Розвиток ВДЕ: необхідно позбавитися міфів і стереотипів

Розвиток ВДЕ: необхідно позбавитися міфів і стереотипів

2709
Ukrinform
Досвід країн Європейської Співдружності у переведенні енергетики із затратної вуглецевої на рейки відновлюваних джерел та енергоощадливості свідчить, що „зелена енергія” – це не іграшка, а потужна течія у енергозабезпеченні промислово-розвинутих країн, яка вже досягає самоокупності, і є конкурентом вугільним, нафтогазовим і атомним електростанціям.

Наприклад, Федеративна Республіка Німеччина, що віднедавна взяла чіткий курс на форсований розвиток відновлюваних джерел енергії, у 2014 році досягла частки «зеленої енергетики» в електроенергетичному балансі в більш як 25% від загального споживання. А в Баварії ця частка досягла 39%. Основними її компонентами є гідроенергія (14%), сонячна енергія (10%), енергія біомаси (9%), вітряна енергетика (1,5%). Таким чином, можна говорити про сформовану в Баварії диверсифіковану систему ВДЕ, здатну покривати „провали” одного виду виробітку піками іншого – а це надважлива властивість для можливості реальної конкуренції з традиційними видами генерації.

Не відстають і інші країни співдружності. За результатами 2013 року, в 28 країнах ЄС з відновлюваних джерел енергії уже вироблялося 25,4% електроенергії. Щодо цього показника кожна з країн має свої цілі, які повинна досягти у 2020 році. Так, Австрія планувала довести показник до 39%, Швеція – до 49%, Латвія – до 42%, Фінляндія – до 38%, Велика Британія – підвищити рівень з 1,3% у 2005 році до 15% у 2020-му. Мета Польщі – 15%, Словаччини – 14%, Угорщини – 13%, Румунії – 24%. Станом на сьогодні запланований показник вже перевиконала Швеція, досягла мети 2020 року Румунія, майже досягла - Австрія. У рамках паризької кліматичної угоди країни Європи і світу у 2016 році розробляють та беруть на себе нові посилені зобов’язання із заміщення вуглецевої енергетики відновлювальною, щоб не допустити зростання температури Землі більш як на 2 градуси за Цельсієм, а за інтенсивного сценарію заходів – не більш як 1,5 градуси.

Як вдавалося? Кожна нація йшла своїм шляхом, але показовим прикладом можна вважати енергостратегію саме Федеративної Республіки Німеччини – флагмана ЄС у питаннях ВДЕ. Проголошена федеральним урядом та зафіксована в коаліційних угодах 2009 та 2013 років стратегія «енергетичного повороту» передбачає поступовий (хоча від цього не менш рішучий і драматичний) перехід до забезпечення виробництва енергії переважно за рахунок відновлюваних джерел. Основою «повороту» є схвалена федеральним кабінетом 28 вересня 2010 р. «Енергетична концепція-2050». У її основу покладений сценарій «подвійного рішення». Так, з одного боку передбачається досягнення частки відновлюваної енергетики в енергобалансі у 30% до 2020 року й у 80% – до 2050 року. При цьому понад 60% енергії має продукуватися за рахунок використання відновлюваних джерел енергії.

З іншого боку слід, по-перше, скоротити використання викопного палива для отримання енергії (зокрема, видобуток вугілля та імпорт нафти й природного газу мають скоротитися на 60-75% до 2050 року), й по-друге, забезпечити широке зростання енергоефективності через модернізацію секторів генерації, транспортування та розподілу енергії, а також розширення енергозбереження в сфері споживання. Відтак, в основу концепції покладене рішення, котре умовно можна окреслити фразою, що «найкращим кіловатом є той, який не виробили». Також «Енергетична концепція-2050» передбачає децентралізацію і залучення споживачів до виробництва енергії через локальні вітрові чи сонячні установки в домогосподарствах. Достатньо згадати урядові програми 1000 дахів (і аналогічні в США, Канаді тощо).

Подібні кроки означають, по-перше, перехід від ери викопних енергоносіїв до «зеленої» моделі енергетики, по-друге, відхід від моделі енергетичного сектора, орієнтованої на споживання (англ. consumer model), та перехід до моделі, у рамках якої споживач може бути частиною генерації (англ. co-producer model), по-третє, позитивні зміни як в екологічному й кліматичному, так і економічному й технологічному вимірах.

Показники українського сектора ВДЕ в порівнянні з Європою та світом невтішні.

Напрямок цього шляху Україна визначила для себе ще кілька років тому, коли затвердила Національний план дій щодо розвитку відновлювальної енергетики до 2020 року. Згідно з цим документом, частка «зеленої» енергії, згенерованої на вітрових, сонячних, малих і великих гідроелектростанціях, біоенергетикою, у загальному виробництві в 2020 році повинна досягати 11%. Тим часом, нинішній показник частки відновлюваних джерел ВДЕ свідчить про високу ймовірність зриву виконання Нацплану - за підсумком 2015 року частка ВДЕ склала лише 4,5% і з них лише 1,2% - нові потужності, а решта – давно діючі великі ГЕС та ГАЕС.

У 2015 році світ побачив найбільше інвестицій в поновлювані джерела - 280 млрд дол. Також вперше в минулому році країни, що розвиваються, отримали більше інвестицій, ніж розвинені країни. А що ж в Україні? На жаль, через ряд економічних, політичних причин, а також неймовірно складні вітчизняні бюрократичні процедури інвестори ще в минулому році зупинили інвестиції в «зелену» енергетику України. В ході дискусії з питань енергетичної політики, яка відбулася 21 квітня в рамках програми Європейського Союзу - INOGATE, експерти представили основні рекомендації щодо того, які законодавчі зміни та інші заходи необхідно вжити владі для відновлення і росту інвестицій в генерацію екологічно чистої енергії.

Україна зіткнулася з різким скороченням інвестицій в ВДЕ ще в 2014 році, коли в країні почалася економічна і політична криза, спровокована Росією. З минулого року вкладення коштів у даний сектор в Україні зупинилося повністю. Торік було побудовано близько 27 МВт потужності - це ніщо для України, і навіть ці нові потужності вводилися на підставі раніше початих проектів.

Україна дуже спізнюється з реалізацією пунктів Нацплану. Це означає, що потрібно провести глибоку і системну ідентифікацію ВДЕ-сектору, процесів, які на цей час відбуваються, і тенденцій, які б ми могли з користю використати та розвивати.

Що ж потрібно Україні для сталого енергетичного розвитку – щоб споживачі не відчували нестачу електроенергії, і щоб природа та люди не наражалися на постійну екологічну небезпеку, радіаційні або інші техногенні загрози? Напрошуються першочергові умови: 1) стимулювання і спрямована політика сприяння з боку уряду до розвитку ВДЕ 2) стабільність, несуперечливість державної політики і послідовність її принципів; 3) нові норми зі спрощення дозвільних процедур, у тому числі процедури приєднання до мереж; 4) урядові та неурядові заходи з підтримки та збільшення інвестиційної привабливості сектору.

Все решта буде зроблене самим сектором –  це все-таки прибуткова справа, поглянемо тільки на стрімкий розвиток малих СЕС та ВЕС домогосподарств, які на цей час є одним із конкурентних напрямків прибуткового вкладення (збереження) невеликих та від того не менш важливих заощаджень української сім’ї.

Але насамперед необхідно позбавитися міфу і стереотипу про дорогу ВДЕ і „народну” вугільну та атомну вічну енергію. Має бути здійснений деталізований прорахунок сценаріїв розвитку як власне сектору ВДЕ, так і супутніх напрямків інвестування – в науку та інженерні розробки (маємо достатню базу для цього з часів ВПК), супутню ВДЕ інфраструктуру, наприклад у розроблення та промислове виробництво, в промисловий цикл обладнання для „розумних мереж” та місцевої/розподіленої генерації (розрахувати, скільки зекономиться на передачі – не треба мереж, нема втрат) врахувати симетричну вигоду від тотальної економії коштів при скороченні видобутку вугілля (дотації, забруднення, отримання травм, забруднення атмосфери), урану (радіація, саркофаг, виведення з експлуатації блоків АЕС, залежність ЯПЦ від Росії).

Для обґрунтованого порівняння вартості кВт/год необхідним є врахування у собівартості електроенергії екстернальних (зовнішніх) витрат, які в переважній більшості пов’язані із забрудненням навколишнього середовища; врахування ліквідаційних витрат АЕС, які в окремих випадках співставні чи навіть перевищують інвестиційні витрати на побудову атомних блоків; обґрунтування важливості дисконтування грошових потоків, оскільки тривалість періоду введення в експлуатацію електричних станцій на основі різних технологічних процесів може становити від декількох місяців (вітрова та сонячна енергетика) до восьми – десяти років і навіть більше (теплова, атомна та гідроенергетика), тривалість періоду експлуатації та ліквідації, також може суттєво відрізнятися.

Розвиток ВДЕ в парі із свідомим енергозбереженням та енергоефективністю, не як вимушені дії, а як життєвий принцип – ось майбутнє світу і України.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-