Тимошенко, Азаров, Яценюк, Гройсман - хто більше набрав боргів

Тимошенко, Азаров, Яценюк, Гройсман - хто більше набрав боргів

Аналітика
3804
Ukrinform
Почастішали звинувачення влади у «манії запозичень». Насправді ж їй ми «завдячуємо» зростанням боргу лише на $3 млрд з 76-ти...

У найближчі два роки Україна має повернути зарубіжним кредиторам $5,5 млрд заборгованості. Це – приблизно 4,5% ВВП. Ще майже $3 млрд (лише у 2019-му) знадобиться для того, щоб розрахуватися за валютними зобов’язаннями на внутрішньому ринку. При цьому, за даними міжнародного рейтингового агентства S&P Global Ratings, за умовами нової програми співробітництва з МВФ, жодного цента із $3 млрд, які наступного року надійдуть від Фонду, Київ не зможе витратити на погашення державних боргів. Адже всі транші призначені винятково для поповнення валютних резервів НБУ. Водночас домовленості з Міжнародним валютним фондом дозволять нам отримати додаткову макрофінансову допомогу в $1 млрд від Євросоюзу і $800 млн гарантій від Світового банку. Також перед країною відкриваються нові можливості для порівняно недорогих запозичень на міжнародних фінансових ринках. До речі, за даними поінформованих джерел, Міністерство фінансів уже планує залучити до $2 млрд, розмістивши 10-річні єврооблігації в доларах. Таким чином, країні, вочевидь, вдасться уникнути дефолту і погасити поточну заборгованість перед кредиторами. Але повністю розв’язати проблему без стрімкого розвитку економіки і спрямування вільних коштів на погашення боргового тіла не вдасться. Бо «механічне» перекредитування означатиме лише спробу відкласти вирішення питання на майбутнє.

Саме в такому накопиченні боргів, за якими доведеться розраховуватися не лише нинішнім, а, вочевидь, і наступним поколінням українців, як завжди, модно звинувачувати чинну владу. Насправді ж, як виявляється, заборгованість активно формувалася за всіх прем’єрів, починаючи з «другого» уряду Тимошенко.

Як Київ копав собі (чи заліз у) «боргову яму»

До 1994 року, в період переходу України до самостійного господарювання, держборг формувався безсистемно і фактично не відображався в офіційній статистиці. Вперше точну суму заборгованості країни експерти вирахували станом на початок 1994–го. Йшлося про $4,8 млрд. Україна залучала ці кошти на міжнародних фінансових майданчиках як кредити для НБУ і активно надавала урядові гарантії під іноземні кредити для вітчизняних підприємств. Також тривало врегулювання боргових взаємовідносин з Російською Федерацією.

Починаючи із 1995-го, Київ вдається до внутрішніх запозичень – переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Тоді ж Україна почала співпрацю з некомерційними міжнародними фінансовими інституціями, зокрема, Світовим банком та МВФ. «Піковим» з огляду на боргове навантаження став 2000 рік. Тоді показник держборгу сягнув 48% обсягу ВВП. В абсолютних цифрах це – $15,2 млрд.

«До 2000 року платіжний баланс України постійно погіршувався. Фактично усі резерви йшли на утримання валютного курсу, – нагадує директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – особливо болісного удару наша фінансова система зазнала у кризовий 1998-й. Тоді відбулася суттєва девальвація молодої вітчизняної валюти (із 1,87 до 5,5 гривень за долар). Тому й доводилося активно виходити на зовнішні ринки запозичень».

Зате потім – у період економічного зростання 2001-2007 років – рівень прямого державного і гарантованого державою боргу скоротився до 12,3% валового внутрішнього продукту (показник, якому могли позаздрити більшість провідних економік світу).

Та у 2008-му «вдарила» глобальна фінансова криза. В Україні почалося економічне падіння, відбулася суттєва девальвація вітчизняної валюти, коли курс підскочив аж до 11 гривень за долар, стабілізувавшись, зрештою, на позначці 8,3. Через активну політику запозичень на кінець 2009 року рівень держборгу зріс до 38,4% ВВП.

Юлії Тимошенко
Юлії Тимошенко

Таким чином, менш ніж за два роки уряд Юлії Тимошенко позичив в МВФ, Світового банку та у інших кредиторів приблизно $26 млрд. Зокрема, у 2008-2009-му, за новою програмою Stand by Україна отримала від Міжнародного валютного фонду $10,6 млрд. Перший транш – $4,5 млрд у терміновому порядку зарахували до золотовалютних резервів Національного банку. Інші два транші – переказали безпосередньо до бюджету. Як вони були там витрачені – тема окремого дослідження.

Ілля Несходовський, наприклад, переконаний, що отримані від міжнародних фінансових донорів кошти тоді були використані нераціонально. Тому що вони, в основному, ішли на підтримку окремих банків, які через непродуману (а іноді – і спекулятивну) політику опинилися на межі банкрутства. Не сприяли скороченню заборгованості і падіння експортної виручки та гальмування внутрішніх економічних процесів.

Микола Азаров
Микола Азаров

У 2010-му до цієї суми додалося ще $14 млрд (частину цих коштів позичав ще кабмін Тимошенко, але більшість – уряд Миколи Азарова, який був сформований 11 березня, після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича). У 2011-му ситуація дещо поліпшилася, але до 2013 року все, як-то кажуть, повернулося «на круги своя». В рамках програми співпраці із МВФ Україна отримала два транші – загалом майже $3,4 млрд. Начебто й небагато. Але при цьому чинний тоді Кабінет Міністрів, як і попередній, активно вдавався до комерційних запозичень на зовнішніх ринках, а також зловживав постійним випуском ОВДП. Серед причин активізації запозичень експерти називають намагання штучно утримати курс національної валюти (через активне розбазарювання золотовалютних резервів). Але в умовах збереження негативного сальдо зовнішньої торгівлі всі ці кошти, як-то кажуть, «ішли в пісок». Не допомогли і сумнозвісні три «російські мільярди для Януковича»… При цьому, до «спільних» із урядом Тимошенко $14 млрд запозичень 2010-го, Микола Азаров за час урядування «додав» іще приблизно $19 млрд.

Таким чином, на кінець лютого 2014-го нова влада отримала у спадок «від папєрєдніків» борг у $73,23 млрд (у тому числі: $27,83 млрд – зовнішні запозичення, $32,24 млрд – внутрішні, $13,16 млрд – борг, гарантований державою).

Арсеній Яценюк та Володимир Гройсман
Арсеній Яценюк та Володимир Гройсман

Надалі внутрішній борг скорочувався, зовнішній, навпаки, зростав. Зокрема, від Міжнародного фонду у 2014-му Україна отримала $4,3 млрд (два транші в рамках нової позики Stand by). А вже 11 березня 2015-го МВФ замінив її на нову чотирирічну програму EFF. Перший транш обсягом $5 млрд надійшов одразу ж після підписання Меморандуму. На початку серпня Україна отримала черговий транш – $1,7 млрд. Ці гроші пішли на поповнення резервів Нацбанку. Потім, після річної паузи, МВФ переказав черговий транш – $1 млрд (вересень 2016-го), стільки ж Україна отримала у квітні 2017 року. Гроші використали для стабілізації ситуації на валютному ринку.

«Допомога від МВФ сприяла утриманню гривні від подальшого падіння у найбільш критичний період 2014-2015 років, – каже Ілля Несходовський, – також важливо, що частину коштів переказали безпосередньо до бюджету. Це допомогло державі у виконанні низки соціальних програм, зокрема, вдалося вчасно виплачувати пенсії і зарплати в бюджетній сфері».

За словами експерта, не обійшлося і без помилок. Зокрема, у 2015-му Нацбанк запізно реагував на негативні сигнали від ринку. Це й призвело до подальшого знецінення гривні і викликало додаткову потребу у запозиченнях, які через несвоєчасність вже не були такими ефективними…

Виплати кредиторам: тимчасові заходи і «глобальні» перспективи

Звісно ж, при цьому не йдеться про суто «арифметичне» нарощування заборгованості: в усі періоди Україна змушена була витрачати додаткові кошти на обслуговування боргу: певні суми поверталися кредиторам, виплачувалися відсотки за користування позиками, частину заборгованості вдавалося реструктуризувати.

Нагадаю, згідно з вітчизняними та іноземними дослідженнями, економічно безпечний рівень державного і гарантованого державою боргу для України становить приблизно 35% від ВВП. Країна вже тричі була не в змозі самостійно виконувати свої боргові зобов'язання.  Приміром, наприкінці 1990-х довелося реструктуризувати зовнішній держборг і кілька разів вдаватися до реструктуризації внутрішньої заборгованості. А після кризи 2008-го Київ звертався по екстрену допомогу до міжнародних фінансових організацій. Сума позики тоді була другою за обсягами у світі після допомоги МВФ для Угорщини. У серпні 2015-го завершились переговори із клубом кредиторів України: досягнуто домовленості про списання 20% боргу та подовження на чотири роки терміну погашення українських єврооблігацій. Тобто, пік виплат припадає якраз на «виборчий» 2019-й.

Зараз борг України сягає $76 млрд. (72% ВВП). Причому, зовнішній борг сягнув $48 млрд. Найбільший кредитор  України – Міжнародний валютний фонд – 7,47% загального обсягу державного боргу (за 24 роки співпраці з цією інституцією Київ загалом позичив у неї понад $31 млрд.). 5,44% українського держборгу «тримає» Міжнародний банк реконструкції та розвитку (основна кредитна установа Світового банку).

Ілля Несходовський
Ілля Несходовський

«Але не треба забувати і про наші зобов’язання перед іншими кредиторами, – каже економіст Ілля Несходовський. – Адже загалом у 2019-2021 роках Україні належить виплатити позичальникам $19 млрд. Сума – украй серйозна».

Тож аби Україні і далі не довелося домовлятися про реструктуризацію, що автоматично продовжить наше «ходіння борговим колом», влада має дбати про продовження економічних реформ, залучення інвестицій, що, безперечно, поліпшить наш зовнішній платіжний баланс. При цьому найбільшою проблемою у зовнішній торгівлі експерт вважає так звану «корупційну складову»:

«Часто Україна відправляє продукцію на експорт за заниженою ціною. Різниця ж між цією вартістю і світовими цінами осідає на офшорних рахунках. Тим часом значна частина іноземних товарів надходить в країну контрабандою – без сплати податків і зборів. Це не лише позначається на наповненні бюджету, а й призводить до дисбалансів на внутрішньому ринку, роблячи українську продукцію неконкурентоспроможною. Все це суттєво погіршує наш торговельний баланс і позначається на платіжному сальдо. Тож чим швидше ми викорінимо обидві біди: офшори і контрабанду, – тим швидше розрахуємося із боргами: як із зовнішніми, так і із внутрішніми кредиторами», – підсумовує Ілля Несходовський.

Резюме: чим вічно шукати винних, часто «призначаючи» ними не тих, кого треба, чи не час почати продуманий і ефективний шлях виходу з перманентної кризи?

Владислав Обух. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-