У травні 2006 року у сквері навпроти історичного факультету Чернівецького університету кілька десятків студентів провели акцію. Усі вони одного дня вдягнули вишиті сорочки та блузи і прийшли на пари. Так народилося свято День вишиванки. Уже за кілька років до такої традиції долучилися студенти з інших міст України, різні організації. Згодом День вишиванки поширився й за межі нашої країни. На сьогодні у третій четвер травня вишиті сорочки одягають люди в понад 100 країнах.

Напередодні ювілейної дати Дня вишиванки кореспондент Укрінформу дізнався в засновниці цього свята Лесі Воронюк про те, як святкування витримали випробування війною, чому вишиванка стала об’єктом інтересу високої моди, літератури та кінематографу, а також про те, які сюрпризи готують Чернівці та світ до цієї знакової дати.

ДЛЯ МЕНЕ ДЕНЬ ВИШИВАНКИ ТРИВАЄ 365 ДНІВ НА РІК

- Зараз ми зустрічаємося у сквері Дня вишиванки, у місці, де зародилося свято. Чи думали ви, коли організовували акцію 20 років тому, що одним з її результатів буде заснування такого парку?

- Звісно, 20 років тому ми й уявити не могли, що свято настільки масштабується, що ми зможемо реалізовувати такі сталі проєкти. Сьогодні я надзвичайно пишаюся, що ми змогли зробити сквер Дня вишиванки в Чернівцях. Адже це – публічний простір, він декомунізований. Звідси прибрано пам’ятники радянських маркерів. Він розташований навпроти будівлі історичного факультету Чернівецького національного університету, де було засноване свято і де ми влаштовували перші Дні вишиванки. Я радію, що цей простір є, і він живе своє абсолютно нове життя. У парк приходять гратися діти з батьками, відпочивають чернівчани, фотографуються туристи. Вважаю, це один з найгарніших публічних просторів у місті.

- У 2017 році ви говорили про вишиванку як «генетичний код», у 2022-му – про «культурну зброю», а як би сформулювали головну місію свята сьогодні, у 2026 році?

- Ми кожного року на День вишиванки обираємо окрему тему або певну цінність чи слоган. Тобто в нас було і «вишиванка як генетичний код», і «вишиванка – це символ любові», і «День вишиванки – День родоводу», і «окупована спадщина – вберегти від забуття, врятувати для нащадків» торік. Цього року в нас прекрасний слоган: «Всесвітньому дню вишиванки 20 років завдяки кожному з нас». Бо свято, яке заснували люди, існує в просторі та часі таке масове, бо кожен на своєму місці долучається до його проведення. Тому ми цього року дякуємо всім, хто взяв на себе відповідальність також будувати це свято.

- Як змінився ваш особистий «складник щастя» від цього проєкту: що приносило найбільшу радість на перший рік заснування, а що дає сили продовжувати на 20-й?

- Треба зазначити, що День вишиванки тепер – це моя цілорічна робота. У 2015-му ми заснували громадську організацію, у рамках якої протягом року займаємося культурними проєктами, експедиціями, презентаціями за кордоном. Якщо для всіх День вишиванки – щороку третій четвер травня, то для мене це 365 днів на рік. Тому відчуття щастя – це завжди, коли вдається свято.

Коли вранці на День вишиванки я виходжу з дому й бачу людей у вишитих сорочках, тоді видихаю спокійно. Ось це момент найбільшого щастя. А в якісь роки, коли менше бачила людей у вишиванках у день свята, страшенно засмучувалася. Тоді постало питання, а що ще ми можемо зробити, щоб українці пройшли точку неповернення у своїй ідентичності.

Ми за ці 20 років робили все, що було в наших силах і можливостях.

- Чи відчуваєте, що свято вже «відірвалося» від засновників і живе своїм життям, чи оргкомітет досі залишається головним навігатором його смислів?

- Ми намагаємося задавати святу тональність і теми, які важливі, щоб воно не перетворювалося лише на веселощі, танці, фестивалі зі смачним частуванням. І це є нашою стратегічною метою.

Тому беремо й окуповану спадщину, і реліквії, і вишиванки видатних українців. Але, звісно, свято в кожному закладі, у кожній організації живе своїм життям, і це – найбільше досягнення.

У КНИЗІ ДО 20-РІЧЧЯ СВЯТА ЗІБРАНІ ПОДІЇ, ПРО ЯКІ МИ РАНІШЕ ПУБЛІЧНО НЕ РОЗПОВІДАЛИ

- У 2022 році ви озвучили амбітний план створення Музею вишиванки в Чернівцях вартістю понад 300 тис. євро. На якому етапі проєкт тепер, до ювілею?

- Ми маємо приміщення і проводимо там різні заходи. Також оцифровуємо колекції, видаємо книги. Тобто користуємося цим приміщенням здебільшого як офісом. А Дім вишиванки у своєму ідеальному вигляді потребує значних капіталовкладень.

Тепер фокусуємо увагу на дослідницьких проєктах, а до Дому вишиванки обов’язково дійдемо. Адже дуже хотілося б, щоб це стало туристичною родзинкою Чернівців. Тут було засновано свято, яке знають у понад 100 країнах. І воно має величезний потенціал саме для Чернівців.

- Нещодавно з’явилася інформація про книгу до 20-річчя свята. Розкажіть, про що вона? Це архівна хроніка чи радше філософське осмислення феномену?

- Це й архівна хроніка, і філософське осмислення. Ми намагалися обрати й систематизувати найцікавіші проєкти за 20 років свята. Прослідковували еволюцію, наскільки змінилося суспільство в питаннях ідентичності за 20 років, і наскільки День вишиванки на ці зміни вплинув.

Ось, наприклад, торік було соціологічне опитування фонду Загоріїв і проєкту «Витоки». І, за його результатами, День вишиванки є найбільш упізнаваним масовим святом сучасних українців, модерним. Там не йшлося про Різдво, традиційні свята, про День Незалежності та офіційні свята.

Тому ми в цій книзі зібрали також багато наших досвідів, які переживали в рамках свята, але про які публічно ніколи не розповідали, усе те, із чим стикнулися. Це стосується і російської пропаганди, яка щороку перед святом починає закидати всі ці міфи, мовляв, «нащо одягати вишиванку, це ще нічого не означає», інші безконечні негативні наративи. У книзі ми дуже педантично описуємо, як їх розрізнити, ідентифікувати, як на них реагувати, чому їх не можна поширювати.

- Проєкт «Вишивка в одязі видатних українців» колись починався зі сорочки Бандери. Чиї ще сорочки вдалося реконструювати до ювілейної дати й чи побачимо їх у новій експозиції?

- Це наш партнерський проєкт із його засновницею Тетяною Зез. Ми долучилися вперше, коли мене запросили бути амбасадоркою вишиванки Лесі Українки. Потім почали співпрацю. Однією з найвідоміших, звісно, реконструкцій стала вишиванка Степана Бандери. Це був 2022 рік, і тоді російська пропаганда ще раз підтверджувала міф, що Бандера живий, і ось його сорочка. А ми теж максимально цей міф підживлювали, хай бояться. Згодом відтворили сорочки Івана Миколайчука та Ольги Кобилянської, що стосується Чернівців. І цього року, на День вишиванки, вони будуть експонуватися в Туристично-інформаційному центрі.

- Ви активно працюєте з документальним кіно («Спадок нації», «Соловей співає»). Чи готуєте до 20-річчя новий кінопроєкт, можливо, більш рефлексивний чи підсумковий?

- Один з українських телеканалів робить фільм про 20 років Дня вишиванки. Ми як співзасновники там є просто героями. Нам цікаво подивитися на роботу колег, журналістів, як вони цю історію розкажуть.

НАШ ВНЕСОК У ЛЕГКУ ПРОМИСЛОВІСТЬ – ОКРЕМЕ ЯВИЩЕ

- Ви помічали, як День вишиванки за ці 20 років увійшов у сучасну українську літературу чи кінематограф? Чи стало свято сюжетотворчим елементом у діяльності інших авторів?

- Ми можемо прослідкувати, як День вишиванки увійшов у сучасний світ українського дизайну й моди, з’явилися десятки етнобрендів, які працюють з темою українського орнаменту. Бо 20 років тому, я добре пам’ятаю, у мене була вишита сорочка від бабусі. В інших учасників теж були якісь родинні речі, які діставали зі скринь. Можна було придбати дешеві китайські вишиванки на ринку. Тобто в нас вишиванок майже не виготовляли.

А сьогодні ми бачимо просто сотні етнобрендів з різною ціновою політикою та якістю, які цю тему інтерпретують. І деякі бренди навіть розповідають, що вони упродовж року шиють вишиванки, а у травні в них весь асортимент розходиться. Тому наш внесок у легку промисловість та  економіку країни теж можна досліджувати як окреме явище.

- Частково ви уже відповіли на моє наступне запитання. Як за цей час змінилося сприйняття вишиванки світовими брендами? Чи вдалося нам за 20 років остаточно позбутися «шароварщини» у сприйнятті іноземців і перейти до високого етностилю?

- Думаю, що вдалося. Прикладом може бути Великдень у Чернівцях, чи у Львові, чи в Києві. І все це – різноманіття вишуканого стилю й модних образів не лише жінок, а й чоловіків. Як люди підбирають парні вишиванки, які вони красиві. І вже давно не йдеться про вишиванки з маками чи соняхами, хоч і вони ще десь залишаються. Але тепер ми маємо абсолютно новий рівень оцієї етноестетики. Бо багато хто вже хоче відтворювати чи мати у гардеробі вишиванку свого регіону. Щоб вона була вишита на старовинному полотні. Є багато  майстерень і майстринь, які ці речі вже навчилися відтворювати так гарно, що навіть складно, на перший погляд, зрозуміти, чи це сучасна репліка, чи це десь з бабусиної скрині вийняли.

ПОЛЯРНИКИ РОЗРОБИЛИ ВИШИВАНКИ З ПІНГВІНАМИ

- Які країни останніми роками стали найбільш неочікуваними амбасадорами Дня вишиванки? Де поза межами України сьогодні це свято відзначають найгучніше?

- Думаю, що не тільки упродовж останнього часу, а вже років десять до нашого свята долучається 100 країн. Воно швидко розвинулося та зафіксувалося за кордоном.

А одне з найнеочікуваніших місць – наша дослідницька антарктична станція «Академік Вернадський». Полярники йдуть в експедицію на рік чи дев’ять місяців і беруть зі собою вишиванки. Вони розробили свої бренди з пінгвінами, з нашими орнаментами. І фотографуються, і фото виставляють на саме свято. Тобто дуже масштабна географія.

- Чернівці – колиска свята. Яку особливу «родзинку» ви готуєте для рідного міста цього року?

- Ми як засновники свята багато років працюємо над тим, щоб поглиблювати розуміння цінності вишитих сорочок. І водночас завжди дуже відкриті до того, що показують інші організації: заклади культури, освіти... Цього року Чернівецький університет готує багато активностей. На історичному факультеті будуть святкування й тут, у скверику Дня вишиванки, також.

Цьогоріч для нас важлива співпраця з організацією «Меморіал», яка заснувала хвилину мовчання о 9-й ранку. Разом ми започатковуємо акцію «Вишита стрічка пам’яті». У чому полягає її ідея? Кожного року на День вишиванки в нас є акція «Народжені у вишиванках», коли йдемо в пологовий і даруємо перші сорочки новонародженим.

А тепер нам треба, щоб була й ця культура пам’яті, просто назавжди. Доки існуватимемо ми, доти існуватиме свято. Тому плануємо відвідати Алею слави й біля портретів (чи де це доречно) прикріпити вишиті стрічки. Щоб ми пам’ятали, якою ціною маємо можливість День вишиванки відзначати. Щоб студенти, школярі також цю акцію прийняли та її дотримувалися. Тому що свято дуже веселе, студенти будуть і вареники ліпити, і танцювати, і фотографуватися, але сьогодні цього мало. Тому це буде наша основна мета цього року, щоб акція прижилася в майбутньому.

- Чи не плануєте якусь масштабну спільну акцію з українцями на тимчасово окупованих територіях або на фронті?

- Військовим передаємо вишиванки за запитами – це наша традиція. У нас є акція, що називається «Подаруй вишиванку захиснику». А на окупованих територіях ми не можемо нічого робити, бо це питання безпеки. Але нам звідти присилають фото люди, які цілий день удома у вишиванках перебувають. І навіть людина може бути сама вдома, а от просто їй хочеться цього дня бути у вишитій сорочці. Вона не має можливості вийти, але так теж засвідчує і спротив, наскільки це можливо в окупації, і свою причетність до свята. І ми дуже обережно ставимося завжди до будь-яких ініціатив там щось робити, бо все вимірюється насамперед питанням безпеки.

ТЕПЕР ПОПУЛЯРНІ МІЛІТАРІ-ВИШИВАНКИ

- У 2022 році ви казали, що культура – це броня. Як війна за останні чотири роки змінила естетику вишивки? Чи з’явилися нові орнаменти або кольори, які ви б назвали «символами перемоги»?

- Треба сказати, що українська вишиванка завжди дуже сильно віддзеркалювала те, що переживають та осмислюють українці. Після завершення періоду радянської окупації в нас був занепад, цих речей не цінували. Потім у нас настала економічна криза, тому з’являлися ці китайські вишиванки.

А от що стосується війни, то виникло таке явище, як мілітарі-вишиванка. Коли на хакі-тканинах, на хакі-полотні, зеленого кольору, вишивають, коли вишивають орнаменти з дронами, бавовною, псом Патроном, гелікоптерами, символами й лого бригад. І це  – абсолютно фантастичне культурне явище.

Я упевнена, що ці мілітарі-вишиванки будуть дуже цікавим явищем для досліджень майбутніх поколінь культурологів і колекціонерів. Тобто хто має можливість тепер у свій гардероб її придбати і зберігати на майбутнє, – це культурна інвестиція. Вона засвідчує, що українці дуже пов’язані з вишивкою. Інакше це явище не виникло б. Бо війни відбуваються по всьому світові. І скрізь війна – це військова форма, а в нас війна – це 100 видів мілітарі-вишиванок.

- Яка доля акції «Народжені у вишиванках» у 2026 році? Чи є серед волонтерів свята ті, хто отримав свою першу сорочку в пологовому 15–20 років тому?

- Це моя улюблена акція. Колись за свою першу зарплату я купила тільки дві вишиванки. Це те, що могла придбати, і ми пішли в пологовий будинок на вулиці Рівненській, подарували.

Потім мали трохи більші можливості й більше їх надсилали, зокрема в посольства. А та, про кого я б хотіла розповісти, – волонтерка Оксана Муравльова родом з Краматорська. Тепер вона переїхала, живе в Теребовлі Тернопільської області.

Оксана Муравльова зорганізувала жінок по всій Україні, зробила таке ком’юніті жіноче, особливо з жінками-переселенками. І вони за рік виготовляють майже тисячу маленьких вишиванок, ідуть у пологові будинки, передають, надсилають поштою.

Тобто ми тут були скоріше як засновники акції. Але хто тепер показує найбільший масштаб, то це – Оксана Муравльова, яка виконує фантастичну роботу. І це ще раз показує, що багато ініціатив Дня вишиванки підхоплюють інші люди, і вони живуть своє життя, і ми вже їх не модеруємо. Звісно, ми не маємо технічної та фінансової можливостей усе це підтримувати, але даємо людям гарну ідею.

Іноді цього досить, не розсварюйте, не розколюйте – фокус уваги має значення. От ми якось його направили – і все, жіноцтво об’єдналося. Це й терапевтичний складник для переселенок, і якісь інші заходи вони проводять. Тобто все, коли є ком’юніті, працює.

- Якщо зазирнути ще на 20 років уперед… Яким ви бачите День вишиванки у 2046-му? Це буде державне свято, вихідний чи тихий сімейний ритуал?

- Точно не вихідний, бо ми ж спеціально зафіксували третій четвер травня, щоб дата не пересувалася на вихідні. Бо це соковитість, коли всі красиві, а не роз’їхалися десь на вихідні.

Я бачу День вишиванки в дуже розвиненій Україні, якнайрозвиненішій країні Європи. Бачу День вишиванки через 20 років в Україні, яка межує з якимсь «Подмосков’єм» і ще десятьма новоствореними республіками. І Російська Федерація припинила своє існування, і всі народи поневолені нарешті піднялися, і кожен із них здобув свою незалежність. Думаю, що це – фундаментальне, а всі інші завдання будемо реалізовувати.

І хотілося б, щоб це завжди була наймасовіша студентська ініціатива, бо свято починалося зі студентів. Тепер студенти теж є найбільшими носіями свята. Вони самоорганізовуються. Я бачила, вони там уже танець вивчають на істфаці, обговорюють. І хлопці в цьому беруть дуже активну участь. Не те щоб викладачі їх до чогось примушували. І хай ця ініціатива має світлу молодіжну енергію.

- Чи рахували, чи знаєте, скільки вишиванок у вашій особистій колекції? Чи, може, є особливі?

- Ну, у нас родинна колекція. І старовинні вишиванки збирала мама. Думаю, їх приблизно 500. Я концентруюся на тому, щоб збирати сучасні етнобренди, бо епоха початку ХХ століття в нас уже зафіксована, а сучасне теж матиме значення в майбутньому. І так намагаюся підтримувати наших виробників, купуючи ці речі. З улюблених вишиванок – це залежить від настрою.

Торік у нас була присвята окупованій спадщині. Ми видали книгу про луганські вишиті сорочки. То я майже весь рік ходила в таких, у мене є кілька відтворених зразків, щоб підтримати цю ідею про український схід країни.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора й те, що надала Леся Воронюк