Іранська стратегія експорту газу: індикатори для України

Іранська стратегія експорту газу: індикатори для України

Блоги
3608
Ukrinform
Дієвим інструментом може стати пришвидшення будівництва трубопровода між Польщею та Україною

Ключовою подією, що знову сфокусувала увагу на Україні, стало рішення провідних європейських компаній Engie, OMV, Shell, Uniper, Wintershall, попри санкції конгресу США проти Росії,  інвестувати значні кошти у проект «Північний потік – 2». Майже одночасно із цією новиною пролунало повідомлення від очільника НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва – «LNG-танкери не пропускають через Босфор».

Для експертів зрозуміло, за такого сценарію Україна, якщо не почати  вживати необхідних кроків, може опинитись у ситуації газової блокади. Чим  же пояснюється така зміна стратегії ЄС та Туреччини?  Якими можуть бути їх наступні політико-інвестиційні рішення у середньостроковій перспективі? Які маршрути імпорту газу варто розвивати Україні?

Вразливість НАТО

Згідно з прогнозними даними Європейської Комісії,  залежність країн ЄС від зовнішніх постачальників енергії зросте з 55,9% у 2015 році до 56,7% до 2025 року. До 2030 року частка газу у загальному споживанні ЄС зросте до 24%. Близько третини обсягу блакитного пального, яке споживає Європа, надходить із Росії.  Балтійські країни майже повністю залежать від поставок із РФ. Економіки Німеччини та Туреччини імпортують 40 % і 60% відповідно. У той же час ці країни є членами НАТО, дії якого сприймаються розробниками політики РФ відповідно до їх стратегічних документів як конкурентні.

Для зменшення впливу РФ на НАТО, США та ЄС намагаються побудувати мережу трубопроводів, які б по території Туреччини з’єднали Близькій Схід з Європою. Очікувалось, що цієї мети можна буде досягти провівши трубопровід Катар-Туреччина. Однак як свідчать події у Сирії, цей маршрут зупинений політичним альянсом Ірану, Іраку та РФ.

Трубопровід Тебриз-Анкара + БТЕ

Потенційно придатним для транспортування газу до ЕС із Близького Сходу є трубопровід Іран-Туреччина довжиною 2, 772 км, потужністю 10,22 млрд. куб.м. в рік, що з'єднує Тебриз з Анкарою. Планувалось, що  в Ерзурумі (Туреччина), маршрут буде з'єднаний з трубопроводом Баку-Тбіліші-Ерзурум - БТЕ.  Однак через дії Курдської Робітничої партії та дефіциту газу в Ірані або надлишок у Туреччини існували перебої в постачанні. Тому експортована потужність газопроводу Іран-Туреччина не досягала  контрактного обсягу у 10 млрд. куб.м.

TANAP

На тлі такої політичної кон’юнктури більш життєздатним маршрутом для США-ЄС на сьогодні є газопровід TANAP (каспійські родовища Шах-Деніз - Туреччина - Европа) . У той же час, експерти США-ЄС відкрито визнають --  якщо Баку буде продовжувати експлуатувати існуючі запаси газу за нинішніми темпами, то вони повністю вичерпаються протягом сорока років. Тому, не зважаючи на цінову конкуренцію для газопроводу, імовірно, буде потрібно транспортувати газ не тільки із Азербайджану, а й з Ірану та Туркменістану.

Транскаспійський трубопровід

Для того, щоб уможливити надходження газу зі східнокаспійських родовищ маршрутом TANAP, Туркменістану та Азербайджану потрібно збудувати підводний Транскаспійський трубопровід довжиною у 300 кілометрів. Будівництво  ділянки передбачає досягнення між цими країнами угоди про розподіл спірного розташованого в 145 км від узбережжя Азербайджану родовища вуглеводнів Сердар (Туркменістан) / Кіпаз (Азербайджан ). Втім найбільшою перешкодою для побудови цього маршруту є послідовна протидія не тільки РФ, а й Ірану. Іран вже запропонував себе як транзитну державу для отримання туркменського газу до Туреччини та ринку ЄС.

Іран також зацікавлений у придбанні частки акцій у маршруті TANAP. Нещодавно азербайджанський газовий оператор  SOCAR оголосив про свою готовність продати до 8% свого 58% пакету акцій TANAP новому акціонеру. Посол Ірану в Азербайджані Пак Айен зазначив про зацікавленість у цьому маршруті.

Стратегія РФ: ІГАТ-9

Втім участь Ірану у реалізації маршруту TANAP потребує додаткових кроків. Газові родовища Ірану розташовані на півдні країни і на морському дні Перської затоки. Наявна енергетична інфраструктура Ірану не має можливості транспортувати економічно доцільні для експорту обсяги газу на північ. Саме з цієї причини існує необхідність у будівництві нового газопроводу з Перської затоки в Європу, яка, як мінімум, під’єднуватиметься до TANAP.

У регіональній кон’юнктурі, що складається, показовим є факт -- наприкінці грудня 2016 року РАО «Газпром» та іранська NIGC уклали  меморандум про взаєморозуміння побудувати новий газопровід ІГАТ-9 з метою експорту газу в Європу.

Планується, що маршрут пройде від родовища «Південний Парс» до турецького кордону з ЄС. Трубопровід починатиметься в Асалує, проходитиме через Агваз, Деголан  і досягатиме міста Базарган. Передбачається, що ІГАТ-9 буде доставляти більше 35 млрд. м.куб. у рік. Це майже 7% споживаного ЄС обсягу газу.

Енергетичні драйвери Китаю

Участь РФ у будівництві трубопроводу ІГАТ-9, а також історія енергетичних суперечок за участі курдів під час експлуатації трубопроводу Тебриз-Анкара, спонукають Іран зосереджувати увагу на розвитку більш надійного із точки зору експортних можливостей східному напрямку. Для Ірану таким  надійним клієнтом за цих обставин є Китай, що імпортує близько 32% своєї річної потреби у газі.

Значна більшість підприємств Китаю, що здійснюють імпорт енергоносіїв розташовані у східних портових містах. Така логістична нерівномірність збільшує витрати на електроенергію у західній частині країни, уповільнюючи її розвиток. Іншою важливою проблемою для Китаю, є те, що велика частка імпорту енергоносіїв здійснюється по морю -- через Малаккську протоку, яка за певних обставин може бути перекрита. Тому основна стратегія Китаю стосовно імпорту природного газу полягає у забезпеченні достатньої кількості трубопроводних маршрутів.

В даний час основним постачальником трубопроводного природного газу в Китай є Туркменістан, який експортує газ по маршруту Центральна Азія-Китай (потужність 85 млрд. куб. м). Інфраструктура трубопроводів між Іраном і Туркменістаном вже існує -- Тегеран імпортує туркменський газ для постачання північних районів Ірану взимку. Два транскордонні трубопроводи, що сполучають Туркменістан та Іран, мають загальну щорічну потужність у 16 млрд. куб. м. Для збільшення обсягів імпорту газу із Ірану, Китай збільшує свою присутність у регіоні - CNPC продовжує  інтенсивно інвестувати у фазу 2 іранського  родовища «Північний Азадеган».

Індикатори для України:

Участь «Газпрому» у будівництві трубопроводу ІГАТ-9 та  неодноразові призупинення постачання газу по трубопроводу Тебриз-Анкара в результаті афілійованих із Робочою партією Курдистану дій корисні для Китаю.

Менша конкуренція за ресурси регіону означає для нього зниження цін. У той же час ініціативи Китаю по  спрямуванню  ресурсів  цього регіону на свій ринок -- будівництво маршруту Іран-Центральна Азія-Китай, зручні для росіян -- ці ресурси не опиняться в Європі. Така взаємопов’язаність енергетичних інтересів РФ та Китаю на Близькому Сході не створюють для Ірану стимулів  розглядати  будівництво маршрутів Іран-Туреччина-Європа у якості пріоритетних.

За такого сценарію, вірогідність того, що Туреччина (60% імпорту із РФ),  буде із тих чи інших причин уповільнювати проходження СПГ танкерів через Босфор, зберігатиметься.  Для України ж це означатиме необхідність побудови кількох газопроводів-змичок, які дозволять приєднатися до створюваної в ЄС мережі з'єднувальних прикордонних інтерконекторів. Дієвим інструментом може стати пришвидшення будівництва трубопровода між Польщею та Україною для поставок газу із країн Центральної та Східної Європи.

Олександр Шаян, політичний аналітик

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-