Особливості “життя в борг” по-українськи

Особливості “життя в борг” по-українськи

Аналітика
Укрінформ
У тому, що українці активно позичають, немає нічого поганого. Погано, що прибутковість споживчого кредитування “заважає” банкам фінансувати економіку

Обсяги кредитування населення в Україні торік зросли майже на третину (31,4%). Про це інформує прес-служба НБУ. Загалом українці позичили в банківських установах понад 135 мільярдів гривень. І це – без урахування боргів перед кредитними спілками, кредитними установами-юридичними особами публічного права і ломбардами (за деякими оцінками, це – іще майже 30 мільярдів гривень!). Також у 2018 році зросли залишки (з відсотками) за «старими» ще кредитами в іноземній валюті (в доларовому еквіваленті) – на 6,7% – до 14,4 мільярдів доларів. Тобто, якщо перевести ці борги у національну валюту і пододавати усі наведені вище цифри, отримаємо доволі “кругленьку” суму заборгованості вітчизняних домогосподарств – приблизно 580 мільярдів гривень. Тобто, кожен із українців (включаючи дітей та пенсіонерів) винен різним кредитним установам більше 14 тисяч гривень (знову ж таки – без відсотків і комісій, а також – без урахування позичок для бізнесових потреб).

Щодо банківського кредитування, то в НБУ звітують про відновлення його обсягів до докризового рівня. Щоправда, відбувається це, в основному, за рахунок надання споживчих кредитів, а не іпотеки чи фінансової підтримки бізнесу. Терміни запозичень доволі короткі, а відсотки – рекордно високі. Приміром, торік вартість позик для населення подорожчала майже на 4% – у середньому до 33,1% річних. І це – як-то кажуть, “середня температура по палаті”. Іноді реальна “вартість” позички (особливо, короткострокової) сягає 80-90% річних. Таким чином, споживче кредитування приносить банкам і небанківським фінустановам колосальні прибутки. А це аж ніяк не стимулює до виконання основної функції банківської системи – фінансування реального сектору економіки, – кажуть експерти.

“Така ситуація є наслідком втілення абсолютно безграмотної, як на мене, політики Національного банку. Адже він “узяв курс” на перманентне підвищення облікової ставки, що фактично унеможливило кредитування реального сектору, – наголошує в коментарі Укрінформу голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук, – тож банки зацікавлені у нарощуванні обсягів саме споживчих позик. При цьому вони доволі ліберально ставляться до кредитних історій клієнтів. Адже розраховують, що навіть при виникненні проблем із поверненням частини позичених коштів, висока доходність споживчого кредитування дозволить компенсувати всі ризики. Таким чином, переплачуючи за кредит, добросовісні клієнти “страхують” банкірів від неприємних наслідків їхніх же помилок і прорахунків”.

Борис Кушнірук
Борис Кушнірук

Тому й не дивно, що обсяги кредитування корпоративного сектору залишаються майже незмінними (торік кредитний портфель для бізнесу зріс лише на 4%). При – нагадаємо – 31,4% зростання обсягів споживчого кредитування.

З іншого боку, активізація кредитування приносить і певну користь. Приміром, завдяки позичкам українці мають більше можливостей для комфортного життя “тут і зараз”, а не “колись”. І це, погодьтеся, добре. Адже ми добре пам’ятаємо, що цілі покоління наших співвітчизників так і не дочекалися “кращого життя”, бо, за звичкою, десятиліттями обмежували себе в усьому, аби накопичити кошти на будинок чи квартиру. А потім починали обмежуватися по-новому, бо “прийшов час розв’язувати житлову проблему дітей”...

“Споживче кредитування певною мірою стимулює і зростання економічних показників. Адже підвищення купівельної спроможності громадян позначається на обсягах торгівлі, – каже директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – тож, як свідчить аналіз, минулорічне приблизно 3-відсоткове зростання української економіки вдалося забезпечити саме завдяки поліпшенню показників у торговельній сфері”.

Водночас більшість краму, який населення купує за позичені кошти, – споживчі товари, що завозяться з-за кордону. Тобто, опосередковано через кредити наші банки стимулюють іноземних виробників та вітчизняних імпортерів. Частково це сприяє поповненню державної скарбниці. А також приносить прибуток самим банківським установам, обсяги сплачених якими податків зростають. Але варто пам’ятати, що рівень “віддачі” коштів, які витрачають на споживче кредитування, не йдуть і жодне порівняння з ефектом від додаткового фінансування реального сектора економіки. Тому завдання уряду, НБУ, усієї банківської системи країни – пошук можливостей для забезпечення дешевого кредитування корпоративного сектору, – наголошують експерти.

При цьому вони нагадують про додаткові ризики, які можуть виникнути у зв’язку із нинішніми “кредитними перегинами”.

“Варто враховувати, що при погіршенні економічної ситуації в Україні, пов’язаної, скажімо, із впливом ймовірної світової фінансової кризи чи реалізацією всередині країни прожектів деяких політиків-популістів, кількість проблемних кредитів може зрости в десятки чи й сотні разів, – пояснює Борис Кушнірук, – тому стрімке нарощування обсягів споживчого кредитування може призвести до колапсу – банкрутства окремих банків і виникнення дисбалансів у вітчизняній банківській системі загалом”.

А Ілля Несходовський, своєю чергою, нагадує, що надмірне захоплення українців придбанням імпортних товарів негативно позначається на зовнішньоторговельному сальдо країни. Зокрема, за попередніми оцінками, за 2018 рік від’ємне сальдо сягнуло 9 мільярдів доларів. За такої ситуації існує ймовірність збоїв у платіжному секторі. Що в підсумку може обернутися черговим витком знецінення національної валюти та іншими проблемами.

Ілля Несходовський
Ілля Несходовський

Для уникнення проблем у майбутньому Несходовський також закликає звертати більше уваги на роботу небанківських фінустанов, які фактично на власний розсуд визначають умови кредитування і “наганяють” вартість кредитів за рахунок прихованих комісій, невиправданої пені, юридичних пасток у договорах із клієнтами. При цьому рівень перевірки платоспроможності позичальників такими структурами, як-то кажуть, “накульгує”: гроші видають фактично “людям із вулиці”.

Кредит американський і український – як дві “великі різниці”

Отже, українці дедалі більше звикають жити в борг. І по великому рахунку, у цьому немає нічого поганого. Адже такий підхід справді дозволяє родинам забезпечувати собі комфорт, не чекаючи “прекрасного завтра”. Так живуть представники середнього класу і в багатьох інших країнах. “Класичним” при цьому вважається досвід США: ледь не кожному школяреві відомо: більшість американських сімей десятиліттями виплачують кредити... за житло, авто, навчання... Але...

“Одна з відмінностей полягає в тому, що у США поряд з іпотечними та споживчими позичками активно кредитують ще й бізнес. І саме на цьому банківські структури заробляють левову частку своїх доходів, – каже економіст Ілля Несходовський. – Відповідно, виробляється більше саме американської продукції, яку потім – в тому числі й за рахунок кредитних ресурсів – активно купують громадяни. При цьому банки роблять ставку на пришвидшення обігу кредитних коштів, а не на намагання “вичавити усі соки” із позичальника”.

“До того ж, переважна більшість виданих у США кредитів мають матеріальне забезпечення. Тобто, ризики їх неповернення мінімальний. Чого не скажеш про кредити на “споживче проїдання”. Окрім того, відсоткова ставка не йде з українською у жодне порівняння. Відповідно, у наших країнах існують різні умови з точки зору майбутнього повернення позичених коштів”, – додає Борис Кушнірук.

Тож насамкінець – кілька цифр, як-то кажуть “для роздумів”. Чи для порівняння...

Іпотечний кредит (позичку на придбання житла) у США видають на 30-40 років під 3-4% річних. Щоправда, банки вимагають сплати першого внеску – приблизно 20%. При середній вартості будинку чи квартири у 200 тисяч доларів йдеться про приблизно 40 тисяч. Це – якраз розмір середньої зарплати американця за рік. Тож накопичити на перший внесок середньостатистичній американській родині вдається за 5-6 років. Надалі місячний платіж за “бюджетне” житло становить від 800 до 1200 доларів (при середній зарплаті 3 – 4 тисячі “зелених”).

Кредит на авто обійдеться дорожче. При цьому банки звертають посилену увагу на кредитну історію клієнта. Для абсолютно благонадійних – від 3,3 до 4,6%, для тих, до кого “є запитання”, – від 6,7 до 9,3% річних.

Один із найбільш затребуваних у США кредитів – на освіту. Його видають на доволі тривалий термін – іноді співмірний з іпотекою. Кредитування за пільговими державними програмами надають під 3,5% річних. Стандартна пропозиція комерційних установ – від 7 до 12%. При цьому поручителем за таким кредитом може бути сам вищий навчальний заклад, який обрав для навчання позичальник. Вартість 4 років навчання на бакалавраті – у середньому 120 тисяч “зелених”. Стільки ж коштують два роки навчання в магістратурі.

Споживчі кредити – за американськими мірками – порівняно дорогі: від 9-10 до 15-16% річних. Але для українців – це також “блакитна мрія”.

Загалом же, за даними статистики, знамените американське “життя у борг” означає, що на "комуналку", сплату за кредитами і медичне страхування пересічний американець сплачує 40% своїх доходів. При цьому вже у 20-25 років, а не у 35-40 (як у нас) живе у власному будинку, має одне чи два авто, відвідує ресторани, активно подорожує своєю країною і закордоном.

Як кажуть в Одесі – “шоб я так жив”. Є до чого прагнути.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-