У нашій країні є переконаність у тому, що зниження податків обов'язково спричинить детінізацію доходів. Українська статистика такого зв'язку не підтверджує
- Логічно, але цього не зробили. Мабуть, керувалися тим уявленням, про яке я вже згадувала, щодо автоматичної детінізації зарплат при скороченні сукупного навантаження на фонд оплати праці. Насправді зарплати з тіні вийдуть лише тоді, коли це стане вигідно роботодавцеві. Коли готівка для виплат у «конвертах» обходитиметься дорожче, ніж сплата податків. З іншого боку, сьогодні і найманий працівник не бачить свого виграшу від детінізації. Таким чином, обидва учасники погоджуються на сплату частини заробітку в конверті. Це коло так або інакше має бути розірване.
Другий крок у сфері оплати праці міг би полягати в тому, щоб «відірвати» оплату першого тарифного розряду від мінімальної зарплати. Коли «мінімалка» перестане бути тотожною оплаті першого розряду, навіть не дуже багаті підприємства зможуть підвищувати заробітну плату - хоч би найбільш малооплачуваним працівникам.
Третє, що б я зробила, - повернула норму про сплату працівником частини єдиного соціального внеску, яка діяла ще до початку цього року. Не може бути ситуації, коли працівник нічого не платить на власне соціальне страхування, навіть незначних 3,2%. Тоді це вже не соціальне страхування.
І, нарешті, четверта позиція - це запровадження диференційованого оподаткування доходів працюючих. Але в 2016-2017 роках цього робити не можна. Бо не можна щороку змінювати в Україні умови оподаткування.
- Біда в тому, що навіть без нового підвищення тарифів, у 2015 році, в Україні був доволі разючий контраст між багатим бізнесом і збіднілими громадянами. Міністр енергетики та вугільної промисловості не так давно заявляв, що за минулий рік державні підприємства енергетичного сектору збільшили чистий прибуток на 16 млрд гривень. Наголошу, йдеться лише про держсектор, і при цьому суспільство достеменно не знає, що саме ці та інші підприємства відносять на свою собівартість...
- У принципі, це справа бізнесу - заробляти прибутки. Держава не може не захищати бізнес, бо тоді не буде економічного розвитку.
Однак бізнес є різний. Якби уряд підтримував малих та середніх підприємців, це сприймалося б суспільством значно позитивніше.
Зауважте, нині гроші є не в усіх підприємств. Вони є передусім у тих компаній, які належать до природних монополій, - і тут у мене дуже багато запитань до Антимонопольного комітету.
Є також питання щодо регулювання цін. Можна було б запровадити соціальні ціни на певні товари та послуги, адресувавши їх бідним прошаркам населення.
І не треба розповідати, що коли ми відкриємо магазини з низькими цінами, туди побіжать усі мешканці. Не побіжать. Однак людям, які не мають змоги купувати продукти в супермаркеті, необхідно надати таку можливість. Треба думати, як забезпечити їх дешевою рибою, дешевою курятиною. До речі, це стосується доступу не лише до продуктів, а й до ліків.
Можливо, цю функцію візьме на себе не держава, а асоціації споживачів, як це робиться у світі.
- Ми плавно перейшли до питань соціального захисту. Як би ви сформулювали нинішню політику держави у цій сфері?
- Все звелося до політики підтримки найбідніших. Ігнорування інтересів так званих середніх верств призводить до зменшення бюджетних надходжень. У результаті не вистачає коштів і на найнужденніших.
Днями я порівнювала два прожиткових кошики: той, що був запроваджений в 2000 році, і проект 2016 року. Практично змін нема, ніби за 16 років нічого в нашому житті не змінилося.
Мене цікавив не грошовий вміст «кошика», а матеріальний. Жодної реакції немає на те, що в Україні з'явився інтернет, мобільний зв'язок, який у 2000 році не був необхідністю. Нині людина без мобільного телефону, без доступу до інтернету змушена платити більше за ті послуги, які вона могла б отримувати дешевше. І це має бути передбачено при обрахунку розміру прожиткового мінімуму.
Людям треба забезпечити доступ до сайтів тих же поліклінік, щоб записатися на прийом, до сайтів аптек, щоб знайти дешевші ліки. Цього нічого не робиться.
Якщо до цього додати, що в Україні медичні послуги реально платні, то чому витрати на них не включені до прожиткового мінімуму? Так не може бути. Чому не включені податки? Немає відповіді. Хвилин зо двадцять я намагалася розібратися, як у розробленому Мінсоцполітики проекті нового прожиткового мінімуму враховано тарифи на комунальні послуги, газ, електроенергію тощо. Чесно кажучи, так і не розібралася.
За законом, склад прожиткового мінімуму (споживчий кошик) має змінюватися раз на п'ять років. В Україні з 2000 року не робили цього жодного разу. Те, що роблять тепер, насправді є профанацією. Проштампували - і все.
Необхідно врешті-решт припинити спроби нормування споживання непродовольчих товарів та послуг - значно простіше обчислювати вартість харчового кошика (для цього, принаймні, є підстава - норми споживання, розроблені медиками) і його питому вагу в прожитковому мінімумі. Тоді актуалізація зводитиметься до зміни складу харчового кошика (а це можна робити не так часто) і його частки. Скажімо, зміна тарифів на житлово-комунальні послуги або політики їх субсидування віддзеркалюватиметься на структурі споживчих витрат.