Костянтин Ворушилін, голова Фонду гарантування вкладів

Ніхто нікому нічого не збирається пробачати

07.02.2017 09:00

Тільки за минулий рік в управління Фонду були передані два десятки банків. За два попередніх – ще близько 70. За кожним із них - своя історія, певні люди, їхні зв'язки, чийсь бізнес або схема, чиясь жадібність або трагедія. «Банк на банк не схожий. Під кальку всіх підводити не варто», - розповідає директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костянтин Ворушилін. Зізнається, нажив собі за час роботи у фонді чимало ворогів.

Час від часу в пресі спливають звинувачення в бік Фонду гарантування. Мовляв, активи збанкрутілих банків продають своїм і з потрібним цінником. Поки все це на рівні розмов.

Правда, і притягнення до відповідальності власників за доведення банку до неплатоспроможності – пробуксовує. Хоча інші судові рішення ухвалюються набагато швидше. Наприклад, минулого року українські судді скасували рішення про неплатоспроможність дев'яти банків. У результаті чого держава може втратити не один десяток мільярдів гривень. Детальніше про це, про саботаж «приватбанківців» під час націоналізації і, звичайно, про активи банків-банкрутів - у матеріалі.

- Чим закінчилася історія подачі заяви Юлії Тимошенко проти вас до НАБУ?

- Та нічим... Ми зв'язалися з прокуратурою, НАБУ. Сказали: якщо є питання - приходьте. Ми готові з вами працювати. У них купа іншого клопоту та проблем. Вони сказали, добре, обов'язково, тільки не зараз. Зараз нема часу. Поки так.

- Це була піар-кампанія?

- Бог їм суддя. Проблема нашої держави в чому? Щось зробити добре – це довго і складно. А найпростіше: прокукурікати. Потім пішов у тінь – і забули. А політики - це люди, які не відповідають за свої слова абсолютно. У Черчілля, по-моєму, був такий вираз: кожен політик повинен передбачити майбутнє, а потім пояснити, чому цього не сталося.

- Кінець 2016 - початок 2017 у фінансову історію увійде націоналізацією Приватбанку. Чому варто було провернути таку операцію за 72 години, як довго до неї готувався Фонд, і які «підводні камені» знайшли у звітності банку?

- Ми дуже сподівалися, що банк впорається зі своїми проблемами з допомогою акціонерів, топ-менеджерів. Думали, що вони будуть тримати ситуацію під контролем, і що у них все вийде. Для нас це було б ідеальним. Це була блакитна мрія. Ми не хотіли займатися цією роботою. Відверто. Там багато складних нюансів. Згідно з законом фонду визначено дуже мало часу на підготовку до націоналізації банку: три доби. Це практично нічого.

Коли акціонери написали лист про прохання націоналізувати банк, перед нами постало непросте завдання: у процесі націоналізації забезпечити мінімальний перебій у роботі цього банку. Щоб цього не відчули фізособи та зробити мінімальну зупинку по юрособах. Це було складно. У нас були домовленості, що працівники Привату допоможуть у цих питаннях. Але, на превеликий жаль, об'єктивно-суб'єктивно, вони не зуміли допомогти у повному обсязі. Я розумію це чисто психологічно. У будь-який банк, у який ми б не заходили, перше сприйняття нас - негативне. Я чисто емоційно розумію членів правління, які створювали цей банк. Вони сприйняли це як особисту образу, поразку. Хоча це не зовсім так. Просто життя тече та змінюється, не все залежить від певних осіб. Економічна ситуація несприятлива. Це відображається в тому числі і на банках. Тим більше великих. Середньому та малому бізнесу легше - більше можливостей для маневру. А великі - найуразливіші: працюють з великими підприємствами, які переживають не кращі часи, обтяжені кредитами, дорогими і дуже важкими. Таких гіперставок як у нас, немає ні в кого. Відповідно, не всі підприємства справляються з ними, не платять вчасно, хоча банк свої зобов'язання за депозитами виконує за планом. І цей негативний фінрезультат щомісяця накопичується. Хтось святкує, хтось ні. По Приватбанку потрібно було приймати рішення, щоб не порушити баланс.

- У Нацбанку заявляли, що діра в банку в 116 млрд грн була сформована у тому числі через видачі кредитів пов'язаним особам...

- Ці кредити видавалися в бізнес. Правильно чи неправильно, що у нас була вибудувана така бізнес-модель, що найчастіше власники та акціонери банку мали можливість користуватися цим кредитним ресурсом? – Неправильно. Є випадки крадіжок прямих по деяким банкам, але більшість банків кредитували реальний бізнес. Так, часто пов'язаний з акціонерами. Але вони були вкладені в економіку країни. Зараз ми проходимо інші складності. Частина необтяжених ресурсів пов'язаних підприємств були направлені в статутний капітал. (Залишки на рахунках депозитів пов'язаних осіб, за законом, йдуть в капітал - ред.) Вихідники ми отримували від Нацбанку. Він визначав, хто пов'язаний, якою мірою тощо. Нацбанк, аудитори працювали в Приваті не один місяць. Тепер низка осіб заперечують те, що вони були пов'язані.

- Магічним чином українські судді реанімували дев'ять банків, які визнані неплатоспроможними. Що це означає на практиці?

- Закон про фонд гарантування не ідеальний. Ми маємо ситуацію, коли суди відновлюють неплатоспроможні банки. Це все одно, що з кладовища притягти мерця і стверджувати, що він живий, ми його реанімували. Є різні ситуації. Є банки, що потрапили під ТА (тимчасову адміністрацію - ред.) по фінансовому моніторингу. У Нацбанка були претензії по ряду операцій- ред.). А з точки зору життєздатності - кричущих моментів не було. До них у нас великих претензій немає. Візьмемо банк «Преміум» - ми виплатили 158 млн грн і компенсували їх за рахунок продажу активів банків. Банк «Союз» - теж особливих проблем немає. Чи можуть ці банки повернутися на ринок? Теоретично можуть. Інша ситуація – «Укрінбанк» або «Київська Русь». Чи можна відновити? Ні. Банки виведені з причини неплатоспроможності. По Укрінбанку досі суперечка, що нібито Нацбанк не дав акціонеру врятувати банк. Не хочу встрявати в цю суперечку, але знаю, що під час ТА, а ми її продовжували в надії, що з'явиться акціонер – його не було. Можна відбудувати цей банк як банк? - Нереально. Для цього потрібні великі гроші. Це всього на всього боротьба за активи.

Ми не проти того, щоб хтось відновився як юрособа, банк. Наші вимоги виникають через те, що ми провели виплати вкладникам банку. По Укрінбанку ми сплатили 1,8 млрд. Люди воюють, щоб відірвати ще якийсь шматочок. І судді, які приймають такі рішення, повинні чітко розуміти: цей банкет - за рахунок платників податків. Чийсь особистий інтерес превалює над здоровим глуздом.

- Скільки фонд вже виплатив по банкам, які оскаржують своє виведення з ринку? Скільки можете втратити?

- Близько 30 млрд грн. Плюс ще там на 100 млрд активів. Це номінальна вартість. Реальна – значно нижче.

- Продажем активів займався Андрій Кияк. Він пішов з посади заступника голови Фонду гарантування вкладів. З чим це пов'язано?

- У Андрія достатньо позитивних якостей - він працездатний. Багато було чуток і нарікань на його адресу, без прямих доказів. Але цей негативний фон був. Значною мірою він пов'язаний з тим, що у нього було бажання бути впізнаваною людиною, вирішити купу питань. Ми сіли, переговорили: хочеш займатися комерційною діяльністю - я не заперечую. На фонд і так вішають усіх собак. Зараз він пішов і займається комерційною діяльністю.

- Але і без Кияка навколо фонду спливає негативний фон...

- У нас найбільша проблема - в біржах. Спочатку ми намагалися прибрати витік інформації з боку ліквідатора. Для цього ми змусили ліквідатора вивішувати перелік активів на сайтах банків. Проте все одно ми не даємо повної інформації. Це пов'язано з банківською таємницею. Безглузда ситуація. До тих, хто взяв і не повернув кредит - банківська таємниця не повинна застосовуватись. По-хорошому ми повинні писати: компанія Х взяла таку-то суму, застави такі-то, інсайдери - ті. Яка банківська таємниця? Люди не повернули і не хочуть повертати гроші, не хочуть віддавати активи, які вони придбали на ці гроші. Вважаю, ми маємо повне моральне право світити всіх, але юридично такого права немає. Для нас важливо зробити максимум публічної інформації. Коли ми з цим розібралися, прибрали «рішал», які торгують незрозуміло чим, зіткнулися з іншим. На електронних майданчиках знайшлися свої «комбінатори». Їх у нас море розвелося. Ми виставляємо актив на продаж, він не продається. Одні торги, другі, треті. А чому? А тому що біржа вступила в змову з потенційним покупцем і працює на нього. Іншим покупцям відмовляють. Потім між собою вони діляться. Власники бірж, керівники, отримавши лот, одразу ж бігли до позичальника, починали торгуватися, пропонували допомогу викупу через свої факторингові компанії. Тому ми пішли шляхом роботи Прозорро. З лютого ми розподіляємо тільки наші активи лише на біржі, що працюють в Прозорро. Хто був більш далекоглядним - продовжить працювати, хто вважав, що буде і далі займатися «решаловом» і заробляти супер-комісійні за рахунок того, що ми недоотримуємо гроші - залишився без діла.

- Які плани щодо продажу консолідованого офісу.

- На цей рік вони на себе взяли зобов'язання тільки на фонд повернути не менше 6 млрд грн. Плюс ще Нацбанк, й інші забезпечені кредитори – як Антонов, Ощадбанк, Укрексімбанк. Сказати, що мене ці цифри радують або задовольняють, я не можу. Хочеться більшого. Наше завдання - продати якомога швидше і якомога дорожче.

- Фонд відхилив низку договорів Михайлівського, як такі, що не підпадають під Президентський закон. Про яку суму та кількість вкладників йдеться?

- Ми і далі розбираємося з сумами. Знову ж таки, закон, який був прийнятий, чітко говорить про те, що вкладники, ошукані при посередництві банку – отримають виплати. Працівники банку побудували таку систему, коли люди йшли в банк, який виступав пособником шахрайства. Законодавці вирішили, що це несправедливо. Ми побачили, що банк виводить гроші за такою схемою. Вкладник сподівався, що його депозит забезпечений державою. Інша справа, що людина йшла в банк і, не читаючи договору, не замислюючись: за що тобі платять 28% річних, коли на ринку платять 20 – підписував його. Багато хто зазіхнув на великі відсотки. Мені шкода людей похилого віку. Але молоді люди повинні бути фінансово підковані і читати, що вони підписують.

- Керівник банку «Михайлівський» Ігор Дорошенко пішов на угоду зі слідством...

- Адвокати Ігоря Дорошенка виходили на наших співробітників. Дали дорожню карту, яку ми забракували. Це «схемна хімія». Наша позиція пряма: активи були виведені і повинні бути повернуті в банк. Грошей на момент заходу в банку не було. Обліковий запис був, а грошей не було.

- У банку є власник, якого ніхто не шукає.

- Будь-якому власникові потрібно заявити претензії.

- Їх не вміють правильно скласти або не хочуть складати?

- За рік до банку Михайлівський була ще одна хімія. Один з організаторів схеми був Український професійний банк (УПБ). Він був порожній. Активи були перекинуті на факторингову компанію, яка пов'язана з інсайдерами банку. Власник банку пан Юркевич став розповідати, що він не інсайдер. Тоді питання: чому кращі активи опинилися на факторингових компаніях, які пов'язані з тобою. Безкарність там - породила бажання теж саме провернути в Михайлівському. І якщо сьогодні правоохоронці предметно займаються Михайлівським, то по УПБ працюють за залишковим принципом. Хотілося б приймати швидкі рішення, але не виходить. У будь-якому випадку - фонд буде довго заявляти претензії... Ніхто нікому нічого пробачати не збирається.

Дарина Вершиленко. Київ

Фото: Олена Худякова, Укрінформ