Ключовими проблемами для сільського господарства Житомирського Полісся є зміни клімату та уражені радіацією землі. У таких умовах важливо зберегти традиційні для регіону культури та очистити землі для подальшого їх використання.

Поліссю загрожує опустелювання, але водночас посуха рятує державу від небезпеки проникнення у ґрунтові води радіонуклідів та їх подальшого розповсюдження по річках.

Нинішня наука, яка працює на благо аграрної галузі, має ідеї, розробки та бажання їх реалізувати, але їй бракує фінансової підтримки від держави.

Про проблеми та перспективи агросектора Житомирщини кореспондент Укрінформу розпитала в директора Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України Сергія Рижука.

УКРАЇНСЬКІ НАУКОВЦІ ДОСІ ПРАЦЮЮТЬ ІЗ САПКОЮ

- Сергію Миколайовичу, ви були міністром аграрної політики, двічі головою Житомирської ОДА і зараз працюєте в науковій установі, що займається сільським господарством. Як за цей час змінилися наукові підходи до аграрної галузі?

- Обсяг фінансування у рік на одного наукового працівника (не на зарплату, а саме на наукові дослідження - авт.) у США й Канаді становить 300 тис. доларів, у Західній Європі – 200 тис., в Африці – 100 тис., а в нас – 3700 грн. Нам не дають жодної гривні на те, аби ми купили міндобриво, мікроелементи, засоби захисту, оновили техніку. Ми працюємо ще сапкою. Наші науковці їдуть на дослідне поле у найкращому разі своїм велосипедом, до якого прив’язана сапка, у спеку проводять науково-дослідні роботи й доглядають ділянки.

У нас тут багато документів, які ми відправляли до Кабінету міністрів, Академії наук, але там ніяк на це не реагують. Ми написали лист в ОДА, аби Інститут взяв участь у розробці стратегії розвитку Житомирської області (її презентували 8 вересня за участі президента – ред.), та нас ніхто не запросив. От готуюся йти на зустріч до голови ОДА.

Чому би державі та області не перетворити наш Інститут в інститут системних досліджень проблем АПК? Ми маємо багато напрацювань і могли б зайнятися поверненням чорнобильських земель до сільськогосподарського обігу та їх очищенням від радіонуклідів.

- Якими розробками зараз займається ваш Інститут?

- Якраз наша з вами зустріч збігається з такою подією, що у цьому році ми завершуємо свою п’ятирічку з наукових досліджень і підбиваємо підсумки. Виходячи з попередніх наукових праць, глобальних змін клімату та багатьох інших чинників, ми запропонували Національній академії аграрних наук 17 нових програм наукових досліджень. Зараз вони на розгляді й на затвердженні в академії, а затим їх передадуть у Кабінет міністрів. Наш Інститут – це єдина наукова установа у Житомирській області й єдина наукова установа в Україні, розташована в зоні Чорнобильської катастрофи.

Це перший блок питань, на якому ми зараз зосереджуємо свої пропозиції та зусилля. Друга проблема – суттєві глобальні зміни клімату. Полісся з усіх природно-економічних зон, яких у державі п’ять, найбільше страждає від змін клімату.

ЧЕРЕЗ ЗМІНИ КЛІМАТУ ПОЛІССЮ ЗАГРОЖУЄ ОПУСТЕЛЮВАННЯ

- У нашій області від наслідків аварії на ЧАЕС найбільше постраждав Народицький район. Знаю думку одного науковця, що за 24 роки радіонукліди осіли вглиб землі на 50-60 см, тоді як орний шар ґрунту – 20-25 см, і її вже можна використовувати для ведення сільського господарства. Це справді так?

- Я таку тезу можу назвати тільки невіглаством. У науці є поняття горизонтальної й вертикальної міграції радіонуклідів. Тобто, коли вони осідають углиб, це вертикальна міграція. Велике щастя для українського народу, що на Полісся прийшли посухи і рівень ґрунтових вод знизився на 1,2 метра, й таким чином вертикально мігруючі радіонукліди не дійшли до рівня ґрунтових вод. Якби це сталося, то через 1-2 роки вони були б у Дніпрі. Сьогодні замовчується проблема, що у цезію-137, плутонію, стронцію період напіврозпаду в основному вже пройшов. От ви мені скажіть, після цього там що, цукерка утворилася? Утворився значно небезпечніший радіоактивний елемент америцій. Його атом потрапляє в організм людини навіть через подряпини, провокуючи лейкемію.

Горизонтальне осідання – це розповсюдження радіонуклідів територією через природні явища, як-от пилова буря. Наш інститут уже має опрацьовані технології, що дозволяють за 3-5 років очистити від радіонуклідів присадибну ділянку або десятки тисяч гектарів до раціонального рівня використання. На рівні квадратних метрів ми це довели, але потрібен полігон, аби технологію можна було використати на тисячах гектарів.

- Ви згадали про те, що Полісся найбільше відчуло на собі зміни клімату. Розкажіть про це детальніше.

- Коли у нас 20 років тому було 620-700 мм опадів у рік, то ми проводили меліорацію у вигляді осушення, відводячи надлишок води. Якщо сьогодні майже вдвічі менше опадів, то виникає питання, як затримати воду хоча б весняного паводку. Через зміни клімату до нас на Полісся прийшли непритаманні сільськогосподарські культури. Якщо раніше вирощували льон, хміль, картоплю, жито, просо, гречку, то зараз тут з’явилися кукурудза, соя, ріпак, соняшник.

У нас не просто знищується орний шар, а вже йде опустелювання. Цього року від Новограда-Волинського до Олевська і Коростеня були пилові бурі. Наш інститут поставив зараз в одну із програм наукових досліджень – глибинне вивчення того, що відбувається з ґрунтами Полісся, коли упродовж 4 років із 5 є посуха, коли прийшли південні культури, а з ними і бур’яни, хвороби, шкідники. Тобто Інститут має на 180 градусів змінити підходи. У нас для цього немає ніякого ресурсу, а просто бажання, як у вчених.

- Цього року особливо відчутна посуха, коли міліють річки, висихають болота і в криницях зникає вода. Чи можна, на вашу думку, виправити ситуацію?

- Область має 8 середніх річок, 262 малі річки, 3650 струмків. Житомирщина завжди отримувала 70% продуктивної вологи за рахунок весняної повені. Ми раніше скидали зайву воду до Білорусі. Сьогодні треба відремонтувати двостороннє регулювання, а це не так складно і за невеликі гроші, щоби воду пустити у ставки, болота, озера, на торф’яники, і тоді не горітиме ліс.

У нас раніше меліорація була зорієнтована на осушення, але тоді розумні люди зробили двостороннє регулювання, тобто шлюзи. Є канали, і якщо там мало води, опускається шлюз – і вона не йде в Білорусь та Дніпро, а в ліс, болото, на поле і є продуктивна волога. Це все в нас є, але занедбане і зруйноване. Що той шлюз робити – треба 10 дубових дощок. А всього таких шлюзів – півтори тисячі, за один сезон це можна зробити. Варто відновити на 1-3 роки управління меліорації або дати бізнесу таке завдання і стимул.

НА ПОЛІССІ ТРЕБА ЗБЕРЕГТИ ТРАДИЦІЙНІ СІЛЬГОСПКУЛЬТУРИ

- Чи треба на Поліссі змінювати підходи до ведення рослинництва з огляду на нинішні кліматичні умови?

- Ми в інституті, як і у всій академії, хоч як би нам це було складно, тримаємо традиційну для Полісся структуру посівних площ. Вирощуємо гречку, просо, люпин, жито, тритикале, овес, тому що не можемо втратити генофонд, сортовий склад, бо його вже ніколи ніхто потім не буде мати. Один раз уже спіткнулися на завезеній із Китаю гречці, на яку навіть бджоли не летять. Коли нас намагаються критикувати, що Академія аграрних наук має нижчу врожайність, аніж на виробництві, то я сміюся гомеричним сміхом. Що ви рівняєте гібриди до проса, гречки і вівса? Я однозначно прихильник того, що для Полісся треба зберегти традиційні культури.

- А інститут займається селекцією цих традиційних культур?

- Ми займаємося селекцією зі спорідненими науковими установами – це Миронівський інститут пшениці, Одеський селекційно-генетичний інститут. У нас зараз на виході новий сорт жита шестирядного. Наш інститут селекціонував кілька сортів жита, тритикале, овес, люпин і пелюшку (кормовий горох). Це необхідна кормова база, бо на Поліссі мають бути табуни кіз, овець, свиней, корів, курей.

- Цього року навіть ті, хто вирощує картоплю вдома, очікували кращого врожаю, але заморозки та посуха далися взнаки. Що у нас із картоплярством?

- При Національній академії аграрних наук є Інститут картоплярства, ми з ним співпрацюємо. Він тримає сорти на збиток собі, бо раптом ми не будемо колись завозити картоплю з Єгипту, а звернемо увагу на свою. Цей рік нетиповий, бо нічого нормально не вродило. Я навіть дивлюся по своєму домашньому присадибному господарству, де все зробив, як книжка пише, а нічого не допомогло, бо через паршу (хвороба рослин – ред.) усе гниє. Коли немає зими, то ніякою хімією не знищиш хвороби й віруси.

УТРИМАННЯ ОДНІЄЇ КОРОВИ ЗАЛУЧАЄ ПОНАД 50 ГАЛУЗЕЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

- Нещодавно міністр економіки Ігор Петрашко заявив, що у 2021 році пріоритетом АПК буде тваринництво, де стрімко скорочується поголів’я. Чи вдасться Україні вирішити цю проблему?

- Як тільки у нас оголошують рік освіти, освіта йде донизу. Оголосили рік екології, то ще більше засмітили лісосмуги. Те, що тваринництвом потрібно зайнятися, то так. Петрашко про це сказав, але не порадився з нами (науковцями – ред.). У нас було 27,5 млн корів, а сьогодні й мільйона немає. Одна корова – це 0,8 робочого місця, але не думайте, що то доярка, телятниця, фуражир і ще хтось. Тварина має щось їсти, а для цього треба кормову базу, насіння, фахівців, які тим займатимуться. Потім слід зібрати корм – і тут не обійтися без трактора, косарки, скиртоукладача, а для техніки треба виготовляти метал, далі – тара для молока, магазин, холодильники. Тобто одна корова «залучає» понад 50 галузей промисловості й там створюються робочі місця. Якщо простимулювати розвиток молочного скотарства, то бізнес побудує ферми і дасть робочі місця. Тож 1 млн корів – це 800 тис. робочих місць.

Коли ми почали розвивати своє птахівництво, то розуміли, що в бідній державі, аби нагодувати народ, треба брати старт не з ВРХ, бо це великі гроші, значні кредити і пізній результат, а з м’ясного птахівництва. Нині ця галузь є перспективною і буде такою у майбутньому. Кількісно Україна курятиною давно забезпечена, бо ми ж поставляємо чимало на експорт. Інша справа, що сьогодні держава повинна подбати про якість, аби у м’ясі не було стимуляторів росту, щоб працювали відповідні лабораторії, карантинні служби.

ВТРАЧЕНІ ХМЕЛЯРСТВО ТА ЛЬОНАРСТВО

- Що з такими галузями як хмелярство і льонарство, які раніше добре розвивалися на Житомирщині? Вони мають шанс на відродження?

- Не мають, і поясню, чому я такий категоричний. Занепад хмелярства почався тоді, коли ми бездумно під виглядом інвестицій пустили європейську пивоварну галузь до нас. Виробники заявили, що у нас ароматичні сорти хмелю займають 85% площ, а гіркі – 15%, а для їхньої пивоварної технології потрібна пропорція 60 на 40%. Коли ми досягли тих 60 на 40%, то нам кажуть, що їм уже потрібен хміль не у мішках, а гранульований. Ми купили в Житомир гранулятор, а нам через рік заявили, що гранули вже не цікаві, а потрібна витяжка. Ми подали законопроєкт про хміль і хмелепродукти, одним із авторів якого є я, а він завис у парламенті. Там написано, що пивоварні заводи повинні обов’язково купувати не менше 30% хмелю вітчизняного виробництва.

З приводу льону – це окрема тема для великої розмови. На українському Поліссі – ідеальні умови для вирощування льону, бо в нас є дуже сприятливі серпневі роси. Коли я працював керівником Ємільчинського району (у 1983-1986 роках), там було 6 тис. га льону. Для того, щоб ми могли успішно вирощувати льон, обов’язково мають бути льонозавод і льонокомбінат. Я двічі, коли був головою ОДА, відновлював льонокомбінат. Ви навіть собі не можете уявити, як це було складно. Як тільки пішов, він через місяць припинив роботу, а ми вже продавали до Франції рушники. Тобто без переробки галузь льонарства існувати не може. Як тільки у нас занепало льонарство, у Європі посівні площі льону зросли у понад 2 рази.

- Одним із пріоритетів стратегії розвитку Житомирської області до 2027 є органічне виробництво. Як вважаєте, цей напрямок має перспективи у нас?

- Займатися цим дуже вигідно, і ринок збуту буде необмежений, особливо за кордоном. У нас є яскравий приклад «Галекс-Агро» (приватне підприємство, що виробляє органічну продукцію рослинництва і тваринництва – ред.). Там все робиться не для галочки, а туди без попередження приїжджають європейські фахівці, які перевіряють, як там доять корів, чим їх годують, чи вносять добрива, чи дотримуються вимог для органічного виробництва. У нас є умови, знання, практика та бажання у багатьох людей цим займатися. Наука тут має бути основним консультантом. Нам потрібно вдосконалити закон про органічне виробництво та синхронізувати його з європейським законодавством.

Ірина Чириця, Житомир
Фото автора