Національний Конгрес українських асоціацій Італії за два роки перетворився з ініціативи на реальну силу. Сьогодні це понад 40 громадських організацій, спілки вчителів, митців, перекладачів, волонтерські центри, які діють як єдиний механізм. Конгрес проводить міжнародні форуми, ініціює петиції в Сенаті Італії, організовує мистецькі проєкти та партнерства між українськими й італійськими містами.
Про підтримку військовополонених, про те, як українська діаспора перетворилася на «народну дипломатію» – консолідовану силу, яка впливає на рішення муніципалітетів і парламенту, і чому українці в Італії вже не діляться на «старих» і «нових», розповідає президентка Національного Конгресу українських асоціацій Італії (НКУАІ) Лариса Левчун.
ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ НКУАІ
- Які основні завдання ви ставите перед Національним Конгресом українських асоціацій Італії у 2025 році?
- 2025-й для нас – це рік дії. Ми визначили кілька ключових завдань.
Передусім – це зміцнення українського інформаційного простору в Італії та Європі. Ми об’єднуємо зусилля організацій, координуємо акції, створюємо єдину інформаційну стратегію. Конгрес став майданчиком, де різні українські громади працюють разом не на словах, а в реальних проєктах.
Конгрес перетворився на реальну силу, яка не просто говорить, а діє
Друге – це підтримка військовополонених і цивільних заручників. Ми проводимо акції солідарності, готуємо звернення до міжнародних інституцій, організовуємо мистецькі проєкти та флешмоби, щоб привернути увагу світу до цієї трагедії.
Третє – протидія російській пропаганді. Ми моніторимо інформаційний простір, реагуємо на фейки, інформуємо про загрози, зокрема про так звані «культурні заходи», які насправді є частиною інформаційної війни.
Четверте – культура і освіта. Це не менш важливо. Через виставки, фестивалі, партнерські проєкти з італійськими містами ми формуємо позитивний імідж України, поширюємо правду про нашу історію, розвиваємо співпрацю з університетами.
Також ведемо активну роботу на рівні петицій та взаємодії з італійськими інституціями. Зокрема, це стосується визнання українських дипломів, впровадження української мови в школах, меморандумів між містами.
Конгрес перетворився на реальну силу, яка не просто говорить, а діє.
- Чим Конгрес відрізняється від інших українських об'єднань в Італії? Що робить його особливим?
- Найголовніше – ми не є окремою організацією, яка працює лише для себе. Ми – це платформа співпраці. Наш Конгрес об’єднує десятки асоціацій, волонтерських ініціатив, шкіл, громадських центрів по всій Італії.
У нас діє департаментна система: освіта, культура, стратегічні комунікації, міжнародна співпраця, юридичний напрямок. Є також спілки перекладачів, вчителів, юристів, митців. Це дозволяє працювати системно й професійно.
Крім того, ми маємо регулярну комунікацію: щотижневі зустрічі, відкриті обговорення, прозорість у роботі. Це створює довіру.
Ще одна особливість – тісна співпраця з італійськими інституціями. Наприклад, наші петиції про визнання дипломів чи викладання української мови вже розглядаються на рівні Сенату.
І головне – ми відкриті до нових учасників. До нас може приєднатися будь-яка організація, запропонувати свої ініціативи, реалізовувати проєкти разом із нами.
- Які конкретні проєкти ви вже реалізували цього року і що вважаєте найбільшим досягненням?
- Одним зі знакових проєктів стала «Історична розвідка». Це наша ініціатива для збереження історичної пам’яті – про еміграцію, репресії, українську спадщину в Італії. Ми не просто збираємо факти, а формуємо спільну історію громади.
Також ми реалізували мистецький проєкт "Un ponte di colori" – це «міст кольорів», який об’єднує українських та італійських митців через виставки, майстер-класи, культурний діалог.
Ще один важливий проєкт – конференція «Міст для відродження України» в італійському парламенті. Це була дуже потужна подія, яка зібрала і політиків, і дипломатів, і волонтерів.
Але найбільшим досягненням для нас є не окремий захід, а те, що Конгрес став реальною структурою, яка має голос, вплив і здатність об’єднувати громаду.
- Конгрес ініціює меморандуми між українськими та італійськими містами. Чому це важливо для діаспори?
- Це важливо з кількох причин. По-перше, меморандуми відкривають офіційні канали співпраці: міста можуть реалізовувати спільні проєкти, підтримувати громади, організовувати культурні обміни.
По-друге, це дає українцям в Італії більше можливостей: доступ до ресурсів, участь у міських подіях, легалізація своєї присутності на місцевому рівні.
І по-третє – це допомагає Україні. Через такі партнерства ми просуваємо важливі для нас теми: гуманітарну допомогу, підтримку переселенців, культурні ініціативи.
- У яких сферах діяльності НКУАІ сьогодні найбільше потребує посилення – культура, освіта, юридична підтримка, лобізм?
- Усі напрями важливі, але сьогодні найбільше уваги потребує лобізм.
Ми говоримо про лобізм у доброму сенсі – це захист інтересів української громади через офіційні канали. Наприклад, взаємодія з муніципалітетами, парламентом, міністерствами, щоб українців чули, з нами рахувалися і приймали рішення, які відповідають нашим потребам.
ПРО УКРАЇНСЬКУ ДІАСПОРУ В ІТАЛІЇ
- Як змінилися склад і роль української громади в Італії після 2022 року?
- Після 2022 року українська громада в Італії зазнала значних змін – як кількісних, так і якісних. До вже існуючих осередків, які формувалися протягом десятиліть, приєдналися тисячі новоприбулих українців, змушених залишити рідну землю через повномасштабне вторгнення Росії.
Роль української громади стала вирішальною у процесі прийому та допомоги українським біженцям.
Саме громада – асоціації, волонтери, парафії, школи – першими організували підтримку: зустріч, переклад, житло, гуманітарну допомогу, психологічну підтримку, адаптацію дітей до навчання, юридичні консультації. У багатьох випадках саме українці допомагали українцям, коли інституційна система ще не встигала реагувати.
- Які проблеми найчастіше сьогодні турбують українців в Італії – документи, працевлаштування, соціалізація?
Ми ініціювали петицію, щодо взаємного визнання дипломів та кваліфікацій
- На нашу думку, проблема №1 – це гідність.
Гідність українця за кордоном нерозривно пов’язана з можливістю реалізувати себе – працювати за фахом, відповідно до освіти, досвіду та внутрішніх прагнень. Саме тому одним із головних завдань, яке ми поставили перед собою, є визнання українських дипломів та кваліфікацій в Італії.
У цьому напрямку вже зроблено важливі кроки. Ми ініціювали петицію, щодо взаємного визнання дипломів та кваліфікацій, вона була оголошена на засіданні Сенату Італії.
Також ми проводимо професійні форуми, щоб українці різних професій знали одне одного, об’єднувалися та співпрацювали. Проведено форум українських медиків, після якого відбувся діалог із Міністерством охорони здоров’я Італії щодо спрощення процедур та доступу до інформації про визнання медичних дипломів. Організували форум українських юристів, який став початком професійного обміну та адвокації правових питань, пов’язаних з інтеграцією. Також був форум українських учителів, результатом якого стала петиція щодо впровадження української мови як іноземної в італійських школах, її також уже оголосили на засіданні Сенату.
- Чи вдається об'єднати «стару» і «нову» діаспору – людей, які давно в Італії, і тих, хто приїхав після війни?
- Це непросто, але нам це вдалося.
Ми об’єднали понад 40 організацій. І це вже не діаспора «стара» чи «нова». Це просто українці, які разом діють.
Можливо, найскладніше було відновити довіру. Але сьогодні ми бачимо, як навіть маленькі групи починають активізуватися, організовувати події, об’єднуватися.
Це як снігова куля: спочатку її важко зрушити, але коли вона набирає силу – вже котиться сама.
- Що потрібно змінити в підходах до інтеграції українців за кордоном, щоби зберегти національну ідентичність і водночас адаптуватися до нової країни?
Італійське суспільство має бачити в українцях не лише біженців чи працівників, а й повноцінних партнерів
- Інтеграція не повинна означати втрату ідентичності. Людина має залишатися українцем, навіть живучи в іншій країні.
Що для цього потрібно? Італійське суспільство має бачити в українцях не лише біженців чи працівників, а й повноцінних партнерів.
Також важливо підтримувати українську мову та культуру за кордоном. І робити це разом – громада і місцева влада.
Треба створити умови для того, щоб люди могли працювати за фахом. Це не просто про економіку – це про гідність.
І останнє – підтримувати діалог між культурами. Коли ми показуємо українську культуру світові, ми не тільки зберігаємо себе, а й збагачуємо інших.
- Конгрес проводить культурні події, зустрічі в Європарламенті, працює з місцевою владою Італії. Які результати цієї дипломатії вже є?
- Для нас дипломатія – це не лише політичні заяви, це щоденна робота з людьми та установами. Ми бачимо конкретні результати.
Конгрес ініціював п’ять нових культурних партнерств
Провели конференцію «Міст для відродження України» в італійському парламенті. У Європарламенті презентували низку ініціатив, зокрема петицію про звільнення українських полонених та депортованих дітей. Ми активно працюємо з муніципалітетами, запускаємо програми побратимства між українськими й італійськими містами.
У межах URC2025 саме наш Конгрес ініціював п’ять нових культурних партнерств між містами:
● Херсон ↔ Коллеферро;
● Нововолинськ ↔ Пальяно;
● Борислав ↔ Атрі;
● Мена ↔ Сільві;
● Полтава ↔ Монастераче.
Також досягнуто домовленостей про майбутню співпрацю між такими містами:
● Ланівці ↔ Мондраґоне;
● Еріче ↔ Трускавець;
● Трапані ↔ Ніжин;
● Сільві ↔ Тростянець.
У сфері культури реалізуємо проєкт «Un ponte di colori», проводимо виставки, акції, мистецькі події. Це не тільки про мистецтво – це про формування позитивного іміджу України.
- Як Конгрес допомагає доносити до італійців правду про війну в Україні та ситуацію з полоненими?
- Це один із найважливіших напрямків нашої роботи. Через Департамент стратегічних комунікацій ми ведемо постійну інформаційну боротьбу.
Ми передавали списки полонених Папі Римському під час аудієнції
Створено групу «Підтримка українських військовополонених», яка об’єднує активістів з різних країн. Ми організовуємо акції, флешмоби, публічні заходи по всій Італії. Акції проходили в Брюсселі, Барі, Кротоне, Соверато, Ламеція Терме, Флоренції, Мілані та інших містах. Ми передавали списки полонених навіть Папі Римському під час аудієнції.
Запустили проєкт «Голос Нескорених» – серію відеоісторій про колишніх військовополонених з перекладом італійською. Це не статистика – це живі історії людей.
Працюємо над артпроєктами. Наприклад, пересувна виставка дитячих малюнків «Малюю. Люблю. Вірю» показує, як діти бачать війну і полон.
Також є проєкт «Будь ласка, звільніть пташок» – це мистецький заклик до світу про звільнення цивільних заручників.
Ініціювали міжнародну акцію «Одноденне голодування», яка триває і сьогодні. Це спосіб привернути увагу до трагедії полону.
- Чи має українська діаспора в Італії вплив на рішення місцевої влади або політиків?
Наше слово важить, бо за нами стоїть громада, конкретні дії і довіра
- Маємо. Це, звісно, не прямий політичний вплив, але нас слухають. Наші ініціативи доходять до місцевої влади, парламенту, муніципалітетів.
Є і курйозні історії. Наприклад, коли італійський мер попросив у нас приклад офіційного запрошення для української делегації, він просто скопіював наш шаблон зі старим ім’ям і містом. Це смішно, але це показник: наші документи стають орієнтиром.
Ми не диктуємо політикам, але формуємо порядок денний: через петиції, меморандуми, культурні заходи, зустрічі. Наше слово важить, тому що за нами стоїть громада, конкретні дії і довіра.
* * *
Фото надані Національним Конгресом українських асоціацій Італії та зі сторінки Facebook