Перехід від «брудної» енергетики до «зеленої». Як це робить Німеччина

Перехід від «брудної» енергетики до «зеленої». Як це робить Німеччина

Укрінформ
Німецька влада виділяє десятки мільярдів євро на відмову від вугілля

Через 20 років, до 2038 року, Німеччина має намір повністю відмовитися від використання вугілля для виробництва електроенергії. В середу на засіданні уряду були ухвалені ключові положення, 8 пунктів, які передбачають заходи в цьому напрямку. У тому числі йдеться про конкретні суми для фінансування цього кроку.

Центральна влада має намір виділити пристойну суму, 40 млрд євро, на те, щоб забезпечити зайнятість десятків тисяч людей, які залишаться без роботи в трьох основних буровугільних басейнах країни – Лужицькому, Рейнському і в Центральній Німеччині, – і взагалі поліпшити життя у постраждалих федеральних землях. На саме створення цих робочих місць, наприклад, будівництво підприємств з виробництва акумуляторних елементів, і супутні програми передбачається інвестувати 14 млрд євро, ще 26 млрд – на «конкретні власні інфраструктурні проекти», які мають підвищити привабливість регіонів для людей і компаній.

Судячи з усього, це далеко не всі кошти, які доведеться викласти державі, не кажучи вже про владу на місцях. Очевидно, доведеться компенсувати, починаючи з 2023 року, коли почнуть закриватися вугільні ТЕС, неминуче зростання цін на електроенергію населенню та підприємствам, а також енергетичним компаніям. Насамперед це такі гіганти, як RWE і Leag, з якими вже розпочато переговори. Називалася цифра 2 млрд євро на рік у вигляді субсидій, але вона ще не затверджена.

У будь-якому разі, міністр економіки і енергетики Петер Альтмайєр обіцяє, що держава шахтарів і робітників не кине. За офіційними даними, прямо або побічно пов'язані з вугіллям на сьогодні близько 60 тисяч робочих місць.

«Ми виконуємо свою обіцянку. Федеральний уряд створює довгострокові перспективи зі стабільними робочими місцями для місцевого населення. Відмова від вугілля має стати шансом для постраждалих регіонів. Структурні зміни – це чудова можливість для постраждалих вугільних регіонів!», – бадьоро запевнив Альтмайєр.

Його відомство має намір доопрацювати законопроект і подати його разом з ще одним супутнім, який також дозріває в надрах міністерства, на розгляд Бундестагу восени з надією на те, що до початку наступного року парламент їх ухвалить.

ВУГІЛЬНА КОМІСІЯ

Мінекономіки та енергетики вибудовує законопроект не як йому заманеться, а на основі рекомендацій так званої Вугільної комісії, повна назва якої звучить як «Зростання, структурні зміни і зайнятість». Скликали її у червні 2018 року з представників бізнесу, профспілок, екологів, науковців, а також керівників самих вугледобувних районів.

Півроку знадобилося, щоб розробити ту саму концепцію, в якій постаралися максимально врахувати взяті Німеччиною на себе міжнародні зобов'язання зі скорочення викидів в атмосферу при мінімальних втратах для економіки країни. В результаті документ на цілих 336 сторінках, який підтримали 27 з 28 членів Комісії, був представлений наприкінці січня нинішнього року. Згідно з ним, поступове виведення з ладу працюючих на вугіллі ТЕС почнеться з 2022 року. Але вже до цього часу планується припинити роботу на теплоелектростанціях загальною потужністю як мінімум 12,5 ГВт – близько 5 ГВт на електростанціях, які працюють на бурому вугіллі, решта – на тих, які використовують кам'яне вугілля. У списку найбрудніших ТЕС – 14. З них і почнуть.

До 2030 року визначено відмовитися загалом від 14,7 ГВт на електростанціях, які працюють на кам'яному вугіллі, і від 10,9 ГВт на тих, які використовують буре вугілля.

Щодо видобутку, то останню партію кам'яного вугілля добули в Німеччині 21 грудня минулого року. Того дня в Рурській області організували хвилюючу церемонію закриття останньої шахти Prosper-Haniel у містечку Bottrop, на якій був присутній особисто федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмайєр. Останніми роками в країні і залишалося тільки 2 такі шахти, на яких працювали 4,5 тисячі гірників, що добували близько 4 млн тонн вугілля.

Буре же вугілля продовжують видобувати в трьох східнонімецьких федеральних землях і в одній – на заході ФРН (яка взагалі є світовим лідером з видобутку цього викопного палива). Це – видобуток відкритим способом в кар'єрах і розрізах. Лігніт – єдиний енергоносій, яким Німеччина забезпечує себе сама і повністю. І ось від нього доведеться відмовитися.

Відмова від вугілля, втім, триває вже не перший рік і пов'язана не лише з любов'ю німців до чистого повітря і з узятими на себе обіцянками щодо захисту клімату. Галузь стає просто нерентабельною. І не лише в Німеччині. У Бельгії, наприклад, останню таку шахту закрили ще у 1992 році, у Франції – у 2004-му, в Британії – у 2015-му. Причому, всюди це сталося аж ніяк не з політичних та екологічних, а з суто економічних причин.

Німці – народ прагматичний. Підрахувавши усю вигоду та збитки, почали закривати шахти ще в середині минулого століття. З 1960 до 2000 років їхня кількість скоротилася з 146 до 12. Але і обійшлося це ні багато ні мало у 200 млрд євро одними лише компенсаціями гірникам.

ЗЕЛЕНИЙ ПЕРЕХІД

У 2022 році має перестати давати струм і остання на території ФРН атомна електростанція. Закон, що встановив план поетапної зупинки АЕС та відмови від атомної енергетики, був ухвалений у 2000 році (пізніше він був скорегований). До сьогодні частка АЕС у структурі енергопостачання країни скоротилася до 11 відсотків.

Відмова від вугілля, від атома – ланки одного ланцюга, багаторічної німецької стратегії «енергетичного переходу» (Energiewende). Стратегії дорогої, на яку держава витратила, згідно з повідомленнями німецьких ЗМІ, лише останні 5 років до 36 млрд євро.

У цьому «переході» відмова від вугілля відіграє важливу роль. Навіть незважаючи на те, що ФРН є, по суті, піонером переходу на нові та відновлювані джерела енергії, цей крок все одно є доволі болючим. Не в останню чергу чисто з моральної точки зору: історія видобутку вугілля в Німеччині нараховує більше 900 років і стала основою її економічного (та й військового) підйому. Та що там казати, саме вугілля та сталь заклали основу єдиної Європи у 1951 році, коли 6 країн континенту підписали Договір про Європейське об'єднання вугілля та сталі, що проклало шлях до створення Європейського Союзу. Суцільні сентименти...

Але не лише це: наразі вугілля все ще становить майже третину в енергобалансі країни.

Але ситуація буде змінюватися. Згідно з проектами уряду, до 2030 року 65% енергопостачання республіки мають бути забезпечені за рахунок поновлюваних, екологічних – «зелених» джерел (ВДЕ). Мета є досяжною, враховуючи темпи зростання частки енергії, виробленої з вітру, біомаси, сонця і на гідроелектростанціях: за підсумками 2018 року вона становила близько 40%, у 2017 це була третина, а у 2016 – 29%, у 2000 – 7%.

Втім, не все так гладко. З одного боку, подорожуючи Німеччиною, неможливо не дивуватися кількості вітряків та сонячних батарей. З іншого боку, противників у них достатньо.

Так, прибережні федеральні землі хотіли б отримати дозвіл центрального уряду на установку на шельфі Північного і Балтійського морів вітрогенераторів, які могли б до 2035 року виробляти сумарно до 30 ГВт електроенергії. Але проти таких масштабних планів виступають екологи.

А фермерам не дуже до душі впровадження ВДЕ-генерації на сільськогосподарських землях.

Така протидія веде до зниження темпів розгортання енергооб'єктів та відповідної інфраструктури. У 2018 році було встановлено вдвічі менше вітряних турбін, ніж роком раніше.

ГАЗОВІ ІГРИ

Така ситуація як би підводить до висновку про те, що Німеччина змушена буде використовувати більше газу і будувати нові газові станції. Наразі частка блакитного палива в німецькій електроенергетиці становить трохи більше 13% (не так багато, як могло б здатися). Проте є думка, що вона має подвоїтися.

Це привід для російського «Газпрому» заявляти про те, що Німеччині не обійтися без сировини, а для багатьох німецьких політиків – аргумент для обґрунтування будівництва трубопроводу «Північний потік 2». Втім, про що вже не раз писав Укрінформ, для Німеччини на російському газі світ клином не зійшовся, навіть враховуючи зниження імпорту з європейських країн. І ФРН останнім часом все активніше працює в напрямку будівництва інфраструктури з прийому скрапленого газу.

Втім, як не парадоксально, для України зниження обсягів російського газового експорту до Німеччини було б не таким вже й вигідним, адже ми все ж таки розраховуємо на його транзит нашою територією...

Якщо вже мова зайшла про Росію, то слід зауважити, що вона є постачальником не лише газу для Німеччини, але й вугілля і нафти. До того ж найбільшим, за нею слідують США і Австралія.

Майже половина всього кам'яного вугілля для німецьких електростанцій закуповується саме в РФ. Останніми роками імпорт неухильно зростав: якщо у 2013 році було закуплено менше 12 млн тонн кам'яного вугілля, то у 2018 більше 13 млн.

Примітно, що ні газ, ні російська нафта не становлять таку велику частку на німецькому ринку енергоносіїв, як вугілля. Просто торгівля цим продуктом не викликає такого політичного резонансу.

Не дивно тому, що не такі вже й віддалені плани Берліна у сфері його енергетичної політики мають відверто засмучувати російських експортерів. Вони б воліли, щоб вугільні ТЕС продовжували диміти і забруднювати повітря (відомо, що вугілля є найбільш шкідливим для клімату енергоносієм).

КОРИСНИЙ ДОСВІД

Чи може все вищесказане, досвід Німеччини, мати практичний інтерес для України, країни, в якій 51% електроенергії дають АЕС, 43% – ТЕС і лише 4% ГЕС і 2% – «інші»?

Мабуть, зараз – у тій частині, що слід більше уваги приділяти розвитку «іншого», а саме – «зеленої» енергетики. Адже це не лише турбота про здоров'я майбутніх поколінь (перспектива досить віддаленого майбутнього, але і спосіб піти від газової залежності, звідки б цей газ не надходив (а це якраз потреба більш ніж актуальна з погляду сьогодення).

От буквально днями директор департаменту відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Юрій Шафаренко заявив, що Україна має потенціал для повного заміщення імпортних енергоносіїв за рахунок одного лише біогазу. «У нас великий потенціал сільгоспсировини, яку ми неефективно використовуємо. Ми підрахували, що якщо використовувати лише 37% відходів сировини, ми отримаємо більше 10 млрд кубометрів газу», – повідомив Шафаренко. Якщо задіяти під вирощування енергетичних культур малородючі землі, то Україна зможе замістити майже 20 млрд кубометрів газу.

Чому б не придивитися уважніше до такого варіанту?

Вітро - і сонячна енергетика дуже повільно, але все ж потихеньку займають все більшу частку в енергопостачанні нашої країни. Хочеться сподіватися, що ця тенденція буде набирати обертів і Україна стане країною інноваційною та прогресивною в цьому питанні.

Ольга Танасійчук, Берлін

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-