«Турецький потік»: Кремль починає, Анкара виграє

«Турецький потік»: Кремль починає, Анкара виграє

Укрінформ
Навіщо Москва топить мільярди у водах Чорного моря

Біла труба з написом «TurkStream» повільно опускається у морську безодню – таким кадром турецькі ЗМІ проілюстрували вчора завершення прокладання морської нитки газопроводу “Турецький потік”. Аби в урочистій атмосфері, в компанії турецького президента, але у віддаленому режимі, поспостерігати за цим процесом, російський президент прилетів до Стамбула.

Однакова картинка на екрані, проте для кожного з лідерів означає своє: для Туреччини – це забезпечення власних, постійно зростаючих енергетичних потреб та у перспективі – можливе перетворення на газовий хаб для Європи, для Росії – прокладання шляху для свого газу в Європу в обхід українських територій.

Проект «аби не через Україну» вже обернувся Москві мільярдними необґрунтованими затратами в різних проектах, не лише у «Турецькому потоці». І це лише на прокладання труб, не говорячи вже про мільярди, витрачені на спроби впливу на реалізацію цих енергетичних проектів.

СУМНІВНІ ПЕРСПЕКТИВИ ЗА ВЕЛИКІ ГРОШІ

У Росії не втомлюються повторювати, що «Турецький потік» – це обхідний шлях російського газу в Європу без участі в процесі України. Для підготовленої пропагандою аудиторії – це залізне виправдання для будь-якого коштовного проекту. І хай нині акцент у заявах Москви змістився на співпрацю двох країн – Росії та Туреччини, а також на перспективи від реалізації проекту для Європи, з якою, щоправда, поки нічого конкретного не домовлено, – в Кремлі сплять і бачать, як українська ГТС припиняє свою роботу на європейського споживача. Наскільки це реально? Наразі нереально, в перспективі – реально, і ми це маємо враховувати вже. Інше питання – наскільки ефективно. Потужність прокачування блакитного палива по кожній із двох ниток «Турецького потоку» становитиме 15,75 мільярда кубометрів на рік. Перша нитка – для Туреччини, друга – для Європи. Тобто на ринки країн Південної та Південно-Східної Європи в планах – постачати саме цей об’єм газу. Якщо порівнювати з «Північним потоком-2» (загальний обсяг для першої та другої черг проекту – 100 млрд куб.м. на рік), то «Турецький потік» видається дуже сумнівною підмогою у вирішенні питання постачання газу європейським споживачам в обхід України. А якщо взяти до уваги вартість проекту, то це ще й дуже коштовна забавка.

Загалом про покладені на морське дно у вигляді білих труб мільйони/мільярди зараз говорити не прийнято, – називають лише загальну вартість проекту. «Турецький потік» у червні цього року оцінювали 7 мільярдами доларів, але це далеко не всі витрати.

ПЕРЕТВОРЕННЯ ГАЗУ НА «ЗОЛОТО»

Не варто забувати й те, що «Турецький потік» – то така собі не зовсім рівнозначна заміна «Південного потоку», реалізація якого також була спрямована на те, аби постачати газ до Європи в обхід України. «Вийти» на сушу чотиринитковий «Південний потік» мав у Болгарії, але, попри всі спроби, домовитися не вдалося, причому – більше з Брюсселем, аніж із самою Софією. Згодом, аби не відмовитися повністю (труби ж уже почали прокладати), Росії вдалося улагодити питання з Туреччиною, яка членством в ЄС для прийняття таких рішень не зв’язана, але потужність зменшили вдвічі – з 63 до 31,5 млрд куб.м на рік.

Тому так і вийшло, що прокладати почали чотири нитки «Південного потоку», а «вийти з води» завдяки «Турецькому потоку» зможуть лише дві.

Цей підхід – ми побудуємо, а потім домовимося – вже продемонстрував свою провальність на прикладі «Південного потоку», бюджет якого оцінювався у 23,5 млрд євро та був витрачений на дві третини для прокладання магістралей по території Росії, але Москва знову повторює його з «Турецьким потоком». Наразі немає жодних домовленостей із Євросоюзом про те, на яких умовах і де проходитиме та приєднуватиметься труба з російським газом до європейської газотранспортної системи. І у досягненні цих домовленостей найближчим часом – теж досить туманна перспектива.

Тому, якщо додати до 7 млрд доларів – вартості реалізації «Турецького потоку» – витрати «Південного потоку», то газ, який транспортуватимуть по цій трубі, по вартості для Росії перетворюється на «золото».

ТУРЕЧЧИНА ВИГРАЄ НА СВОЄМУ ПОЛІ

В Анкарі не приховують, що зацікавлені у російському газі. Туреччина з 1987 року закупила в Росії 387 млрд кубометрів газу. Наразі близько половини газу, що споживається в країні, постачається з Росії по газопроводу «Блакитний потік» і Трансбалканському газопроводу. Минулого року об’єм постачання становив 29 мільярдів кубометрів газу, що на 17% більше показників 2016-го року. Додати до цих об’ємів постачання по «Турецькому потоку» планують наприкінці наступного року. Але слід враховувати, що для регіону цей газопровід далеко не рятівний круг, а лиш один із конкурентних проектів.

Анкара грає дуже вигідну для себе «газову» гру завдяки своїм територіальним перевагам та вмінню домовлятися. Нині на вихід до Європи через турецьку територію також претендують Туркменістан та Азербайджан. Останній уже досяг у цьому напрямі реальних результатів – у червні цього року в Ескішехірі відбулася церемонія введення в експлуатацію Трансанатолійського газопроводу (TANAP), що входить у «Південний газовий коридор» і призначений для транспортування азербайджанського газу до Європи. З цим газопроводом Туреччина отримала для себе ще один шмат «газового» пирога – з 16 млрд кубометрів газу річної потужності TANAP – 6 іде турецьким споживачам, 10 – у Європу. Не так вже багато, але це лиш початок – у планах проект розширювати.

Щодо співпраці з Туркменістаном успіхи менші – останні переговори велися на початку цього місяця під час візиту глави МЗС Туреччини Мевлюта Чавушоглу до Ашгабата. Йшлося про можливості поставок туркменського газу в Європу завдяки будівництву Транскаспійського газопроводу, зокрема з подальшим виходом на Трансанатолійський газопровід. Поки це плани, але всі перемовини з турецького боку об’єднує одне: в Анкарі майстерно вміють зіграти на свою користь, беручи до уваги і слабкі, й сильні сторони партнерів. Стосується це і «Турецького потоку», адже Москва розраховує на другий і навіть третій етап цього проекту, в той час як реальним до реалізації наразі є лише перший етап з постачання російського газу в Туреччину, до того ж, за доволі вигідними цінами – про них Анкарі вдалося домовитися за непростих умов торгу з Москвою.

ТОЧНОСТІ ДИПЛОМАТИЧНОГО ХРОНОМЕТРАЖУ

Зацікавлення Росії та незацікавлення України в реалізації «Турецького потоку» очевидні. Турецька ж сторона співпрацю у форматах «Туреччина-Україна» та «Туреччина-Росія», в т.ч. в енергетичній сфері, чітко розділяє, про що невтомно повторює на всіх рівнях: від найвищого президентського до робочих у МЗС. В Анкарі запевняють, що співпраця з Києвом та Москвою лежить у різних площинах та вибудовуються окремо одна від одної, але за незмінної умови – Туреччина підтримує територіальну цілісність України, не визнавала і не визнає анексії Криму, допомагала і буде допомагати кримським татарам, виступає за мирне врегулювання війни на Сході.

Анкара будує відносини з Києвом та Москвою на умовах паритету й підкреслює це у щонайменших деталях. Наприклад, після зустрічі з Петром Порошенком 3 листопада в Стамбулі турецькі ЗМІ поспішили повідомити, що вона тривала 1 годину 15 хвилин. Точнісінько такий самий час тривалості перемовин було вказано після вчорашньої зустрічі Ердогана з Путіним, на якій говорили здебільшого про «Турецький потік». Чи говорили про Україну? Це залишилося за закритими дверима.

В Анкарі чудово розуміють можливі наслідки «Турецького потоку» для України, так само як і те, що газопроводи – це не лише задоволення власних потреб у газі, доходи від транзиту, а ще й отримання важелів впливу як на споживачів, так і на постачальників. І в цьому напрямі вибрано політику малих кроків – реалізації з різними партнерами не надпотужних, але перспективних щодо розширення проектів. Газові «яйця» тут воліють зберігати в різних «корзинах».

Ольга Будник, Анкара

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-