Мрія про 17 мільярдів “від приватизації” стане ближчою?

Мрія про 17 мільярдів “від приватизації” стане ближчою?

Аналітика
Укрінформ
Кажуть, довгострокове планування приватизаційних процесів дозволить уникнути помилок, допущених при приватизації в минулому. Хочеться вірити!

У середу уряд затвердив перелік об’єктів великої приватизації. При цьому, як запевнив, міністр Кабінету міністрів Олександр Саєнко, документ не має терміну дії і, за потреби, може як доповнюватися, так і скорочуватись. Тепер, як пояснив урядовець, "орган приватизації – Фонд державного майна України – може більш гнучко підходити до проведення процедур продажу – залежно від готовності того чи іншого підприємства, стану розв’язання його проблем”.

 Особливих “несподіванок” у затвердженому переліку немає. Здебільшого, йдеться про об’єкти, які “кочують” по приватизаційних планах із року в рік. З-поміж них, зокрема, привабливі для інвестора енергетичні об’єкти – "Центренерго", "Тернопільобленерго", "Запоріжжяобленерго", "Харківобленерго", "Миколаївобленерго" і "Хмельницькобленерго". А також АТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", держпідприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" і "Завод "Електроважмаш", ПАТ "Азовмаш", ПАТ "Сумихімпром" , ПАТ "Одеський припортовий завод", АТ "Оріана", ПрАТ "Президент-Готель", ПрАТ "Індар" і ПАТ "НАК "Украгролізинг".

При цьому з переліку об'єктів великої приватизації на нинішній рік вилучили “Турбоатом" і чотири ТЕЦ (Херсонську, Дніпровську, Криворізьку і Сєверодонецьку). Раніше в Уряді і Фонді держмайна вирішили поки що вилучити із приватизаційного списку також Аграрний фонд, Завод алюмінієвої фольги та Калуську ТЕЦ...

21 мільярд і 300 мільйонів: відчуймо різницю

Цього року держава, як відомо, знову планує отримати від приватизаційних процесів трохи більше 17 мільярдів гривень. “Магічна” цифра – 17,1 мільярда тішила око урядовців і парламентаріїв у Держбюджетах-2015, 2016 і 2017. Але у підсумку замість “кругленьких” мільярдів щороку вдавалось одержувати у кращому випадку по кілька сотень мільйонів гривень. Тож у 2018-му, порадившись із фахівцями (найімовірніше, з нумерологами – жарт), Мінфін вніс до проекту державного кошторису іншу цифру 21,3 мільярда гривень. Але й тоді не пішло – за рік вдалося отримати лиш трохи менше 300 мільйонів гривень. Адже, попри сподівання, у 2018-му не вдалося продати жодного лота так званої «великої» приватизації. А трохи заробити допоміг лише продаж малих державних та комунальних підприємств. Зрушити “велико-приватизаційну” справу із мертвої точки, як розраховували, мав продаж 78,2% акцій ПАТ “Центренерго”. І все до того йшло. Але... 11 грудня стало відомо, що конкурс із продажу державного пакета акцій підприємства, який мав відбутися вже за два дні, скасували. Причини, як пояснив виконувач обов’язків голови Фонду держмайна Віталій Трубаров, – недопущення до участі у торгах обох претендентів – ТОВ "Укрдонінвест" і Виробничого унітарного підприємства "Нафтобітумний завод". За висновками конкурсної комісії, подана ними документація не відповідала вимогам законодавства. Крім того, за інформацією від правоохоронців, кінцевим бенефіціарним власником одного з претендентів є особа, яка причетна до діяльності компаній, що зареєстровані в Росії.

Віталій Трубаров
Віталій Трубаров

Упродовж минулого року не вдалося й суттєво наблизитися до завершення передприватизаційної підготовки ще одного важливого об’єкта, на продаж якого Україна покладає великі надії – Одеського припортового заводу (ОПЗ). На відміну від “Центренерго”, достатньо привабливої компанії, поборотися за контроль над якою потенційно готові і вітчизняні і іноземні інвестори, ОПЗ доволі “проблемний”. Усі попередні спроби його роздержавлення виявилися невдалими. Одна із проблем – потенційний негативний «спадок» для інвестора: багатомільярдні борги.

Не наступити на “старі граблі”

Провальні приватизаційні кампанії минулих років старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE-Україна Володимир Дубровський пояснює колосальним спротивом роздержавленню “народної” власності. “Адже, незважаючи на постійну риторику щодо необхідності передачі тих чи інших держоб’єктів у руки дбайливого господаря (та ще й можливості таким чином поповнити бюджет), інкорпоровані і наближені до влади гравці намагалися у будь-який спосіб пригальмувати відповідні процеси, адже самі сиділи (сидять) на фінансових потоках і отримували особистий зиск від діяльності навіть збиткових для держави підприємств, – пояснює експерт.

За таких умов, аби реально виставити на продаж те чи інше підприємство, треба було долати опір людей, які контролюють грошові потоки навколо “кандидатів” на приватизацію. І у новітній історії України урядові це вдалось лише раз – при продажу «Криворіжсталі», та й то не з першої спроби. За підприємство виручили $4,8 млрд, що в 2,4 раза перевищує стартову ціну і майже вшестеро – суму, отриману за підсумками першого аукціону. При цьому незалежні аналітики критикують Фонд держмайна за помилки у визначенні вартості об’єктів приватизації. Чимало конкурсів зірвалися через те, що початкова ціна не зацікавила жодного інвестора. Адже оціночна вартість виставлених на продаж об’єктів не враховувала ні світової кон’юнктури, ні обсягу капіталовкладень, які інвесторові доведеться витратити для відновлення чи оновлення виробництва. Такі цінові забаганки держави завжди намагалися пояснити намірами заробити для бюджету якомога більше коштів. Насправді ж, на думку економіста Володимира Дубровського, за цим можна розгледіти і зусилля тих же “контролерів” фінпотоків, які намагалися у будь-який спосіб зберегти свою “годівничку”.

“У той же час кожен інвестор зацікавлений у придбанні підприємства за вигідною для себе ціною. В іншому разі він не матиме стимулу ні купувати, ні вкладатися у розвиток і модернізацію підприємства, ні у виконання інвестиційних зобов’язань. Адже прибутки він може отримати і в інший спосіб, та і в інших країнах, де інвестування не пов’язане із такими високими ризиками, як капіталовкладення в економіку України”, – пояснює Володимир Дубровський.

Володимир Дубровський
Володимир Дубровський

Тому президент Pericles Global Advisory, член групи радників з приватизації Одеського припортового заводу Ребвар Берзінджі закликає українців «не концентруватися» на ціні, не робити її головною метою приватизації. Адже цей процес має й інші цілі. Головна з них – утримати проданий актив «на плаву», забезпечити його прибуткову діяльність – щоб він і надалі працював та приносив дохід у вигляді податків.

Але серед факторів, які відлякують бізнес (у тому числі, й іноземний) від участі у приватизаційних процесах в Україні, і досі є відсутність ефективного забезпечення права власності, незалежного суду, якому можна довіряти, недосконале земельне законодавство. А також – надмірний вплив так званого «корупційного фактору» та відсутність сучасного антимонопольного законодавства. В ідеалі, подолання цих негативних чинників мало б передувати черговим спробам віддати державне майно в “надійні руки”. Але оскільки цього не зроблено, виконувати відповідне завдання доведеться паралельно із підготовкою приватизаційних конкурсів.          

Ложка дьогтю і “склянка” оптимізму

Частково позитивні зміни у формуванні належного законодавчого підґрунтя для успішних приватизаційних процесів в Україні вже відбулися, – вважає Володимир Дубровський. Зокрема, це пов’язано із ухваленням рівно рік тому (18 січня 2018-ого) Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”, який набрав чинності у травні. Принаймні, цей документ гарантує прозору “малу” приватизацію, яка тепер відбувається винятково через торги у системі «Prozorro. Продажі”. Тож експерти сподіваються на її швидке та успішне завершення.

Що ж до “великої” приватизації, то Дубровський сумнівається, що й цього року ми отримаємо “омріяні” 17 “приватизаційних” мільярдів. Визначальним при цьому буде фактор виборів. “Люди, які сидять на фінансових потоках від великих державних підприємств, зазвичай, пов’язані із тими чи іншими партіями і політиками, які представлені (чи хочуть бути представлені) у парламенті. І посади менеджменту цих підприємств, як правило, є предметом підкилимного торгу між політсилами при формуванні коаліції чи ухваленні доленосних для країни рішень. Тому до парламентських виборів “велика” приватизація навряд чи порадує нас швидкими темпами і значними сумами”, – прогнозує Володимир Дубровський.

Тож поради економістів такі: насамперед, варто визначати пріоритетну мету роздержавлення кожного об’єкта, «не ганятися» за високою ціною, а уважно реагувати на світову кон’юнктуру. Адже вартість одного і того ж об’єкта залежно від обставин у світовій економіці може відрізнятися у рази. Це потрібно враховувати. І розуміти, якщо у 2019-му бодай частину із запланованого до роздержавлення державного майна, яке десятиліттями лежало “мертвим вантажем”, вдасться на прозорому конкурсі віддати справжнім господарям під привабливі для країни інвестиційні зобов’язання щодо капіталовкладень, модернізації виробництва, створення нових робочих місць для українців – це вже буде перемога. Ганятися за мільярдами можна довго, і втратити при цьому шанс отримати справді ефективного господаря.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-