Преміювання топ-менеджерів Нафтогазу: Спростовуючи фейки

Преміювання топ-менеджерів Нафтогазу: Спростовуючи фейки

Укрінформ
Варто розібратися, як все є насправді. Тож маю вкотре спростувати кілька відвертих фейків

Минулого тижня, у свій перший день після відпустки, я спілкувався з журналістами liga.net. Наприкінці інтерв’ю мене все-таки запитали про премії. Мовляв, Нафтогаз отримав від Газпрому другу частину виграшу в арбітражі — майже $3 млрд, відповідно, тепер топ-менеджмент має отримати премію.

Моя позиція — бути відкритим та щирим у комунікації. Тому не уникав відповіді на це питання чи не намагався замилити очі читачам популістичними фразами. Чесно сказав, що за контрактами група працівників має отримати 1% від отриманих грошей (насправді, навіть менше).

Закінчились вихідні, й уже в медіа та соцмережах активно обговорюють премію топ-менеджерів Нафтогазу, яку ніхто ще, очевидно, не отримав. Лунають доволі стандартні набори маніпулятивних меседжів, які, на жаль дуже легко набувають популярності та спричиняють резонанс. Адже їхні автори надають перевагу спекулювати на бідності українців, замість того, щоб працювати над її подоланням.

Боротися з фейками можна лише фактами та правдою. Аби ви та ваші близькі не ставали жертвами маніпуляцій корупціонерів і псевдожурналістів, варто розібратися, як все є насправді. Тож маю вкотре спростувати кілька відвертих фейків.

СПРОСТУВАННЯ ФЕЙКУ #1.

Я не є чиновником. Чиновник — це державний службовець. Він чи вона перебуває на службі в органах державної влади, і за визначенням не займається діяльністю з метою отримання прибутку.

Натомість я працюю за контрактом в акціонерному товаристві Нафтогаз, у статуті якого визначено, що «метою діяльності Компанії є одержання прибутку від провадження господарської діяльності».

І хоча права власності на акції Нафтогазу належать Кабміну, який має представляти інтереси українського народу, Конституція визначає, що «усі суб'єкти права власності рівні перед законом». Тобто працівники державних компаній не можуть ні дискримінуватися, ні отримувати якісь більші права по відношенню до працівників приватних компаній.

Важливо, що конкретно моя робота в Нафтогазі ніколи не була ні за формою, ні за суттю роботою чиновника. На роботу до Нафтогазу мене щоразу брали не через лояльність до якогось посадовця чи “слухняність”, а через професійні якості.

На жаль, для керівних посад у державних компаніях така ситуація є скоріш винятком із правил. Думаю, такі правила нам потрібно змінювати. Давайте розглядати конкретні випадки. Саме професійність, а не лояльність роблять можливими справжні системні зміни та розвиток.

СПРОСТУВАННЯ ФЕЙКУ #2

Я не призначаю сам собі премію. Це може робити лише Правління Нафтогазу — відповідно до рішення Наглядової ради Нафтогазу.

Мого прізвища ви не знайдете серед членів Правління Нафтогазу. Адже я не є, і ніколи не був, членом Правління Нафтогазу. Мене не хотіли призначати членом Правління Нафтогазу ані Кабмін Яценюка, ані Кабмін Гройсмана. А потім я відмовився, щоб мою кандидатуру навіть подавала Наглядова Рада на затвердження Кабміну.

 СПРОСТУВАННЯ ФЕЙКУ #3

Я не просив та не лобіював розмір премії. Отримав таку, яку визначили.

У моєму конкретному випадку премія була призначена за результат, який передусім залежав від моїх конкретних дій (англійською — controllable factors). Тобто не від якихось незалежних від мене чинників, і точно не від підвищення цін на газ, як люблять обманювати корупціонери та псевдожурналісти.

Стокгольмський арбітраж за транзитним контрактом був ініційований мною. Разом із невеличкою командою ми обґрунтували з економічної точки зору наші позовні вимоги — коли майже ніхто не вірив, що в нас щось вийде.

Зовнішні юристи та експерти відіграли надзвичайно важливу, але все-таки допоміжну роль у цьому. Лише люди зсередини компанії та з повним розуміннями контексту могли надати вичерпне обґрунтування.

● Результатом стало отримання $2,1 мільярда від Газпрому у вигляді газу через залік, який провів Стокгольмський арбітраж.

● Потім разом із тією ж маленькою командою ми працювали над стягненням залишку — $2,9 мільярда включно з відсотками.

Для кращого розуміння ситуації ще раз коротко нагадаю:

●  У Стокгольмському арбітражі було дві окремі справи — щодо контракту на купівлю газу і щодо контракту на транзит газу. Ми виграли за обома справами. ✔

●  За результатами арбітражу щодо контракту на купівлю газу ми позбулися зобов’язання сплачувати більше $80 мільярдів за положенням «бери або плати». Тобто за газ, який ми фізично не відбирали, але все одно були б зобов’язані за нього платити.

●  В арбітражі нам вдалося домогтися зменшення ціни на газ, який ми фізично відбирали у Газпрому починаючи з квітня 2014 року. За рахунок такого зменшення ми мали заплатити за цей газ майже на $2 мільярди менше, ніж ми платили б за контрактною ціною. Усе це — заощаджені гроші українців. ✔

Але оскільки за цей фізично відібраний газ ми свого часу не доплатили більше $4 мільярдів, то навіть після зниження ціни Україна все одно мала доплатити за нього $2,1 мільярда.

Саме це було написане в остаточному рішенні арбітражу за контрактом на купівлю газу. Але потім, за кілька місяців Стокгольмський арбітраж ухвалив рішення за контрактом про транзит газу.

●  За цим рішенням Газпром мав компенсувати нам $4,6 мільярда втраченого прибутку через недопоставки газу для транзиту. Для того, щоб ми не мали перераховувати Газпрому $2,1 мільярда (за відібраний газ за зниженою ціною), а Газпром не мав нам перераховувати $4,6 мільярда, Стокгольмський арбітраж вирішив зробити залік на ці $2,1 мільярда, а Газпром мав сплатити різницю.

Тобто ми виграли в Стокгольмському арбітражі за транзитним контрактом і отримали $2,1 мільярда у вигляді газу (через залік), і $2,9 мільярда (залишок з $4,6 мільярда, до яких потім додалися нараховані відсотки) ✔

СПРОСТУВАННЯ ФЕЙКУ #4

Премії не призначалися наперед. Вони призначалися за вже наявний результат. Тобто минулого разу — щодо отриманих у вигляді газу від Газпрому $2,1 мільярда.

Наразі можу абсолютно чесно стверджувати, що премії за отримані від Газпрому напередодні Нового року $2,9 мільярда ще не були призначені. Хоча це дійсно прямо передбачено трудовими контрактами конкретних працівників компанії.

➡ Популісти люблять порівнювати зарплати топ-менеджерів державних компаній та підприємств із мінімальною чи навіть середньою по країні. Але вони завжди опускають один важливий момент. Державні компаній, як от Нафтогаз, належать народу України. Народ України, як будь-який власник будь-якого бізнесу, зацікавлений у його ефективності та прибутковості.

Звісно, хтось скаже, що от він чи вона ж не отримує на картку дивіденди. Але потрібно розуміти, що ефективність Нафтогазу вимірюється дещо іншим.

Візьмемо до прикладу транзит газу та гарантований мінімальний прибуток від контракту з Газпромом — $7,2 млрд. Це — значний внесок в економіку України. Але ці гроші не просто вливаються та осідають десь у бюджеті. Вони можуть бути використані як на соціальні виплати, так і на інвестиції для подальшого розвитку економіки та держави.

Розумію, що на перший погляд економічний розвиток — звучить, як щось надто абстрактне. Але насправді це те, що є критично важливим для кожного українця.

Тому народ України як власник Нафтогазу має бути зацікавлений у тому, щоб топ-менеджери ефективно керували державною компанією в інтересах українців, а не шукали способу заробити, отримавши “відкат” за свідомо неефективні рішення чи контракти.

Якби я визначав систему винагороди у 2014 році, то замість окремої премії за перемогу в Стокгольмському арбітражі, прив’язував би винагороду до змін у комерційній діяльності Нафтогазу, за які я особисто відповідав. Про результат цих змін можна прочитати тут.

З іншого боку, обговорення етичних аспектів потребує більш глибокого аналізу, інакше воно може бути не до кінця коректним.

Тим, хто так старанно поширює маніпуляції щодо моєї потенційної премії та змушує українців ділити шкуру невбитого ведмедя, хочу сказати лише одне: робити справжні реформи, працювати з професіоналами та дійсно впроваджувати ефективні рішення – справді складніше, аніж імітувати реформи, брати на роботу лише лояльних підлеглих та розводити руками. Але лише так можна підвищити рівень життя українців та сприяти економічному розвитку держави.

Українцям же хочу подякувати за щоденну працю та щоденну боротьбу за наше спільне краще майбутнє. Маємо розуміти, що складні питання не мають простих відповідей, а економічне зростання не стається за один день. Лише спільними зусиллями ми можемо змінити систему з постсовєцької на сучасну та ефективну, яка працює в інтересах громадян.

Юрій Вітренко
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-