Нова Зеландія є частиною демократичного Заходу на Глобальному Півдні, а країни цього регіону дивляться на Нову Зеландію й Австралію як на орієнтир, що накладає на них моральний обов’язок бути послідовними у підтримці України.

Підтримка України за кордоном не зʼявляється сама собою – це результат великих зусиль конкретних людей, які беруть на себе складну і невдячну роботу – знову і знову пояснювати, нагадувати, наполягати і не дозволяти темі України зникнути з публічного простору. Одна з тих, хто виконує цю місію, – лідерка української громади країни Нової Зеландії Катерина Турська. Вона ініціює заходи, говорить напряму з інституціями та владою, тримає Україну у фокусі системно й послідовно і розповідає новозеландцям щодо перебігу подій, водночас спростовуючи російські фейки. Невдовзі Нова Зеландія першою з країн світу зустрічатиме новий рік, у якому її співробітництво з Україною має набути принципово нових рис, – саме про це буде далі у нашій розмові.

Я НІКОЛИ НЕ ГАНЯЛАСЯ ЗА ПОСАДАМИ, МОЄ ЖИТТЄВЕ ПРАВИЛО – ЯКЩО МАЄШ КОМПЕТЕНЦІЮ, ТО ПРОСТО РОБИШ

- Катерино, як ви опинилися у Новій Зеландії та яким чином стали лідеркою місцевої української громади?

- Я народилася і виросла на сході України – у Слов’янську на Донеччині. Навчалася у Краматорську, де здобула вищу освіту з лінгвістики – викладання англійської та китайської як другої мови. Ще у студентські роки мене цікавила міжкультурна комунікація, тому після університету я вирушила до Китаю продовжувати вивчення мови. Ми жили у невеликому місті, де іноземців можна було порахувати на пальцях – всі знали одне одного. Серед них було близько восьми новозеландців, і зрештою ми здружилися. Так я познайомилася зі своїм майбутнім партнером – і саме він привіз мене до Нової Зеландії. Тобто це було радше випадкове життєве перехрестя: зустріла ківі-хлопця, і життя привело мене на інший кінець світу.

Коли я приїхала, а це був 2006 рік, то не знала жодного українця в країні. Тож я буквально почала шукати-гуглити і знайшла сайт Наталі Пошивайло-Таулер – сьогодні вона віцепрезидентка Світового конгресу українців в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а тоді жила в Окленді та організовувала тури з Нової Зеландії в Україну. Я написала їй, ми познайомилися, почали спілкуватися. Вже існував активний осередок, що прагнув дій, – і тоді довкола невеликої групи українців у місті почали формуватися спільні ініціативи, фактично ми тоді відновили Українську асоціацію Нової Зеландії (UANZ). Я приєдналася спершу для підтримки недільної української школи – разом із Владом Вернигорою, який нині служить в “Азові”, ми викладали українську дітям і дорослим. Певний час я була в раді UANZ, потім відійшла – будувала власну професійну кар’єру.

Коли у 2022 році почалась повномасштабна війна, перед закордонними українцями також постала вимога діяти злагоджено, допомагати Україні. Я побачила, що тут уже багато патріотично налаштованих українців та прихильних до України новозеландців, є гарні ініціативи, але мало координації. Декілька груп робили важливі речі, але паралельно. Для адвокації інтересів воюючої України це стало проблемою: якщо ти ведеш перемовини з урядом чи дипломатами, потрібні єдиний голос, синхронність і стратегія. Тож я почала досліджувати: хто що робить, де можна допомогти, спілкувалася з локальними організаціями та волонтерами, що діяли поза офіційними структурами. Ми почали збирати всіх на онлайн-зустрічі й народилася ідея координаційного осередку.

З часом брала на себе дедалі більше: організація акцій, робота з дипломатами, розвиток мереж, комунікація з іншими громадами, координація гуманітарних ініціатив, партнерства. Так сформувався перший кістяк “Mahi for Ukraine” (“mahi” в перекладі з мови маорі – це дії, вчинки, зусилля) – робоча група людей, зокрема професіоналів, як українців, так і новозеландців, також лідерів регіональних українських спільнот, які були готові працювати системно. Новостворена організація стала фактично мотором великої кількості ініціатив та процесів, дотичних до України, на національному рівні. Паралельно я будувала тісну співпрацю з UANZ, посольством України в Австралії й Новій Зеландії та Світовим конгресом українців. І коли постало питання, кому очолити асоціацію, я погодилася, тому що на цьому етапі було важливо забезпечити єдність, системність і впливовість нашого представництва. Насправді я ніколи не ганялася за посадами, моє життєве правило – якщо маєш компетенцію, то просто робиш. А моя професійна сфера, спеціалізація на виробленні стратегій та побудові систем – природно переклалася на волонтерську площину. І всю мою діяльність можна звести до одного: прагну забезпечити голос України у найвіддаленіший частині світу, і зробити цей голос системним, професійним і впливовим.

MAHI FOR UKRAINE – РОБОТА З УРЯДОВИМИ СТРУКТУРАМИ, UANZ – КУЛЬТУРНЕ ОБ'ЄДНАННЯ

- Як лідерка Mahi for Ukraine та співголова Української асоціації Нової Зеландії, а також членкиня правління українсько-новозеландської бізнес-асоціації (Ukraine–NZ Business Association), поділіться останніми векторами докладання зусиль.

- Власне, всі ці організації обʼєднує спільна мета – зробити так, щоб Україна залишалася видимою, почутою й підтриманою навіть на найвіддаленішому континенті світу. Основою всього, що ми робимо, є обізнаність, адже без неї неможлива емпатія, без емпатії не виникає дія, а коли Україна зникає з фокусу уваги, цей вакуум швидко заповнюється російськими наративами. Саме тому Mahi for Ukraine для мене є формою адвокації та стратегічного голосу, спрямованого на постійну роботу з урядовими структурами щодо санкцій, допомоги та політичних рішень, на формування медійних наративів і просвітницьку роботу із суспільством, на збереження історичної пам’яті, зокрема визнання Голодомору, а також на системне реагування на російську пропаганду.

Ми працюємо як платформа, що утримує Україну у фокусі новозеландської політики на всіх рівнях – від урядових кабінетів і дипломатичних кіл до муніципалітетів та університетського середовища. UANZ для мене – це насамперед культурне об'єднання спільноти, організація подій, акцій, благодійних ініціатив і зборів, а також підтримка новоприбулих українців у питаннях інформації, інтеграції, міграції та працевлаштування. Важливою частиною цієї діяльності є гуманітарні програми, зокрема регулярна відправка контейнерів гуманітарної допомоги в Україну.

Що ж до українсько-новозеландської бізнес-асоціації, то це насамперед робота на майбутнє, адже йдеться про побудову мостів для довгострокової економічної та стратегічної співпраці у сферах торгівлі, інвестицій і технологій. Це особливо важливо з огляду на те, що Нова Зеландія є частиною демократичного Заходу на Глобальному Півдні, а країни цього регіону дивляться на Нову Зеландію й Австралію як на орієнтир, що накладає на них моральний обов’язок бути послідовними у підтримці України. Саме тому я постійно пишу колонки, виступаю на форумах, беру участь у панельних дискусіях і даю інтерв’ю – не через любов до публічності, а з розумінням того, що громадські ініціативи втрачають силу, щойно від них відвертаються суспільство та медіа.

ПЕРЕКОНУВАТИ НОВУ ЗЕЛАНДІЮ ПІДТРИМУВАТИ УКРАЇНУ – І ПРОСТО, І СКЛАДНО

- Отже, які сьогодні виокремилися складнощі та виклики, з урахуванням гострої потреби у міжнародній підтримці України та її Збройних Сил і хвилі біженців, що сягнула навіть Нової Зеландії, найдальшої від України країни?

- Стосовно складнощів, я бачу їх насамперед у втомі новозеландського суспільства від перипетій нашої війни, адже російське вторгнення в Україну триває вже дванадцять років, а повномасштабна війна – четвертий рік поспіль, і з часом люди втомлюються, медіа перемикають увагу, а разом із цим слабшає і здатність впливати, і можливість залучати ресурси. Але набагато небезпечнішим викликом залишається російська пропаганда, яка миттєво заповнює інформаційний вакуум, щойно Україна зникає з публічного простору.

І, звісно, складнощів додає сам масштаб і контекст Нової Зеландії як невеликої країни з власними економічними, соціальними й регіональними кризами, що означає потребу у стратегічному підході, з чітким усвідомленням, на що країна реально здатна і де наші аргументи будуть справді переконливими. Саме тому грамотне планування, правильний фокус уваги та чітке формулювання запитів є критично важливими. Через саме цю потребу і виокремилося в окремий важливий напрям створення форуму співпраці Австралія-Нова Зеландія-Україна (ANZ–Ukraine Cooperation Forum), який я нині очолюю. Це платформа для оборонної співпраці, бізнесу та інвестицій, а також філантропії, що дає змогу перевести підтримку України з рівня емоційного співчуття на рівень структурних і довгострокових відносин між державами та секторами економіки. Ця місія водночас проста і складна: переконати Нову Зеландію підтримувати Україну не символічно, а змістовно і стратегічно. Але ми мусимо її реалізовувати постійно і послідовно.

З 2022 РОКУ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ ПЕРЕД УКРАЇНОЮ ПЕРЕВИЩИЛИ 152 МІЛЬЙОНИ НОВОЗЕЛАНДСЬКИХ ДОЛАРІВ

- Як саме сьогодні Нова Зеландія допомагає Україні?

- Нова Зеландія здійснила низку важливих державних ініціатив на підтримку України. З 2022 року новозеландські сили оборони розгорнули міжнародну допомогу, регулярно спрямовуючи до Європи своїх фахівців у сферах тренування, логістики, розвідки та зв’язку для підготовки українських військових, і це сприяння було нещодавно продовжено до кінця наступного року, що свідчить про довгостроковість зобов’язань. Нещодавно уряд Нової Зеландії оголосив новий пакет допомоги обсягом 16 мільйонів новозеландських доларів, значна частина якого спрямована на військову підтримку та гуманітарну допомогу постраждалим громадам. Також у 2025-му Нова Зеландія додатково виділила ще 15 мільйонів новозеландських доларів на закупівлю зброї та спорядження через міжнародну ініціативу PURL (Prioritized Ukraine Requirements List – Перелік пріоритетних потреб України), що є частиною глобальної системи підтримки України.

Загалом з 2022 року зобов’язання Нової Зеландії перед Україною перевищили 152 мільйони новозеландських доларів у грошовій та матеріальній допомозі. Паралельно з цим уряд Нової Зеландії запровадив санкції проти Росії, що стало частиною офіційної державної політики, і регулярно робить публічні заяви на підтримку суверенітету та територіальної цілісності України, засуджуючи російську агресію. Окрім офіційної державної допомоги, існує потужний і живий громадський рух солідарності, в межах якого волонтерські групи збирають і відправляють гуманітарні вантажі з товарами першої необхідності, зимовим одягом, термобілизною, медичним обладнанням та інвалідними візками, а також організовують фандрейзингові заходи, благодійні аукціони й події на підтримку України. В Окленді, наприклад, діє проєкт «Taste of Ukraine» («Смак України» – з англ.), що регулярно проводить благодійні продажі випічки та іншої української їжі, а також культурні ініціативи на кшталт «Creative Ukrainians» («Креативні українці» – з англ.), які організовують поетичні вечори, кінопокази та мистецькі події. По всій країні працюють регіональні українські громади, і в багатьох із них ключову роль відіграють волонтери-ківі. Щотижня в Окленді ми виходимо на центральну площу Аотеа з українськими прапорами та гаслами на підтримку України, просто щоб нагадати, що ми поруч до перемоги, і щотижня разом із нами стоять новозеландці. 

- Як саме пересічні новозеландці налаштовані по відношенню  до України? 

- Головні наші друзі – це новозеландські добровольці, які воюють у лавах ЗСУ або працюють волонтерами в Україні. Ми регулярно збираємо кошти на їхню підтримку, зокрема на спорядження, медичні потреби та логістику. Існує також низка волонтерських організацій, що походять саме з Нової Зеландії. Зокрема, пастор Оуен Помана, який займається евакуаціями та гуманітарною допомогою, а також Тенбі Пауелл і організація Kiwi K.A.R.E., які у співпраці з українськими партнерами доставили в Україну десятки машин швидкої допомоги, тонни гуманітарних вантажів і мільйони доларів допомоги не лише з Нової Зеландії, а й з Європи.

Є й інші відомі новозеландці, зокрема хочу назвати Рона Марка – це колишній міністр оборони та нинішній мер міста Картертона, – який системно підтримує Україну, постійно приїжджає з гуманітарними місіями.

Хочу зазначити, що для багатьох новозеландців підтримка України – це не формат «задонатити й забути», а усвідомлена участь, розуміння того, що йдеться про питання справедливості, глобального світового порядку, прав людини та цивілізаційного вибору. Це звичайні люди, хтось із яких вже зібрав і відправив українським бійцям тисячі пар шкарпеток, хтось збирав дитячі речі та іграшки для відправки переселенцям у контейнерах, а хтось, як власник фабрики в Крайстчерчі, виробляє мериносову термобілизну найвищої якості з етикеткою “Не для продажу. Для незламних” і передає її безкоштовно для відправки в Україну. У цьому сенсі підтримка знизу інколи є навіть важливішою за владні рішення, адже без суспільної солідарності державна допомога може бути нестійкою. 

У 2023 РОЦІ МЕНЕ ВНЕСЛИ У ПЕРСОНАЛЬНИЙ САНКЦІЙНИЙ СПИСОК РОСІЇ

- Ви єдина людина, яка отримала почесні відзнаки і від Нової Зеландії (орден «За заслуги» – New Zealand Order of Merit), і від України (орден «За заслуги» III класу), – що для вас особисто означає це подвійне визнання обох держав? 

- Звісно, на особистому рівні це велика честь – отримати відзнаки і в Новій Зеландії, і в Україні. Разом ці дві відзнаки – не прикраси, а інструмент для того, щоб говорити гучніше і впливати ширше. Але я ніколи не сприймала їх як нагороду «для себе».

Коли я отримала новозеландський орден, я думала не про титул, а про те, що це означає для нашої громади. Хтось у Новій Зеландії – на дуже високому рівні – вирішив, що робота українців у цій країні важлива настільки, щоб її визнали королівським орденом. Це означає, що Україна має значення для Нової Зеландії. І це дає нам голос. Людина з цією відзнакою отримує доступ до владних кабінетів, розширює можливості вести розмову про Україну. Я бачу свою задачу в тому, щоб використати отриманий простір для впливу максимально активно – посилити наші месиджі, адвокацію і присутність.

Український орден «За заслуги» ІІІ ступеня – це ще один вимір. Це для мене значить, що Україна бачить діаспору і чує нас. Що все, що робимо тут, на далекому «кінці світу», має значення на Батьківщині. Це визнання не моє персонально, а всіх людей, які працюють, волонтерять, стоять на мітингах, збирають кошти, організовують події або їдуть виконувати свій обовʼязок у лавах українського війська. До речі, я завжди згадую з певною іронією, що моя перша «державна нагорода» була не від України і не від Нової Зеландії, – у 2023 році мене внесли у персональний санкційний список Росії. Тож, якщо узагальнити, мене вже «визнали» три держави – і це лише підтверджує, що ми робимо правильні речі, що наш голос чути, і що його варто робити ще гучнішим.

НА ФОРУМІ У ЛЬВОВІ МИ ПЛАНУЄМО РОЗРОБИТИ ДОРОЖНІ КАРТИ ДЛЯ БІЗНЕСУ І ВІЙСЬКОВОГО СЕКТОРУ

- Ваша нова особиста ініціатива – форум Австралія-Нова-Зеландія_Україна (ANZ-Ukraine), що має пройти у Львові вже в березні 2026-го. Які сфери ви вважаєте потенційно успішними для австралійсько-новозеландсько-української співпраці? Як плануєте залучати бізнес із ANZ-регіону, якщо Україна лишається ризиковою інвестиційною зоною?

- Моя логіка проста: Україна й Австралія з Новою Зеландією – мають що дати одне одному. Україна сьогодні – це лабораторія інновацій і тестовий полігон нових рішень, ринок майбутнього і країна, що вже зараз генерує унікальні знання у сферах безпеки, стійкості, технологій і модернізації держави. Австралія й Нова Зеландія – це зрілі демократії з досвідом управління та сильною інституційною культурою, капіталом і розвинутими ринковими навичками. Саме тому форум – не про «приїдьте і допоможіть Україні». Він про взаємодію: приїхати, подивитися, навчитися, інвестувати, створювати разом і ділитися тим, що працює у кожного. Сфери співпраці широкі. Це бізнес та інвестиції – відбудова, інфраструктура, логістика, енергетика, агросектор. Це технології – ІТ, R&D, кібербезпека, урядові й оборонні технології, автоматизація, розумні міста. Це оборона і стійкість – польовий досвід України у медичній евакуації, кризовому реагуванні, тактичних технологіях і цивільно-військовій координації, якому Австралія й Нова Зеландія можуть вчитися. Це філантропія та громадянське суспільство – моделі донорства та волонтерства. Це освіта і наука – обміни, університетські партнерства, спільні дослідження.

Так, Україна – ризиковий ринок. Але ризик – не причина не заходити. Це причина почати розмову, зрозуміти контекст. Найбільша помилка Заходу – чекати на «після війни». Ті, хто прийдуть після, прийдуть запізно. Я впевнена, що Україна сьогодні – глобальний тестовий майданчик нового світу. Щоб не відстати, потрібно бути там зараз: будувати відносини, розуміти ринок і культуру, формувати партнерства, вчитися в Україні, а не лише намагатися її навчати. Власне, форум не є бізнес-конференцією. Це перетин кількох світів: урядів, бізнесу, філантропії, оборонного сектору й стійкості у надзвичайних ситуаціях, громадянського суспільства. Учасниками можуть бути інвестори, державні агенції, муніципалітети, оборонні та рятувальні служби, ІТ-компанії і стартапи, благодійні фонди, університети, бізнес-лідери, українська діаспора та міжнародні організації – по суті, всі, хто розуміє, що майбутнє будується через зв’язки і готовність діяти. Нам потрібні партнери й спонсори, експерти і спікери, а також компанії, готові не чекати «коли стане безпечно», а входити в розмову зараз. Результат, якого ми прагнемо, – сталі зв’язки: партнерства, що триватимуть після форуму, пілотні проєкти і розуміння України як партнера, а не лише як країни, що потребує допомоги. Ми плануємо підготувати рекомендації для урядів Нової Зеландії та Австралії, окремі дорожні карти для бізнесу та військового сектору, а також пропозиції для багатосторонньої співпраці – як оборонної, так і гуманітарної та інституційної.

СХОЖИЙ ПРИНЦИП УКРАЇНЦІВ І НОВОЗЕЛАНДЦІВ – НІХТО НЕ ЗРОБИТЬ ЗМІНИ ЗА НАС

- Що в новозеландському суспільстві надихає вас діяти, а що – навпаки,  демотивує? Зокрема, чи є можливість перенести в Україну досвід “країни з найменшим рівнем корупції”, якою вважається Нова Зеландія за світовими рейтингами? 

- Парадоксально, але найбільше мене надихає не Нова Зеландія, а українське громадянське суспільство. Те, що роблять українці – у Києві, Львові, Харкові й тут, у Новій Зеландії, – це феномен, який визнає світ. Я не перебільшую, це справді так. Для мене активізм – не про пошук мотивації чи натхнення. Це радше поклик і відповідальність, які повністю збігаються з моїми цінностями. Я українка з Донбасу, і мені не потрібне додаткове натхнення, щоб працювати для України. Я робитиму це за будь-яких обставин.

У Новій Зеландії є речі, які я дуже ціную і які мене надихають. Це відкритість і простота людей, низький рівень ієрархії, що дозволяє говорити напряму, культура “just get on with it”, коли люди радше діють, аніж скаржаться, і реальна громадянська участь – коли люди справді беруть відповідальність за свою країну. Це дуже перегукується з тим, що зараз відбувається в Україні: ми перестаємо чекати «когось» і самі стаємо тими, хто діє. Саме в цьому я бачу найбільшу паралель між нашими двома суспільствами.

Водночас я не романтизую Нову Зеландію. Ідеальних країн не існує, жодне суспільство не є безпроблемним. Іноді мені складно з новозеландським ритмом.

Українці звикли до швидких рішень і високої динаміки – війна навчила нас діяти негайно. Тут процеси повільніші, бюрократія неквапна, питання може вирішуватися місяцями, це може демотивувати. Утім, це вчить терпінню, системності й розумінню того, що зміни – це марафон, а не спринт.

Хочу зауважити, що певний новозеландський досвід досить співзвучний українському. Йдеться про культуру відповідальності та ініціативи. У Новій Зеландії суспільство багато в чому тримається на простому принципі: якщо ти хочеш кращого – ти йдеш і робиш це краще. І саме такі відчуття сьогодні в Україні. Ми більше не віримо, що хтось прийде «згори» і все виправить. Ми розуміємо, що зміни – це ми самі, і ніхто не зробить їх замість нас. У цьому сенсі українці з новозеландцями йдуть тим самим шляхом – лише в набагато складніших умовах. 

Марія Ківійко

Фото надані Mahi for Ukraine