Чому Україна заробляє на експорті менше, ніж платить за імпорт

Чому Україна заробляє на експорті менше, ніж платить за імпорт

Укрінформ
Черговий рекорд з експорту агропродукції радує. Та не зовсім. Бо закордон постачали, здебільшого, сировину. Прибутки ж гарантує глибока переробка

50,4 мільйона тонн — саме стільки зернових, зернобобових та борошна експортували українські аграрії у 2018-2019 маркетинговому році (з 1 липня до 30 червня). Це на 10,5 мільйонів тонн більше, ніж у попередньому сезоні. Таким чином, в країну, за попередніми підрахунками, надійшло понад $8 мільярдів експортної виручки. З одного боку — радіємо за наших сільгоспвиробників і трейдерів. І за країну, яка зберігає провідні позиції як постачальник агропродукції до Європи, а також на ринки Азії і Північної Африки. І за себе — бо “сільськогосподарські долари” позитивно впливають на курс нацвалюти. Але... Навіть, не отримуючи таких рекордних, як торік, урожаїв (а ризики “недобору”, природно, існують), Україна мала б набагато більше, аби активніше експортувала товари з високою доданою вартістю — себто, продукцію глибокої переробки. Натомість, збуваючи великі обсяги сировини, і в ціні втрачаємо, і маємо додаткові витрати на транспортуванні. Для порівняння: обсяги нашого імпорту фізично набагато менші (ешелонами постачають, в основному, пально-мастильні матеріали, складну техніку та хімічну продукцію). Але платимо на підтримку “чужих” економік ми набагато більше, оскільки левова частка товарів, що надходять із-за кордону, - високотехнологічні або, принаймні, готові до вживання й використання вироби (комп’ютерна й побутова техніка, складне промислове устаткування і виробничі лінії, брендовий одяг, дорога косметика і т.п.)... 

Як наслідок — у день, коли Мінагрополітики відзвітувало про черговий “експортно-зерновий” рекорд, Держстат притлумив радість, оприлюднивши дані щодо збільшення в січні-травні негативного сальдо зовнішньої торгівлі аж на 27,4% порівняно із таким же торішнім періодом. Отже, незважаючи на рекордні обсяги продажу сільгосптоварів і сприятливу цінову кон’юнктуру на агроринках, а також на “приємну” для наших виробників і трейдерів вартість гірничодобувної та металургійної продукції (приміром, залізна руда нині коштує до $120 за тонну, майже удвічі вище, ніж рік тому), Україна заплатила за імпорт товарів на $2,6 мільярда більше, аніж отримала від експорту. У чім же причина? І чи є шанс змінити ситуацію, як-то кажуть, “на нашу користь”?

Про вміння “готувати” (вирощувати) і продавати (готову продукцію)...

Аграрний сектор поряд із металургією й ІТ-сферою, безперечно, залишається одним із головних “експортних локомотивів” України, забезпечуючи значну частку валютних надходжень — приблизно 40%. При цьому частка продажу зернових у загальній структурі вітчизняного експорту також доволі значна — понад 15%. Більше — лише збут чорних металів (21% всієї експортної виручки). Але досягнути таких показників вдається лише завдяки величезним обсягам постачань, а не високій доданій вартості, що формується при виробництві цих товарів. Тож і не дивно, що багато представників експертного середовища критикують вітчизняних експортерів за “захоплення” торгівлею сировиною – замість того, щоб розширювати можливості постачання закордон готової продукції. Бо й справді, зазирнувши до опублікованої Мінагрополітики із посиланням на ДФС звітності, з’ясовуємо: за рік зарубіжним споживачам надійшло трохи більше 301 тисячі тонн українського борошна (лише 0,56% від загального обсягу експорту зернової продукції). Решта - “чиста” сировина. І, до того ж, частка доданої вартості в ціні “класичного” борошна також порівняно незначна.

Щоправда, і це можна вважати відносним успіхом. Бо відкриття нових виробництв готової продукції ще не означає, що її буде легко продати закордон.

Адже, на відміну від високотехнологічних галузей, де одне “проривне” рішення може забезпечити перевагу над конкурентами і сприяти швидкому завоюванню ніші для збуту продукції (особливо, якщо йдеться про принципово нові технології), у харчовій промисловості винайти свій “велосипед” майже неможливо. Основні ринки уже давно поділені. Тож пробитися туди новому гравцеві – навіть, якщо він добре зарекомендував себе у суміжних галузях, непросто. “Україна займає одне з перших місць у світі за експортом зерна. Вважаю, що наші аграрії і трейдери й надалі не повинні втрачати завойованих позицій, – наголошує заступник директора інформаційної компанії “ПроАгро” Марія Колесник, – Що ж до ринків крупів та борошна, то це зовсім інші, набагато менші обсяги і “правила гри”. Вимоги до якості вже переробленої продукції набагато вищі. Скажімо, потужностей для виробництва борошна в Україні достатньо. Головне – аби продукція відповідала європейським стандартам і маркетологи цих підприємств недаремно отримували свої гроші. В ЄС, для прикладу, на полицях присутнє борошно більш ніж 10 видів і типів – залежно від призначення. У нас же – у кращому випадку – в магазинах, окрім “універсального”, можна знайти “борошно для млинців”.

Марія Колесник
Марія Колесник

Європейський ринок крупів, за словами експерта, також обмежений, що, зокрема, обумовлено культурою споживання. Не сприяє високим прибуткам виробників і дуже низька ціна найдешевшої пропозиції. Приміром, “брендові” вівсяні пластівці в торговельній мережі Німеччини продають за ціною, що не перевищує 1 євро за кілограм. “Тож виходити на ринок ЄС доцільно лише з продукцією високого ґатунку та з більш складною рецептурою. Мова, скажімо, про сухі сніданки чи мюслі. Також варто усвідомлювати, що європейський ринок висококонкурентний і вкрай перенасичений. Щоправда, є вільні ніші для продажу продукції із позначкою «біо»”, – розповідає Марія Колесник. І продовжує: “Взагалі, все, що стосується сегменту B to C (прямі продажі для споживача – ред.), вимагає зваженого підходу, ретельної підготовки, попереднього дослідження конкретного ринку в кожній окремій країні та пошуку контрагентів. Тут не працює механізм: “побудували завод, випустили продукцію, а далі хтось її купить”. Місяці пошуку, досліджень та перемовин, і лише потім пробні партії можуть потрапити до споживача. Про постачання вагонами перші роки взагалі не йдеться”. Отже, просування готової української продукції на заповнені європейські ринки цілком можливе. Але це потребує чимало зусиль – зокрема, сучасних виробничих технологій, правильного позиціонування і маркетингу. А це – справа не одного року. Для прикладу: активне просування Європою українських виробників курячого м‘яса і яєць триває з 2013-ого. Тоді наші птахівники отримали дозвіл на експорт продукції на ринки Євросоюзу (у зв’язку із набранням чинності регламентом ЄС N88/2013). Тривалим був і “шлях” вітчизняної продукції до інших споживачів. Тож лише тепер ми можемо констатувати: відповідна українська продукція перестала бути рідкістю на полицях європейських, азійських і африканських магазинів. Торік наші аграрії поставили черговий рекорд – Україна експортувала 329 тисяч тонн м’яса птиці.

Микола Пугачов
Микола Пугачов

За словами заступника директора Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки" Миколи Пугачова, посилити експортні позиції вдалося за рахунок курятини. І це – якраз той вид продукції, який має доволі високий показник доданої вартості. При цьому українці заробили $646 мільйонів. Найбільше продукції вітчизняних птахівників вивезли до країн Євросоюзу, Близького Сходу і пострадянських республік. Найпопулярніша українська птиця у Нідерландах (17,9% усього нашого експорту). Головний “драйвер” – спорудження в цій країні заводу з переробки пташиного м'яса українського агрохолдингу МХП. Частка Словаччини (там теж є “наш” завод) – 9,3%, Саудівської Аравії – 9%, Білорусі – 8,4%, Іраку – 7%, Азербайджану – 6,1%, Німеччини – 5%. Загалом же зовнішньоторговельний обіг товарами АПК між Україною і державами ЄС за підсумками минулого календарного року збільшився на 11,4% і перевищив $9 мільярдів. При цьому у агросфері ми “стабільно” маємо позитивне зовнішньоторговельне сальдо: український аграрний експорт – $6,4 мільярди, імпорт “харчів” з ЄС – $2,7 мільярда. Але коли порахувати виручку від усього експорту-імпорту, то отримаємо зовсім іншу картину, яка не зовсім радує...

Негативне зовнішньоторговельне сальдо: винні й виробники, і споживачі

За даними Державної служби статистики, у січні-травні обсяги експорту товарів з України зросли на 7,4% - до $20,89 мільярда. Але не поспішаймо радіти: бо імпорт товарів із-за кордону збільшився аж на на 9,3% - до $23,53 мільярда! “Мінус” (по науковому: “негативне сальдо зовнішньої торгівлі”) - понад $2,6 мільярда. Лише травневий “дисбаланс” сягнув $890 мільйонів. З одного боку активний імпорт товарів із-за кордону сприяє наповненню Держбюджету — завдяки сплаті мита й акцизів. Але ж ці кошти можна було б отримати й у інший спосіб — завдяки розвитку власного виробництва і стимулюванню внутрішнього попиту на вітчизняну продукцію. Українці повинні віддавати перевагу товарам наших виробників. Звісно ж, цього не досягнеш, ухваливши “зобов’язальний” закон чи підписавши відповідний указ. Наш бізнес має дбати про якість і поступово переконуючи, що їхні товари не гірші - а у багатьох випадках навіть кращі - ніж, приміром, техніка, яку під відомими брендами штампують в Китаї. І повчитися такому позиціонуванню на внутрішньому ринку можна якраз у наших аграріїв та переробників. Допомагати у цьому має й держава. Аби ліквідувати диспропорцію, вона повинна вдатися до так званої “рейганоміки” (політики протекціонізму щодо національного виробника, яку свого часу втілював Рональд Рейган), - вважає економіст Олексій Кущ.

Олексій Кущ
Олексій Кущ

“Перефразовуючи слова Рейгана: “наші гроші знаходять занадто багато імпортної продукції”. Промислова дефляція разом із ревальвацією гривні лише посилять цей процес — імпорту стане ще більше і він почне “з’їдати” навіть внутрішній ринок соціальних товарів. Україні потрібен фіскальний маневр зі зниження податків, але лише як другий крок після демонополізації економіки та посилення базових інстицій, насамперед — судових. Інакше “увесь маневр” піде до кишень кількох фінансово-промислових груп”, - наголосив експерт.

Окрім цього, певно, потрібна й (ненав’язлива) роз’яснювальна робота — приміром, через креатив і флешмоби, які так полюбляє команда нового президента. Бо поки що більше вигоди від зростання споживчого попиту в Україні мають не вітчизняні, а зарубіжні виробники. Щоб там не говорили наші політики “про зубожіння” українців, реальні доходи більшості з нас поступово зростають. Люди готові “вкладатися” у придбання нових товарів — зокрема, техніки тривалого використання. Зростають обсяги продажу в Україні комп’ютерів, смартфонів, брендового одягу і навіть елітних харчів та напоїв. У цьому зв’язку експерти нагадують іще про одну проблему: до збільшення обсягів споживання імпортних товарів українців “мотивує” і невластива “цивілізованим” банківським системам кредитна політика наших фінустанов. Навіть державні банки нині майже припинили кредитування реального сектору економіки, кинувшись “у вир” споживчого кредитування. Це легше і прибутковіше. І, на жаль, більшість позичених коштів українці витрачають саме на імпортні “обновки”. Таким чином, держава втрачає й кредитний ресурс, який за інших обставин банки скеровували б на розвиток виробництва, і додаткові податки, і певний інвестиційний ресурс. Адже, залазячи у борги, люди мають додаткові витрати, унаслідок чого уже не можуть заощаджувати та розміщувати в банках чи вкладати у цінні папери стільки коштів, як раніше, коли споживче і “миттєве” кредитування не були такими популярними.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-