Богдан Білогоцький (Білот), голова Об'єднання українців Франції
Перше наше завдання – це протидія пропаганді Russia Today
21.10.2017 09:00 1837

Майже тисячу років тому княгиня Анна Ярославна прибула до Франції для шлюбу з французьким королем Генріхом І. Майбутня французька королівна стала першою відомою нам емігранткою до Франції. Пізніше переміщення на французьку землю були незначними аж до ХІХ-го століття, коли прихисток у Франції знайшла українська інтелігенція. Голова Об'єднання українців Франції (ОУФ) Богдан Білогоцький – нащадок представників цієї хвилі міграції. Він чудово володіє українською мовою, розповідає, що національний дух та любов до Батьківщини передав йому дідо, який був вояком УНР.

Про сьогодення українських мігрантів у Франції, протидію проросійському впливу, ставлення французів до України, боротьбу з російською пропагандою, голова ОУФ розповів у ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу.

НОВА ХВИЛЯ МІГРАЦІЇ «ОМОЛОДИЛА» УКРАЇНСЬКУ ГРОМАДУ

- Пане Богдане, еміграцію українців за кордон нині розділяють на п'ять хвиль: до Першої світової, між Першою та Другою світовими війнами, після Другої світової, 90-ті роки й нинішній час, зокрема з 2014 року. Розкажіть, будь ласка, більш детально про етапи, визначні події еміграції українців до Франції.

- Першою українською емігранткою, напевно, була Анна Ярославна. Наступним відомим українцем у Франції  став син Пилипа Орлика Григор. Пізніше у Франції перебував Михайло Драгоманов. У 1878 році відбувся міжнародний літературний конгрес у Парижі, де Драгоманов виступив із листом «Література українська, проскрибована урядом російським», який підписало багато французьких журналістів і письменників. У ньому йшлося про скасування Емського наказу царя Олександра ІІ. І то був перший український політичний виступ у Франції.

В 1905 році було кілька українців, котрі називали себе українцями. Чому я на цьому наголошую? Бо студенти з України уже в XIV столітті навчалися у Сорбонні. Свідчення про це існують, але вони там записані як русини чи малороси.

Ситуація почала покращуватися після еміграції, яку називатиму петлюрівською. Саме в той час робилося дуже багато для українців у Франції. Зокрема, з 1926 року існувала Українська автокефальна православна церква. Це описано в листуваннях того часу, які я детально вивчав. Тоді ж почали відкривати й українські школи, в одній з них навчалася моя мама. Існувало багато хорових, балетних колективів. У деяких містах працювали театри, зокрема, у Шалетт-сюр-Люен.

За Симона Петлюри вперше почали друкувати пресу українською мовою. Тоді ж створили газету «Тризуб». Це видання існувало й після смерті Петлюри, аж до 1940 року. Також було видано кілька книжок французькою мовою на українську тематику, переважно то заслуга Шульгина (Олександр Шульгин – український політичний, громадський, культурний і науковий діяч, член Центральної Ради, посол УНР у Болгарії, в еміграції з 1920-х років – ред.).

Перед війною були емігранти із Галичини, які приїхали на заробітки. І вони поступово долучилися до «петлюрівців», утворилися численніші осередки. Після Другої світової приїхали українці, які були інтерновані, або перебували в концентраційних таборах, чи жили в Німеччині у таборах для біженців.

- Внаслідок російської агресії проти України та пов'язаного з нею економічного спаду відбулося різке зростання еміграції з України до ЄС, у т.ч. до Франції, у 2014-2016 роках. Як влаштувалися наші мігранти, адже на цей самий період припало масове переміщення біженців з Африки?

- Зараз у Франції багато емігрантів з України останньої хвилі. Їх можна умовно розділити на дві групи. Перші – ті, хто приїхав з економічних причин, інші – з напівекономічних, напівполітичних. Ми усім раді, бо українська громада з часом робилася менш чисельною, можна сказати, вимирала. Колись я був наймолодшим, а тепер став найстаршим. Досить довго ми не мали інформації про новоприбулих, тепер налагодили зв'язки, шукаємо шляхи співпраці. Серед них – чимало небайдужих до української справи. Ми навіть готові з часом передати їм керівництво нашим Об'єднанням.

- Розкажіть, як довго триває адаптація, звикання до нових умов? Наскільки французьке суспільство відкрите для адаптації «чужинців»?

- Багато залежить від кожної людини. Є такі, що приїхали десять років тому, мають свою машину, свою квартиру, але є й такі, що бідують. Раніше, коли прибували люди, міграційні організації, навіть церкви, не мали змоги допомогти їм облаштуватися. Вони жили в маленьких кімнатках по 6-8 осіб. Зараз такого вже немає, бо у Франції про це дбають, від держави надходить найбільше допомоги. Дехто з діаспорян досяг успіху – організував свій бізнес, має власні підприємства. Українці служать в армії та в поліції, але таких небагато.

- За даними статистичної служби Eurostat, у Франції проживає понад 10 тисяч українців. Насправді ж їх значно більше. Де територіально знаходяться головні осередки українців?

- Скільки насправді тут живе українців, достеменно невідомо. За нашими підрахунками, десь 50 тисяч. Більшість зосереджена в Парижі чи біля столиці. Є ще одна дуже цікава громада – у Страсбурзі, на сході Франції. До неї здебільшого долучаються українці, які працюють у Раді Європи. Там вже діє українська школа. Тісного контакту з ними поки не встановили, однак планую найближчим часом туди поїхати, познайомитися.

ОУФ НАЛАГОДЖУЄ ЗВ'ЯЗКИ З НОВООБРАНИМИ ФРАНЦУЗЬКИМИ ДЕПУТАТАМИ

- Від самого початку еміграції до Франції українці об'єднувалися у групи, здебільшого – на основі політичних вподобань. Розкажіть, будь ласка, як і коли було створено Об'єднання українців Франції?

- Наша організація була заснована у 1949 році українцями, які вийшли з концентраційних таборів та таборів для біженців у Німеччині. Об'єднанням українців Франції понад півстоліття керував професор Володимир Коцик. Він був дійсним професором Сорбонни, істориком, політологом, написав кілька книжок – всі на українську тематику. Завдяки його громадській роботі ми маємо власну «оселю», де кожного року організовуємо літній табір відпочинку.

- Скільки людей входить до Об'єднання? Як можна стати членом?

- Існує певна процедура прийому нових членів. Ми – ОУФ, грубо кажучи, ми – і «бандерівці», і «петлюрівці», а загалом ми – українці. Сьогодні вже не важливо, хто і які сили підтримував у минулому. Ми в еміграції, і тепер не це головне. Головне для нас – боронити Україну. Кожен, хто бажає стати членом нашого Об'єднання, має заповнити заяву, і комісія визначить, чи можемо цю людину прийняти. Василь Сліпак був членом ОУФ – то в його випадку ми довго не думали, прийняли одразу.

Після війни і десь до 80-х років ОУФ мала 10 філій, ми були тоді найпотужнішою українською організацією у Франції. Зараз ОУФ налічує 40-50 членів. Це небагато, проте був час, коли об'єднання взагалі не існувало, а тепер ми поступово рухаємося вперед.

- Ви сказали, що організовуєте літній табір. Розкажіть, будь ласка, більш детально.

- Кожного року в літньому таборі приймаємо 60 дітей. Французьке законодавство дуже суворо регламентує вимоги до організації дитячого відпочинку, тому більше діток запросити поки не можемо. Останні три роки там відпочивало шестеро українських дітей, які втратили батьків у АТО. Всі інші – маленькі українці, що живуть у Франції, здебільшого – емігранти п'ятої хвилі. Наступного року намагатимемося збільшити кількість, а на серпень плануємо організувати табір виключно для французьких дітей та познайомити їх із Україною. В програмі будуть історія, географія, український фольклор і, звичайно, мова.

Цього року наш табір відвідувала новообрана депутат парламенту Барбара Бесобалу. Вона належить до політичної сили, яку представляє президент Франції Емануель Макрон. Політик приїхала до табору, познайомилася з дітками, виявивши увагу до дітей та української справи.

- Які цілі та наміри ОУФ ставить перед собою?

- Ми хочемо зав'язати контакти з новообраними депутатами. Перекинути такий своєрідний «міст» між Францією та Україною. Колись мали тісні зв'язки з головою парламентської групи «Франція-Україна» в Національній асамблеї. На останніх виборах колишній голова цієї групи до парламенту не пройшов, його наступника поки не призначено.

Маємо намір налагодити побратимство французьких та українських міст. Прагнемо, щоб співпраця не обмежувалася виключно культурною складовою. Однак тут ми потребуємо допомоги з України. Мова йде навіть не про фінансову підтримку, а про інформаційну – надання матеріалів, як це було під час Майдану. Ми плануємо глибше ознайомити французів з Україною, більше уваги звертати на історію та політику. Зокрема, маємо намір показувати вистави на українську тематику в французьких школах. Моя позиція в ОУФі така: відкрив двері й вікна – надійшло свіже повітря, а порох полетів. Нам потрібно щось нове, а нове – то активно включитися до французького життя. Так уже давно зробила російська діаспора, а ми не змогли.

ПЕРЕСІЧНІ ФРАНЦУЗИ КАРДИНАЛЬНО ЗМІНИЛИ СВОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ПУТІНА

- Ви згадали про російську діаспору. Розкажіть, будь ласка, більше. Чи володіють вони достатнім ресурсом, аби просувати ідеї Кремля на території Франції?

- Так, перше це те, що вони мають підтримку від Москви. Навіть ті, що колись підтримували царат, сьогодні перейшли на бік Путіна. Чому? Бо йдеться про російський імперіалізм. Вони мають посади, і вони нам шкодять. Наша діаспора менша за чисельністю, а російську активно підтримує Кремль. 

- На початку розмови ви зауважили, що вивчали давні документи, зокрема листування. Чи легко знайти такі історичні свідчення нині?

- Це дуже непросто. Слід відзначити, що у Франції завжди існувало русофільство, тому виявити щось про Україну досить складно. Поняття України часто ототожнювали з Росією. Так було ще донедавна. Ситуація змінювалася після Майданів.

У французькому суспільстві нині набагато менше відчувається російський вплив. Зараз французи ненавидять Путіна

- Яка ситуація зараз?

- Зараз у французькому суспільстві набагато менше відчувається російський вплив. Мені 76 років, і я пам'ятаю той післявоєнний період, коли комуністична партія Франції (КПФ) становила майже третю частину в парламенті. Тоді дуже сильно нападали на Україну взагалі, не тільки на еміграцію. Сьогодні КПФ майже не існує, на виборах вона отримує мінімальні відсотки – 3-4%. Але ментально залишилося те викривлене уявлення, що українці співпрацювали з німцями, що знищували євреїв. Повільно, але й це міняється. Здебільшого завдяки роботі істориків. Багато для цього зробив професор Коцик, поступово навіть відомі історики починають нас підтримувати. Росія у ставленні пересічних французів завжди займала особливе місце, але зараз французи ненавидять Путіна. Це нам допомагає.

У травні в університеті Сорбонни відбувся важливий "круглий стіл" про події в Україні, який організували активістка і журналістка Галя Аккерман і професор Філіпп Де Лара. На зустрічі був присутній глава українського МЗС Павло Клімкін. Тоді на захід прийшли такі імениті французькі історики, що я навіть і не сподівався. Це був дуже важливий крок уперед.

Коли Брежнєв мав відвідати Францію, за вимогою КДБ небажаних (в т.ч. українців) було вислано на острів Корсику

- Ви сказали, що ставлення змінюється. Наскільки раніше відчувався цей тиск?

- О, я добре відчув його, на собі особисто. 1971 року, коли Брежнєв мав відвідати Францію, за вимогою КДБ мене вислали на такий «приємний» острів Корсика. Зі мною було троє чи четверо українців, хорвати, болгари, представники інших народів, серед них – і росіяни з армії Власова. Кожного дня вони телефонували голові французького сенату – другій за вагою особі після президента. Вони телефонували, жалілися, і їх слухали. А ми й до сьогодні такого зв'язку не маємо.

ТИСЯЧІ ЛИСТІВ ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

- Після подій 2014 року діаспора в усьому світі перетворилася на осередок протидії російській пропаганді в країнах перебування. Наскільки відчувається у Франції тиск з боку Росії, вплив російської пропаганди? Як протидієте цьому?

До кінця року плануємо створити інформаційну агенцію, головним завданням якої буде протидія російській пропаганді

- Першим завданням, яке ми зараз поставили перед собою, це протидія Russia Today (RT). Вони отримали ліцензію, щоб від грудня транслювати свої програми на французьких хвилях. Плануємо організувати акцію протесту. Відправили поштою офіційні листи президентові, прем'єр-міністру, міністру закордонних справ, міністру внутрішніх справ, президенту Національної асамблеї, голові Сенату, 577-м депутатам Національної  асамблеї, 348-м сенаторам, 74-м депутатам Європарламенту, іншим посадовцям. Електронною поштою ми відправили цього листа ще 1200 різним адресатам.

До кінця року плануємо створити інформаційну агенцію, головним завданням якої буде протидія російській пропаганді.

- Розкажіть, будь ласка, наскільки дієвим є такий спосіб. Чи реагують висопосадовці на листи?

- Наприклад, був такий французький депутат Тьєрі Мар'яні, який відвідував Крим та вихваляв політику Путіна, залишаючись членом парламентської групи «Франція-Україна». Ми звернулися до цього політика з відкритим листом, де попросили пояснити його позицію, що суперечила офіційній позиції Франції. Це не допомогло, довелося звернутися до голови Національної асамблеї, писати міністрові закордонних справ, навіть президентові. Коли йшлося про зняття санкцій проти РФ, ми також активно протестували, писали листи, зверталися особисто до кожного сенатора, до кожного депутата.

 - Наше агентство на собі відчуло значну підтримку з боку української діаспори у Франції після арешту у Москві нашого власкора у Франції Романа Сущенка.

- Дійсно, ми активно підтримуємо боротьбу за звільнення Романа Сущенка. Після затримання журналіста організовували масштабну акцію на площі Прав Людини, виступаємо проти його утримання і використовуємо для цього-будь яку можливість.

- Чи співпрацює ОУФ з іншими організаціями, що об'єднують українців у Франції?

- Так, і досить активно. Наприклад, є дуже цікава організація – нащадки волонтерів Чужинецького легіону часів Другої світової війни із Західної України. Вони не хотіли боротися проти Німеччини під польським прапором, тому й записувалися до французького легіону. Об'єднання та його керівник Аннік Білобран опікуються похованнями на місцевих цвинтарях радянських вояків, серед яких – дуже багато українців. Співпрацюємо з організацією «Україна 1933», Союзом українок.

- Чи є заходи, які проводите разом?

- Кожного року, коли відзначається річниця Голодомору, в Паризькому соборі правиться служба, під Тріумфальну арку кладемо вінок у пам'ять про жертв тієї страшної трагедії. Щоправда у заходах беруть участь здебільшого українці, а нам би хотілося залучити більше французів. Ми маємо активно включитися до французького життя і боронити українську справу, а не мудрувати поміж себе хто найбільший патріот.

Ольга Будник, Київ-Страсбург.

Фото: Вікторія Козак, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-