Врятують чи вб’ють економіку висока інфляція і “долар по 30”?
В Україні не припиняються дискусії щодо шляхів допомоги економіці, яка останнім часом зазнала щонайменше трьох ударів – унаслідок внутрішніх проблем, пов’язаних зокрема з падінням промисловості, через вплив “циклічної” світової кризи, яка саме назріла, й від атаки коронавірусу. Приміром, Уряд і частина парламентаріїв наполягають на необхідності додаткової грошової емісії – аби убити кількох зайців: залатати трьохсотмільярдну бюджетну “дірку”, наповнити ресурсом знекровлену економіку, підвищити інфляцію та пришвидшити девальвацію, що врятує експортоорієнтовані галузі і сприятиме наповненню держказни. Нинішнє тимчасове керівництво Нацбанку, як і за часів Якова Смолія, пручається. Переконуючи, що і процес зміцнення гривні, і вкрай низька інфляція в Україні викликані об’єктивними чинниками, а не, як хтось стверджує, штучними діями регулятора й надмірним “закручуванням гайок”. Відмова ж від жорсткої монетарної політики, мовляв, відкриє “скриньку Пандори”, після чого нинішні економічні проблеми здаватимуться нам скромними польовими “квіточками”...
Україна: між Сціллою емісії й Харибдою дефляції
Світова практика свідчить – і про це говорили й писали всі, включно із нами: помірна інфляція і справді сприяє “розігріву” економіки, оскільки змушує гроші “працювати”, стимулює ділову активність інвесторів, які не хочуть задовольнятися близькими до нуля “пасивними” доходами (депозити, ОВДП, банківські сертифікати). І звісно ж, активізує споживчий попит. Маючи гроші на потрібний товар і розуміючи що “завтра” він подорожчає, люди не відкладають покупки, що знову ж таки – є запобіжником від надмірного “зв’язування” грошей та пришвидшує їх обіг.
І – так. Багато країн справді іноді йдуть на штучне послаблення своєї валюти – щоб продукція їхніх виробників ставала більш конкурентною на зовнішніх ринках. Одним із інструментів досягнення цієї мети є додатковий друк асигнацій – грошова емісія. Як завдяки помірній(!) емісії вдається знаходити й додаткові кошти для кредитування економіки. В результаті її показники поліпшуються, кількість виробленої в країні продукції збільшується, що й нівелює можливий негативний вплив незабезпеченої товарним еквівалентом грошової маси.
Але... Всі ці “економічні істини” є аксіомами для розвинених економік. До того ж, у “спокійні” часи. А ось для держави, чия економіка нестабільна й критично залежна від сировинних ринків, то, швидше, – це складні теореми, які вдається успішно доводити “через раз”. На кожен позитивний приклад – один-два негативні, коли навмисне розгойдування інфляційного й девальваційного маховиків погано для країни закінчується. Адже ніхто не знає, де, приміром, межа “оптимального” наповнення економіки грошовою масою. І чи встигнуть любителі “емісійних ігор” вчасно сказати “стоп-слово”... До того ж, немає гарантії, що інфляція й девальвація “по команді” зупиняться на запланованих показниках, а не за інерцією, підігрітою панічними настроями й спекулятивними інтересами, рухатимуться далі – ще кілька місяців, а то й років. Ще більш складно спрогнозувати, як ідеї пожвавити зростання споживчих цін до 8-9% в річному вимірі і послабити національну валюту до 29-30 гривень за долар (як передбачено у зміненому Держбюджеті) спрацюють в умовах підсиленої конронавірусними викликами та обмеженнями економічної кризи. Адже може статися, що спроба штучно – зокрема й через друкування не підкріплених товарами грошей – пришвидшити інфляцію не лише не розігріє економіку, а й остаточно її “загасить”, повністю зупинивши й без того хворобливо мляве кредитування. А тим часом населення, яке матиме на руках не забезпечені товарами емісійні й здешевлені гроші, кинеться скуповувати імпорт – аби хоч щось... Чи “полюватиме” на валюту, тим самим створюючи ажіотаж і потрапляючи в девальваційну круговерть. Таке ми вже не раз проходили.
1. Місія “Емісія”
Вочевидь, саме тому в НБУ продовжують наполягати: запуск "друкарського верстата" – одна із "червоних ліній", перейшовши яку ми ризикуємо й очікуваного прибічниками емісії економічного ефекту не отримати, і здобуту такими зусиллями стабільність банківської та фінансової систем втратити. "Наше завдання – захистити громадян від знецінення їхніх заощаджень, а не наразити їх на інфляційний податок", – наголосила в.о. голови правління Нацбанку Катерина Рожкова. Вона також попередила: висока інфляція й низькі ставки як державних запозичень, так і кредитування бізнесу, то – своєрідна “економічна утопія”. "Запустіть друкарський верстат" і "нехай Мінфін позичає дешевше" – дві історії, які суперечать одна одній. Все має ціну і свою вартість. Якщо починаєш надмірно регулювати бізнес (ставки, комісії і так далі), він просто перестає працювати", – наголосила Рожкова.
У пресслужбі регулятора додали: "Кредитори не мають стимулу позичати кошти під 10% або нижче, якщо очікувана інфляція становитиме (умовно) 15%. Висока інфляція також підриває довіру до національної валюти, адже швидке зниження купівельної спроможності заохочує громадян тримати заощадження в іноземній валюті. Це призводить до доларизації економіки і ще більше обтяжує її”.
2. Операція “Інфляція”
Так в НБУ відреагували на закиди та заклики до послаблення монетарної політики, що лунають останнім часом. Приміром, “катастрофічною” вважає ситуацію з інфляцією в Україні міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігор Петрашко. Йдеться про дуже низькі інфляційні показники останніх місяців (зростання цін у річному вимірі у квітні становило лише 2,1%, у травні – 1,7%, у червні – 2,4%). Така ситуація, за словами урядовця, негативно впливає на ділову активність і обсяги кредитування. Населення й бізнес втрачають доходи, а для малого й середнього підприємництва це взагалі може стати причиною припинення діяльності. Відповідно, підвищиться рівень безробіття й триватиме зниження купівельної спроможності населення...
До того ж, це додає проблем Урядові, ставлячи під сумнів виконання бюджету. Бо прогнозний показник інфляції є одним із найважливіших параметрів при його затвердженні (цьогоріч – 8,7%). Як наслідок, через нестачу коштів держава не може виконати фінансові зобов’язання – у тому числі, і перед громадянами. Що, мовляв, загрожує нам більшими втратами, ніж “вигода” від падіння споживчих цін.
Із цим погоджується експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин, який вважає украй небезпечною для вітчизняної економіки відсутність у цей складний період належної співпраці Уряду і Нацбанку. “НБУ втілює політику, яка не відповідає очікуванням і потребам української економіки. Замість того, щоб поступово послаблювати національну валюту до параметрів, закладених в оновленому 30 березня Держбюджеті, регулятор штучно утримує гривню. Порівняймо: 29,4 гривні за долар – при розрахунках бюджету – і трохи більше 27 гривень – на табло в “обмінниках”, – каже економіст у коментарі Укрінформу, – Тобто, на кожному доларі в ціні товару, який імпортується в Україну, втрачаємо 2,5 гривні податку на додану вартість. Отже, наповнення дохідної частини бюджету під питанням. Йдеться про недобір ПДВ, податку на прибуток та ще низки зборів і платежів”.
Натомість інші опитані Укрінформом економісти особливих проблем у цьому не бачать, наголошуючи, що нинішнє сповільнення інфляції обумовлене винятково об’єктивними чинниками (ефектом торішнього зміцнення гривні, падінням цін на енергоносії, “коронавірусними ударами”, що вплинули на ділову активність і призвели до скорочення доходів багатьох домогосподарств). При цьому поступово формуються такі ж об’єктивні причини для повернення інфляційних показників до визначеного Нацбанком цільового коридору – 5% ± 1 в.п. А це, мовляв, цілком адекватний для нинішньої ситуації в країні показник. Більше того, наш “інфляційний коридор” вищий, ніж у більшості держав, що розвиваються (3-4%). У проблемах же із наповненням бюджету більше винні самі урядовці й парламентарії, ніж Нацбанк.
“При формуванні державного кошторису дуже важливо правильно обрахувати податкову базу, завдяки якій наповнюватиметься дохідна частина, – пояснює в коментарі Укрінформу голова Експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук, – і прогнозний рівень інфляції для цього дуже важливий. Його використовують як коефіцієнт для збільшення поточних показників ВВП при обрахунку очікуваних обсягів у наступному бюджетному році. Наразі ж значно нижчий рівень інфляції, ніж розраховували при затвердженні Держбюджету-2020, разом із низкою інших негативних чинників провокує значний недобір коштів до держказни”. Тому, на думку економіста, нині маємо говорити радше не про “катастрофу” з інфляцією, а про проблеми з прогнозуванням. Звісно ж, основна відповідальність за ці прорахунки лежить на попередньому складі уряду. Але ж і нинішній, переконаний Кушнірук, – мав би вчасно відреагувати на ситуацію. Зокрема, при перегляді бюджетних показників і внесенні змін до держкошторису 30 березня.
Також не варто забувати, що уряд має власний інструментарій, що при бажанні допоможе “підстьобнути” інфляцію, як-то кажуть не ставлячи “емісійних питань” НБУ. Поміж них – оптимізація державного боргу. Мінфін має активніше заміщувати валютну частку боргових зобов’язань гривневою, а також, користуючись низькою інфляцією та рекордно низькою обліковою ставкою НБУ, зменшувати вартість обслуговування держборгу. Такі дії опосередковано вплинуть і на підвищення споживчих цін.
Ще одна можливість спровокувати прискорення інфляції – підвищення заробітних плат. І Кабмін, нагадаємо, вже оприлюднив доволі амбітні плани щодо поетапного збільшення мінімальної заробітної плати в Україні. Щоправда, про підвищення середньої зарплатні, вочевидь, не йдеться. Через відсутність необхідного ресурсу. Хіба що Уряд таки вмовить НБУ на повну запустити грошовий верстат. Але ж при цьому ітиметься лише про номінальне підвищення наших із вами доходів. Реальні зарплати українців лише знижуватимуться. Що пов’язано із проблемами, про які йшлося вище. І тільки додаватиме нових проблем.
3. Акція “Девальвація”
Минулорічне стрімке зміцнення гривні викликало в Україні чимало суперечок і протилежних за змістом оцінок. Хтось радів за нашу валюту, яка демонструвала чи не найвищі у світі темпи зростання. Інші ж навпаки нарікали, що ревальвація добряче вдарила по доходах українських експортерів і по наповненню держказни. Не вщухали суперечки і у 2020-му. А в контексті нинішніх емісійно-інфляційно-девальваційних “розбірок” ця тема лише актуалізувалася. Багато представників виконавчої й законодавчої гілок влади взяли на озброєння тезу про “удар по експортерах” через зниження конкурентоспроможності української продукції на зовнішніх ринках. До того ж, маємо приклади навмисного знецінення деякими урядами й Центробанками нацвалют, щоб підтримати свого виробника в умовах кризи. Але й тут експерти нагадують: не кожен досвід розвинених країн може піти на користь нестабільній українській економіці.
Торішня ревальвація гривні справді негативно позначилося на доходах експортерів. Тим паче, що вона збіглася в часі з падінням світових цін на деяких сировинних ринках – передовсім, на ринку руд і металів. До того ж, експортери втрачали не тільки на виручці, а й на відшкодуванні ПДВ (суми якого також розраховуються у валюті). Але... Економісти нагадують: наші експортери – переважно, представники великого бізнесу. Більше того, деякі з них – зокрема, в аграрній сфері – не виробляють власної продукції, а працюють як трейдери. І, попри заяви та скарги, вони мають “запас міцності”, а погрозами згортання виробництва та скороченням колективів, швидше, намагаються шантажувати владу.
А ось для більшості українців, котрі отримують доходи виключно у гривні, міцна національна валюта вигідна. Адже завдяки ревальвації наші зарплати стали більш конкурентними. Також ми виграємо якщо не від зниження (через “переваги” недорозвиненої економіки цього як-то кажуть, не дочекаєшся), то принаймні стабілізації цін. Низька інфляція – тому підтвердженням. Натомість намагання штучно втрутитися в ситуацію спровокує чергові непрогнозовані цінові стрибки.
“Минулого тижня разом з компанією “Градус” ми провели опитування щодо сприйняття українцями ідеї пришвидшення інфляції й підвищення курсу долара для збільшення бюджетних надходжень, – розповів у коментарі Укрінформу виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. – Так от: 90% респондентів вважають, що це суперечить їхнім інтересам. Адже на наші зарплати й пенсії можна буде купити менше товарів. Експортерам, може, хочеться, щоб курс узагалі був і 35. Та при цьому жодних гарантій, що їхні додаткові прибутки бодай якось розподілятимуться на користь працівників. Тож і вийде: більшість українців не зможуть нікуди поїхати на відпочинок, відмовлятимуть собі у нових придбаннях, а олігарх – може, “про око” й проінвестувавши якусь частину зароблених коштів, купить новий маєток у Франції”.
Та й більшості представників бізнесу розбурхування інфляційних і девальваційних процесів, на думку Вишлінського, користі не принесе. Україна пережила не один період гіперінфляції і просто стрімкого підвищення цін. Як свідчить досвід, у такі періоди від роботодавців, зазвичай, вимагають підвищення заробітних плат. Що також позначається на діяльності приватного сектора – зокрема, й підприємств-експортерів. “Тому, вважаю, що підхід до якого зараз дехто закликає, не має жодного сенсу ні для кого. Окрім тих, хто хоче відзвітувати про успішне (на папері) виконання бюджетних показників”, – каже економіст.
Міцна гривня і справді негативно позначається на виконанні бюджету (в основі уточнених 30 березня показників – середньорічний курс 29,4 гривні за долар) й на дефіциті зовнішньоторговельного балансу. Адже імпорт стає дешевшим для українців, і зарубіжна продукція – більш конкурентною у порівнянні з українською не лише на міжнародних, а і на внутрішньому ринках. Але, на думку експертів, впливати на ситуацію потрібно виключно економічними методами, а не адміністративними і тим більше – політичними.
“Ми знаємо, до чого веде політика ручного управління курсом. Мали фактично десятиріччя його штучного утримання, що призводило до періодичних курсових сплесків і пов’язаних із ними катаклізмів. Тепер же хочуть запропонувати те саме, тільки навпаки – занизити вартість національної валюти. При цьому хтось хоче регулювати це через політичні рішення. Забуваючи, що ціна валюти – категорія суто економічна, – і має формуватися із урахуванням попиту й пропозиції. Завдання ж Нацбанку – лише згладжувати надмірні коливання”, – нагадує Гліб Вишлінський.
Експерти вважають що “будити лихо” небезпечно ще й тому, що, попри невтішні прогнози стосовно падіння ВВП, багато навіть економічно сильних держав можуть позаздрити стабільності наших фінансової та банківської систем. “Зараз Україна несподівано опинилася у вигідній економічній ситуації. Адже на першому етапі COVID-19 виграла від обвалу світової торгівлі”, – констатував під час вебінару “Хто виграє, а хто втрачає від коронакризи: зовнішньоторговельні тенденції у регіоні”, організованого аналітичним центром CASE Україна виконавчий директор центру Дмитро Боярчук. І додав: “Карантинні обмеження фактично виконали роботу, яку, зазвичай, робила девальвація гривні – обвалили імпорт на 34% та 40% у квітні й травні. Як наслідок, замість традиційного торговельного дефіциту та обвальної девальвації гривні ми отримали вражаючий торговий профіцит і на диво стійку валюту на фоні шокових сценаріїв у сусідніх країнах”.
Навіщо ж руйнувати крихкий баланс? Адже у другому півріччі на Україну, за прогнозами, й без того чекає стрімке збільшення дефіциту зовнішньої торгівлі. “Очевидно, що найближчими місяцями попит на імпорт повернеться, а з ним повернуться торговий дефіцит і тиск на національну валюту. Вже в червні імпорт споживчих товарів почав рости (близько 3%), а приємний профіцит змінився на звичний дефіцит – $630 мільйонів, за даними Державної митної служби”, – зазначив Дмитро Боярчук. Й негативні тенденції, за словами економіста, посилюватимуться. Адже зростатиме торговий дефіцит, а відкладений попит на імпорт зіграє неприємний жарт у другому півріччі. “І разом із запланованим “пом’якшенням” монетарної політики це обіцяє закінчення спокійного перебігу коронакризи для України”, – підсумував експерт.
Владислав Обух, Київ
