Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI"
Стокгольмський арбітраж прискорить згасання "зірки" Газпрому
02.06.2017 12:06 3564

Стокгольмський арбітраж задовольнив вимоги "Нафтогазу" до російського "Газпрому" за контрактом на постачання газу в Україну з 2009 року за принципом "бери або плати". 

Про судове рішення процесу, який тривав майже три роки, ми говоримо з провідним енергетичним експертом, президентом центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайлом Гончаром. 

ПОВІСИТИ ВСІХ СОБАК НА ЮЛЮ – НАЙПРОСТІШИЙ ВАРІАНТ

- Не ми, багато які ЗМІ починають розповідь про Стокгольмський арбітраж з підписання газового контракту 2009 року. Ви теж виступали тоді й казали, що цей контракт веде Україну до кабали.

- Історія не знає умовного способу. Юлія Тимошенко несе свою частку відповідальності, але будь-хто із тогочасного політикуму, опинившись на її місці, робив би те саме. 

Президент Ющенко міг би не допустити підписання подібного контракту в умовах штучно спровокованої Росією газової кризи. Але він десь продовжував відпочивати в Карпатах, коли криза набувала обертів і коли Газпромом було припинено постачання газу не тільки в Україну, але й до Європи. Я пригадую як Олег Дубина (на той час голова НАК Нафтогаз - ред.) збирав вузьке коло експертів, щоб проаналізувати становище і знайти якийсь алгоритм дій в умовах, коли вище державне керівництво бездіяльне. Пізніше експертів також збирала тодішній секретар Ради національної безпеки і оборони Раїса Богатирьова. Але "верхам" усе було не потрібно. 

Ситуація була критичною, оскільки практично державна машина не функціонувала. Одне вище державне керівництво продовжувало святкувати, а інше – прем'єр-міністр – займалося кулуарно врегулюванням кризи в своїх політичних інтересах з прицілом на майбутні, 2010 року, президентські вибори. Інше, що дуже важливо, – це те, що ЄС тиснув на Київ з вимогою негайно поновити транзит газу. Мовляв, ми платимо гроші за газ, газ не отримуємо, і нас не цікавить – хто з вас правий, хто винний, Україна чи Росія. Росія має відновити постачання газу, а Україна – транзит газу. Вражаючим було небажання ЄК розібратися в природі кризи і зробити відповідні висновки та покарати винуватця. До речі, дуже схожим чином усе відбувається й у випадку російської агресії проти України, яку в ЄС іменують як "конфлікт в та навколо України".

"Газпром" грався, Кремль грався українськими президентами, прем'єрами, олігархами

Повертаючись до 2009 року – часу, що передував підписанню контракту. Юлія Тимошенко пішла на санкціонування його підписання НАКом не в останню чергу під тиском з Брюсселя, хоча, можливо, вона й розуміла вади цього контракту. Також їй важливо було будь-що прибрати непрозору, паразитарну й корупцієгенну схему РУЕ, про що часто забувають. 

Жага до влади за будь-яку ціну, міжолігархічна боротьба, російські ігрища з українськими політиками, москвоорієнтоване рентовишукування останніх, тиск європейських "гібридних друзів", – усе це чинники, що сприяли укладенню проблемного контракту купівлі-продажу газу 19 січня 2009 року. 

Пам'ятаємо, як у розпал російської газової агресії січня 2009-го приїздив після відвідин Москви і розмови з Міллером тодішній (і нинішній) словацький прем'єр Роберт Фіцо. У нього була абсолютно російська інтерпретація подій, згідно з якою в усьому винна Україна.  

Тому повісити всіх собак на Юлю – це є найпростіший варіант. Урок 2009 року: не можна підписувати контракт в умовах кризи і цейтноту, куди тебе загнали штучно, щоб у тебе просто не було вибору. Проект контракту мав би пройти усі рівні експертизи, попри усі волання з Брюсселя, Москви та інших столиць.  

Що стосується нинішнього арбітражного розгляду, то вперше українське вище державне керівництво не спокусилося на позасудове, чи несудове, чи досудове вирішення проблеми. Ми повністю пройшли міжнародно-правову процедуру через арбітражну інстанцію. 

У 2009 році поїздка прем'єр-міністра у Москву, яка санкціонувала підписання контракту, дорого обійшлася країні як у грошовому, так і в економічному та політичному вимірах.  По-суті, газові відносини Україна–Росія Москва зробила елементом крипто-війни РФ проти України. Санкціонування підписання прямого контракту замість "кривої" схеми "РосУкрЕнерго" виглядало проривом, але насправді – це була наступна ланка ланцюга енергетичної залежності України, що його ретельно виковував Кремль. В Україні змінювались президенти, прем'єри, міністри, а корупційне рентовишукування в Москві залишалося незмінним, більше того культивувалося Росією через лояльних представників українського олігархату та політичного істеблішменту. В даному випадку, зіграли на амбіціях Юлії Тимошенко, яка готувалася до наступних президентських виборів і бачила себе президентом України. Для неї вся ця оборудка виглядала як історія успіху: вона врегульовує наймасштабнішу кризу, відкриває газопостачання через Україну до Європи, привозить прямий контракт із "Газпромом", покінчує з корупцієгенною схемою РУЕ. Вона працює – і тому перемагає.... 

Важливий момент: після підписання контракту, протягом 2009 року діяла спеціальна ціна на газ, вона була преференційною, 11 млрд кубічних метрів газу "Газпром" дозволив "Нафтогазу" списати з "РосУкрЕнерго".  Себто "Газпром" грався, Кремль грався українськими президентами, прем'єрами, олігархами. 

Логіка проглядалася наступна – списання штрафу в обмін на Крим

- Яка головна перемога цієї багатотомної справи?

- Вона багатоаспектна. "Газпром", відчуваючи, що "Нафтогаз" буде звертатися до арбітражу, бо це передбачено контрактом, спрацював на випередження. Основна претензія – "Нафтогаз" не дотримується контрактного зобов'язання "бери чи плати". За логікою "Газпрому", Нафтогаз мав безумовно сплатити за невибрані обсяги. І це була не лише "хотєлка" Міллера, передбачена контрактом 2009 року. Згадаймо, що Росією вже був окупований Крим, йшло вторгнення на сході країни. Претензія на суму $31,7 млрд мала справити, на думку Кремля, потужний психологічний вплив на "київську хунту" та ще й у поєднанні з газовою блокадою, до якої вдалися у червні 2014-го. Логіка проглядалася наступна – списання штрафу в обмін на Крим. Тобто, арбітраж зобов'яже "Нафтогаз" сплатити колосальну суму – практично 1/3 ВВП України, що нереально, тому Росія запропонує оборудку – списання штрафу, що вже буде арбітражем визнано як борг в обмін на визнання Києвом російського статусу Криму.

"Нафтогаз" відреагував зустрічною претензію, яка базувалася на неправомірності застосування принципу "бери чи плати". А друге – це те, що формула ціни в контракті є неринковою, внаслідок чого "Нафтогаз" постійно переплачує "Газпрому" за газ, що імпортується. Стокгольмський арбітраж аналізує не тільки дух і букву контракту, він аналізує контракт на предмет відповідності ринковим реаліям. Також дуже ретельно вивчається питання – чи немає елементів дискримінації у відносинах між двома партнерами по контракту, особливо якщо вони різновеликі, а вони дійсно різновеликі. Не знаю, які формулювання будуть у кількасотсторінковому рішенні арбітражу, але, на мій погляд, можна сказати, що арбітраж помітив дискримінаційний підхід – у поєднанні принципу "бери чи плати" з одночасною забороною реекспорту газу. Також і з формулою ціни не все так однозначно для "Газпрому". 

Рішення арбітражу побічно показує не тільки для нас, але й для Європи один важливий момент, який для нас був очевидним: Росія використовує газ не просто як експортний товар, а як механізм конвертації відносин "товар–гроші" в економічний та політичний вплив на ту чи іншу країну, з компаніями якої "Газпром" встановлює договірні відносини. Поєднання формули ціни з набором контрактних позицій типу "бери чи плати", заборони реекспорту тощо, дає можливість регульованого впливу на контрагента. 

Газ є зовнішньополітичним інструментом Росії. Практично, це було записано ще у 2003 році в Енергетичній стратегії Росії до 2020 року: "Россия располагает значительными запасами энергетических ресурсов и мощным топливно-энергетическим комплексом, который является базой развития экономики, инструментом проведения внутренней и внешней политики". 

На прикладі рішення авторитетного Стокгольмського арбітражу це отримало практично судову кваліфікацію. Звісно, що у формулюванні арбітражу це буде відсутнє в прямій формі, але сам факт визнання неправомірним застосування принципу "бери чи плати" вказує на те, що російська компанія діяла з підходом, що виходить за бізнес-рамки. Якщо принцип "бери чи плати" зафіксований у контракті, але не розписаний, то це було зроблено з умислом, бо тоді одна сторона контракту – "Газпром" – отримував необмежену можливість його довільного застосування на свою користь, дискримінуючи іншу сторону. Бо ж у контрактах "Газпрому" з європейськими компаніями не просто фіксується принцип "бери чи плати", а дуже детально розписується алгоритм та механізм його застосування.

ГАЗПРОМІВСЬКІ "ПОТОКИ" – ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ ДЛЯ ЄС

- А це вдарить по інфраструктурних проектах "Газпрому"?

Якщо будуть реалізовані "Північний потік-2" і друга нитка "Турецького потоку", "Газпром" отримує можливість маніпулювати напрямками, обсягами й цінами постачань у Європу

- Мені здається, що це може вплинути. На перший погляд, контракт купівлі-продажу (а також і транзитний контракт, який ще у розгляді) Газпром–Нафтогаз та проект "Північний потік-2" – це різні планети. Насправді, усе може виявитися по-іншому. Довкола цього проекту багато суперечок. "Газпром" і його прибічники стверджують, що це просто один із бізнес-проектів, не більше того: не шийте сюди політику. А опоненти кажуть, що це політично та геополітично мотивований проект, який економічно позбавлений сенсу. Рішення Стокгольмського арбітражу показує, що "Газпром" може маніпулювати і здійснював маніпулювання. І у тому випадку, якщо "Північний потік-2" буде реалізований, а ще буде реалізована через Чорне море друга нитка "Турецького потоку" в Європу, "Газпром" отримує можливість маніпулювати напрямками, обсягами і цінами постачань в Європу. Відповідно він матиме можливість нав'язувати тим чи іншим компаніям з тих чи інших країн певні вигідні собі контракти. В тому чи іншому замаскованому вигляді можуть міститися дискримінаційні підходи. Тому не випадковою була польська ідея створення Енергетичного Союзу, де один із наріжних каменів – спільна закупівельна політика країн ЄС при закупівлі газу від зовнішніх постачальників. І між іншим, ця позиція була знищена відразу, коли ця ідея стала обговорюватися в рамках Європейського Союзу. Мовляв, ні, так не може бути, ми ж там не Радянський Союз, ми ж Європейський Союз, яка централізована закупівля? Ця ідея, по-суті, була зарубана прогазпромівським лобі в Європі. А тепер рішення Стокгольмського арбітражу вказує на високі ризики від затратних інфраструктурних проектів "Газпрому", які можуть виявитись "троянським конем" Росії в Європі. Гадаю, що тверезомислячі європейські політики, які на четвертому році війни нарешті прокинулися, побачили, що являє собою Росія. 

Для ЄС було б логічним прийняти рішення, що проекти типу "Північний потік-2" не можуть бути зараз на порядку денному Європи, допоки Росія не відновить територіальну цілісність України і Грузії, не виведе війська з Молдови

З одного боку, в Єврокомісії розуміють, що "Північний потік-2" протирічить фундаментально європейському енергетичному законодавству, ідеї Енергетичного Союзу, а з іншого боку – вони не можуть опиратися, бо їм німецький уряд і низка європейських компаній вказують на перевищення мандату. Мовляв, це бізнес-проект, і ми хочемо, щоб він був реалізований. Тому для Європейської комісії, за цих обставин, було б логічним прийняти рішення, що проекти типу "Північний потік-2" не можуть бути зараз на порядку денному Європи, допоки Росія не повернеться в міжнародно-правове поле – не відновить територіальну цілісність України і Грузії, не виведе війська з Молдови. От після цього, можна розглядати масштабні проекти співпраці Росія–ЄС, в тому числі, і "Північний потік-2". 

Мені здається, що рішення Стокгольмського арбітражу по цій справі, а згодом і по транзитному контракту, мають спонукати європейські інституції до перегляду політики щодо "Газпрому" і його проектів. Звісно, в ЄС знайдеться немало тих, хто будуть стверджувати, що даний епізод бізнес-практики "Газпрому" є окремим випадком, характерним лише для пострадянського простору й, мовляв, не варто усе це екстраполювати на відносини "Газпрому" з його європейськими партнерами. Тому, попереду у ЄС серйозні баталії з цього приводу

- В РФ всі наголошують, що рішення проміжне, що ще не вироблена формула, за якою далі будуть рахуватися ціни для України. Чи можна цей контракт вважати вже не діючим? 

- Ні, не можна. Не потрібно думати, що арбітраж директивно видасть якісь розпорядження сторонам зробити перше, друге, третє, п'яте. Ні. Арбітраж запропонує сторонам сісти і домовитися на тих чи інших умовах в контексті прийнятого ним рішення. Арбітраж не буде пропонувати формулу. Його рішення – це кількасот сторінок, але там не просто опис становища, але й обгрунтовані підходи – як, на погляд арбітрів, сторони мають переглянути свої контрактні відносини в бік приведення їх у відповідність до ринкових реалій і недискримінаційних практик. 

- Тобто, ми про ціну сідаємо і домовляємося, так я розумію? 

- Ми з 25 листопада 2015 року не здійснюємо закупівлі російського газу. Тому, гадаю, що домовлятися по ціні для поточних закупівель сенсу немає. Для нас сенс у контексті рішення арбітражу про те, якою мала бути ціна тих закупівель, що вже були зроблені. І тому, відповідно, має бути визначено розмір переплати. Власне, в інтерпретації "Нафтогазу" цей розмір вже, є і він був основою для зустрічних претензій і позову з боку "Нафтогазу" до "Газпрому". Інша справа, що з цих претензій визнав, а що не визнав Арбітраж. А якщо й визнав, то це не означає, що "Газпром" вийме та покладе на стіл "Нафтогазу" гроші, ні. Себто, швидше за все мова піде про те, що "Газпром" запропонує компенсаторні поставки газу, якщо у нього буде на те бажання. 

- А ми можемо сказати, що отим арбітражем розпочався кінець "Газпрому" як газового монополіста?

- Так. Безперечно, цим зараз скористається найзапекліший ворог "Газпрому" – "Роснефть" і "великий доброзичливець" Міллера Сєчін. Для нього стокгольмські проблеми "Газпрому" – привід завдати нищівного удару по ньому. Сєчін мав рацію, коли протягом багатьох років не просто критикував "Газпром" за збереження ним експортної монополії, але й робив усе, щоб її ліквідувати. Тепер він показує, що по-суті "Газпром", якому було прописано бути інструментом зовнішньої політики, виявився під орудою Міллера неефективним інструментом не тільки для зовнішньої політики. За оцінкою Сєчіна, "Газпром" тотально неефективний, бо має не тільки іміджеві втрати, але й фінансові, реалізує непотрібні ринку проекти газопроводів у той час, як існують оптимальні шляхи транспортування, які можна б успішно використувати. І тому в Сєчіна зараз з'являється унікальне вікно можливостей, щоб, образно кажучи, посікти Міллера у капусту. 

- Яка перспектива перемоги у судовому позові по збільшенню тарифу на транзит?

- Така перспектива є. Адже "Газпром" жодного року не забезпечив обсяг транзиту на рівні "не менше 110 млрд кубів", як це зафіксовано у контракті. Обсяги газу, що подавався для транзиту в ЄС, коливалися на рівні  60-75% від цього показника. Тому я сподіваюся, що буде прийнято рішення на нашу користь.

- Можемо ми сказати, що почалося формування єдиного європейського голосу в енергетичній політиці?

- Ні, це не факт. Швидше, навпаки, зараз різноголосиця зростає. Російське лобі в Європі нікуди не зникло. 

- Скажіть, ми понад 550 днів живемо без російського газу, але не факт, без нього буде легко прожити, ми все одно зацікавлені в такому постачальнику.

Якщо "Газпром" не хоче користуватися українськими газопроводами, то центральноазійські країни з задоволенням скористаються цією можливістю

- Звісно, коли ми ведемо мову про збалансовану систему імпорту газу, то так. Хоча немає з європейського боку ніякого "Єврогазпрому", постачання газу в Україну загалом протягом усього періоду реверсних постачань виконувало понад три десятки компаній, але щоб європейські "гібридні друзі" не нахабніли, то потрібно балансування східними поставками. І це можуть бути постачання не тільки від "Газпрому". Було б непогано, якби Європейська комісія після стокгольмських рішень наполягала б, щоб російська сторона забезпечила свободу доступу до трубопровідних потужностей "Газпрому" незалежних видобувників газу та свободу транзиту центральноазійського газу через газопроводи "Газпрому" в Європу через Україну. Якщо "Газпром" не хоче користуватися українськими газопроводами, то центральноазійські країни чи компанії-трейдери, уповноважені ними, із задоволенням скористаються цією можливістю. Тому нам важливо мати збалансовану систему імпорту газу. Але найкраще нам виконати національну програму нарощування газовидобутку, скоротити внутрішнє споживання до рівня того, що ми видобуваємо, і не залежати ні від Сходу, ні від Заходу, ні від агресивної Росії, ні від пихатої й примхливо-боягузливої Європи. Тому найкраще від таких ворогів і друзів не залежати і бути самодостатніми. Оптимальний варіант – покінчити з імпортом газу, на що ми маємо всі підстави, і свою економіку проінвестуємо й матимемо своє власне ресурсне забезпечення. 

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-