Фірташ потрапив під пильне око американських спецслужб, вже починаючи з 2000-х років
- Дмитро Фірташ - не просто вмістилище інформації. З ним пов’язані практичні методи роботи Кремля та російських спецслужб у зв'язці з міжнародною організованою злочинностю - і не тільки в Україні й проти України, але й проти Європи зсередини Європи. Сам по собі, як один з українських олігархів, Фірташ не був би більш цікавим для США, аніж інші олігархи. Але оскільки його бізнес був вписаний у російські схеми глобальної газової експансії, то він потрапив під пильне око американських спецслужб.
США давно цікавилися тими оборудками, які робилися в транснаціональному форматі з туркменським і російським газом, що постачалися в Україну, і транзитом через Україну до Європи, тим більше, що в ситуації відстеження контактів Могилевича, там засвітився і Фірташ. Тож, з початку 2000-х він точно потрапив в поле уваги, особливо по схемі EuralTransGas, як і Юрій Бойко.
- Ані у вашому дослідженні, ані деінде я не бачила інформації про зв'язки Фірташа з Могилевичем. Невже для того, щоб робити оці всі схеми, потрібний такий лиходій міжнародного масштабу, як Могилевич?
- Американці оприлюднювали доволі мізерну інформацію щодо нього. Але показовим є той факт, що росіяни локалізували Могилевича на своїй території, щоб він ніде раптово не зник або не опинився в чужих руках, заарештувавши його в 2008 році. Хоча згодом його відпустили й кримінальну справу закрили, але живе він відтоді «на короткому повідку».
Історія особливої зацікавленості США Могилевичем сягає 90-х років, коли він потрапив у поле зору ФБР через багатомільйонні шахрайські оборудки на території США, які не були пов’язані з газом.
Що ж до газового бізнесу, то історія перетнула шляхи цих двох персоналій на зламі століть. В грудні 2002 року була створена компанія Eural TransGas, як якесь ніби-то спільне підприємство, призначене для постачання газу в Україну на заміну «Ітері», яка, ніби-то, не справлялася зі своїми обов’язками та й ціну пропонувала завищену. Неакуратна, нашвидкуруч склепана схема відразу викликала негативну реакцію. І не тільки в Україні, так само реагували й у Європі, й у Сполучених Штатах. Я пам’ятаю, як у травні 2003 року, під час українсько-польсько-американських тристоронніх консультацій, тодішній посол США Карлос Паскуаль вказував українській стороні на те, що подібні схеми є непрозорими і неприпустимими для України.
- Чекайте, Eural TransGas - це бізнес між «Газпромом» та «Нафтогазом» з поставки туркменського газу, ухвалений президентами двох країн, Росії та України, правильно я нагадую?
- Так виглядало лише формально. Згадаймо кінець 90-х років. Чергові загострення у газових відносинах, лемент росіян про неплатежі, незадоволення туркменів (бо тоді йшов головним чином туркменський газ) – бартер нормальний не даєте, і гроші не платите. Тоді «Газпром» пропонує створити спільне підприємство, малося на увазі «Нафтогазу» і «Газпрому», яке буде займатися врегулюванням всіх питань, пов'язаних із закупкою, транзитом і продажем туркменського газу.
Втім, замість спільного підприємства «Нафтогазу» і «Газпрому», в селищі Чабди в Угорщині, де на той час доживала буквально останні тижні вільна економічна зона, з'явилась фірма «Eural TransGas», яка не була спільним підприємством цих двох компаній, а просто фірма, де засновниками виступили ізраїльський адвокат Зеєв Гордон, що був відомий своїми зв’язками з Семеном Могилевичем, безробітні румуни, а адмініструвати його став колишній міністр освіти часів соціалістичної Угорщини Андраш Кнопп.
- Але це також було породження «Газпрому», так?
- Лише до певної міри, оскільки угруповання Могилевича доволі щільно «курувало» газовий бізнес з Туркменістаном у часи, коли «Газпром» очолював Рем Вяхірєв. Була офшорна фірма Highrock Holdings, у якій поєднувалися інтереси Могилевича, Фірташа, Фішермана та деяких інших осіб того часу, що були причетні до туркменського газу. Хоча це усіляко спростовувалося, тим не менше, виглядає доволі логічним.
У «Нафтогазі України» «ера Бакая» добігла кінця, й після нетривалого керівництва компанією Вадимом Копиловим на посаду голови правління президентом Леонідом Кучмою було призначено Юрія Бойка, який вже на той час був добре примічений росіянами за вдалу, на користь ТНК, приватизаційну оборудку з «Лисичанськнафтооргсинтезом» - найбільшим і найсучаснішим на той час НПЗ України. А оскільки Фірташ у той час вже в повний зріст займався туркменським газом, то, таким чином, новий альянс швидко сформувався. Після створення «Eural TransGas» Фірташ став представником по Туркменістану, Узбекистану та Казахстану.