Нинішня низька інфляція – це для України погано

Нинішня низька інфляція – це для України погано

Аналітика
Укрінформ
Для відновлення економіки інфляція має пришвидшитись бодай до цільового показника НБУ – 5 ± 1%, для виконання бюджету – ще більше

Катастрофічною вважає ситуацію з інфляцією в Україні міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігор Петрашко. Причому, йдеться не про явища, які економісти називають “галопуючою інфляцією” (зростання споживчих цін на 10-50% в річному вимірі) чи гіперінфляцією (підвищення цін і девальвація валюти на сотні або й тисячі відсотків), які нам “пощастило” пережити на початку 90-х, унаслідок світової фінансової кризи- 2008 та в буремні 2014-2016 роки. А навпаки – про занадто низькі інфляційні показники останніх місяців. Приміром, із січня по травень споживчі ціни в Україні зросли лише на 1,8%. Причому, в лютому зафіксовано навіть дефляцію (зниження цін). Як, до речі, і у червні-серпні та в грудні минулого року. Здавалося б, що в цьому поганого? Чим нижчі ціни, тим краще для нас із вами, споживачів. Адже наша купівельна спроможність зростає, за зароблені гроші можемо придбати більше й краще або зуміємо більше заощадити...

“Зворотний бік” низької інфляції

Насправді це не так, – каже хитра економічна наука. Помірковану інфляцію – від 1 до 5-6% – вважають необхідною передумовою збереження ділової активності і пожвавлення кредитування. Натомість дефляція негативно позначається на прибутках. До того ж, це додає проблем урядові, ставлячи під сумнів виконання бюджету. Бо прогнозний показник інфляції є одним із найважливіших параметрів при його затвердженні. Як наслідок, через нестачу коштів держава не може виконати фінансові зобов’язання – у тому числі, і перед громадянами. Що загрожує нам більшими втратами, ніж “вигода” від падіння споживчих цін. Звісно ж, низькі інфляційні показники чи навіть незначна дефляція – набагато краще, ніж гіперінфляція. Але передумов для останньої, на щастя, нині начебто немає. А ось дефляція може загальмувати й без того очікувано мляве посткоронавірусне відновлення української економіки. Це й змушує урядовців і частину експертів кричати “Пробі!”. Натомість інші економісти особливих проблем у цьому не бачать, наголошуючи, що сповільнення інфляції обумовлене винятково об’єктивними чинниками. І поступово формуються такі ж об’єктивні причини для повернення інфляційних показників до визначеного Нацбанком цільового коридору.

1. Близька до нуля інфляція і проблеми для бізнесу

Як і у випадку з багатьма іншими процесами в економіці, фахівці роками та навіть десятиліттями сперечаються щодо “межі” між позитивними і негативними впливами низької інфляції. Тим більше, що уніфікованої “для всіх часів і народів” шкали оцінювання таких впливів немає. Бо в різних країнах, у різний час і за різних обставин вони діють по-різному. В більшості випадків балансування на межі дефляції (зокрема, не пов’язаної з підвищенням продуктивності праці чи сприятливими природними чинниками) загрожує охолодженням економіки, що швидко переростає в рецесію. А за нинішніх обставин – посилює її. Річ у тім, що при очікуваному падінні індексу споживчих цін люди відкладають витрати, бо розраховують, що “завтра” можна буде купити дешевше. Натомість виробники не мають стимулів інвестувати у виробництво продукції, яка надалі, здогадно, дешевшатиме.

Ілля Несходовський
Ілля Несходовський

“Помірна інфляція – до 5% в річному вимірі – стимулює споживачів витрачати. Ми розуміємо: завтра буде дорожче. Тож, якщо маємо гроші, відкладати купівлю немає сенсу, – пояснює в коментарі Укрінформу директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський. – Якщо ж інфляція нульова або близька до нуля, люди вагаються: можна буде й потім купити... Коли ж ідеться про дефляцію, людина однозначно розраховує на більш вигідні придбання в майбутньому та “притримує” гроші. Тож уже виготовлений товар залежується і не приносить прибутків виробникам, постачальникам і продавцям”.

Такі тенденції, посилені зниженням попиту в умовах карантину, і спостерігаємо зараз. До того ж, проблему загострює так звана промислова дефляція (зниження цін на основні – передовсім, експортоорієнтовані – товарні групи). Такі процеси почалися іще торік. Загалом у річному вимірі ціни вітчизняної промисловості у 2019-ому знизилися на 2,2%. А падіння гуртових цін склало 4%. Вартість продукції добувної промисловості при цьому впала майже на 20%, переробної – на 5%. У перші місяці 2020-го деструктивні процеси посилилися, дедалі більше позначаючись і на роздрібному сегменті. Здавалося б, обивателеві-споживачу лише радій! Але... Чим довше триватиме промислова дефляція, тим більше підприємств і цілих галузей ставатимуть нерентабельними.

Доходи бізнесу падають. А за ними – й доходи населення. Спочатку через “консервацію” та зниження зарплат, потім – і через безробіття. Відповідно, попит знову впаде, що викличе чергові обмеження виробництва. Країна почне рух так званою “дефляційною спіраллю”. Для того, щоб відірватись від неї, економіці будуть потрібні додаткові двигуни.

Проблема ще й у погіршенні очікувань бізнесу щодо макроекономічної ситуації, що додатково знижує ділову активність. Йдеться про охолодження інтересу до інвестування не лише в економіку, а й у банківську систему та в нерухомість. Що, з-поміж іншого, погіршуватиме ситуацію в будівництві. Одній із небагатьох галузей, які останнім часом “витягували” наші економічні показники.

Та й то ще півбіди. Іноді застій і дефляція стають провісниками масштабних криз. Приклад – період низької інфляції та дефляції у 2012-2013 роках. Прагнучи за всяку ціну утримати курс у 8 гривень за долар, Нацбанк активно виводив з ринку “зайві” гроші. Тим самим додатково обмежуючи й без того скромні можливості кредитування реального сектору економіки. І це підготувало поживний ґрунт для кризи 2014-2015 років, коли ще й російська агресія добряче каталізувала деструктивні процеси. Маємо бути обережними: щось подібне може відбуватися й зараз. Тільки цього разу додатковим каталізатором стане (не дай, Боже!) коронавірус...

2. Низька інфляція: бюджетний вимір

Однією із головних “довколаінфляційних” проблем міністр економрозвитку Ігор Петрашко вважає суттєві відмінності між реальними і розрахунковими показниками зміни індексу споживчих цін. Як нагадав урядовець, Державний бюджет-2020 верстали із урахуванням очікуваного показника цьогорічної інфляції в 11%. Це вдвічі більше, ніж прогнозує НБУ, і в кілька разів перевищує фактичні показники першої половини року. За даними Держстату, в річному вимірі інфляція за підсумками травня уповільнилася до 1,7% із 2,1% за результатами квітня і 2,3% – березня.

"Усі країни Євросоюзу і США також борються з подібною ситуацією, яка означає падіння конкурентоспроможності та депресію із зарплат для працівників. Додаткова проблема для нас – негативний вплив на торговельні баланси, адже Україна не перебуває в зоні євро і долара”, – наголосив Петрашко.

Борис Кушнірук
Борис Кушнірук

“При формуванні державного кошторису дуже важливо правильно обрахувати податкову базу, завдяки якій наповнюватиметься його дохідна частина, – пояснює в коментарі Укрінформу голова Експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук, – і прогнозний рівень інфляції для цього дуже важливий. Його використовують як коефіцієнт для збільшення поточних показників ВВП при обрахунку його очікуваних обсягів у наступному бюджетному році. Наразі ж значно нижчий рівень інфляції, ніж розраховували при затвердженні Держбюджету-2020, разом із низкою інших негативних чинників провокує значний недобір коштів до держказни”. Водночас, на думку економіста, нині маємо говорити радше не про “катастрофу” з інфляцією, а про проблеми з прогнозуванням. Звісно ж, основна відповідальність за ці прорахунки лежить на попередньому складі уряду. Але ж і нинішній, переконаний Кушнірук, – мав би вчасно відреагувати на ситуацію. Зокрема, при перегляді бюджетних показників і внесенні змін до держкошторису 30 березня. Треба було також врахувати і скорочення попиту, що впливає як на внутрішнє виробництво, так і на обсяги імпорту. Через що маємо додатковий недобір грошей на митниці.

3. Причини “понаднормового” зниження інфляційних показників

Уповільнення інфляції на початку року зумовлене як ефектом минулорічного укріплення гривні, так і падінням цін на світових ринках, зокрема на нафту і газ. У березні, здавалося б, дія цих факторів суттєво послабилася. Ділова активність посилилася, споживчий попит почав рости. Але усе це “на злеті” підкосив коронавірус. Багато бізнесів завмерли, люди стали обережнішими при покупках, заощаджують і “визначають пріоритети”. До того ж, реальні доходи мільйонів домогосподарств значно зменшилися.

Але звинувачувати когось у тому, що надмірне уповільнення інфляції нібито спровоковане неправильними діями чи “закручуванням гайок” не варто, – переконаний Ілля Несходовський. “Окрім зниження світових цін на енергоносії, на ситуацію вплинула доволі зважена та виправдана, як на мене, монетарна політика НБУ. Завдяки стабільності гривні ми, з-поміж іншого, не маємо підвищення вартості імпорту. Тобто, йдеться про вплив на ситуацію виключно об’єктивних чинників”, – каже експерт. Якби не карантин, то у 2020-му, попри ознаки кризи, ми взагалі не мали б говорити про зниження купівельної спроможності населення. Адже з початку року до впровадження обмежувальних карантинних заходів торгівля зростала на 20%. Зараз ситуація, звісно ж, змінилася.

Олег Пендзин
Олег Пендзин

А ось експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин переконаний, що в українських умовах на ситуацію навпаки більше впливають саме деякі суб’єктивні фактори. Насамперед, спровоковані відсутністю співпраці і навіть спільного розуміння процесів, що відбуваються в країні, різними органами влади. Особливо небезпечною економіст вважає відсутність “спільного знаменника” в діях уряду і Національного банку. “НБУ втілює політику, яка не відповідає очікуванням і потребам української економіки. Замість того, щоб поступово послаблювати національну валюту до параметрів, закладених в оновленому 30 березня Держбюджеті, Регулятор штучно утримує гривню. Порівняймо цифри: 29,5 гривень за долар – при розрахунках бюджету і менше 27 гривень – на табло в “обмінниках”. Тобто, на кожному доларі в ціні товару, який імпортується в Україну, втрачаємо 2,5 гривні податку на додану вартість. Отже, наповнення дохідної частини бюджету під питанням. Йдеться про недобір ПДВ, податку на прибуток, інших зборів і платежів”. Пендзин нагадує: за підсумками перших п’яти місяців в держказні недорахувалися понад 60 мільярдів гривень. Тобто, й без того нещодавно збільшений до 300 мільярдів прогнозний бюджетний дефіцит зріс іще на 20%. Погасити його можна або за рахунок емісії грошей, що розкрутить маховик інфляції, коли нинішні низькі інфляційні показники згадуватимемо з ностальгією, або нових і нових запозичень. “І головна проблема у тому, що позики беремо не для того, щоб активізувати економіку, а просто для “проїдання”, – наголошує Олег Пендзин.

Через зміну інфляційних параметрів – до пожвавлення економіки

Як же мінімізувати негативні впливи і скористатися перевагами низької інфляції? Розрахунок на те, що найближчими місяцями економіку України удасться “розігріти”. Активніше споживання підвищить цінові індекси, які своєю чергою пришвидшать інфляцію. Тож якщо до кінця року її показник і не досягне “бюджетних” 11%, то бодай підвищиться до 6-8%, як прогнозують в НБУ. В найгіршому разі – повернеться до цільового коридору у 5 ± 1%. Що для цього можна зробити?

Центральні банки розвинених країн у боротьбі з низькою інфляцією зменшують ставки рефінансування (аж до негативних), щоб наповнити економіку грошима і стимулювати кредитування. Але при цьому і їм не завжди вдається тримати ситуацію під контролем. Що вже й казати про такі “непередбачувані” економіки як українська. Якщо ціни зростають занадто стрімко – погано. Якщо змінюються повільно чи не підвищуються взагалі – теж, як ми щойно з’ясували, “не комільфо”. Досягти балансу, за якого ціни помірно зростатимуть і стимулюватимуть економіку – непросто. Адже інструменти, які для цього може використовувати центробанк, обов'язково позначатимуться і на економічних процесах, і на банківських ставках, і на валютному курсі. Тож очікувати від НБУ, приміром, зниження облікової стави до нуля, як це зробила Федеральна резервна система США, не доводиться. Занадто багато ризиків і можливий колапс – у підсумку. Діяти потрібно виважено й обережно, – радять експерти.

“Уряд звинувачує НБУ за те, що той нібито “не дає” грошей в економіку. Але це не так, – вважає Ілля Несходовський, – проблема у політиці комерційних банків, які після кризи 2014-2016 років вкрай обережно підходять до кредитування. Можливості фінансування власного і наближеного бізнесу нині обмежені – через жорсткий контроль з боку Нацбанку. А позичати “чужим” бояться. Тому отримати банківський кредит може далеко не кожен бізнес. Особливо, малий і середній. Не кажучи вже про те, що банки не поспішають знижувати кредитні ставки, зокрема, закладаючи у них можливі “ризики”.

Усі опитані Укрінформом експерти погоджуються: у такій ситуації більше відповідальності на себе має брати держава. Від держгарантій повернення позик, компенсації частини відсотків і послаблення вимог до застави – аж до не зовсім ринкового тиску на комерційні банки, які не поспішатимуть витрачати рефінансування від НБУ на кредити для реального сектору економіки. Влада це, схоже, розуміє. “Думаємо, як стимулювати економіку, зокрема через програми, за якими працюємо з банками. І президент заявляв про необхідність знайти варіанти, як банки "дотиснути", – нагадав міністр економічного розвитку Ігор Петрашко. Завдання – почати реальне дешеве кредитування економіки.

До речі, на засіданні 17 червня Кабмін ухвалив рішення про скасування обмежень щодо максимальної суми позики за програмою "Доступні кредити 5-7-9%" та розширення доступу підприємців до цієї програми. За словами міністра фінансів Сергія Марченка, пом'якшено вимоги до обов'язкової прибутковості діючого бізнесу, а також скасовано обмеження щодо напрямів використання кредитного ресурсу. Крім цього, у рамках держпрограми підприємці зможуть отримати кредити (до 3 мільйонів гривень) на розвиток бізнесу терміном до 5 років. Із компенсацією частини кредитних відсотків державою.

“При визначенні пріоритетів при кредитуванні і витрачанні “із розумом” державних коштів дуже важливо знайти правильний підхід до виконання поставлених завдань. Мова і про зміну напрямків стимулювання економіки, – каже Борис Кушнірук. – Як на мене, кошти, насамперед, треба скеровувати на тепломодернізацію інженерних мереж і житлового фонду по всій країні. Таким чином, завдяки дешевому кредитуванню в Україні формуватиметься платоспроможний попит. Бо будівництво доріг – хоча це й, безперечно, важливий інфраструктурний крок – не забезпечує надходжень до Держбюджету. Зокрема, від ПДВ. Адже держава фактично сама його фінансує. Коли ж “вливати” кредитний ресурс у приватний сектор – сформоване там ПДВ додатково наповнюватиме держказну. Економічне життя країни пожвавиться – не лише в мегаполісах, а й на периферії”, – підсумовує економіст.

А коли реальні гроші від держави та банків підуть в економіку, “проблема низької інфляції” вирішиться сама собою.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-