Що спільного в українських атомників та канадських лісорубів?

Що спільного в українських атомників та канадських лісорубів?

2516
Ukrinform
Репортаж зі святкування 25-ї річниці створення Українського ядерного товариства

Ювілейні зустрічі галузевих об'єднань подібні одна до одної. Зазвичай професійні розмови (а захоплені люди, як канадські лісоруби, під час забав завжди говорять про роботу) нецікаві стороннім спостерігачам, але не в цьому випадку. Бо професійні розмови  атомників – виняток, вони про історію та проблеми нашої енергетики, про атомну галузь та безпеку.

Днями в готелі «Русь» відбулося святкування 25-річчя створення Українського ядерного товариства.

Професійне об'єднання «зубрів» атомної енергетики було засноване через два роки після проголошення Незалежності. Воно не було і не стало банальною профспілкою чи структурою соцзахисту для пенсіонерів галузі, це швидше – рада старійшин. У будь-якій іншій сфері досвід попереднього керівництва та отців галузі не дуже цікавить амбітну молодь, а в атомній енергетиці він украй затребуваний, тут зберігається сталість, безпека базується на досвіді. Напевно тому, що ця галузь збирає найрозвиненіших технарів – колишні директори атомних станцій з часом перетворюються на тематичних філософів. Виступ Володимира Броннікова, у минулому – директора Запорізької атомної станції, підтвердив мої думки:

Володимир Бронніков
Володимир Бронніков

- Розкажу вам давню притчу. Йдуть дервіші, а тут троє чоловіків займаються будівництвом. «Чим ви займаєтеся?» – запитали дервіші у них. «Ношу цеглу», – сказав один. «Роблю стіну», – каже другий. «Будую храм», – відповів третій. Я  хотів би, щоб кожен із нас розумів, що будуючи та обслуговуючи станції, ми творимо храм культури нашої енергетичної безпеки. Храм, який непомітно для країни постачає їй електроенергію. І якщо при цьому інші енергетичні напрямки деградують – подивіться, як димить кожна ТЕС – то при цьому я бачу, як працюють наші атомні станції. Для нас безпека та чистота – поняття засадничі. І нам слід берегти та ростити покоління, яке створюватиме нову атомну енергетику України. А ми, сподіваюся, заклали фундамент цієї культури та розуміння її важливості. Ми не можемо дозволити собі залишити проблеми для нащадків і маємо знайти вирішення усіх проблемних питань, які існують в атомній енергетиці. А все нове, що створюється, повинно бути безпечним для людини.

В залі, де відбуваються урочистості я сиджу поруч із Віктором Демидюком, заступником генерального директора Хмельницької АЕС.

- Як ставляться до атомної станції у вашому регіоні? Нормально люди сприймають перспективу добудови атомних реакторів? – запитую його.

- Ми розташовані на стику двох областей, – відповідає Віктор, – Рівненської та Хмельницької, тому за нами спостерігають жителі обох територій. Ми двічі проводили громадські слухання. І зараз проводимо зустрічі, тривають обговорення з місцевими громадами питань продовження терміну експлуатації реактора, добудови третього та четвертого енергоблоків. Люди розуміють, коли з ними працюють, до них відкриті. На станції є відділ роботи з громадськістю. Там є свій інформаційний центр, своя телестудія, газета. Наші програми транслюються й у Рівному, і в Хмельницькому, де ми розповідаємо про всі події, які відбуваються на підприємстві. А в Нетішині створено підрозділ Українського ядерного товариства, який працює для просвітництва. Така активність, візити депутатів місцевих рад і Верховної Ради та й екскурсії (ми прийняли цього року понад три тисячі відвідувачів) дуже сприяють налагодженню діалогу. Люди бачать виробничу дисципліну, культуру безпеки і кажуть: «О, а в Україні щось працює». Ми маємо сайт, присутні в соцмережах, ті, хто комунікує з нами, перебувають у колі наших симпатиків.

Чим цей захід був ще цікавий, так це тим, що у кожного наступного спікера нібито був внутрішній таймер – виступали недовго, але згадували дійсно важливі для країни моменти.

Генеральний директор партнерської організації Ядерний Форум Микола Кухарчук нагадав, що в критичний для держави час частка АЕС в загальному обсязі виробництва електроенергії сягала 68 відсотків.

Микола Кухарчук
Микола Кухарчук

Президент Українського Ядерного товариства Григорій Муляр, подякувавши всім присутнім, казав, що гідне існування нашої держави, її економічне зростання та благополуччя є неможливим без збереження та розвитку ядерно-промислового комплексу, що майбутнє – за професіоналізмом, інноваціями та технологіями, а отже майбутнє – за ядерною енергетикою.

Григорій Муляр
Григорій Муляр

Інші відзначали, що за ці роки атомники добудували «Укриття» на ЧАЕС, що втримали енергетичний баланс в умовах жорсткого дефіциту вугілля; зазначили й про те, що товариство перетворилось у потужну фахову спільноту, яка об'єднує тисячі членів, що вони плекають науку та експертну думку, не дозволяючи інформаційним пропагандистам країни-агресора згорнути проекти з диверсифікації джерел постачання ядерного палива на українські АЕС, побудови Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.

У перерві на каву ми підходили до відомих атомників – розпитати про їхню думку щодо ситуації у вітчизняній енергетиці.

- Ви задоволені тим, як розвивається ядерна галузь? – цікавимося  у Володимира Броннікова.

- Галузь зберігається. Вона не деградує. Але треба відновити здатність проектувати, будувати та вводити у експлуатацію нові блоки.

До нас приєднався Микола Штейнберг, колись – заступник міністра енергетики, перший голова Держатомнагляду України, який став головним інженером Чорнобильської АЕС через десять днів після аварії (зараз він консультує японський уряд у питаннях Фукусіми).

Микола Штейнберг
Микола Штейнберг

- Який реактор вам здається кращим для вітчизняної атомної енергетики у майбутньому? – запитуємо його.

- Корпусний водо-водяний реактор (тип атомного реактора, найбільш поширений у світі, використовує в ролі сповільнювача та теплоносія звичайну (легку) воду – авт.). Майже у всьому світі будується саме цей тип реактора, а починав Вестінгауз. Для України це найбільш відпрацьована та безпечна технологія, інфраструктура, традиція, досвід. Шукати інші варіанти не раджу, бо дуже дорого змінювати інфраструктуру. Це колосальні гроші. Нам потрібні реактори великої потужності, якими і є водо-водяні. Взагалі все вирішує економіка безпеки, а решта – справа смаку.

- Яка проблема атомної енергетики найгостріша? – далі розпитуємо ми, користуючись тим, що наш спікер в Україні.

- Енергетика – суперцікава галузь, яка вимагає міркувань на кілька десятиріч уперед. Для цього потрібно мати інтелект, розуміння світу, філософію, якщо хочете. Ви розумієте, що для більшості людей енергетика – це лише вмикач на стіні: включив – є світло, вимкнув – немає. Більшість просто не розуміють, що у нас нема складів, на яких ми можемо зберігати електроенергію. Якщо ви втратили потужність у мережі – ви на нулі. Це інша психологія. Ми з колегами намагаємося сформувати прогноз щодо перспектив вітчизняної енергетики. Тут багато складових. Наприклад, йдуть розмови про розвиток в Україні відновлювальної енергетики. Але як робиться на Заході? На мегават відновлювальної енергетики вводиться резерв, будується приблизно 0,75 мегавата інших джерел. Дує вітер – є енергія, перестав – інші підхопили. А чим підхопить Україна? Розвивайте відновлювальну енергетику, але не проваліть ситуацію, панове, підхопіть, коли хмари вкриють сонце. Дуже важливо пам'ятати, що для вітчизняної атомної галузі залишилось два з половиною - три роки на прийняття рішень щодо її подальшої долі. У 2030-у році з експлуатації буде виведено перші два блоки з нині діючих. Тому рішення щодо будівництва нових атомних енергоблоків треба приймати у найближчі роки. Так наразі ситуація під контролем. Ми споживаємо половину електроенергії від того, що споживали в 90-х роках. Але, якщо ми віримо, що рано чи пізно українська економіка підніматиметься, то треба вже зараз розуміти, на чому вона зростатиме і скільки для цього буде потрібно електроенергії? На чорній металургії? На хімії? Ніхто не знає. А треба про це думати, планувати. Панове, якщо ви хочете перейти на виробництво електроніки, продукції з високою доданою вартістю, то почніть створювати умови. Нема стратегічного сценарію, а енергетика не може розвиватися та плануватися окремо від економіки. Колись на посаді заступника міністра я розробляв план розвитку енергетики, але і досі переконаний, енергетики – інженерні виконавці, а плануванням має займатися міністерство економіки. Ми дивимося, що в нас з ресурсами – уран, нафта, газ – і під це технічно вибудовуємо нашу стратегію. Ми не виживемо, якщо не сплануємо комплексного бачення розвитку держави.

Володимир Коровкін
Володимир Коровкін

…Ми підійшли до ще однієї живої легенди атомників, Володимира Коровкіна, колишнього директора Рівненської АЕС, який починав її будувати:

- Ви схвалюєте те, як розвивається атомна галузь?

- Дещо схвалюю. Правильне рішення – будувати сховище для відпрацьованого ядерного палива. Але нема продовження роду. Рід – це база будівельної індустрії, жорсткий план: коли, де, які блоки будувати. Я вважаю, що розвиток вимагає плану і фінансування. Я по натурі ядерний оптиміст, сам із нуля будував Рівненську АЕС – знаю, що це непросто. Але наполягаю на плануванні.

Під час урочистостей відомі люди галузі отримують грамоти та подарунки. Таке враження, що перед очима проходила вся атомна галузь України у персоналіях. Жінок було не так вже й багато, але серед відвідувачів помітила провідного експерта з ядерної енергетики Ольгу Кошарну, найбільш медійне обличчя галузі. Вона працює у спорідненій Українському ядерному форумі структурі – Асоціації Український ядерний форум, і я із задоволенням слухаю її думки.

- Усі люди, які святкують сьогодні ювілей УкрЯТ, лишаються затребуваними атомною генерацією. Бо керівники ядерної галузі розуміють, наскільки важлива інституційна пам'ять. Припустимо, зараз я працюю у асоціації Ядерний форум, а раніше я очолювала департамент у Державному комітеті ядерного регулювання. І хоча я пішла звідти, за головування кожного нового керівництва я залишаюся радником на громадських засадах, я член нормативної комісії та член колегії Держатомрегулювання. Для регулятора дуже важлива нормативна база та історія її створення, її недоліки, можливо колізії, тому всі ті, кого ви бачили сьогодні, вони – діючі радники керівництва Енергоатома, деякі з них були народними депутатами, виступаючи (у доброму сенсі цього слова) лобістами ядерної галузі. Зараз ми лише формуємо комунікаційні канали для лобіювання галузі. Бо, дійсно, проблеми галузі дуже гострі, й ми у травні готуємо комітетські слухання в парламенті. Від фінансового стану Енергоатома залежить стан і урановидобувної галузі, і енергетичне машинобудування, а за існуючого дефіцитного тарифу – 54 копійки за 1 кВт/год – не вистачає навіть на ремонти. Такої дискримінації, коли тариф на відпуск електроенергії для теплових електростанцій більше ніж втричі вищий за тариф для АЕС, ми не знали ніколи. Тому дуже важливі комунікаційні майданчики, де ми обговорюємо проблеми. Ядерна енергетика – це низьковуглеводна технологія, без якої Україна не зможе досягнути цілей Паризької угоди про кліматичні зміни.

- У суспільства склалося ставлення до атомної енергетики?

- Важко сказати, занадто багато формується міфів. Я якраз зараз читаю лекцію для студентів «ТВЕЛ VS Вестінгауз»: гібридна війна за ринок ядерного палива». Щороку перед 26 квітня – днем пам'яті Чорнобиля, здіймається істерія, Росія піднімає хвилю інформаційної війни у боротьбі за ринок ядерного палива. Вона використовує старий пропагандистський меседж: «Паливо Вестінгауз – новий Чорнобиль». Це озвучується на рівні ООН (такий лист зачитував покійний Чуркін), і Держдума якісь документи приймає та чомусь звертається до Меркель (мовляв, це недобре), і в МАГАТЕ пишуть. І хоча МАГАТЕ не впливає на це, безпека – це відповідальність національного регулятора, але створюється відповідний шум. Треба також розуміти, що ринок ядерного палива у сегменті реакторів типу ВВЕР (в Україні експлуатується 15 енергоблоків типу ВВЕР – авт.) не такий вже й великий, тому РФ так бореться за український ринок ядерного палива. 28 травня 2014 року Єврокомісія прийняла документ щодо надійності постачань, згідно з яким всі реактори ВВЕР радянського дизайну повинні забезпечуватися диверсифікацією постачань. Росія може втратити частину ринку в Чехії, Словакії, Фінляндії, Болгарії. Україна – першопроходець на цьому шляху: ми перші забезпечили реальну диверсифікацію постачання палива для реакторів типу ВВЕР. Тому росіяни так наполегливо намагаються дискредитувати цей процес.

Післямова

Багато років ми жили, не заглядаючи за ворота атомних станцій, дещо інфантильно вважаючи, що стан і проблеми АЕС – головний біль виключно держави. Але такі конференції – ніби нагадування, що українському суспільству час почати цікавитись тими речами, які вважалися складними, намагатись розібратись в питаннях функціонування електроенергетики не лише під час опалювального сезону, та ставити запитання – звідки береться електричний струм, коли ми вмикаємо світло, адже енергетичних «складів» поки не винайшли. Інакше ми залишатимемося масою для маніпулювання з боку власників великих енергетичних підприємств, екстремістів від екології та політиків. Зрештою, як показала конференція, в Україні повно людей, готових говорити про це просто і доступно. 

Олена Мігачова, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-