Що таке кураторство в музиці: модний термін чи окрема творча професія? В Україні ця практика лише набирає обертів, але вже змінює спосіб, у який ми сприймаємо концерти й фестивалі.
Кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри теорії та історії культури Національної музичної академії України Анна Гадецька – одна з тих, хто формує сучасний ландшафт української академічної музики як кураторка з чітким баченням і сміливими ідеями. Її проєкти поєднують епохи, простори й аудиторії, а фестиваль Kyiv Baroque Fest став прикладом того, як музика може звучати по-новому навіть у найскладніші часи та вдруге поспіль став подією року в Національному рейтингу Укрінформу «Інфобум – класична музика».
Про роль куратора, силу ідеї та відповідальність за «маршрут» із безліччю перехресть, прокладений для глядача – в розмові з Анною Гадецькою.
– Пані Анно, інститут кураторства у світі мистецтва з’явився в кінці 1960-х. В Україні виразна діяльність кураторів розпочалася дещо пізніше і здебільшого розвивалася у просторі візуального мистецтва. Однак зараз вона вже активно поширена й на музичну галузь. Перше питання до вас як до володарки звання «Найкраща кураторка року» Національного рейтингу «Інфобум класична музика – 2025», у чому специфіка та важливість роботи куратора в музичній сфері?
– Дуже важливо, що такі номінації з’явилися в національному рейтингу Укрінформу зокрема, адже вони відзначають людей, які працюють у цій площині, і діяльність яких на це заслуговує. Але ви невипадково раніше найчастіше зустрічалися з кураторами саме в площині візуальних мистецтв. Тому що практика кураторства виникла якраз там – в просторі галерей і музеїв, який куратори осмислювали інакше та робили значно перформативнішим. Це була точка відліку. Потім кураторство поступово почало проникати й у інші мистецькі сфери.
Куратор – це людина, яка створює концептуальний вимір події, який містить ідеї, що проростають на різних рівнях і увиразнюють специфіку вибраного формату, визначають способи взаємодії і ймовірні маршрути сприйняття – все, що впливатиме на відвідувача мистецької події, коли він опиниться серед різноманітних запропонованих перехресть. Тож куратор створює цілісну «мапу», пропонуючи її людині, яка прийде на подію і зможе обрати серед імовірних варіантів руху суголосний своєму настрою та баченню. Куратор прораховує всі складові – що це буде, де це буде, як це буде, чому це буде і навіщо це стається тут і тепер.
Поки що не всі сприймають кураторство як повноцінну творчу діяльність, зокрема серед музикантів. Дехто все ще вважає, що це щось незрозуміло творчо-інтелектуально несамостійне, адже зрозуміло, що композитор пише музику, виконавець грає, музикознавець досліджує, а що реалізує куратор?
Як ви пам’ятаєте, у 2021 році на Шевченківську премію в категорії «Музичне мистецтво» номінували кураторський проєкт музичного агентства «УХО» який мав назву «Архітектура голосу» і включав виконання різної музики в неконвенційних для класичної музичної традиції місцях. Це відбувалося в різних київських локаціях, як-от виконання італійських мадригалів в кінотеатрі «Флоренція» на Троєщині. У 2021 році в правилах Шевченківської премії кураторство як діяльність було відсутнім. Тож тодішній голова комітету Юрій Макаров взяв на себе відповідальність щодо порушення регламенту і все ж присудження премії саме за музичну кураторську діяльність, у такий спосіб проявляючи актуальність такої зміни та створюючи прецедент для подальших змін. Точилися бурхливі баталії, які спровокували дискусію, чим же є кураторство? що це за діяльність? і чому релевантна іншим? Це була корисна дискусія, що в результаті дієво вплинула на зміни у мистецькому ландшафті, адже сьогодні маємо кураторську діяльність вже в регламенті Шевченківської премії.
– Але тепер Національна премія України імені Тараса Шевченка має номінацію «Творче кураторство культурно-мистецьких проєктів».
– От саме тому цей прецедент був важливий! Я, зокрема, як членкиня комітету Національної премії імені Миколи Лисенка вважаю, що у премії також має з’явитися кураторська номінація, особливо з огляду на величезну роботу Миколи Віталійовича у цьому напрямі. Хоча терміну «кураторство» тоді, звісно, не було, він чимало робив саме як музичний куратор (усміхається).
У БУДЬ-ЯКОМУ УСПІШНОМУ КУРАТОРСТВІ Є МОМЕНТ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ВІЗІОНЕРСТВА
– Під час виступу на Інфобумі, ви назвали кураторство – візіонерством. Розкажіть більш детально, що мали на увазі?
– Кураторство – безумовно є візіонерським за своєю природою. У згадувані 60-ті роки ті, хто були першими кураторами, мали уявити і повірити в те, що у просторі музею чи галереї може бути щось інакше, якась принципово нова та невідома і невипробувана взаємодія між простором, митцями, арт-об’єктами, публікою. Це виснування нових форм та художнього змісту, що мали змінити наявну інерцію сприйняття. Вони усвідомили, що ця нова взаємодія реальна. У будь-якому успішному кураторстві наявний момент індивідуального візіонерства, він віддзеркалює смаки, уявлення, цінності, досвід та устремління конкретної людини. Те, що зібралося в голові як «пазл», і в чому куратор бачить сенс, прагне реалізувати та розвивати.
– Куратор складає цей «пазл», зрештою, не один, тобто ідеєю чогось іншого потрібно запалити команду майбутнього проєкту?
– Будь-який куратор, принаймні в музичному мистецтві, не може відбутися без команди, без її довіри та суголосності запропонованій ідеї. Інакше подія не відбудеться. Ба більше, команда має спланувати подію дуже заздалегідь, часом за кілька років. І припустити, спрогнозувати, що запропоноване буде сприйнято, відгукнеться, саме тоді і там, коли відбудеться. Які сенси сприйме як суголосні публіка? Які взаємозв’язки ми можемо запропонувати різним спільнотам, які (як ми передбачаємо) зберуться на неї? Який новий досвід закріпиться в аудиторії після події? Кураторство відрізняється від менеджменту, від продюсерства тим, що це значною мірою відкритий процес як на старті, так і у фіналі.
Важливими орієнтирами для мене є діяльність світових кураторів, досвід яких суголосний мені інтелектуально та естетично і видається переконливим та впливовим. Наприклад, на П’єра Оді. Це режисер ліванського походження, інтендант (від 2019 до своєї смерті у травні 2024 року) оперного фестивалю в Екс-ан-Провансі і культурного центру Park Avenue Armory в Нью-Йорку, художній керівник і мистецький куратор, який працював із різними інституціями і сам від юнацького віку створював успішні візіонерські проєкти. Він створив у Лондоні знаменитий театр «Алмейда», який завдяки саме візіонерству Оді, у 1980‑х став альтернативним простором. У занедбаному приміщенні він побачив перспективу нового театрального простору, що під його керівництвом перетворився на престижний майданчик для нестандартних постановок та набув міжнародної репутації, зокрема, завдяки Міжнародному фестивалю сучасної музики і драми, який він заснував. Так само захоплює його ініціатива щодо Opera Forward Festival в Амстердамі в тамтешній Національній опері, що цьогоріч проходить уже вдесяте. Це простір виключно сучасних, щойно створених музичних драм у дуже різних форматах і в дуже різний спосіб. Його вплив масштабувався щонайменше до всеєвропейського.
ВІЙНА ПРОЯВИЛА ГОЛОВНУ ЯКІСТЬ НАШОГО ВИЖИВАННЯ – ЦЕ БАЖАННЯ ЗГУРТОВАНОСТІ, ЗОКРЕМА Й ЧЕРЕЗ МИСТЕЦТВО
– Коли куратори щось намислюють і воно зрештою реалізується, то часто видається, що ніби так було завжди.
– О, так, якщо все вдалося (усміхається). Кожен кураторський проєкт ставить чимало непростих завдань, щоб ідеї змогли влучно оприявнитися і взаємодіяти в потрібному контексті. Як певна тема може об’єднати низку подій у такий спосіб, щоб людина, яка прийде, побачила в них взаємозв’язок і запрагнула здійснити цю подорож. Звісно, в нинішніх обставинах невизначеність переважає. Втім, мені видається, що повномасштабна війна проявила важливу особливість нашого буття – бажання триматися, продовжувати мріяти та уявляти саме життя, згуртовуватись заради цього, зокрема, й у просторі мистецтва.
– В Україні великий інститут кураторів? Де можна опанувати цю професію?
– У моєму поколінні музичні куратори, звісно, не могли мати диплома, в якому написано: «куратор». Навчаючись, я сприймала слово «куратор» в контексті «куратор групи» чи ще чогось такого радянського. І коли поступово кураторські практики почали потрапляти в життєвий простір, зокрема, через візуальне мистецтво, стало зрозуміло, що існує щось нове, що називають кураторством.
У Національній музичній академії України, де я викладаю, читаю курс «Медійний супровід культурно-мистецьких проєктів», де, зокрема, говорю і про практику кураторства. Загалом кураторство не має обмежень – ним можуть займатися і виконавці, і композитори, і музикознавці, і менеджери. До прикладу, учасники ансамблю Nota Bene Chamber group підкреслюють кураторський підхід до формування власних програмах.
Кураторство – це про відкритість до різного досвіду та сміливість випробовувати його на практиці. Навчання такому типу мислення сьогодні є доступним. У моєму випадку, це постійна самоосвіта: я вивчаю діяльність різних кураторів, інтендантів, інституцій тощо, аналізую, щось беру у власний багаж і намагаюся пробувати додавати це у власну діяльність та спостерігати за тим, як виходить. Коли я приходжу на концерт і чую просто хороше виконання, доволі часто мені цього замало, мрію, щоб мені запропонували ще щось, що посилить моє сприйняття та розуміння. Якщо ми говоримо не про поточний концерт чи фестиваль, а про подію, то необхідно побачити чимало різних контекстів і зрозуміти, як найбільш влучно їх з’єднати саме зараз. Функцію і ціль куратора я бачу, зокрема, у вибудовуванні системи взаємозв’язків між доволі вузькою сферою (в моєму випадку це музика) з іншими, в ідеалі, дуже різноманітними життєвими світами.
ФОРМА «KYIV BAROQUE FEST» ЩЕ В ПРОЦЕСІ ЛІПЛЕННЯ, НАШЕ ГОНЧАРНЕ КОЛО ЩЕ НЕ ЗУПИНИЛОСЯ
– Тоді поговорімо вже про пробудовані зв’язки, про фестиваль Kyiv Baroque Fest – подію, народжену з вашої кураторської візії і реалізовну під час повномасштабної війни.
– Організація OPEN OPERA UKRAINE, співзасновницею та програмною директоркою, якої я є, із 2017-го працює саме над ранньою музикою – ми впроваджуємо саме такий переклад сталого виразу early music, – такою, що була раніше за ту, що твориться нині. Звісно, бажання створити фестиваль – оперний, ранньої музики тощо – виникало у нас, адже саме фестиваль дозволяє чимало всього зібрати і в такий спосіб увиразнити та зробити помітним, вписати в наявний ландшафт. На фестивалях зазвичай не звучить те, що може звучати в поточному житті, вони збирають велику кількість людей з різних куточків світу, запрошують зірок, створюють унікальні програми, стаючи неповторними та важливими подіями, в такий спосіб привносячи зміни вже в повсякдення.
У 2022 році Михайло Швед очолив Національну філармонію України. Він одразу почав вибудовувати зв’язки з різними представниками сфери. Як людина з гарною освітою, досвідом, смаком та розумінням контексту класичної музики, він усвідомив, що треба розвивати. Зокрема, звернув увагу на сегмент ранньої музики, що в Україні найбільше представлений бароковою добою та музикою другої половини XVIII століття. З цього спілкування і волі Михайла народилася ідея барокового фестивалю в Києві. У 2023-му до ювілейної дати одного з найбільш яскравих композиторів XVIII століття Жана-Філіпа Рамо ми провели мініатюрну, певною мірою пробну, версію фестивалю – триденний KYIV BAROQUE FEST «Французька увертюра – 2023»: Галантні Європи – Рамо / Бортнянський». Нас підтримав Французький інститут і Посольство Франції в Україні. Це був новий погляд, адже я не певна, що хтось ставив Жана-Філіпа Рамо і Дмитра Бортнянського поруч у контексті теми «галантних індій», тобто колонізованих імперіями країн у різних частинах Європи та світу. Ця подія додала нам сміливості і проявила потенціал, що природно передбачав масштабування вже на рівні організаторів-співзасновників. Тож 2024 року три організації – Національна філармонія України, OPEN OPERA UKRAINE і Національний будинок музики – підписали меморандум про співпрацю, створили статут фестивалю, окреслили цілі на найближчі кілька років і в такий спосіб започаткували великий повноцінний фестиваль. На мою думку, тільки у такій сильній і великій команді ми маємо шанс створити помітну подію, що впливатиме і змінювати, надихатиме і спонукатиме до появи нових ініціатив, зокрема, в царині ранньої музики, але не тільки.
– Перший великий фестиваль Kyiv Baroque Fest відбувся у 2024-му?
– Його відкривав французький клавірист Жан Рондо, а закрив німецький контратенор Андреас Шолль. Дві світові зірки, неймовірні музиканти і чудові люди. Ці концерти стали незабутніми, мені видається, навіть світлини передають щось особливе, що сталося на цих вечорах. Ми отримали надзвичайно теплий відгук від Жана, який почав розповідати своїм друзям, що в Україну, на Kyiv Baroque Fest можна і варто їхати. Андреас Шолль, приїхавши на фестиваль буквально на пряме запрошення його учня, контратенора, а тепер і менеджера Романа Меліша, почав вести відеощоденники. Він розповідав про те, що бачить, як українці переживають війну, як він переховується від бомбардувань і долає блекаути. Це нас усіх дуже збентежило... Це була найсильніша підтримка, яку тільки можна було собі уявити, яка додала нам видимості на цілий світ, адже авдиторія Андреаса дуже велика. Тож у 2025-му ми поставили перед собою значно амбітніші цілі, адже відчули, що рухаємося у правильному напрямі, і це додало віри і енергії. Але від «увертюри» і до сьогодні форма фестивалю ще в процесі ліплення, наше гончарне коло ще не зупинилося, ми намагаємося зрозуміти, що можемо, що варто, що необхідно. У нас немає досвіду великих фестивалів, фестивалів, орієнтованих одразу на різні аудиторії, і на міжнародну зокрема. У команди Kyiv Baroque Fest була і є спрага до того, щоб рання музика звучала у класному виконанні і таких різноманітних формах і контекстах, які б робили її дотичною та бажаною у повсякденному житті, узвичаювали як свою, природну. Ми повсякчас підкреслюємо, що ця частина музичного спадку України надзвичайно сильна, нам є чим гордитися і що вивчати, ми дуже поєднані з різними європейськими музичними культурами, і це можна почути й нині!
І ЗАКОРДОННІ, І УКРАЇНСЬКІ ВИКОНАВЦІ НА ФЕСТИВАЛІ ОТРИМУЮТЬ ГОНОРАР. ЦЕ ПРИНЦИПОВО
– Чи етично поцікавитися щодо гонорарів для таких відомих світових зірок?
– Звісно, це важливо виносити на поверхню у розмовах про мистецтво! Команда фестивалю розуміє і дотримується того, що, попри всі труднощі, ми не можемо запрошувати виконавців без оплати гонорарів. Так, переважно це буквально символічні гонорари, якщо будемо порівнювати зі світовими фестивальними стандартами. Всі учасники фестивалю – музиканти, лектори, настроювачі інструментів тощо – отримують гонорари. І в цьому полягає окреме завдання, на мою думку, а саме: привчати до думки про те, що музиканти гарно грають не тільки тому, що їм це подобається, а й тому що можуть отримати гідну оплату за свою роботу. І ця оплата має надавати змогу не лиши виживати, а й відновлювати ресурси. Ми створюємо детальний фестивальний бюджет, прораховуємо всі ймовірні витрати, закладаємо додаткові кошти на форс-мажорні випадки. Звісно, бувають випадки, коли виконавці грають без гонорарів, це відбувається з їхньої власної ініціативи, як-от, британо-польський віолончеліст Марк Кодл або світова зірка барокового вокалу Хана Блажикова, приїзд якої підтримав Чеський центр культури в Києві, яка весь свій гонорар задонатила.
Українська віолончелістка Ольга Жукова, яка зараз живе у Відні, сама оплатила свою дорогу. Є різні форми підтримки.
Італійський інститут культури і Посольство Італії в Україні допомогли привезти один із найвідоміших італійських ансамблів «Festina Lente», який досліджує переважно римську сакральну музику ренесансово-барокової доби. Разом з українським ансамблем Partes Open Opera Ukraine вони виконали Messa per il Santissimo Natale Алессандро Скарлатті, яка не звучала понад триста років.
Польський органіст, клавесиніст, піаніст, диригент, викладач, дослідник та популяризатор ранньої музики Марек Топоровський зіграв сольну програму і проводив майстер-класи завдяки Польському інституту. А за сприяння Посольства Бельгії в Україні один із найвідоміших виконавців на різних барокових флейтах Ян Де Вінне грав у нас у супроводі Київського камерного оркестру Національної філармонії України. Вдруге завдяки Посольству Німецької республіки в Україні до нас приїздив Андреас Шолль, який разом з Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble Національного будинку музики виконав чудову програму з музики Перселла і Баха.
Усі 12 лекцій освітньої програми фестивалю у 2025 році підтримала культурна інституція «Міжвухами».
– Хто ваші лектори та наскільки підготовленими мають бути їхні слухачі?
– Загалом лектори розраховують на те, що приходять непідготовлені слухачі, тож не вдаються до специфічної професійної лексики, розраховуючи на зацікавлену, інтелектуальну активну авдиторію. Кожного фестивального дня нові тема і лектор, різні теми, підходи. Утім, всі вони пов’язані загально сформованою рамкою, пропонуючи знайти взаємозв’язки в різних мистецтвах та життєвих сферах. Суть лекцій у тому, щоб показати, що музика є частиною світу. Зрозуміло, що відомий богослов та філософ Григорій Коваленко говорить не про музику, а про сутність біблійних текстів, літературознавиця Галя Глодзь – про читання, письменник Остап Українець – розповідав про свою барокову книжку «Алхімічний діарій». Можуть бути й суто музичні лекції, які розкривають історії якоїсь музичної родини – клавіристка та науковиця Наталія Сікорська розповідала про родину Скарлатті, а композитор, піаніст та музикознавець Віталій Вишинський – про те, як сучасна музика працює з техніками минулих епох на прикладі різних творів. У всіх лекціях є намір проявити та розширити взаємозв’язки між музикою і іншими людськими заняттями.
ПРОБЛЕМНИЙ БІК КУРАТОРСТВА В ТОМУ, ЩО НІКОЛИ НЕ МОЖЕШ БУТИ ВПЕВНЕНИМ В АБСОЛЮТНО УСПІШНОМУ РЕЗУЛЬТАТІ
– Якщо говорити в цілому про відвідувачів фестивалю, то хто є цільовою аудиторією «Kyiv Baroque Fest»?
– За статистикою, до нас приходить більше жінок. В основному це люди середнього віку, хоча є й молодь. Усе залежить від концерту. Прогнозовано, що на концерті Андреаса Шолля маємо солд-аути і бачимо надзвичайно різноманітну публіку. А от на виступі поки що не дуже відомої у нас Хани Блажкової, як не прикро, було небагато людей, хоча вона фантастично виразна і глибока виконавиця. сопрано. Думаю, це пов’язано з тим, що минулого року ми пізно почали медійну промоцію і все робили у стислі терміни. Ми взяли це до уваги, вже попрацювали над цим і цьогоріч починаємо анонсувати Kyiv Baroque Fest – 2026 від 22 березня. 21 березня – День народження Баха і Міжнародний день ранньої музики. Тож 22-го ми доєднаємося до цілого світу – а цей день відзначають справді в усьому світі і можна на мапі побачити, де саме і хто, – і розкажемо про наш фестиваль. Від сьогодні почнеться стала комунікація, план якої ми склали і маємо намір дотримуватись. У 2025 році ми придумали чимало цікавого – запустили baroque-блог, де розповідали, з одного боку, про ту численну кількість подій, яка є в кожному дні, а з іншого (можливо, це ще важливіше), знайомили з представниками команди, які не з’являються на сцені. Всі бачать виконавців, модераторів, керівників організацій та інституцій. Але є значно більше людей, залучених у те, щоб фестиваль відбувся. У 2026-му плануємо ще дещо, тож запрошую доєднуватися і стежити.
Моя посада програмної директорки передбачає п’ятирічну каденцію. Коли я представляла свою програму, то продумала фестивальні теми, напрями, формати, ймовірні програми на всі п’ять років. Тому маємо план руху і, попри всю турбулентність нашого сьогодення, вже плануємо фестиваль на 2027 рік.
– І це, як стверджують психологи, дуже правильно – планувати життя і програмувати себе на рух уперед навіть у песимістичні часи!
– Саме так, бо життя цінне якістю та інтенсивністю буття. Часи завжди непрості, тож поки є можливість створювати, зокрема бароковий фестиваль у Києві, будемо це робити, у нас чудова команда – цілісна в розумінні, навіщо ми це робимо, така, яка справді любить музику, кайфує від творчого процесу й усвідомлює, що коли ми формуємо нашу «чашу» на гончарному колі, то всі можемо проявитися.
– У чому є проблемний бік кураторства?
– У тому, що, вибравши навіть найцікавіших та найкращих зі сфери, ніколи не можеш бути впевненим в абсолютно успішному результаті. Бо все, зрештою, складається за сумою додаткових непередбачуваних факторів і обставин. Усе може бути не таким переконливим, яким уявлялося. Ніби прекрасний каст, а щось не сталося, щоб скластись... Тому невдачі можливі, утім варто готуватись до того, що вони не про кінець, а про можливість зрозуміти, що не спрацювало. Проаналізувати і йти далі. Бо коли щось не спрацювало, ти можеш побачити потенціал, інший спосіб зробити щось і отримати, можливо, значно цікавіший результат. Мені дуже сподобалася думка кураторки-композиторки Клари Яноти, що неуспіх – це насправді про потенціал, з яким ти ще не попрацював персонально. Музика – це безпечний простір, і якщо ми навіть у ньому не дозволятимемо собі свободи і будемо заточені тільки на успішний результат, то вижити буде дуже важко.
Любов Базів. Київ
Фото Олександра Клименка