог до газу, який, поміж іншого, допоможе врегулювати одне з найболючіших для виробників біогазу питань – затвердити вимоги до вмісту кисню в біометані. Річ у тім, що чинні наразі норми у нас набагато жорсткіші, ніж у Європі. Відповідно, вітчизняні виробники, виконуючи ці вимоги й додатково витрачаючись на “зайве” очищення біогазу, не зможуть конкурувати із європейськими.

Андрій Жупанин
Андрій Жупанин

“Прикро, але в питанні підготовки Техрегламенту маємо негативну динаміку, – наголосив парламентарій, – Його розробляють дуже давно, майже чотири роки. У робочій групі представлені інтереси різних сторін – виробників, постачальників, операторів мереж, Міненерго, Державної регуляторної служби, які ніяк не узгодять позиції”. Тож Жупанин і не береться прогнозувати, чи буде виконано пряму норму закону, якою визначені терміни підготовки регламенту.

До того ж за словами Георгія Гелетухи, ухвалення документа не означає, що виробники біометану одразу ж зможуть ним скористатися. “Для нас було новиною, що після затвердження регламенту операторам дадуть 18 місяців на підготовку до його впровадження. Тому обговорюємо варіанти пришвидшення набрання чинності положеннями, що стосуються виробництва біометану”, – розповів голова Біоенергетичної асоціації України. Один з варіантів, за його словами, передбачити у самому регламенті, що ця норма набере чинності одразу ж після затвердження. Другий шлях – тимчасово, на 18 місяців, змінити “кисневу” норму в Кодексах газотранспортної і газорозподільних систем – документах, що затверджуються постановами НКРЕКП. Паралельно має тривати робота з Оператором газотранспортної системи України. “Там досить прихильно ставляться до ідеї подачі біометану у вітчизняну ГТС і декларують максимальне сприяння усім, хто готовий зайнятися його виробництвом. Вони вже мають два десятки заявок від потенційних виробників біометану, котрі хочуть подавати свою продукцію в газотранспортну мережу”, – розповів Андрій Жупанин.

Український біометан: практичний вимір

За словами Георгія Гелетухи, один з проєктів, яким Біоенергетична асоціація за підтримки ЄБРР опікувалася упродовж останнього року, стосується визначення оптимальних місць розташування заводів з виробництва біометану та їх під’єднання до газових мереж. Адже почати прокачування палива магістральними газогонами й ГРМ, виявляється, не так просто, як може здатися, на перший погляд. Мова ж не лише про можливості фізичного приєднання до мереж (тут бажано, щоб “плече” для транспортування було якомога коротшим), а й про вирішення низки технологічних завдань, пов’язаних зі згаданим вже додатковим очищенням біогазу, його осушенням, забезпеченням належного тиску прокачування (у середньому 55 атмосфер) та з деякими іншим технічними нюансами. А ще з точки зору виробництва біометану й інвестування в цю галузь важливо враховувати сезонність споживання й кількаразову різницю попиту на газ у зимовий та літній періоди. “Влітку Україна щодоби споживає 40 мільйонів кубометрів газу, а взимку – близько 150 мільйонів “кубів”. Це треба враховувати при будівництві біометанових заводів. Бо влітку можуть виникати проблеми зі збутом. Тому важливо створювати виробництва в місцях зі значним споживанням у літній період”, – наголосив Гелетуха. На думку експертів, це можуть бути великі агломерації з мільйонами комерційних і побутових споживачів (але створювати біометанове виробництво безпосередньо в містах – зокрема, і з міркувань безпеки – не можна), або потужні промислові центри чи околиці підприємств-найбільших споживачів газу, на кшталт виробників азотних добрив. Оптимальним може бути розташування великих газометанових заводів за 10-15 кілометрів від магістральних газопроводів. Рентабельність такого виробництва, за словами Георгія Гелетухи, може бути доволі високою – 20-28%. За ціни 900 євро за тисячу кубометрів. Звісно ж, як на споживача, вартість ресурсу немаленька.

Але, якщо зважати на нинішні європейські ціни на газ – понад $2000, – цілком конкурентна. Тим паче, що й витрати на спорудження нових високотехнологічних підприємств доволі значні. Частково допомогти з пошуком фінансового ресурсу для втілення важливих біометанових проєктів в Україні може Європейський банк реконструкції та розвитку. За словами програмного менеджера ЄБРР Кирила Томляка, банк має змогу фінансувати до 90% вартості підготовки техніко-економічних обґрунтувань таких проєктів. “Також є можливість надання грантів – до 20% логістичної складової проєкту, але не більше $500 тисяч”, – запевнив Томляк. Він висловив сподівання, що вже у 2022 році українська ГТС прийме перші кубометри біометану.

Олександр Домбровський
Олександр Домбровський

Сподівається на це й голова правління громадської спілки Global 100RE Ukraine (яка об’єднує найбільші асоціації виробників відновлюваної енергії) та Заступник Голови правління МХП Олександр Домбровський. “Ми бачимо, що відбувається на ринку енергоресурсів, особливо природного газу, наскільки високі ціни, як швидко вони змінюються і як складно за такої непрогнозованості будувати енергетичну політику держави. Український біометан – один з ключових інструментів енергетичної безпеки й енергетичної незалежності країни. Він дозволить замістити частину імпортного газу, за який ми платимо валютою, виводячи її з економіки країни”, – переконаний Домбровський. При цьому, за його словами, дуже важливо “не заговорити” тему виробництва біометану. Адже йдеться про непростий процес і непрості технології. “Україна вже має досвід виробництва біогазу. Зараз же ми фактично переходимо від цих технологій до виробництва біометану”, – нагадує фахівець.

Український біометан: успішні кейси

Один з перших виробників українського біометану, який цікавиться можливостями його транспортування вітчизняною ГТС, – МХП Еко Енерджи. Директор компанії Іван Тракслер розповів, що вона має фактично десятирічний досвід виробництва біогазу з органічних відходів та біомаси (сировини, яку вважають найбільш перспективною і при виробництві біометану у нашій країні).

“Ми почали займатися цим напрямком ще тоді, коли в Україні не було “зеленого” тарифу й коли втілення відповідних проєктів лише починалося. За період роботи реалізовано кілька цікавих проєктів. Перший – ПрАТ “Оріль – Лідер” (потужністю 5,5 МВт), що працює з 2012 року. Це найбільш успішний комплекс в країні (найефективніший за використанням встановленої потужності. – Ред.). Він працює майже зі стовідсотковим навантаженням. Переробляє усі органічні відходи, які утворюються на підприємстві (пташники, інкубатори і забійний цех з очисними спорудами на Дніпропетровщині, – ред.). Вироблена теплова енергія використовується для потреб підприємства”, – розповів керівник структурного підрозділу МХП

Інший проєкт, про успішний досвід роботи якого нагадав Тракслер, – ВП “Біогаз – Ладижин” у Вінницькій області. Першу чергу потужністю 12 МВт ввели в експлуатацію у 2019 році. На цьому комплексі впроваджено найкращі технологічні рішення для переробки пташиного посліду. Другий напрямок – очищення біогазу від сірководню, що є важливим завданням для стабільної роботи генерації. Також на цьому комплексі побудували перший в Україні біогазопровід протяжністю 10 кілометрів. Затрати на транспортування біогазу – 120 кіловатів для прокачування 5 тисяч кубометрів на годину.

“Ми розуміємо, що економічна віддача проєкту максимальна, коли є можливість використати всі енергоресурси. Тому тут також використовується вся теплова енергія у вигляді пари, а теплоенергію гарячої води цілий рік використовуємо для потреб забійного комплексу”, – поділився Іван Тракслер.

Іван Тракслер
Іван Тракслер

МХП Еко Енерджи, за його словами, тісно співпрацює з провідними європейськими компаніями – зокрема, німецькими, які є лідерами з виробництва біогазу та біометану. Подібні амбітні плани – стати “біометановими лідерами” в Україні – мають і в МХП. “Ми починали з того, що стояло завдання навчитися правильно переробляти відходи, отримані при вирощуванні птиці. Другим напрямком стала генерація “зеленої” енергії і, відповідно, максимальне використання теплової енергії як побічного продукту при спалюванні біогазу. При цьому всі біогазові комплекси мають на виході органічні добрива, які також треба уміти використовувати правильно. Це також непросте завдання, якщо йдеться про великі біогазові комплекси потужністю 5-10 МВт”, – сказав Тракслер.

Зараз в МХП Еко Енерджи вивчають можливості використання іншої сировини – зокрема, рослинного походження, – для потенційного виробництва біометану. Ще один із нових напрямків – використання як сировини для виробництва біометану “зеленого” водню через його трансформацію, зв’язування з СО2, який є в біогазі, й отримання додаткового біометану. Дослідження щодо цього тривають як в Україні, так і у співпраці з партнерами у Європі.

“Йдеться про неабияку перспективу. Але ще потрібно працювати над технологіями. Наша амбітна мета – щорічне виробництво 200 мільйонів кубометрів біометану за умови використання всіх органічних відходів та інтеграції водневих технологій. Зараз виробляємо 40 куб м в еквіваленті біогазу. Річні потреби “МХП” – в межах 100 мільйонів “кубів” природного газу. Решту відновлюваного газу за умови реалізації потенціалу виробництва біометану, ми зможемо транспортувати, забезпечуючи ресурсом інших споживачів”, – підсумував Іван Тракслер.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-