Наше суспільство дорослішає і вже давно цікавиться складними речами. Янукович, війна, звільнення від залежностей, та й соціальні потрясіння спровокували запит людей на знання про підприємства енергетики, ціну тарифу, раунди переговорів, види диверсифікації. Ольга Кошарна, медіа-директор асоціації "Український ядерний форум" – одна з найвідоміших публічних експертів в атомній енергетиці. З нею ми обговорили найважливіші проблеми нашого енергокомплексу, які не завжди виявляються найбільш гучними.

- Ольго Павлівно, для початку філософське запитання. Яке, на ваш погляд, оптимальне співвідношення різних видів генерацій?

- Подібні завдання і подібне планування об'єднаної енергосистеми України (ОЕСУ) – компетенція НЕК "Укренерго". Для прикладу можна навести дані Укренерго про вже підписані договори на приєднання до 2025 року до мереж ВДЕ потужностей на 7,4 тис. МВт. При цьому ОЕСУ може прийняти до 3 тис. МВт без загрози її розбалансування. Така система вимагає певної моделі, і у кожної країни – своя модель розвитку. Вона залежить від багатьох факторів: достатність водних ресурсів, технології, природні умови...

Наприклад, якщо ми говоримо про Швецію, то у них переважає атомна генерація, яка балансується гідроелектроенергетикою під час пікового споживання. У Норвегії ситуація кардинально протилежна – 90% виробництва гідроелектростанцій, решта – газ. У Франції – 75% атомна генерація, також розвивається ВДЕ та достатньо водних ресурсів. У наших сусідів у Польщі у виробництві електроенергії переважає вугілля, а на гідроелектростанції припадає лише 2% – це складна ситуація для країни.

Атомники підтримують розвиток "зеленої" енергетики, більше того, ми виступаємо за об'єднання зусиль поновлюваної та атомної енергетики, що дозволить Україні досягти цілей "Паризького Кліматичного договору".

Використання ТЕС на вугіллі для маневрування – варварство. По-перше, це екологічно брудне виробництво електроенергії, а по-друге, у наших нинішніх умовах, коли старі ТЕС, які дісталися відомому олігарху задарма, ніхто не модернізує і не встановлює необхідні фільтри, атмосфера забруднюється оксидами сірки, азоту і вуглекислого газу.

На мій погляд, оптимальною моделлю для України є розвиток атомної енергетики у симбіозі з ВДЕ, розвиток малої гідроенергетики. А для ефективного балансування енергосистеми можуть використовуватися нові газотурбінні електростанції. Це стало б ідеальною моделлю розвитку. Україна, на мій погляд, повинна відмовитися від вугільних електростанцій. Це б вирішило низку гострих проблем. На підтвердження своїх слів, компанія ДТЕК зараз намагається максимально швидко, до 2020 року, ввести в експлуатацію вітрові та сонячні електростанції, оскільки завищений "зелений тариф", установлений законодавчо, буде приносити прибуток до 2030 року. Нинішнє лобіювання вугільних інтересів знову і знову відсуває Україну від виконання плану зі зниження викидів від великих спалювальних установок, у рамках зобов'язань, які взяла на себе наша країна при вступі в Європейське енергетичне співтовариство.

- Енергетичні експерти сходяться на думці, що тариф атомної генерації занижений? Проте, дивлячись на повну непрозорість тарифоутворення, простим споживачам складно судити – так це чи ні.

- Україна – країна парадоксів! Ми єдина країна в світі, де перегляд тарифу ВДЕ регламентується законом з прив'язкою до курсу валют. "Роттердам", а відповідно і вугільний тариф, теж перераховується відповідно до зміни курсу валют та ціни на європейській біржі. Атомна генерація, купуючи ядерне паливо за валюту, чомусь не удостоїлася честі на зміну тарифу пропорційно девальвації гривні. Раніше співвідношення паливної складової у вартості електроенергії АЕС було на рівні 20%. Зараз це більше 50% – гривня впала – тариф без змін. Це підтверджується даними ДП "Енергоринок" у порівняльній динаміці тарифу з 2014 по 2018 роки. У всьому світі вартість електроенергії "з вугілля" приблизно на 30% вище за атомну – у нас тариф теплової генерації в чотири рази вище за тариф для АЕС. А тариф для атомної генерації є одним з найнижчих у світі. Парадокс!

Для атомної генерації при формуванні тарифу НКРЕКП застосовує підхід – "витрати + рентабельність", до двох інших генерацій застосовують індикативний підхід. Сьогоднішній тариф Енергоатому не покриває навіть витрати. Це підтверджують слухання у профільному Комітеті ВР, які були присвячені проблемам ядерної енергетики: дефіцит тарифу Енергоатому на 2018 рік становить 13,9 млрд гривень. Недієздатна НКРЕКП не переглядала тариф для Енергоатому з грудня 2017 року, і встановлений тариф 0,54 грн діяв до 1 жовтня 2018 року. З 1 жовтня він підвищився до 0,55 грн і лише для статті "фонд оплати праці".

Енергоатом подовжує термін експлуатації енергоблоків АЕС на 10-20 років, ці роботи вимагають модернізації та заміни обладнання, вимагають виконання програм підвищення безпеки, вимагають виконання "пост-Фукусімських заходів". Атомці необхідні маневрені гідроакумулюючі потужності – необхідно добудувати та запустити гідроагрегати на Ташлицькій ГАЕС, а в тарифі кошти не передбачені. І будівництво стоїть вже дванадцять років. Як ви думаєте, вона важлива для України?! Україна буде об'єднуватися з Енергосистемою ЄС – нам необхідні ці потужності! За умовами договору, Україна повинна буде рік пропрацювати ізольовано (без перетоків з енергосистемами сусідніх країн), щоб підтвердити спроможність та стабільність ОЕСУ. Як ми це будемо робити без маневрених потужностей?

Енергоатом розгорнув будівництво вкрай важливого для забезпечення енергонезалежності України об'єкта Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. Але! У тарифі коштів на його реалізацію не передбачено. Цей проект – наша спільна велика перемога. Парламентські лобісти від РФ зробили все можливе для того, щоб його реалізація не відбулася, але Енергоатом побудує ЦСВЯП – чого б йому це не коштувало.

І природно, не варто забувати про те, що даний тариф не покриває всіх необхідних витрат на підтримку поточної безпечної експлуатації АЕС.

Міненерго затвердило інвестиційну програму Енергоатому, узгодило її з Держатомрегулювання (орган з ядерної та радіаційної безпеки). Інвестпрограма передбачає план заходів із забезпечення безпеки, а НКРЕКП на свій розсуд, не несучи жодної відповідальності за ядерну та радіаційну безпеку і за безпечну експлуатацію АЕС, урізає фінансування цих заходів.

Насправді, тариф для Енергоатому формується за принципом "витрати мінус", а декларуються НКРЕКП як "витрати плюс". Компанія, розуміючи усю відповідальність, змушена брати кредити для виконання цих програм. НКРЕКП заганяє атомну генерацію в боргове замкнуте коло. Нині кредитний портфель Компанії продовжує зростати, зараз він становить 14,9 млрд грн. Крім того, держпідприємство "Енергоринок" не розраховується з Енергоатомом за вже поставлену електроенергію. При цьому борги перед компанією ДТЕК погашаються регулярно – більш того, щоб розрахуватися з вугільною генерацією, ДП "Енергоринок" залучає кредити в банках з дозволу НКРЕКП. А чому подібні аванси не практикуються для закупівлі ядерного палива? Чому НАЕК робить все можливе і неможливе для виконання своїх контрактних зобов'язань, не шантажуючи при цьому всю Україну зупинками енергоблоків. Парадокс?!

Держава взяла на себе зобов'язання з підтримки "зеленої" енергетики, але при цьому переклала всі ці зобов'язання на НАЕК "Енергоатом". Це яскравий приклад поглиблення перехресного субсидування, коли за рахунок вилучення коштів з тарифу для атомної державної генерації підтримується приватний бізнес. Це ненормально. У світі існує безліч різних підходів, наприклад, – "зелені сертифікати". Так само ненормальна ситуація з тарифним перекосом і колосальним розривом між різними видами генерації. НКРЕКП декларує, що всіляко прагне піти від перехресного субсидування, при цьому для населення ціна електроенергії підвищувалася вже п'ять разів і ця вартість – вже вище оптової закупівельної вартості. А перехресне субсидування між промисловістю та населенням залишилося на тому самому рівні – 4,7 млрд в місяць. Це шлях в нікуди.

- Свого часу мене цікавило питання, чому у 2014 році КМДА не реприватизувала Київенерго. Мені відповідали, що це поки технічно і економічно неможливо. Те саме зараз кажуть про "Роттердам +". Не можна, щоб власник шахт був одночасно власником генерації, оскільки, як тільки заходить мова про зміну тарифу, – з'являються «мітингувальники-шахтарі» з профспілками. Як змінити ситуацію?

- О! Це ще один парадокс! Усі ми добре пам'ятаємо весну 2015 року та грудень 2014-го, коли компанія ДТЕК зупинила половину блоків ТЕС і були введені обмеження – "віялові відключення електроенергії". ДТЕК шантажував всю країну з вимогою підвищення вартості вугілля, а "ручні профспілки" під проводом пана Волинця стукали касками на сходах Міненерго.

Всі знають про гучний план "Фортеця" (план-стратегія захисту монополії ДТЕК на енергоринку України, оприлюднений Мустафою Найємом, який передбачає протести шахтарів. – ред.). Я також чудово пам'ятаю засідання паливно-енергетичного комітету ВР, де порушувалося це питання і де тодішній голова НКРЕКП Дмитро Вовк говорив: "Ціна 1100 гривень за тонну цілком обґрунтована". На що представник профспілок відверто погрожував профільному міністру. Природно, що все це було погоджено з керівниками ДТЕК. Вони свого досягли.

Тепер Волинець розповідає, що зарплатні борги шахтарів не тільки не погашені, а й зростають. А як же тоді "Роттердам +", який додатково приніс 7 млрд доходу?

Ще одним прикладом паразитарної схеми в українській електроенергетиці є схема, коли вугільно-паливна компанія продає в Енергоринок електроенергію по 1,80 грн, а потім з ринку купує для експорту за 1,56 грн – і ще користується поверненням ПДВ. За такої схеми ця компанія заробляє 300 млн доларів просто з повітря, при цьому не соромлячись робити гучні заяви про підтримку шахтарів і забезпечення країни електроенергією. Погодьтеся, непоганий заробіток для приватного монополіста на експортному ринку електроенергії. При цьому державну компанію Енергоатом навіть не допускають на ці аукціони – і це регламентується офіційними документами.

Я взагалі вважаю, що держава має повне право на реприватизацію ТЕС.

- А підстава?

- Невиконання інвестиційних програм щодо їхньої модернізації в рамках імплементації Третього Енергопакету ЄС. Приватизація тоді проводилася формально з урахуванням інтересів певних людей. І задекларовані тоді інвестиційні програми для об'єктів, які зараз передані у власність ДТЕК, так і не були виконані. Це доволі вагома підстава.

- Повернемося до відновлюваної енергетики. Нещодавно прочитала статтю, в якій порушувалося питання про те, чому в Україні найвищий в Європі "зелений" тариф? Так чому він такий?

- Повторюся, Україна законодавчо прив'язала формування "зеленого" тарифу до курсу валют до 2030-го року. Особисто я називаю цей закон не інакше як "закон родини Клюєвих". Спроби внести зміни в цей закон у 2014-2015 роках були безуспішними і закінчилися судовими розглядами. Нова модель Енергоринку передбачає ще одне нововведення: НАЕК "Енергоатом" у рамках взятих Україною на себе зобов'язань щодо підтримки "зеленої" енергетики буде зобов'язаний викуповувати всю електроенергію ВДЕ. У законі це називається "перехідним періодом" тривалістю один рік. Але ніхто не може пояснити, у якому обсязі, скільки на це потрібно грошей і як це буде компенсуватися для Енергоатому.

Простіше кажучи, держава зобов'язує державну компанію, яка працює в базі за рівним графіком, купувати електроенергію ВДЕ у приватних конкурентів. Але головний парадокс полягає в тому, що навіть Міністерство енергетики толком не знає обсягів виробництва "зеленої" електроенергії у 2019 році.

- А як же теза про те, що ринок повинен регулювати ціну?

- В законі все виглядає красиво: ринок двосторонніх договорів, ринок на добу вперед, балансуючий ринок. Але по факту: у нас монополізм серед генерацій. Частка НАЕК "Енергоатом" – 58%, ДТЕК – 32%. Про яку конкуренцію йде мова? Давайте або розпродавати ДТЕК, або дробити Енергоатом. Тільки треба пам'ятати, що ядерна енергетика – це набагато більш складна галузь, ніж теплова.

На мій погляд, запуск "нового ринку електроенергії" більше схожий на імітацію реформи. Конкуренції не буде. Більш того, у початковому варіанті законопроекту були спроби прибрати НАЕК "Енергоатом" з ринку двосторонніх договорів на деякий час – на підставі того, що собівартість виробництва електроенергії Енергоатому нижча, ніж на вугільних станціях. Теплова генерація в наших умовах – не конкурентна.

Новий ринок повинен запрацювати 1 липня 2019 року, але маю великі сумніви щодо цього. Занадто багато труднощів, у тому числі технічних. Якби в Україні був дієвий Регулятор, який дотримується балансу між інтересами споживач-бізнес-держава, то така модель могла б працювати за умови відсутності перехресного субсидування. У всьому світі оптовий покупець-промисловість платить менше, ніж населення, у нас же – населення платить двічі, а все тому, що у нас політичні інтереси превалюють над інтересами країни.

- Російські медіа знову почали розганяти тему "нового Чорнобиля" через впровадження американського палива на українських АЕС. Як на це реагувати?

- Це не нова тема. Потрібно розуміти, що це ще один із елементів гібридної війни РФ проти України. Перші "інформ-істерики" були у 2008 році, після підписання Енергоатомом комерційних контрактів на поставку ядерного палива компанії Westinghouse. Росія чудово знала, що Україна почала роботу над проектом диверсифікації ще у 2000 році. Методи ведення "війни" у Росії завжди були однаковими – відверта брехня.

Westinghouse – серйозна компанія, світовий лідер, який провів велику науково-дослідницьку та конструкторську роботу, сконструював паливну збірку ТВЗ-W для реакторів ВВЕР-1000, в тому числі і для чеської АЕС "Темелін". Зараз Україна вийшла на фінальну стадію процесу диверсифікації поставок ядерного палива – Україна позбавилася шантажу з боку РФ. Паливом Westinghouse повністю завантажена активна зона енергоблоку №3 ЮУАЕС, через рік це паливо отримає дозвіл на промислову експлуатацію. Природно, що російський монополіст не хоче такої конкуренції.

Крім того, це не просто примха України. Це виконання вимог Комюніке про енергетичну безпеку Євросоюзу (травень 2014 р.), в якому сказано, що всі нові проекти в Європі і старі АЕС (у тому числі і радянського проекту) повинні диверсифікувати поставки ядерного палива, тобто мати більше одного постачальника. Рішення про розробку цього документа було прийнято після початку агресії РФ щодо України.

Паливо Westinghouse за своїми технічними та експлуатаційними характеристиками вже показало, що воно краще, ефективніше і конструктивно цікавіше. І така технологічна конкуренція змушує компанію "ТВЕЛ" ворушитися, але не в тому напрямку. ТВЕЛ вже втратив частину українського ринку, а тепер втрачає і європейський ринок. МАГАТЕ реалізовує проект підтримки країн Східної Європи у питаннях диверсифікації поставок палива для реакторів ВВЕР-1000, ВВЕР-440. Україна як досвідчений гравець виступає консультантом в цьому проекті. Як результат, Росія втратить цей ринок.

Питання в іншому: чи варто Україні на 100% відмовлятися від російського палива? Я думаю – ні. Тільки конкуренція, тільки технологічне змагання постачальників позначаються оптимально і на ціні, і на якості.

- Диверсифікація стосується тільки палива чи є ще щось, від чого відмовилася Україна в атомній галузі?

- Співпрацю з РФ зведено до мінімуму. Немає закупівель обладнання. Україна відмовилася і від їхніх інжинірингових послуг. Продовження термінів експлуатації енергоблоків АЕС Енергоатом проводить без залучення російських фахівців. Українські атомники, максимально використовуючи потенціал вітчизняних виробників, у партнерстві з європейськими та американськими компаніями реалізують всі проекти самостійно. Якість підтверджується міжнародними експертними місіями ВАО АЕС і МАГАТЕ.

Енергоатом, вибравши курс на забезпечення енергонезалежності України, – чітко прямує цим шляхом: реалізовуючи проект диверсифікації, будуючи Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива, навчаючи та підвищуючи кваліфікацію своїх унікальних фахівців.

Щоб не бути голослівною – харківський "Турбоатом". Унікальне підприємство, яке з НАЕК "Енергоатом" цього року номінується на державну премію в галузі науки і техніки за виконання робіт із заміни конденсаторів на Запорізькій та Южно-Українській АЕС. Масштаби проведених робіт, без перебільшення, – колосальні!

Турбоатом – це приклад того, як державне підприємство може бути стабільно прибутковим і успішним зі своєї науковою та конструкторською базою, зі своїми унікальними розробками та продукцією, яка затребувана на світовому ринку.

- Ви згадали Централізоване сховище, ви вірите у повторне використання відпрацьованого ядерного палива?

- Централізоване сховище для відпрацьованого ядерного палива – багатостраждальний, багаторічний проект для політичних спекуляцій. Ставлення політиків до сховища в різний час залежало від того, з якого боку вони перебували - при владі чи в опозиції. Колись Тимошенко називала його "могильником", який знищить всю Україну і Київ, – ставши прем'єр-міністром, вона ж підписала техніко-економічне обґрунтування на його будівництво. Коли противники проекту доводять, що сховище Україні не потрібне, небезпечне тощо, можу тільки запропонувати їм ознайомитися з досвідом провідних країн Європи, де вже давно перейшли на сухе зберігання відпрацьованого ядерного палива. І тільки Болгарія та Україна досі возять ВЯП до РФ. Для України це 200 млн доларів на рік.

Я хімік. Я вірю в науково-технічний прогрес, і скоро настане час, коли ВЯП будуть використовувати для нових поколінь реакторів. Оскільки відпрацьоване ядерне паливо – це справді цінна енергетична сировина.

- Чи є реальні перспективи для розвитку атомної енергетики в Україні? Які проекти обговорюються і розглядаються компанією Енергоатом. Як у майбутньому буде виглядати атомна галузь?

- І бачення, і плани – є. Треба добудувати два блоки Хмельницької АЕС. Повною мірою реалізувати проект "Енергоміст - Україна - Європейський Союз". Його технічна та економічна привабливість полягає в тому, що НАЕК "Енергоатом" розглядає його реалізацію безпосередньо в комплексі з добудовою енергоблоків №3 та №4 ХАЕС та розвитком інфраструктури міждержавних електричних мереж шляхом відновлення лінії 750 кВ "Хмельницька АЕС - Жешув". Усі ці заходи є невід'ємною складовою глобального проекту інтеграції об'єднаної енергосистеми України в європейську енергетичну систему ENTSO-E. Експорт електроенергії енергоблоку №2 Хмельницької АЕС до країн Європейського Союзу створить механізм фінансового забезпечення розвитку генеруючих потужностей атомної енергетики – фінансового інструменту для добудови Хмельницької АЕС.

Реалізація цього проекту стала б гарним прикладом взаємовигідного партнерства державного та приватного бізнесу, спрямованого, серед іншого, і на поліпшення інвестиційної та репутаційної привабливості України.

Якщо ж говорити про майбутнє, нове ядерне будівництво, то перспективними дійсно є модульні реактори малої та середньої потужності. У різних країнах уже розроблено понад 50 проектів у цьому напрямку. Я думаю, що це майбутнє світової ядерної енергетики. Епоха гігантоманії закінчилася. Величезні капітальні вкладення під час будівництва великих АЕС зараз вкрай складно залучити. Малі реактори гарні тим, що вони модульні, і у кінцевому підсумку – не такі дорогі, вони дозволяють децентралізувати генерацію, наблизити її до споживача електроенергії. Вони більш маневрені. Реактор великої потужності, наприклад, 1000 МВт, можна замінити десятком маленьких на одному майданчику. Вони конструюються з так званими пасивними системами безпеки з урахуванням усіх уроків Фукусіми, Чорнобиля, досвіду експлуатації всього світового реакторного парку і містять у своїх проектах передові розробки ядерної науки і техніки. Я вважаю, що в цьому – майбутнє ядерної енергетики України. І я впевнена, що атом у мирних цілях себе ще не вичерпав.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Данііл Шамкін, Укрінформ