Рівень життя – не «манна небесна». Приклад Південної Кореї

Рівень життя – не «манна небесна». Приклад Південної Кореї

Блоги
3930
Ukrinform
Людський капітал як передумова «корейського дива»

ХХІ століття наочно довело, що Республіка Корея і Україна увійшли в нього з різним національним потенціалом. Наведемо лише деякі найбільш зримі й близькі для життєдіяльності кожної людини промовисті факти.

Інтернет подає нам ряд цікавих  відповідей на досить провокаційне запитання: «Якщо Південна Корея була б вашою рідною країною, замість України, то Ви б:

- Прожили на 10,66 років довше, бо очікувана тривалість життя при народженні в Південній Кореї є 79,80 років, а в Україні – 69,14.

- Заробляли б в 4,5 раза більше грошей, бо річний ВВП на душу населення в Південній Кореї становить $33 200, а в Україні - $7 400.

- Мали б на 60% менше шансів бути безробітними, бо у Південній Кореї рівень безробіття 3,20%, а в Україні – 8,00%.

- Витрачали б у 5,8 раза більше грошей на охорону здоров’я, бо сума поєднаних на душу населення державних і приватних витрат на охорону здоров’я у Південній Кореї становить $1 тис. 702,6, у той час як Україна витрачає $292,8.  

- Використовували б у 2,3 раза більше електрики, бо споживання електроенергії на душу населення в Україні становить 3,957 кВт/год., а в Південній Кореї це – 9,165 кВт/год.

Подібні порівняння, як на нашу думку, досить промовисті, але разом з тим і поверхові, розраховані на психологію «совка», для якого вершиною удачі є можливість прожити «на халяву» – варто тільки стати громадянином якоїсь заможнішої країни, наприклад, Кореї. Натомість слід засвоїти просту істину: рівень життя не є «манною небесною», бо його слід досягти дисциплінованою й творчою працею, не покладаючи рук у своїй власній державі.

Візьмемо конкретний приклад з Південної Кореї. Багато хто з відвідувачів корейської столиці Сеулу проводить думку, що це місто схоже хіба що на Сан-Франциско – таке ж зелене, дружелюбне й затишне для життя. І сьогодні мало хто задумується над тим, що ще кілька десятків років тому його нинішні живописні пагорби були суцільно-покотом вкриті бурим камінням. А тим часом впродовж кількох десятиліть корейці виходили на суботники й озеленювали своє місто. Тоді у жителів країни було всього сім днів відпустки на рік, але два з них вони проводили на суботниках заради озеленення оцих самих пагорбів.

Та й нині жителі Південної Кореї є світовими лідерами у рейтингу трудолюбства. Щоправда десять років тому їхня відпустка уже складала 10 днів при 11 державних святкових вихідних, зараз тривалість відпустки зросла до 14 днів при 15 святкових. На державному рівні в Південній Кореї періодично вдаються до законодавчих заходів, покликаних остудити «трудовий запал» громадян. Так, законодавством встановлено 8-ми годинний робочий день, а середня тривалість робочої неділі складає 40 годин. Але в силу давніх традицій й «авторитарної корпоративної культури», як то визначають самі корейці, усі ці заходи залишаються переважним чином на папері. До того ж шестиденний робочий тиждень тут скоріше норма, ніж виняток. Середня заробітна плата по країні складає від 3000 до 3200 дол. на місяць. Чи доцільним є тут ще якесь моралізування? Просто це є показником того, як методично й наполегливо ці зосереджені й відповідальні люди можуть працювати і отримувати гідну заробітну плату. Отак і твориться історія, яка є нічим іншим, як життєдіяльністю людини, спрямованої на досягнення поставлених перед собою завдань.  

Як цього всього було досягнуто? Які основні етапи пройденого народом Південної Кореї трудового шляху?

Як відомо, розгром Японії у Другій світовій війні поклав кінець японському пануванню в Кореї. Країни-переможці – США і СРСР – підписали угоду про спільне управління країною. Лінія розподілу зон впливу двох наддержав пройшла по 38-й паралелі. Згодом у 1948 р. було створено дві держави – КНДР на півночі й Республіка Корея на півдні. Корейська війна (1950-1953 рр.) закріпила розкол країни. У Північній Кореї була встановлена диктатура Кім Ір Сена (якого після смерті батька змінив його син Кім Чен Ір; а після смерті Кім Чен Іра в грудні 2011 країну очолив його третій син Кім Чен Ин).  

У Південній Кореї також впродовж кількох десятиліть правили військові диктатори, які, попри все, активно провадили політику модернізації країни.  І лише в 1980-ті рр.. Південна Корея стала справді демократичною державою. А позаяк народи обох  корейських держав нині переконані в неминучості свого об’єднання у єдину державу в більш чи менш віддаленому майбутньому, то хай їм Бог допомагає на цьому шляху.

З огляду на те, що 10 лютого 2017 року є ювілейним 25-річчям встановлення дипломатичних зв’язків між Україною й Південною Кореєю, то годилося б сказати щире слово про нашого партнера, познайомити з особливостями цієї країни більш ширшу громадськість України.   

Корея – в основному гориста країна, рівнини займають переважно західну й південну прибережні частини півострова. Річки, які впадають у Японське море, в основному гірські. Для рік, які впадають у Жовте море, характерна спокійна течія. Клімат помірний, мусонний, на півдні навіть субтропічний. Взимку погода холодна і суха, влітку – спекотна і дощова.

Корея багато в чому нагадує Україну. Чисельність населення Південної Кореї – понад 50 мільйона людей, хоча площа у 6 разів менша за Україну – всього 99 646 кв. км. У країні спостерігається швидке зростання міських районів, викликане міграцією великого числа людей з сільської місцевості. В перші роки японського колоніального правління міське населення Кореї складало не більше 3% від загальної кількості корейців, що свідчило про глибоку сільську культуру в корейському менталітеті. При тім, після 1930 р. Японія, за браком власних ресурсів розпочала промисловий розвиток своєї колонії на Корейському півострові (як це нагадує урбанізацію Донбасу за часів СРСР!). Відтоді частина міського населення Кореї почала зростати. А вже з 1945 по 1985 рік чисельність міського населення Південної Кореї збільшилося з 14,5% до 65,4% від загальної чисельності населення.  

Ще у XVIII та XIX ст. лише кілька поселень в Кореї вважалися містами, а найбільшим був Сеул, що нараховував 190 тис. населення разом з околицями.  Зараз столиця Сеул вражає – це «глобальне місто», друга за розміром агломерація в світі (10 млн. осіб в місті й 25 млн. осіб разом з  «містами-супутниками»). Тут слід враховувати й специфіку корейського перепису населення. Частка міського населення обмежується лише тими муніципалітетами, які чисельно досягли 50 000 мешканців і більше. Але ж є багато населених пунктів, які за світовими нормами та й з точки зору умов життя і заняття жителів вважаються міськими, але в корейських статистичних відомостях вони все ще офіційно кваліфікуються як сільські райони.

За сприятливих соціально-економічних умов темпи росту населення досить високі – 10 новонароджених на 1000 осіб населення при показнику 6 смертей (дані з року в рік змінюються, а тому подаються заокруглено). Більш наочно: якщо в 1960 році чисельність населення в Південній Кореї складала 25 мільйонів, то на 2015 рік – понад 53 мільйони.  Середня тривалість життя – 81,9 року (чоловіки – 77,5, жінки – 84,5). Робочі місця такого численного населення забезпечує промислове виробництво.  Згідно даних ООН (2016 р.) рівень урбанізації сягнув уже 82,4% населення.

Корейці Південної Кореї належать до найбільш однорідних націй світу – 98% населення ототожнюють себе з корейською національністю. Вони вважають себе нащадками алтайських племен, споріднюючи себе з монголами, тунгусами й тюрками. Більшість сучасних лінгвістів класифікують корейську мову як ізольовану мову алтайської групи. Високі темпи глобалізації аж ніяк не розмивають національну ідентичність корейців. Корейська мова домінує в країні – вона є офіційною в державі й нею говорить переважна більшість населення. Більше того – у державі існує офіційний регулюючий орган щодо вживання та вивчення корейської мови – Національний Інститут корейської мови, який було створено за наказом президента від 23 січня 1991 р. в Сеулі.

Мала частка некорейського за національністю населення в країні поступово збільшується, але незначними темпами. Кількість іноземних громадян в країні ще 10 років тому перевалила за 1 мільйон 300 тисяч (тоді як неофіційні цифри вказують, що ще така ж само кількість іммігрантів перебувають в країні нелегально). Тобто, глобалізація у вигляді нелегальної міграції нагадує про себе й тут, а не лише в Європі. Однак що вражає – у країні працює велика кількість вчителів англійської мови (близько 45 тис.), які приїхали з різних країн світу – зі США, Канади, Австралії й Нової Зеландії, Великобританії й Ірландії. Середня заробітна плата цих вчителів – від 2500 до 3200 дол. на місяць. Крім англійської, яку починають викладати з 2 року навчання, школярі в середній і старшій школі вивчають ще додатково другу іноземну мову на вибір – японську, китайську або німецьку. Частина приватних академій та приватних шкіл впроваджують окремі уроки з вивчення інших світових мов: китайський діалект мандарин, французьку, російську, в’єтнамську, іспанську, іврит та арабську. В одному з провідних ВНЗ Республіки Корея – Університеті іноземних досліджень «Ханкук» –  із 2009 р. функціонує перша в цій країні кафедра українських досліджень. Тут вивчають українську мову та культуру близько 80 корейських студентів.

До 1910 р. конфуціанство було офіційною релігією країни. Нині ж панує релігійна свобода. Влада прихильна до християнства. В цілому ж конфесійна статистика в Інтернеті настільки суперечлива, що ми б не взялися однозначно стверджувати якісь показники. Втім, згідно одних джерел, до 1990-х рр.. в Кореї християни (переважно протестанти) складали четверту частину населення.  Інші, посилаючись на перепис населення за 2005 рік, стверджують що 54% корейців не сповідують жодної релігії. Отже із тих 46% віруючих: 18% відносяться до протестантів, 11% до католиків, 23% до буддистів, а решта – до інших конфесій. У підсумку виходить так, що християни складають майже 30% населення країни, однак більше ніж половину усіх релігійно активних корейців.   В той же час соціологічні дослідження показують, що чим молодшою є людина, тим більшою є вірогідність, що вона є християнином: у віці від 20 до 29 років буддистів було 40,2%, а християн – 56,8%. І ще одне – чим вищий рівень освіченості і соціальний статус корейця, тим більша вірогідність того, що він сповідує християнство. Звертає на себе увагу і той факт, що склад армії на 65% є християнським.

За наявності високого рівня працездатності й взаємної поваги та довіри людей різних конфесій і вірувань  Південна Корея з 1960-х рр.. демонструє рекордні темпи економічного розвитку. Відповідно й рівень життя у країні зараз може бути прирівняний до середніх країн Європейського Союзу. Уряд Республіки Корея сприяв імпорту сировини та нових технологій до своєї країни, створюючи у себе нові товари з додатковою вартістю кінцевого продукту, заохочував заощадливість та капіталовкладення проти перевитрат капіталу. Країна здійснює ефективні економічні реформи, уряд утримує помірну інфляцію, не допускає великого відсотка безробіття. Корея заробляє експортом більше, ніж витрачає на імпорт, чим і демонструє свою стабільну економіку.  

Василь Ткаченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-