+$1 мільярд “трудових” переказів від заробітчан. От би ВВП так зростав!

+$1 мільярд “трудових” переказів від заробітчан. От би ВВП так зростав!

Аналітика
Укрінформ
Утім, на думку експертів, у майбутньому Україні куди вигідніше залучити цей трудовий потенціал у національну економіку. Ефект не забариться

Торік обсяг приватних переказів в Україну майже сягнув $12 мільярдів. Про такі попередні оцінки повідомили в Національному банку. Там узагальнили дані щодо транзакцій, здійснених через банки, системи переказу коштів, карткові платіжні системи та поштові відділення, а також неформальні канали. За висновками експертів, переважна більшість переказаних коштів - гроші, відправлені рідним українцями-трудовими мігрантами. Це, як відомо, - одне з найбільших джерел надходження в країну валюти, що разом із експортною виручкою і активним продажем держаних цінних паперів, сприяло 16% зміцненню гривні за підсумками минулого року. “Трудові” перекази позитивно впливають і на низку інших фінансових та соціальних показників. Але про більшість таких позитивів можемо говорити лише так би мовити “на короткому кроці”. Бо ж із огляду й на середньострокову, і на довгострокову економічну перспективу, і з точки зору майбутнього України загалом, невтомна праця кількох мільйонів наших співвітчизників на закордонного “дядечка” - зовсім не те, чим може пишатися цивілізована держава. Навпаки, це загрожує купою проблем. Тож якщо дбаємо про майбутнє, мусимо думати, як повертати заробітчан, надавати їм більше можливостей заробляти удома та паралельно — шукати інші джерела наповнення золотовалютних резервів і каталізатори для зміцнення (чи, принаймні, унеможливлення ризиків суттєвого падіння) національної валюти. Чи може 2020-ий стати переломним роком для виконання цих завдань?

Трудова міграція: багато маленьких “плюсів” і кілька великих “мінусів”

Обсяги грошових переказів від заробітчан щороку зростають на 10-15%. Приміром, у 2017-ому трудові мігранти, за даними НБУ, переказали на Батьківщину приблизно $9,5 мільярдів, у 2018-ому — майже $11 мільярдів, торік — ще на 1 мільярд більше. Оцінки Світового банку, який, зазвичай, у квітні публікує звіти про ситуацію із трудовою міграцією на планеті, вражають ще більше: за даними аналітиків міжнародної інституції, щороку українці переказують і привозять додому від $11 до $14 мільярдів. Найбільше грошей надходить зі США, Ізраїлю, Італії, Польщі та Росії. Приблизно 2,7 мільйона наших співвітчизників нині працюють за рубежем. Загалом же періодично виїздять на заробітки від 4 до понад 5 мільйонів українців. І дехто каже, що це ще - дуже “скромні” оцінки. Складно (зокрема, й через відсутність якоїсь уніфікованої шкали вимірювання) оцінити, чого більше — користі чи шкоди — приносить це Україні.

Про деякі переваги: для держави і громадян

Певно, з точки зору окремих родин, це — позитив. Бо люди не лише мають можливість більш-менш гідно забезпечувати свої родини, а й потім інвестують у житло, накопичують стартовий капітал для відкриття власної справи, мають змогу навчати за кордоном дітей і так далі. Для держави ж це: 1. Підвищення добробуту громадян, збільшення доходів домогосподарств, послаблення соціальної напруженості через проблеми із зайнятістю в окремих регіонах. 2. Позитивний вплив на деякі макрофінансові показники — дефіцит поточного рахунку, наповнення золотовалютних резервів, а також на курс гривні. 3. Підвищення споживчого попиту на внутрішньому ринку. 4. Розвиток окремих підгалузей у зв’язку із “освоєнням” переказаних заробітчанами коштів (будівництво, торгівля). 5. Вплив на збільшення реальної заробітної плати. Адже через брак кваліфікованих працівників (найгостріше – у будівництві та в переробній промисловості), роботодавці змушені піднімати платню, конкуруючи за кадри, які ще потенційно можна “зняти з підніжки” потяга на Варшаву.

За висновками експертів, для того, аби утримати кадри, потрібно, щоб їхня зарплата всередині країни складала бодай 80% платні, на яку вони можуть розраховувати, виїжджаючи працювати до тієї ж Польщі. І тут наводять яскравий приклад із маріупольськими кранівниками. Кілька років тому вони почали масово виїздити на “польські” заробітки. Як наслідок — великі металургійні підприємства Приазов’я майже залишилися без представників цієї важливої професії. Тож роботодавці, зокрема, на меткомбінаті імені Ілліча, суттєво збільшили оплату праці таких фахівців. І незабаром ситуація почала мінятися — люди повертаються додому. Адже 15-20%, які робітники втратили порівняно із зарплатнею у Польщі, окупляться тим, що тепер вони мешкають у власних оселях, а не витрачаються на оренду житла, харчуються вдома, перебувають у звичних умовах і головне — разом зі своїми родинами. Тобто, якщо оцінювати ситуацію із “теперішньої дзвіниці”, то вона начебто не така вже й погана - от скільки “плюсів” ми з вами нарахували!

Про те, чому ситуація має насторожувати

Але рано чи пізно усе це може “відгукнутися” країні неабиякими неприємностями. Якщо кількість робочої сили, яку потенційно можна залучити до економічного відновлення, й надалі зменшуватиметься, а рівень зарплатні різко зростатиме при збереженні низьких показників продуктивності праці, очікувані інвестори, можуть до нас так і не прийти. Додаймо до цього “трабли”, які за збереження статус-кво чекають на соціальну сферу... “Із часом стане складно фінансувати національні видатки, такі як пенсії та підтримка інфраструктури, якщо все більше українців працюватимуть і платитимуть податки за кордоном, а не вдома”, - пишуть дослідники процесів трудової міграції Девід Заха (Німецька консультативна група) і Маттіас Луке (старший науковий співробітник Кільського інституту світової економіки). Також частина наших людей, які змушені працювати за кордоном не за спеціальністю, за роки мігрантського життя втратять навички. І якщо колись зрештою повернуться в Україну, то вже навряд чи відповідатимуть тодішнім кваліфікаційним вимогам.

Ілля Несходовський
Ілля Несходовський

“Вже зараз відтік кадрів за кордон - одна із причин нашого “тупцювання на місці” – наголошує директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – “Ефект” від валютних переказів із-за кордону – мізерний у порівнянні із тим, що могла б мати Україна, якби належним чином розпоряджалася своїми трудовими ресурсами. Скажімо, значна частина валюти, що надходить від заробітчан, повертається закордон – через великі обсяги купівлі українцями імпортних споживчих товарів. Натомість, чим більше продукції вироблятимемо всередині країни, тим більше з’являтиметься нових робочих місць. Працедавці конкуруватимуть за кваліфікованих працівників. Тож рівень зарплат зростатиме “природним чином”. Збільшуватиметься і експортна виручка, яка незабаром суттєво “перекриє” можливі втрати від “трудових” переказів” . Але людей буде складно утримати навіть великою зарплатнею за відсутності нормальної дорожньої і соціальної інфраструктури - дитячих садків, шкіл, розважальних закладів тощо. І справді, який би там велосипед ми не намагалися придумати, які б красиві слова не говорили про патріотизм та інші моральні й матеріальні стимули для людей, котрі, мовляв, “мають працювати на свою економіку”, формула проста: темпи міграції залежатимуть, насамперед, від того, “наскільки відрізнятимуться заробітна плата та умови життя в Україні і в потенційних країнах для працевлаштування, а по-друге, - наскільки ці країни відкриті для українських заробітчан”, - наголошують Девід Заха і Маттіас Луке.

Олег Пендзин.
Олег Пендзин.

Щодо “внутрішньо стимулювання”, “то воно буде ефективним не лише за умови підтримки – у тому числі, і через механізми пільгового оподаткування, – громадян, а й забезпечення державою преференцій для бізнесу, – вважає експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин. – Це має стосуватися як вітчизняного підприємництва, так і потенційних зарубіжних інвесторів. Без таких пільг жоден серйозний інвестор сюди не прийде”. У цьому зв’язку експерти (хоча й без особливої ейфорії) вітають кроки, які останнім часом робить влада для здешевлення кредитів для нового бізнесу — в тому числі, і для людей, які потенційно можуть повернутися додому із трудової міграції. Утім, за кредитними ставками нам поки що складно конкурувати із тими європейськими державами, які нині залучають на роботу наших співвітчизників.

У пошуках робочих рук. Європа vs Україна

А на працьовитих українців у Європі чекають. Нагадаємо, торік квоти з працевлаштування наших співвітчизників збільшила Чехія, послабила умови прийому на роботу окремих категорій іноземних громадян Німеччина, свої програми стимулювання припливу робочої сили готують Словаччина і держави Балтії. Дещо інша ситуація в Польщі. З одного боку - тамтешні роботодавці, як і раніше, зацікавлені у наших співвітчизниках. З іншого - Варшава дедалі наполегливіше прагне повернути додому власних трудових мігрантів. Торік для цього, приміром, вирішили скасувати стягнення податку на доходи фізичних осіб із працівників, яким не виповнилося 26 років. Важливо й те, що останнім часом заробітна плата та рівень життя в сусідній країні зростали доволі стрімкими темпами, поступово наближаючись до середньоєвропейських показників. Дається взнаки і очікуване ускладнення правил перебування іноземців походженням із держав ЄС у Великобританії – після Брекзіт. У період підготовки до виходу Британії зі складу Євроспільноти частина поляків уже повернулася на батьківщину чи переорієнтувалася на інші ринки праці. Частині, вочевидь, доведеться зробити це найближчим часом. Адже нині Лондон впроваджує нові вимоги для трудових мігрантів із країн ЄС. Зокрема, від “шукачів щастя” вимагатимуть укладати попередні угоди із працедавцями та проходити перевірку на знання англійської. У пікові періоди трудової міграції кількість поляків на заробітках у Великобританії перевищувала один мільйон. Зрозуміло, що не всі вони залишать Туманний Альбіон. Також, полишаючи Великобританію, частина поляків, які звикли до вищих, аніж удома, заробітків, осядуть десь у багатших країнах західної Європи. Приміром, у Нідерландах (переважно сезонні роботи) чи у Німеччині. За даними Євростату, на тамтешньому ринку праці є приблизно 1,5 мільйона вакансій. А мінімальна зарплата в Німеччині більш ніж удвічі перевищує польську. Та все ж, як свідчать опитування, щонайменше 15% поляків-заробітчан готові повернутися до рідної країни. Йдеться щонайменше про приблизно 100-150 тисяч людей. Відповідно, вони витіснять майже таку ж кількість іноземних, насамперед - українських мігрантів, які “займають” їхні робочі місця у Польщі.

Прощавай, Польщо... Німеччино та Чехіє, привіт?..

Але, схоже, й самі українці вже не особливо чіпляються за сусідський ринок праці. Як підрахували польські експерти, їхню країну найближчим часом можуть залишити до 60% наших заробітчан. Адже, що б там не говорили, а тамтешні заробітки уже не так відрізняються від українських, як кілька років тому. Приміром, згідно із оприлюдненими нещодавно даними опитування, три чверті українських заробітчан готові працювати у Польщі за зарплатню від 76 до 105 гривень за годину (у перерахунку). Тобто, за умови 40-годинного робочого тижня — за 12-17 тисяч гривень на місяць. Знайти роботу з такими доходами і в Україні тепер — не проблема. Утім, багато хто продовжує віддавати перевагу заробіткам за рубежем. І поміж них дедалі більше охочих прямувати “глибше” у Європу — до тієї ж Німеччини, або Чехії і Словаччини, де й заробітки, аніж у Польщі вищі, і затверджені на державному рівні преференції для трудових мігрантів суттєвіші. Приміром, якщо мінімальна зарплатня українця у Польщі – 12-14 тисяч гривень (у перерахунку), середня – 15-20 тисяч, то мінімум у Чехії – 27 тисяч, у Німеччині – 30-35! Фахівці окремих спеціальностей мають набагато більше. Зокрема, водії-далекобійники – 25-35 тисяч гривень (у Польщі) та понад 50 тисяч – в Німеччині. Те ж стосується і “айтішників”, інженерів, висококваліфікованих слюсарів. А “вузькопрофільні” лікарі можуть розраховувати і на 100 та більше тисяч гривень! З одного боку, “переорієнтація” заробітчан “на багаті держави” начебто вигідна нашій країні. Адже чим вищі заробітки – тим більше коштів земляки перекажуть на Батьківщину. Але з іншого боку, Україна й надалі втрачатиме власний трудовий ресурс, а отже – перспективу. І якщо польські зарплати у порівнянні з українськими вже не такі “приголомшливі”, то забезпечити на внутрішньому ринку зарплатню у 80% німецької нам, вочевидь, “не світить” ще довго. Відповідно, “повернути” звідти людей буде доволі складно.

Олексій Позняк
Олексій Позняк

“Шансів на те, що абсолютна більшість українських заробітчан колись повернеться на Батьківщину, на жаль, небагато, - підтверджує завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Олексій Позняк, - Частина цих людей не повернеться за жодних умов, обравши для себе життя за кордоном. Частина може повернутися лише якщо окрім стрімкого розвитку економіки існуватиме продумана державна політика із залучення їх до внутрішніх економічних процесів. При цьому, навіть, теоретичне повернення на Батьківщину усіх мігрантів не врятує нас від нестачі робочої сили. Незважаючи на суттєві показники чисельності української трудової діаспори, повністю проблему ці люди не розв’яжуть. Для повноцінного функціонування оновленої економіки такої великої за європейськими мірками країни знадобиться додатковий ресурс – кілька мільйонів людей”, - вважає експерт. Олексій Позняк не береться прогнозувати, коли це станеться. Адже у нинішній період “турбулентності” зробити відповідні розрахунки неможливо. Але, згідно із дослідженнями, які фахівці проводили до війни, період нестачі робочої сили в Україні прогнозували, починаючи з 2025 року. Війна і пов’язане з нею економічне падіння, вочевидь, відтермінували “кадровий апокаліпсис”. Але наскільки — експерти прогнозувати не беруться. Але ж думати про те, як запобігти можливому “кадровому голоду”, треба вже зараз.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-